Мухаммед

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Іслам

Історія ісламу

Фундації Ісламу

ЄдинобожністьСимвол віри
МолитваПіст
Благодійність
Паломництво до Мекки

Основні представники

МухаммадПророки ісламу
Сподвижники пророка
Халіфи
Нащадки пророка

Книги і закони

КоранСуннаХадис
МазхабШаріатІджтихад

Течії ісламу

СунізмШиїзмСуфізмВаххабізмСалафізм
ІбадизмАшаритиМатуридітиМутазиліти
ІсмаїлізмДрузиАлавіти
ІмамітиЗейдити
Хариджизм

Ісламська культура
ТеологіяДжихад

ІсламізмПанісламізмУмма
СвятаЖінка
Ісламська літератураІсламська поетикаІсламська каліграфіяІсламська наукаІсламська архітектураІсламська держава


Муха́ммед (араб. محمد‎ — Muhāmmad, «той, кого хвалять», трапляються також варіанти транслітерації Мухаммад, Мохаммед, Мугаммед, Могаммад, Мугаммад, Магомет та інші) ( 5708 червня 632) — святий і пророк, що започаткував релігію Іслам. Вчені вважають Мухаммеда історичною особою, засновником перших громад мусульман, з його слів записано Коран.

Мусульмани вважають його останнім із пророків від часів монотеїзму, в тому сенсі, що, відповідно до слів, що містяться в Корані, і саме ним закінчується цикл одкровень монотеїстично-авраамічних часів в історії людства.

Мухаммед — основоположник ісламу, це зробило його визначальною історичною постаттю в світовій історії. Він також був політичним діячем, засновником і головою мусульманської громади (умми), яка в процесі його безпосереднього правління склала сильне і досить велике державне формування на Аравійському півострові. Власне саме за правління Мухаммеда більшість арабів було об'єднано в одну державу.

Іслам не наділяє Мухаммеда ніякими надприродними рисами, проте навколо його особи поступово виник цілий цикл легенд про чудеса. Його особа дуже шанується серед мусульман, поширені молитви про нього, а його ім'я використовується як талісман. У деяких ісламських країнах, наприклад, у Сирії, є звичай називати хлопчиків кількома іменами, одним із яких обов'язково є Мухаммед.

Його ім'я

Мухаммад (1315)

В ісламі імені приділяється велике сакральне значення. Ім’я Мухаммед означає «Возвеличуваний», «Гідний хвали». В Корані він називається за іменем лише 4 рази, але називається також пророком (ал-Набі), вісником (Расул), слугою Бога (Абд), вісником (Башир), попереджувачем (Надхір), нагадувачем (Мудхаккір), свідком (Шахід) та іншими іменами епітетами. Згідно з мусульманською традицією, після вимови або написання імені пророка Мухаммеда, завжди говорять слова «Солля Аллагу алейгі ва салям» (араб. صلى الله عليه وسلم) - тобто «поблагословить його Аллах та привітає».

Повне ім’я Мухаммеда включає імена всіх його відомих предків по прямій чоловічій лінії, починаючи від Адама, а також містить кунью на ім’я його сина Касима (це ім’я означає «який ділив»; за життя Мухаммада ніхто не міг називати свого сина Касимом, так як ця Кунья була закріплена за Мухаммедом). Повністю ім’я пророка Мухаммеда виглядає так: Абу аль-Касім Мухаммад ібн 'Абд Аллах ібн Абд аль-Мутталіба, ібн Хашим (ім’я Хашима - Амр) ібн Абд Манаф (ім’я Абд Манафа - аль-Мугіра) ібн Кусаййа ібн Кілаб ібн Мурра ібн Кааб ібн Луаййа ібн Галіб ібн Фіхр ібн Малік ібн Ан-Надр ібн Кінана ібн Хузайма ібн Мудрик (ім’я Мудрик - Амір) ібн Ільяс ібн Мудар ібн Нізар ібн Мадді ібн Аднан ібн Адад (вимовляють також - Удад) ібн Мукаввім ібн Нахур ібн Тайра ібн Іаруб ібн Йашджуб ібн набитий ібн Ісмаїл ібн Ібрагім (Халіль ар-Рахман) ібн Таріх (це Азар) ібн Нахур ібн Саруг ібн Шаліх ібн Ірфхашад ібн Сам ібн Нух ібн ламка ібн Матті Шалах ібн Ахнух (це, як стверджують, пророк Ідріс; він був першим з роду людського, яким даровано пророцтво і який писав тростиновим пером) ібн Іард ібн Махлі ібн Кайнан ібн Іаніш ібн Шит ібн Адам[1].

