Московський Бобрик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Московський Бобрик
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Лебединський район
Рада/громада Московсько-Бобрицька сільська рада
Код КОАТУУ 5922986901
Облікова картка Московський Бобрик 
Основні дані
Перша згадка 1645
Населення 909
Поштовий індекс 42235
Телефонний код +380 5445
Географічні дані
Географічні координати 50°25′30″ пн. ш. 34°21′29″ сх. д. / 50.42500° пн. ш. 34.35806° сх. д. / 50.42500; 34.35806Координати: 50°25′30″ пн. ш. 34°21′29″ сх. д. / 50.42500° пн. ш. 34.35806° сх. д. / 50.42500; 34.35806
Середня висота
над рівнем моря
110 м
Відстань до
районного центру
26 км
Найближча залізнична станція Лебединська
Відстань до
залізничної станції
26 км
Місцева влада
Адреса ради 42235 Сумська обл., Лебединський р-н, село Московський Бобрик,вул.Леніна,24, тел. 33-1-31
Сільський голова Дубровін Олександр Іванович
Карта
Московський Бобрик. Карта розташування: Україна
Московський Бобрик
Московський Бобрик
Московський Бобрик. Карта розташування: Сумська область
Московський Бобрик
Московський Бобрик
Московський Бобрик. Карта розташування: Лебединський район
Московський Бобрик
Московський Бобрик

Моско́вський Бо́брик — село в Україні, в Лебединському районі Сумської області. Населення становить 909 осіб, з них — 97,6 % українці (за даними перепису населення 2001 року). Орган місцевого самоврядування — Московськобобрицька сільська рада.

Географія[ред. | ред. код]

Ставок (фото 2017 року)

Московський Бобрик розташований за 26 км від райцентру і залізничної станції, за 3 км від лівого берега річки Псел. На відстані до 3-х км знаходяться підпорядковані Московськобобрицькій сільській раді села Пашкине, Влізьки та Березів Яр. По селу протікає річка Бобрик, що пересихає. Є ставок і озеро Журавлі. До села примикає великий лісовий масив (сосна, дуб). Неподалік (з північої сторони) — Новотроїцьке газоконденсатне родовище.

Історія[ред. | ред. код]

Місцевість, яку сьогодні займає село, населяли віддавна, про що свідчать знайдені речі побуту й риболовецьке оснащення епохи пізнього палеоліту.

Село виникло у XVII ст. внаслідок українсько-польського заселення Дикого Поля[1] (у ті часи територія належала Речі Посполитій). За окремими даними[2], його заснували три козаки — Іщенко, Колісник і Камчатний. Найперша письмова згадка про населений пункт датована 1645 роком. 1647 року село відійшло до Московської держави, тому його мешканці переселилися назад за польський кордон, утворивши село Бобрик нинішньої Полтавської області. Згодом у 1650-х роках Бобрик знову був заселений українцями. Оскільки село належало Московській державі, то його стали називати Московським Бобриком (назва «Бобрик» походить від назви водних гризунів — бобрів, які раніше були поширені на цій території).

За часів кріпаччини село і його мешканці були підданими дворянської родини Плетньових (серед них, зокрема, відомий вчений, доктор медицини — Дмитро Плетньов).

Починаючи з XVIIІ ст., село належало до різних адміністративно-територіальних одиниць: Слобідсько-Української губернії (1765—1780; 1796—1835), Харківського намісництва (1780—1796), Харківської губернії (1835—1925). Від 1939 року — до Сумської області.

1903 року в селі було відкрито земську школу (хоча навчання грамоті відбувалося й раніше — його забезпечували місцеві дяки). Від 1932 школа — семирічна. Від 1964 — середня школа (того ж року було зведено нову двоповерхову будівлю).

Станом на 1864 рік у селі мешкало 978 осіб (536 чоловічої статі та 442 — жіночої), налічувалось 152 дворових господарств, діяла православна церква[3]. Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 2105 осіб[4]. Згідно з інформацією довідкового видання 1967 року[5], населення села становило 1400 осіб.

У часи 2-ї світової війни село було окуповане німцями в період від жовтня 1941 року до вересня 1943 року (щоправда, перша спроба звільнення села від окупантів датована лютим 1943 року). На фронтах війни воювало близько 500 бобричан, з них 77 нагороджено орденами й медалями, 269 загинули. На увічнення пам'яті полеглих в селі споруджено меморіальний комплекс.

За радянської доби земля селян (починаючи від 30-х років) належала колгоспу, що мав назву «За заповітами Леніна». Серед допоміжних підприємств у різні часи були: млин, олійниця, цегельний завод, деревообробна майстерня з пилорамою, тракторна бригада, ферма, свиноферма, конюшня. Також діяли: медпункт, пологовий будинок, пункт пожежної охорони, відділення зв'язку, кравецька майстерня, громадська баня, інтернат. У середині й другій пол. ХХ ст. у селі активно розвивалась освіта й просвітництво (школа, дитячий садок, краєзнавчий музей, сільська бібліотека, книжковий кіоск), художня самодіяльність (будинок культури, драмгурток, колгоспний хор).

Згодом колгосп видозмінився у ТОВ «Нива». Нині земельні паї бобричан орендує ТОВ «Гадяцьке» (с. Мартинівка). Сьогодні до інфраструктури села належать: школа, сільська бібліотека, церква, будинок культури, ферма, деревообробна майстерня й олійниця.

Відомі особистості[ред. | ред. код]

В селі народився:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Іваненко, О.В. (2017). Назви поселень Сумщини. Істокико-етимологічний словник. Київ: Ін-т української мови НАН України. с. 193–194. ISBN 978-966-1673-27-3. 
  2. Пазинич, В.Ф. (2012). Висота 110. Харків: "Золоті сторінки". ISBN 978-966-400-275-9. 
  3. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 2669)
  4. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
  5. Історія міст і сіл Української РСР. Т. 19: Сумська область. Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР. 1967. с. 695. 

Джерела[ред. | ред. код]