Буймер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Буймер
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Тростянецький район
Рада/громада Буймерська сільська рада
Код КОАТУУ 5925081201
Облікова картка Буймер 
Основні дані
Перша згадка 1740
Населення 469
Поштовий індекс 42632
Телефонний код +380 5458
Географічні дані
Географічні координати 50°32′07″ пн. ш. 34°46′14″ сх. д. / 50.53528° пн. ш. 34.77056° сх. д. / 50.53528; 34.77056Координати: 50°32′07″ пн. ш. 34°46′14″ сх. д. / 50.53528° пн. ш. 34.77056° сх. д. / 50.53528; 34.77056
Середня висота
над рівнем моря
148 м
Водойми річка Буймир
Відстань до
районного центру
25 км
Найближча залізнична станція Рябушки
Відстань до
залізничної станції
12 км
Місцева влада
Адреса ради 42632, с.Буймер, вул. Леніна, 34; тел.: 5-73-34
Карта
Буймер. Карта розташування: Україна
Буймер
Буймер
Буймер. Карта розташування: Сумська область
Буймер
Буймер

Бу́ймер — невеличке село неподалік від дороги ТростянецьЛебедин. Відстань від районного центру Тростянця становить 25 км, а від найближчої залізничної станції Рябушки — 12 км.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

У селі бере початок річка Буймир, яка через 7 км впадає в річку Боромля, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Новоселівка, на протилежному березі — село Скрягівка.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка про Буймер датується 1740 роком. До початку ХХ століття село мало також паралельну назву Михайлівка. Наприклад, у переліку населених пунктів Харківського намісництва 1779 року зазначено: «генералъ-порутчика Зорича село Буймеръ, тожъ Михайловка». В селі на той час було 276 «владѣльческихъ подданныхъ», тобто кріпаків[1].

В першій половині XIX століття в селі працювала суконна мануфактура на дев'ять верстатів, що належала титулярному раднику Маркову. Працювало там від двадцяти до сорока кріпаків (відомості на 1811—1812 роки); завдяки цій мануфактурі існували інтенсивні господарчі зв'язки Буймера з іншими регіонами імперії. Так, клей та фарби для виробництва закуповували в Москві, а конопляну олію — в Курській губернії; продукція постачалася, зокрема, до Воронезького та Кременчуцького комісаріатств, а також на потреби царського двору[2].

У 1826 році в селі було заарештовано декабриста Андрія Борисова.

За даними на 1864 рік у власницькій слободі Лебединського повіту Харківської губернії, мешкало 944 осіб (459 чоловічої статі та 485 — жіночої), налічувалось 122 дворових господарства, існували православна церква, винокурний і селітряний заводи та суконна фабрика, відбувалось 3 ярмарки на рік[3].

1905 року в селі відбулися заворушення.

Станом на 1914 рік село було центром окремої, Буймерської волості, кількість мешканців скоротилась до 1169 осіб[4].

Під час Другої світової війни 290 мешканців села билося на фронті у сталінській армії та в партизанських загонах, з них 186 загинуло, 195 осіб нагороджено радянськими орденами та медалями, а уродженцю села Г. С. Шаповалу присвоєне звання Героя Радянського Союзу (за бойові дії під час захоплення та утримання плацдарму на правому березі Дніпра).

У ХХ столітті в Буймері було розташовано центральну садибу колгоспу імені Карла Маркса (до цього колгоспу відносилися також населені пункти Зубівка, Радгоспне, Світайлівка, Скрягівка, Станова, Оводівка, Тучне; було встановлено й відповідний пам'ятник Карлу Марксу — 1972 року), працювала олійниця, пекарня, механічний млин, виробляли одяг. Тепер у селі діє приватне підприємство «Буймерське».[джерело?]

Сьогодення[ред. | ред. код]

З закладів освіти працює загально освітня школа І-ІІІ ступенів, дитсадок «Ромашка»[джерело?]. У селі розташовано 4 ставка на річці Білій.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Історія міст і сіл УРСР. Сумська область. Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973, с. 591.
  • Погода у селі Буймер на сайті weather.in.ua

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Цитується за: Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. Київ: Наукова думка, 1991, с 149.
  2. О. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні. Київ: Видавництво Академії наук Української РСР, 1959, ч. 1: Ремесло і мануфактура, с. 264–265.
  3. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 2592)
  4. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.