Мухаммед - останній з пророків

Муса і Мухаммед з ангелом Джабраїлом

Іслам, окрім Мухаммеда, визнає також й інших пророків (є версії про те, що їх було 124 тисячі, є версії, що їх було 224 тисяч [2]), але при цьому застерігає, що Мухаммед є не просто одним із пророків, але останнім у ланцюзі всіх посланців божих і пророків. Крім того, він посланий не до окремого міста, села, чи народові, як це було з усіма іншими посланцями (у тому числі і Ісою - Ісусом), а до всіх людей на землі. Його шаріат (тобто комплекс морально-етичних та релігійно-юридичних правил і принципів), згідно з ученням ісламу, буде дійсний до самого Судного Дня. За цим теологічним законом всі шаріати, з якими приходили інші пророки, втратили свою силу (усі вони носили тимчасовий характер). Таким чином, мусульмани, приймаючи такі Священні Писання, як Тора і Євангеліє, не визнають дію їх законів, а крім того вказують на те, що вони згодом були перекручені людьми.

Мухаммад займає найвище положення серед пророків (тому один з його епітетів - «Пан пророків»). Згідно з ісламом, віра в пророчу місію Мухаммада є обов’язковою для всіх людей, у тому числі і для християн та юдеїв, які повинні були послідувати його заклику і прийняти останній шаріат.

Передумови феномену Мохаммеда

Аравійський півострів в основному посушлива піщана територія із вулканічними та скельними породами, що робить його непридатним для ведення сільського господарства-рільництва, за винятком ряду оазисів і територій поблизу джерел води. Тому мешканці цих територій гуртувалися навколо таких рідкісних благодатних водою місць та здебільшого займалися скотарством. Півострів усіяний невеличкими містами, два з яких були найбільші в своїй окрузі - Мекка і Медіна. Медіна була великим процвітаючим сільськогосподарським поселенням, а Мекка була важливим фінансовим центром для багатьох сусідніх племен[3]. Більшість жителів півострова жили закритими родинами, общинне життя було вкрай необхідне для виживання в пустелі, коли люди потребували підтримки один одного, щодо жорстких пустельних умов і способу життя. Племінні групи було рекомендовано у зв'язку з необхідністю діяти як єдине ціле, ця єдність, була здебільшого заснована на узах спорідненості по крові[4]. Корінні араби були або кочовими або осідлими. Бедуїни (були кочовиками) перебували в стані постійних мандрів, переміщаючись з одного місця в інше, в пошуках води і пасовищ для своїх овець. А осідлі племена здебільшого притримувалися своїх родинних територій і орієнтувалися в своїй діяльності на торгівлю та сільське господарство. Кочовики сповідували також традицію набігів на каравани і оазиси, оскільки в своїх суспільних уявах не вважали таку поведінку як злочин[5] [6].

У доісламскої Аравії, богів чи богинь вшановували як своїх захисників окремі племена по різному та й боги в них були різні. Їх вибір божественості асоціюються з незрозумілими для них природніми явищами помноженими на їх уявлення та тогочасні світоглядні поняття - тому вони уважали за священні чи божества свої дерева, каміння, джерела і колодязі.... В Мецці було їх найвідоміше місце щорічного паломництва до святині тутешньої - каменя Кааби там навколо й розміщувалися 360 ідолів-статуй як різноманітних покровителів племен, тим самим будучи племінними божествами. Поряд з цим богам, араби таки поділяли спільні для себепевні вірування, а саме, в верховне божество, якого називали Аллах (на їх мові буквально «бог»), який був далекий від вирішення їх повсякденних проблем і, отже, не вважався за предмет культу або ритуалу. Зважали більше на трьох богинь, які були пов'язані з Аллахом, як його дочки - Аллат (Allāt), Манат (Manāt) і Аль-Узза (al-'Uzzá)[7]. Монотеїстичні громади існували в Аравії давно й до їх числа входили християни та євреї. Вірування Ганіфс (Hanifs) - рідне, саме, для доісламских арабських племен монотеїстів - іноді згадується у записах євреїв і християн в доісламськкий період Аравії, хоча їх історичність оскаржується серед вчених, особливо ісламських[8] [9]. За мусульманською традицією, сам Мухаммед був Ханіф і один з нащадків Ісмаїла, сина Авраама[10].

