Імам Шаміль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шаміль
Shamil 1.jpg
3-й Імам Дагестану і Чечні
Народився 26 червня 1797
Гімри, Унцукульський район, Дагестан
Помер 4 лютого 1871
Медина, нині Саудівська Аравія
Національність Аварець
Ім'я при народженні Алі[1]
Титул Імам
Попередник Гамзат-бек
Конфесія Іслам (сунізм)
Дружина Патімат, Джавгарат, Загідат, Анна Долуханова, Амінат
Діти сини: Джамалудін, Газі-Магомед, Саїд, Магомед-Шапі, Магомед-Каміль

дочки: Напісат, Патімат, Нажават, Баху-Меседу, Софіят

Імам Шамі́ль (1797—1871) — керівник національно-визвольної боротьби (газавату) народів Північного Кавказу під час Кавказької війни (1817—1864). 1834 року проголошений імамом, об’єднав Західний Дагестан і Чечню, потім і Черкесію в теократичну державу Імамат. Взятий у полон під час штурму Гунібу 1859 року князем О. Барятинським. Перевезений із сім’єю до Калуги. У 1860-х роках деякий час жив у Києві. 1870 року дістав дозвіл здійснити паломництво до Мекки. Помер у Медині.

Зміст

Біографія [ред.]

Народився у с. Гімри 1797 р. Навчався у кращих в Дагестані викладачів граматики, логіки і риторики арабської мови. Проповіді його знаменитого односельця Газі-Мухаммада (1795—1832), імама і проповідника джихаду, — захоплювали Шаміля, який спочатку став його учнем, а потім послідовником.

Боротьба [ред.]

Оточений разом з імамом Газі-Мухаммадом у 1832 р. російськими військами під проводом барона Розена в башті коло рідного села Гімри, Шаміль встиг, хоча і тяжко поранений (зламані рука, ребра, ключиця, проколота легеня), вирватись з оточення. Імам Газі-Мухаммад (1829—1832) першим кинувся на ворога і загинув. Його тіло було розіп'яте і впродовж місяця виставлене на вершині гори Таркі-тау, після цього відтята голова Газі-Мухаммада передавалася як трофей всіма фортецями Кавказької кордонної лінії.
Поки Шаміль лікувався від ран новим імамом наприкінці 1832 р. був проголошений інший сподвижник Газі-Мухаммада гоцатлинський чанка Гамзат-бек (1832—1834), син Аліскандир-бека, вериза Умар-хан-нуцала Великого (1775—1801), що походив від нащадків Мухаммад-хана Казі-Кумухського. В 1834 р. Гамзат-беку вдалося захопити Хунзах і винищити династію аварських нуцалів. Однак 7 чи 19 вересня 1834 р. Гамзат-бек був убитий у Хунзахській мечеті змовниками, що помстились йому за винищення роду Хунзахських правителів — нуцалів.
Ставши третім імамом Чечні і Дагестану Шаміль 25 років був провідником горців Чечні і Дагестану, успішно борючись проти російських загарбників[2].
Створений ним Імамат, за умов війни на Кавказі, став унікальним державним утворенням. Шаміль керував державою практично одноосібно.
В 1840-х рр. Шаміль здобув низку серйозних перемог над російськими військами. Однак у 1850‑х роках держава Шаміля почала занепадати. Напередодні Кримської війни 1853 — 1856 рр. Шаміль, розраховуючи на підтримку Великобританії та Туреччини, активізував свої дії, проте зазнав невдачі.
Підписання Паризького мирного договору 1856 р. дозволило Росії зосередити проти Шаміля величезні сили: Кавказький корпус було переформовано в армію (до 200 тисяч чоловік). Нові головнокомандуючі — генерал Ніколай Муравйов (1854 — 1856) і генерал Олександр Барятинський (1856 — 1860) продовжували стискати зашморг блокади навколо Імамату. В квітні 1859 р. впала резиденція Шаміля в Чечні — аул Ведено. А до середини червня були ліквідовані останні осередки супротиву на території Чечні.
Після остаточного приєднання Чечні до Росії, війна тривала ще майже п'ять років. Шаміль з 400 мюридами відступив до дагестанського аулу Гуніб[3].

