Гринько Григорій Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Федорович Гринько
Гринько Григорий Федорович 1937.jpg
Прапор
3-й Нарком фінансів СРСР
18 жовтня 1930 — 16 серпня 1937
Попередник: Микола Брюханов
Наступник: Влас Чубар
Голова Київського губернського виконкому та Київської міської ради
14 серпня 1923 — липень 1925
Попередник: Ян Гамарник
Наступник: Пантелеймон Свистун
Нарком освіти УСРР
1920 — 1922
Голова Держплану УСРР
1922 — 1923
 
Партія: КП(б)У1919)
Освіта: ХНУ імені В. Н. Каразіна
Народження: 18 (30) листопада 1890
Штепівка, Лебединський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть: 15 березня 1938(1938-03-15) (47 років)
Розстрільний полігон «Комунарка», Ленінський район, Московська область, РРФСР, СРСР
Поховання: Розстрільний полігон «Комунарка»
Національність: українець
Країна: Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Автограф: Hryhoriy Hrynko Signature 1934.png

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Wikisource-logo.svg Роботи у  Вікіджерелах

Гринько́ Григо́рій Фе́дорович (18 (30) листопада 1890, Штепівка, Російська імперія — 15 березня 1938(1938-03-15), Розстрільний полігон «Комунарка») — економіст, радянський діяч, голова Держплану УССР, Міністр фінансів СССР. Жертва сталінського терору. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в 1924—1925 роках. Член ЦК КП(б)У в 1925—1927 роках. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1934—1937 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 18 (30) листопада 1890(18901130) року в родині службовця в селі Штепівка Лебединського повіту Харківської губернії. У 1900 році закінчив Лебединську початкову школу, а у 1909 році — 2-у Харківську гімназію.

Навчався на історико-філологічному факультеті Московського (1909—1912) та Харківського університетів (1912—1913), але жоден з них не закінчив, 1913 року був виключений із університету за участь у студентських заворушеннях.

З жовтня 1913 по серпень 1914 року — рядовий Катеринославського гренадерського полку в Москві, а з серпня по грудень 1914 року — на Південно-Західному фронті. З грудня 1914 по листопад 1917 року — молодший офіцер Катеринославського гренадерського полку російської імператорської армії на Західному фронті. Учасник першої світової війни.

Член УПСР із 1917 року, належав до її лівого крила.

З грудня 1917 по січень 1919 року — учитель Харківської єврейської суспільної гімназії.

У січні — липні 1919 року — заступник завідувача комітету народної освіти в місті Харкові.

З 1919 року член Української комуністичної партії (боротьбистів). Пізніше, як представник ЦК боротьбистів, входив до вищих органів УСРР — Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК), Всеукраїнського ревкому.

З липня по вересень 1919 року — член колегії Народного комісаріату освіти УСРР.

Член РКП(б) з серпня 1919 року (за іншими даними, з 1920 року).

У вересні — грудні 1919 року — член Московського бюро Української комуністичної партії (боротьбистів). У грудні 1919 — лютому 1920 року — член Всеукраїнського революційного комітету в Серпухові, Курську та Харкові.

Очолював з 16 лютого 1920 року по 20 вересня 1922 року Народний комісаріат освіти УСРР.[1]

З грудня 1922 по серпень 1923 року — голова Державної планової комісії УСРР. У 1923 році за редакцією Гринька виходив журнал «Червоний шлях».

З 14 серпня 1923 до липня 1925 року був головою Київського губернського виконкому, водночас — головою Київської міської ради. Під час його правління відбулася адміністративно-територіальна реформа, і на частині колишньої Київської губернії створили Київську округу.

З липня 1925 по грудень 1926 року — голова Державної планової комісії УСРР та заступник голови Ради народних комісарів УСРР.

З грудня 1926 по грудень 1929 року — заступник голови Державної планової комісії СРСР у Москві.

З грудня 1929 по жовтень 1930 року — заступник народного комісара землеробства СРСР.

Нарком фінансів СРСР Григорій Гринько на 2-й сесії ЦВК СРСР у Москві, 16 січня 1936 року

18 жовтня 1930 – 13 серпня 1937 року — народний комісар фінансів СРСР.

17 серпня 1937 року заарештований у справі так званого «антирадянського правотроцькистського блоку», 15 березня 1938 року розстріляний.

15 липня 1959 року реабілітований за відсутністю складу злочину.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Лікарчук І.Л. Міністри освіти України: в 2-х т. – т. 1 (1917 – 1943 рр.) – К.: Видавець Ешке О.М., 2002. – с. 133-168. ISBN 966-557-096-Х

Джерела[ред. | ред. код]