Біографія

Ім'я його

Народився 12 дня місяця рабі аль-ауваль, року Слона (за місячним календарем) або в понеділок на заході сонця в місті Мекка в небагатій родині. Стосовно перерахунку дати народження на григоріанський календар існують кілька версій - 30 серпня 570 р., або можливо 28 вересня, (за старим юліанським 26 вересня), що більш ймовірно за астрономічними даними. У віці шести років, після смерті батьків, став сиротою. Надалі виховувався у далеких родичів, а пізніше в домі свого діда, і змалку був знайомий з торгівлею. Він найнявся вести справи багатої мекканської вдови Хадіджі, з якою одружився у 25 років. Після цього Мухаммед деякий час займався торгівлею, після чого виступив як проповідник. Подружжя мало шестеро дітей, включаючи дочку Фатіму.

Відповідно до легенди у 610 році, у віці 40 років, Мухаммед почав бачити видіння: звістку про те, що він є пророком Бога. Йому з’явився архангел Джабраїл, який потім у місяці Рамадані уві сні продиктував пророку текст Корану — священної книги мусульман.

У 613 році Мухаммед почав проповідувати, заохочував багатих допомагати бідним, закликав знищувати ідоли. В Мецці він не знайшов значної підтримки, а тільки нажив собі ворогів серед прихильників старих культів, що змусило його в 622 році разом з послідовниками вирушити до Медіни, де мусульманська громада поступово набирала силу. Саме тут сформувалися основні принципи релігійного вчення, ритуалу і організації громади. У Медіні побудовано першу мечеть, встановлено основні ритуали і обряди — правила молитви, посту та інші.

Народження Пророка Мухаммеда - Маулід ан-Набі (Mawlid an-Nabī, у перекладі з арабської - народження Пророка) - відзначається 12 числа третього місяця Рабіг ал-авваль (Rabi 'al-awwal) ісламського календаря. Народження Мухаммеда стали відзначати лише через 300 років після приходу ісламу. Оскільки точна дата народження Мухаммеда невідома, цей пам'ятний день був приурочений до дня його смерті.

Дружини Мухаммеда

Відомий історик Масуді, в своїй книзі «Муруджуз-захаб» [11] відзначає, що пророк Мухаммед мав 15 дружин. Інший відомий історик Йагубі пише, що пророк Мухаммед мав 21 або ж 23 дружини. Йагубі відзначає, що пророк вступив у фізичні зносини тільки з 13 дружинами. А решта померли або після укладення шлюбу, або до шлюбної ночі, або ж пророк розлучився з ними ще до шлюбної ночі. До переліку 13-ти дружин відносяться 11 дружин, які згадані в книзі «Сірейі-Ібн Хішам» [12], а також Марія-коптянка і умму-Шарик Газійа [13]. (Кардава вказує тільки на дев’ять, але без Хадіджі, тобто десять, це число жінок, які пережили пророка (за свідченням Ібн Хішама). Дослідник Уотт вказує, що багато племен претендували на родинні зв'язки з Мухамедом, тому список дружин може бути сильно перебільшений. Він називає імена лише одинадцяти дружин (з Хадіджею), що ближче до традиційних уявлень (також він наводить імена двох наложниць)[14]. Пророк Мухаммед одружився на всіх до Коранічної заборони, де заборонялося мати більше чотирьох дружин [15]. Усі дружини, крім Аіші, були до нього заміжні, тобто не були незайманими. Усі дружини мали статус «мати віруючих(або правовірних)».

