Істрін Василь Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Істрін Василь Михайлович
Народився 10 (22) лютого 1865 або 1865[1]
Московська губернія, Російська імперія
Помер 19 квітня 1937(1937-04-19)[2] або 1937[1]
Ленінград, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, СРСР[2]
Поховання Смоленське православне кладовище
Діяльність славіст
Alma mater Історико-філологічний факультет Московського державного університету[d]
Галузь літературознавство і слов'янознавство
Заклад ОНУ ім. І. І. Мечникова
Аспіранти, докторанти Ристенко Олександр Васильович
Членство Академія наук СРСР
Петербурзька академія наук
Американська академія медієвістики[3]
Нагороди
Роботи у Вікіджерелах

Василь Михайлович Істрін — історик літератури, фахівець давньослов'янських пам'яток 1865–1937

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 29 січня 1865 в с. Пехра-Покровське Московської губернії в родині священика.

Початкову освіту здобув у Московському духовному училищі. По закінченню перших трьох класів Московської духовної семінарії 1887 вступив на історико-філологічний факультет Московського унівнрситету, який закінчив 1890. 1891–1897 працював приват-доцентом і доцентом Московського університету, де читав курси лекцій з історії російської літератури та мови. 1893 за дослідження «Александрия русских хронографов» отримав ступінь магістра. Ця праця по вивченню однієї з стародавніх письмових пам'яток поклала початок низці досліджень вченого в цій області, яка стала центральною у всій його подальшій науковій діяльності.

1894 був у науковому відрядженні в країнах Європи, де у бібліотеках Белграда, Софії, Філіппополя, Праги, Афонських монастирях досліджував старослов'янську літературу. Після повернення з відрядження 1897 вченому присуджено ступінь доктора наук за дисертацію «Откровение Мефодия Патарского и апокрифические видения Даниила в византийской и славяно-русской литературах». У 1890-і опублікував декілька досліджень пам'яток давньоруської писемності: «Сказание об Индейском царстве», «Замечания о составе Толковой Палеи», «Хронограф Ипатского списка летописи под 1114 годом», «Новый сборник ветхозаветных апокрифов», «Греческие списки завещания Соломона», «Хронографы в русской литературе», «Новые издания греческих апокрифов», «К вопросу о славяно-русских редакциях Первоевангелия Иакова» та ін.

1897 вченого переведено до Імператорського Новоросійського університету (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), де до 1907 він працював на посадах екстраординарного і ординарного професора кафедри нової російської літератури (вів загальні курси з історії давньої й нової російської літератури, історії російської мови). 1904 його обрано головою Історико-філологічного товариства і його візантійсько-слов'янського відділення при Імператорського Новоросійського університету (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова).

Працюючи в Одесі, вчений зумів організувати школу дослідників давньоруської писемності (О. Ристенко, С. Вілінський). 1902 його обирають членом-кореспондентом АН. Він виступав з публічними лекціями в університетах, брав участь у засіданнях Слов'янської комісії Московського археологічного товариства. Одеський період його життя закінчився обранням вченого 1907 ординарним академіком по Відділенню російської мови і словесності АН на якій він залишався до 1930. З цього часу він постійно проживав у Санкт-Петербурзі — Петрограді — Ленінграді.

Помер 19 квітня 1937 у Ленінграді.

Науковий доробок[ред. | ред. код]

Йому належать праці по вивченню життя і діяльності О. Пушкіна, М. Гоголя, І. Тургенєва, В. Жуковського і літературних товариств першої половини ХІХ століття. Особливо захопила вченого постать Андрія Кайсарова, який викладав у Дерптському університеті в 1810-і. Він написав першу біографію (за матеріалами архіву братів Тургенєвих) цього забутого самобутнього літератора і вченого, малюючи «образ інтелігентної російської людини епохи кінця XVIII і початку XIX ст.». Опублікував низку статей: «„Суд“ в летописных сказаниях о походах русских князей на Царьград» (1916), «Летописные повествования о походах русских князей на Царьград» (1916), «Хроника Геогрия Амартола в славяно-русском переводах и связанные с нею памятники» (1917). В післяреволюційний період випустив меморіальні статті пам'яті О. Шахматова (1920), І. Пальмова (1920), І. Ягича (1923) продовжував займатися виданням і дослідженням рукописів.

Праці[ред. | ред. код]

  • История сербской Александрии[ru] в русской литературе. — Одесса, 1909;
  • День рождения Гоголя // ИОРЯС 1908 г. — СПб., 1909. — Т. XIII, кн. 4;
  • Путешествие А. И. Тургенева и А. С. Кайсарова по славянским землям в 1804 г. — Пг., 1915;
  • А. С. Кайсаров, профессор русской словесности, один из младшего Тургеневского кружка // ЖМНП. — 1916. — № 7;
  • Очерк истории древнерусской литературы домосковского периода. — Пг., 1922.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Данилов В. В. Хронологический список трудов академик Василия Михайловича Истрина // Труды Отдела древнерусской литературы. — М.-Л., 1956. — Т. XII. — С. 586—593;
  • Василий Михайлович Истрин: (к 125-летию со дня рождения): [библиогр. указ.]. — Одесса, 1990. — 18 с.; Академик Василий Михайлович Истрин: Тезисы докл. обл. науч. чтений, посвящ. 125-летию со дня рождения учёного-филолога. — Одесса, 1990. — 107 с.;
  • Мейзерська Т. С. Істрін Василь Михайлович // ПОНУ. — Одеса, 2005. — Т. 2. — С. 493—495.
  • Істрін Василь Михайлович [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]
  1. ↑ а б Catalog of the German National Library
  2. ↑ а б Истрин Василий Михайлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. ↑ https://www.medievalacademy.org/page/CompleteCorrFellow
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Істрін_Василь_Михайлович&oldid=38837720