Полон [ред.]

Шаміль з синами

6 вересня 1859 р. Шаміль разом з 400 мюридами був оточений в Гунібі і 7 вересня здався в полон на почесних умовах.
Після прийому у Петербурзі імператором йому було дозволено жити у Калузі.
В серпні 1866 р. в парадному залі Калузьких губернських дворянських зборів Шаміль разом з синами Газі-Магомедом і Магомедом-Шапі приніс присягу на вірність Росії. Через 3 роки Найвищим Указом Шамілю був присвоєний спадковий дворянський титул[4].
У 1868 р. російський імператор, враховуючи те, що калузький клімат погано впливає на здоров'я немолодого Шаміля, дозволяє перебратися йому до Києва. Шаміль разом із сім'єю прибуває до Києва у грудні 1868 р.

Смерть [ред.]

Останнє прохання Шаміля, з яким він вже неоднократно звертався до Олександра II відпустити його для здійснення хаджу з дружинами і доньками, залишивши при цьому синів у Росії, було задоволене. Газі-Магомеду і Магомеду-Шапі було дозволено супроводжувати батька лише до Одеси.
Шаміль побачив Мекку, і другу святиню ісламу Медину, де поклонився гробу Мухаммеда. 4 лютого 1871 р. він помер і був похований в Медині на цвинтарі Аль-Бакія[5].

Доля нащадків Шаміля [ред.]

Син Газі-Магомед після початку Російсько-турецької війни очолив турецьку дивізію і відзначився під час осади Баязета, закінчив свою кар'єру маршалом турецької армії та останні свої дні провів у Медині, де помер у 1902 р.
Його «відступництво» негативно вплинуло на долю Магомеда-Шапі. Після початку війни він попросився на фронт, та дозволу не отримав, у 1877 р. був відсторонений від служби і поселився у Казані. Помер Магомед-Шапі в Кисловодську в 1906 р.
Останній син Шаміля, Магомед-Каміль, народжений вже в Калузі, так як і Газі-Магомед, служив у турецькій армії, так само закінчив службу у чині маршала. Він дожив до 87 років і помер у 1951 р[6].

Шаміль у Києві [ред.]

Меморіальна дошка Імаму Шамілю в Києві (Кріпосний провулок). Шаміль проживав тут у 60-х роках XIX ст.
У листі арабською мовою до свого полонителя — князя Олександра Барятинського, Шаміль писав:
« […] я благополучно прибув до Києва і розмістився з сімейством у будинку, приготованому для мене урядом. Місто Київ я вважаю одним із найкращих міст, які мені доводилося бачити в Російській імперії, як за добрим кліматом, так і за гарним гористим місцеросташуванням, що нагадує мені батьківщину, де я народився і виріс. Молю Бога, аби воно послужило ліками для мого сімейства і було би виконанням мого душевного бажання[7].  »

Сама присутність у Києві кавказького вождя сприяла активізації радикальної молоді. Київські студенти і різночинці кидали до карети Шаміля зошити з шевченковим «Кавказом», переписаним у них від руки[8].

Примітки [ред.]

  1. ↑ http://dic.academic.ru/dic.nsf/brokgauz_efron/114539/%D0%A8%D0%B0%D0%BC%D0%B8%D0%BB%D1%8C
  2. ↑ http://www.syrtash.com/ru/history/caucasianwar/imam+shamil/
  3. ↑ http://www.rian.ru/society/20090907/184008408.html
  4. ↑ http://www.rian.ru/society/20090907/184008408.html
  5. ↑ http://www.peoples.ru/military/commander/shamil/
  6. ↑ http://www.peoples.ru/military/commander/shamil/
  7. ↑ http://www.dt.ua/3000/3150/45302/
  8. ↑ http://mycityua.com/history/2007/09/06/090007.html

Посилання [ред.]

Имам Шамиль

Джерела [ред.]

Див. також [ред.]



Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Імам_Шаміль&oldid=12208768