Послідовний перелік супутниць життя пророка Мухаммеда:

  • Першою дружиною була Хадіджа, яка була за свого життя його єдиною жінкою. Вона була першою людиною яка прийняла іслам, завжди підтримувала його, тому рік її смерті названий «роком смутку».
  • Сауда бінт Зама, з якою Мухаммед одружився у 53 роки, вже після смерті Хадіджі, переселившись до Медіни. Вона була вдовою одного з перших мусульман, та послідовників Мухаммеда, ас-Сакрал Амра.
  • Айша, дочка його найближчого сподвижника Абу Бакра. Її вік 12-13 років(за однією з версій, хоча є версії про те, що їй було 6-7, 17 і навіть 27 років [16])) є предметом критики тодішніх аравійців поступку Мухаммеда. Аїша відрізнялася розумом і після Хадіджі була найулюбленішою серед дружин. Айша ревнувала пророка, засуджувала його багатоженство, і часто ставала джерелом скандалів. Одного разу Мухаммед забув взяти її з собою до Мекки, так що сподвижникові пророка Савфану довелося відправитися з Айшою йому навздогін. Те, що Айша знаходилася одна в суспільстві стороннього чоловіка, зпричинило чутки та підозри, а Мухаммед деякий час цурався її і тримався з нею доволі холодно. Ця подія знайшла відгомін в Корані (сура 24:11-20). Сама ж Айша була ображена підозрілістю чоловіка. Їй приписують авторство ранніх хадисів про пророка. Опис її характеру одним з перших мусульман: «Я не зустрічав нікого окрім Айші, хто б знав більше про сунну (практику) посланця Аллаха, нехай благословить його Аллах, нікого, хто б розумніше висловлював свою думку, якщо питали про її думки, нікого , хто краще б розбирався у віршах, та одкровенні в них закладеному, або підрахунку фараїду (спадку)». [17]
  • Хафса, дочка його сподвижника Умара. Вона була вдовою одного з мусульман, який загинув у битві при Бадрі і, за свідченнями, не відрізнялася великою красою. Їй було 18 років тому й вона та Айша, близькі за віком, стали близькими подругами. Хафса, часом, добряче псувала настрій пророку скандалами, так що той ходив цілий день сердитий[18].
  • Зайнаб бінт Хузайма, яка померла усього через три місяці після заміжжя. Через щедроти і великодушність її звали «Уммуль-масакін» (мати бідних).
  • Умм Салама була ще однією вдовою, на якій одружився Мухаммад. Їй було 29 років, а її чоловік помер від ран, отриманих в битві при Ухуді. Умм Салама пережила свого чоловіка і пророка більш ніж на 50 років.
  • Зайнаб бінт Джахш. Жодне одруження Мухаммеда не викликало більшого числа пересудів в арабському суспільстві. Вона була дружиною його прийомного сина Зейда ібн Харіса, але, пророк почав настирливо виявляти до неї особливий інтерес. Зейд змушений був дати дружині розлучення, а Мухаммед, одружившись з нею, закотив грандіозне весілля. Араби вважали цей шлюб інцестом, але вчасна поява в Корані спеціального одкровення щодо даного випадку виправдало дії Мухаммеда (Сура 33:36-40). Айша і Хафса таємно змовилися, намагаючись відвернути увагу пророка від Зайнаб. За розповіддю Айши: «Посланник Аллаха звик пити мед в будинку Зайнаб, дочки Джахша, і залишився з нею там. Ми з Хафса домовилися потай, що якщо він прийде до однієї з нас, то ми повинні сказати йому: «Схоже, ти з'їв магафір (тип смоли, що мала неприємний запах), коли я понюхала, від тебе пахло магафіром». Ми так і зробили, і він відповів: «Ні, але я пив мед в будинку Зайнаб, дочки Джахша, і більше ніколи не зроблю цього. Я присягну тобі в цьому, а ти нікому не розповіси про це» ». [19] Але з приводу підступів своїх молодих дружин Мухаммед висловився несхвально саме в Корані (сура 66:1-5).
  • Джувайрія - була дочкою вождя Бану Мусталак, захоплена в полон. Їй було близько 20 років. Після цього весілля, мусульмани звільнили всіх бранців з племені Бану Мусталак, до якого вона належала, так як вони поріднилися в пророком.
  • Райхана[20] - маловідома дружина пророка.
  • Сафійя, юдейка, чий батько Хуайх, чоловік Кінан і обидва її брата було вбито мусульманами після походу на Хайбар.
  • Рамля бінт Абу Суф’ян, дочка Абу-Суф’яна, чия сім’я втекла до Ефіопії від переслідувань курайшитів. Там її чоловік перейшов з ісламу в християнство. Після смерті чоловіка також стала дружиною Мухаммеда.
  • Марія аль-Кібтія, улюблена наложниця (неофіційна дружина) пророка. Сповідувала християнство, єгипетська рабиня і уродженка. Була надіслана в подарунок єгипетським правителем пророку Мухаммеду. Від їхнього союзу народився син на ім’я Ібрагім, але він помер на 10 рік хіджри, коли йому було всього 18 місяців.
  • Маймуна бінт аль-Харіс, колишня своячениця дядька Мухаммеда Аббаса.

