Ґандгарви
| Індуїзм |
|---|
   |
|
Близькі теми |
 Категорія •  Портал |
Ґандгарви[1] (санскр. गन्धर्व, gandharva IAST, «запашний») — клас напівбогів в індуїзмі. Ґандгарви описуються в «Магабгараті», «Рамаяні» і Пуранах як чоловіки або коханці апсар, як співаки і музиканти, які тішать девів. Ґандгарви дали назву староіндійській теорії музики («Ґандгарва-веда») і одному з видів шлюбу (шлюб ґандгарва — добровільний союз дівчини й хлопця без схвалення батьків)[2]. В епосі вони також виступають і як воїни, озброєні луками, які іноді можуть бути ворожі людям.
Ця міфологія можливо сходить до загальноіндоєвропейської епохи, про що свідчать паралелі в міфологіях інших індоєвропейських народів (наприклад, памірські жіндури, грецькі кентаври).[3] У «Рігведі» згадується тільки один ґандгарва — хранитель соми, іноді ототожнюється з сомою, чоловік "жінки вод" (апсари); від нього і апсар народжуються першопредки людей — близнюки Яма і Ямі.[4] Ґандгарва перебуває у верхньому небі, асоціюється з сонцем і сонячним світлом. Іноді він виступає як демон, ворожий Індрі. У «Атхарваведі» число ґандгарвів дається як декількох тисяч, вони — шкідливі духи повітря, лісів та вод. У «Шатапатха-брахмані» ґандгарви викрадають у богів сому, але змушені повернути її, спокушені богинею Вач.
Різна трактується походження ґандгарвів: згідно з «Вішну-пураною», вони виникли з тіла Брахми, коли одного разу він співав; «Харівамша» називає їх батьком — онука Брахми ріші Кашьяпу, а їх матерями — дочок Дакші (Муні, Прадху, Капіла і Арішта). Пурани та епос згадують багатьох царів ґандгарвів, серед яких найзначніші Чітраратха, Сурьяварчас, Вішвавасу і ріші Нарада. Також часто згадуються ґандгарви Тумбуру і Чітрасена. Під час царювання Вішвавасу, за пуранами, виникла ворожнеча між ґандгарвами і нагами: спочатку ґандгарви проникли в підземне царство нагів і відняли у них їхні скарби, потім нагам за допомогою Вішну вдалося прогнати ґандгарвів і повернути свої багатства.[4] Велику роль у міфології ґандгарвів грають коні. Ґандгарви возять бога Куберу, будучи при цьому наполовину кіньми, наполовину птахами.[5] Царі ґандгарвів наводять як подарунків коней;[6] в епосі часто говориться про країну ґандгарвів (Ґандгарва-Дешан), що славиться кіньми.[7] Ця місцевість ототожнюється багатьма істориками з Ґандгари (Ґандгара-Дешан), яка була прославленим центром конярства.[8]
Є ґандгарви жіночого роду — красиві й гармонійні ґандгарви, очолювані абстрактною Ґандгарвою або прародителькою коней.
- ↑ Голоси Стародавньої Індії: Антологія давньоіндійської літератури. К.: Дніпро. 1982.
- ↑ Пандей Р. Б ' '. Давньоіндійські домашні обряди (звичаї). — М.: Вища школа, 1990. — С. 319.
- ↑ Індуїзм. Джайнізм. Сіхізм / Під общ.ред. М. Ф. Альбеділь і А. М. Дубянський. — М.: Республіка, 1996. — С. 142. — ISBN 5-250-02557-9.
- ↑ а б Міфи народів світу / Ред. С. А. Токарєв. — М.: Радянська енциклопедія, 1991. — Т. 1, с. 264.
- ↑ Hopkins E. W.Epic mythology. — Strassburg: K. J. Trubner, 1915. — P. 153. — ISBN 0-548-71855-5.
- ↑ Махабхарата. Книга друга. Сабхапарва (Книга про збори) / Пер. з санскр. і коммент. В. І. Кальянова. — Л.: Наука, 1962. — С. 98.
- ↑ Махабхарата. Книга друга. Сабхапарва (Книга про збори) / Пер. з санскр. і коммент. В. І. Кальянова. — Л.: Наука, 1962. — С. 110.
- ↑ Васильків Я. У . «Махабхарата» як історичне джерело (до характеристики епічного історизму) // Народи Азії та Африки. 1982. № 5. — С. 60.