Таке «багате» та численне жіноче товариство Мухаммеда пояснюється тогочасними устоями, оскільки в часи Середньовіччя багатоженство було дуже поширене в Аравії. Крім Айши, всі інші дружини Мухаммеда були вдовами, деякі навіть по кілька разів. В деяких випадках це були жінки близькі йому по крові (й такі ситуації кровозмішування не суперечили тогочасним нормам в Аравії). Мухаммед наприкінці свого життя обмежується чотирма офіційними дружинами, й підводить під цей факт словами Корану, тим самим узаконюючи таке положення в мусульманському суспільстві на віки. Слід відмітити, що весілля найтіснішим чином пов’язувався з дипломатичними інтересами самого Мухаммеда, так як в арабських традиціях того часу саме таким чином скріплювалися спілки між кланами чи племінними[21].

Але у світі побутує простіше та реалістичніше пояснення такої поведінки Мухаммеда, адже за весь його тривалий вік жодна з дружин не змогла народити йому спадкоємця. Два сина Хадіджі та син наложниці після народження були дуже хворобливі, і як наслідок, померли ще в ранньому віці. Мухаммед був дуже обтяжений такою ситуацією, тим більше його опоненти та співплемінники доволі часто насміхалися з цього приводу, адже в ті часи на Аравійському півострові звичаєві традиції зневажливо ставилися до чоловіків, що не мали синів. Полігамія як і раніше, практикується в багатьох ісламських країнах.

Родинне дерево пророка

Wahb ibn Abd Manaf
(of the Banu Zuhrah)
 
 
 
 
 
 
Hashim ibn Abd Manaf
(progenitor of Banu Hashim)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фатіма бінт Амр
баба
 
 
 
Абд аль-Муталіб
дід
 
 
 
 
 
 
 
Halah bint Wahb
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Аміна бінт Вахб
мати
 
Абдаллах ібн Абд аль-Муталіб
батько
 
Абу Таліб
дядько
 
 
Аз Зубайр
дядько
 
Harith
дядько
 
Гамза ібн Абд аль-Мутталіб
дядько
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Thuwaybah
перша нянька
 
 
Halimah
друга нянька
 
 
 
 
Аббас
дядько
 
Abu Lahab
дядько
 
6 інших синів
та 6 дочок
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Мухаммед
 
Хадіджа
перша дружина
 
 
Абдаллах ібн Аббас
двоюрідний брат
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фатіма
донька
 
 
 
Алі ібн Абі Таліб
двоюрідний брат, зять
 
 
 
 
 
Qasim
син
 
Abd-Allah
син
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Зайнаб
дочка
 
Рукайя
дочка
 
Осман ібн Аффан
зять
 
Умм Кульсум
дочка
 
Zayd
прийомний син
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ali ibn Zainab
онук
 
Umamah bint Zainab
онучка
 
Abd-Allah ibn Uthman
онук
 
 
 
Марія
наложниця
 
 
Usama ibn Zayd
прийомний онук
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Muhsin ibn Ali
онук
 
Хасан ібн Алі
онук
 
Хусейн ібн Алі
онук
 
Umm Kulthum bint Ali
онучка
 
Зайнаб бінт Алі
онучка
 
 
Сафія
десята дружина
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Абу Бекр
тесть
 
 
Сауда
друга / третя дружина*
 
 
Омар ібн Хаттаб
тесть
 
 
Умм Салама
шоста дружина
 
 
Джувайрія
восьма дружина
 
 
Рамля
одинадцята дружина
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Айша
друга / третя дружина*
 
 
Зайнаб
п'ята дружина
 
 
Хафса
четверта дружина
 
 
Зайнаб
сьома дружина
 
 
Райхана
дев'ята дружина
 
 
Маймуна
дванадцята / тринадцята дружина
 
 
 
 
 
 

Сподвижники пророка

Першими людьми, що пішли за Мухаммедом й прийняли іслам, після його жінки Хадіджі, були:

Сахаби які передали найбільше число хадисів:

  • Абу Хурайра - 5374 хадис
  • Абдуллах ібн Умар - 2630 хадисів
  • Анас ібн Малік - 2286 хадис
  • Аїша - 2210 хадисів
  • Абдаллах ібн Аббас - 1660 хадисів
  • Джабір ібн Абдуллах - 1500 хадисів

Найгідніші почестей (з сахабів) в мусульманському світі:

За 15 століть послідовники Мухаммеда розділилися на три основні гілки носіїв його вчення: суніти складають близько 90% мусульман, шиїти близько 10%, послідовники ібадизму менше 1%. Самі ж ці напрями крім основних течій мають ще кілька підгруп, які виокремилися завдяки харизматичним та впливовим богословам, які сформували свої окремішні школи вчення Мухаммеда в рамках своєї основної теологічної гілки. Також слід відзначити окремо категорію суфістів, яка формувалася з найортодоксальніших послідовників всіх цих мусульманських релігійних течій.

Такі розбіжності в послідовників вчення Мухаммеда пояснюється самим ставлення людини до Бога через Коран і релігійну свободу, таке вчення призвело до поширення релігійних течій. Відсутність формації вищого духовенства припускає існування різних правових стандартів в віровченні, а також різні релігійні школи. Після смерті Пророка, релігійні відмінності та значний злет арабського світу та його територіальні завоювання спричинили до політичного суперництва по-між послідовниками Мухаммеда. Це також наклало суттєвий відпечаток на урізноманітнення релігійних течій та відходження від першоджерел й тлумачення їх через призму уже тодішніх, наділених владою, послідовників вчення Пророка Мухаммеда.

Примітки

  1. Ібн Хішам «Жизнеописание Пророка Мухаммада», вид. рос. 2002, 2003 роки.
  2. Ахмад ібн Ханбал, Муснад, 5, 266
  3. Muhammad-Mecca-12">Watt (1953), pp.1–2
  4. Watt (1953), pp. 16–18
  5. Loyal Rue, Religion Is Not about God: How Spiritual Traditions Nurture Our Biological,2005, p.224
  6. John Esposito, Islam, Expanded edition, Oxford University Press, p.4–5
  7. Esposito, Islam, Extended Edition, Oxford University Press, pp.5–7, Qur'an 3:95
  8. Kochler (1982), p.29
  9. cf. Uri Rubin, Hanif, Encyclopedia of the Qur'an
  10. Louis Jacobs(1995), p.272, Turner (2005), p.16
  11. «Муруджуз-захаб» т.2, стр. 282-283
  12. http://rasim.my1.ru/load/4-1-0-7
  13. «Таріхі-Йакуби», в перекладі персидською мовою, т. 1, стр. 452-455</
  14. М. Уотт. Мухаммед в Медині. ст. 436
  15. Юсуф аль-Карадави, глава Международной ассоциации улемов. Из книги «Современные фетвы»
  16. Айдин Алі-заде (Баку), к. філос. н., співробітник Академії наук Азербайджану
  17. Ібн Саад, Табакат, том 2, ст. 481
  18. Ас-Сахіх ал-Бухари, том 6, с. 406
  19. Ас-Сахіх ал-Бухарі, том 6, с. 404
  20. Джон Гілкріст «Мухаммед - пророк ісламу», глава 3
  21. Muhammad Hamidullah, Le Prophète de l'islam, Sa vie, Son œuvre, 2 tomes, édition Association des étudiants islamiques en France, ASIN 2711681017

Література про життя Мухаммеда

З ісламських хронік про пророка Мухаммеда:

  • Tabari (trad. Herman Zotenberg), La chronique, Histoire des prophètes et des rois, vol. I, Actes-Sud/Sindbad, coll. «Thésaurus», 2001 (ISBN 978-2-7427-3317-0), « De Salomon à la chute des Sassanides »
  • Tabari (trad. Herman Zotenberg), La chronique, Histoire des prophètes et des rois, vol. II, Actes-Sud/Sindbad, coll. «Thésaurus», 2001 (ISBN 978-2-7427-3318-7), « Mohamed, sceau des prophètes »
  • La biographie du Prophète Mahomet, Ibn Hichâm, Texte traduit et annoté par Wahib Attalah, Fayard 2004, 432 pages
  • Mahmoud Hussein (Gaghar Elnadi et Adel Rifaat), Al-sîra, Le prophète de l'islam raconté par ses compagnons, vol. I, Hachette littérature, coll. «Pluriel», 2006, 550 p. (ISBN 978-2-01-279291-3)
  • Mahmoud Hussein (Gaghar Elnadi et Adel Rifaat), Al-sîra, Le prophète de l'islam raconté par ses compagnons, vol. II, Hachette littérature, coll. «Pluriel», 2008, 730 p. (ISBN 978-2-01-279383-5)
  • (ar)/(tr)Muhammed bin Sâlih ed-Dimeşkî (mort en 1537) Peygamber Külliyâtı; édition : Ocak Yayıncılık. İstanbul, 2004. (12 tomes + Indexe). (ISBN 975-97992-6-X : Code bar : 9789759799267) Traduction : Yusuf Özbek, Hüseyin Kaya. Traduction de l'original en arabe dont le titre en caractères latins est : Subul al-hudâ war-rashâd fî sîrati Khayr il-ibâd.

Розвідки та дослідження життя пророка Мухаммеда:

  • Andrae, Tor (2000). Mohammed: The Man and His Faith . Dover. ISBN 0-486-41136-2 .
  • Berg, Herbert , ed. (2003). Method and Theory in the Study of Islamic Origins . EJ Brill. ISBN 90-04-12602-3 .
  • Cook, Michael (1983). Muhammad . Oxford University Press. ISBN 0-19-287605-8 (reissue 1996) .
  • Hamidullah, Muhammad (1998). The Life and Work of the Prophet of Islam . (sn)(Islamabad: Islamic Research Institute). ISBN 969-8413-00-6 .
  • Motzki, Harald , ed. (2000). The Biography of Muhammad: The Issue of the Sources (Islamic History and Civilization: Studies and Texts, Vol. 32) . Brill. ISBN 90-04-11513-7 .
  • Musa, AY Hadith as Scripture: Discussions on The Authority Of Prophetic Traditions in Islam , New York: Palgrave, 2008
  • Rubin, Uri (1995). The Eye of the Beholder: The Life of Muhammad as Viewed by the Early Muslims (A Textual Analysis) . Darwin Press. ISBN 0-87850-110-X .
  • Schimmel, Annemarie (1985). And Muhammad is His Messenger: The Veneration of the Prophet in Islamic Piety . The University of North Carolina Press. ISBN 0-8078-4128-5 .
  • Stillman, Norman (1975). The Jews of Arab Lands: a History and Source Book . Jewish Publication Society of America. ISBN 0-8276-0198-0 .
  • Spencer, Robert (2006). The Truth About Muhammad . Regnery Publishing, USA. ISBN 978-1-59698-028-0 .

Енцмклопедії про пророка Мухаммеда:

  • William H. McNeill, Jerry H. Bentley, David Christian, ed (2005). Berkshire Encyclopedia of World History . Berkshire Publishing Group. ISBN 978-0-9743091-0-1 .
  • Richard C. Martin, Said Amir Arjomand, Marcia Hermansen, Abdulkader Tayob, Rochelle Davis, John Obert Voll, ed (2003). Encyclopedia of Islam & the Muslim World . MacMillan Reference Books. ISBN 978-0-02-865603-8 .
  • PJ Bearman, Th. Bianquis, CE Bosworth, E. van Donzel, WP Heinrichs, ed. Encyclopaedia of Islam Online . Brill Academic Publishers. ISSN 1573-3912.
  • Lindsay Jones, ed (2005). Encyclopedia of Religion (2nd edition ed.). MacMillan Reference Books. ISBN 978-0-02-865733-2 .
  • Jane Dammen McAuliffe, ed (2005). Encyclopedia of the Qur'an . Brill Academic Publishers. ISBN 978-90-04-12356-4 .
  • Encyclopedia of World History . Oxford University Press. Oxford University Press. 1998. ISBN 0-19-860223-5 .
  • The New Encyclopedia Britannica (Rev Ed edition ed.). Encyclopedia Britannica, Incorporated. 2005. ISBN 978-1-59339-236-9 .

Посилання

Відео