Аарон Хотер-Ішай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аарон Хотер-Ішай
івр. אהרֹן חֹטר ישי‎
Аарон Хотер-Ішай
Аарон Хотер-Ішай
Нині на посаді
Народився 1905[1]
Російська імперія
Помер 19 травня 2003(2003-05-19)[1] або 20 травня 2003(2003-05-20)
Північний округ, Ізраїль
Похований Ейн Гевd
Відомий як адвокат, адвокат, військовослужбовець
Країна Ізраїль
Alma mater Вища школа Герцлія
Діти Dror Hoter-Yishaid і Smadar Ottolenghid
 Медіафайли у Вікісховищі

Аарон Хотер-Ішай (варіант транскрипції: Хотер-Йішай) (івр. אהרן חטר ישי‎ Хо́тер-Йіша́й[2] ; 1 січня 1905(19050101) , Російська імперія (нині Україна) — 20 травня 2003[3] Ізраїль) — ізраїльський адвокат і громадський діяч, перший Головний військовий прокурор Армії оборони Ізраїлю (у період з 1949 по 1950 рік).

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Аарон Хотер-Ішай народився в Україні 1905 року. У 1913 році репатріювався до Палестини разом із сестрою-близнючкою Мірьям та 10-річним братом Реувеном. Батьки, Шмуель і Сіма (уроджена Левантовська) Хуторецькі[4], ще з двома доньками пішли за ним після закінчення Першої світової війни.

Навчався в гімназії Герцлія в Тель-Авіві, навчання в якій закінчив в 1923 році[5]. Під час навчання був обраний головою ради учнів гімназії (на цій посаді склав статут учнів гімназії), потім головою ради учнів середніх шкіл Тель-Авіва[6].

У 1928 році брав участь у курсі командирів Га-Аґани. В 1930 році завершив навчання на «Курсах юриспруденції» підмандатної Палестини (англ. Law Classes)[7] і отримав ліцензію на право зайняття адвокатською діяльністю[8].

Виступав у багатьох судових процесах, насамперед пов'язаних з підпільною діяльністю членів « Га-Агани», поселенською діяльністю (часто викликав кровопролитні зіткнення між єврейським та арабським населенням) та незаконною єврейською імміграцією[9], але також і в процесах у загальнокримінальних справах[10] .

Адвокати Хотер-Ішай (на світлині стоїть ліворуч) та Філіп Джозеф на суді звинувачених у спробі вчинення теракту Шломо Бен-Йосефа, Шалома Зурабіна та Авраама Шейна

У значній кількості випадків йому вдавалося досягти виправдувального вироку у справах підсудних, серед них і тих, яким загрожувала страта[11]. Однак на процесах у справах Шалома Бен-Йосефа та Мордехая Шварца Хотеру-Ішаю не вдалося запобігти обвинувальному вироку та виконанню смертного вироку щодо обвинувачених[12] .

Окремі судові процеси, а також інші випадки участі Хотера-Ішая у сприянні підпільній діяльності «Га-Агани» та нелегальній імміграції євреїв до Палестини були описані надалі в його книгах оповідань «Лише вчора…: Адвокат „Хагани“ розповідає», «Оповідання правозахисника» та «Лінія захисту».

Займався також громадською діяльністю, пов'язаною із заохоченням єврейської поселенської діяльності[13].

З 1923 року був членом « Батальйону захисників мови», а в грудні 1925 року очолив його[14] . У «Батальйоні захисників мови» займався популяризацією івриту як розмовної єврейської мови та акціями щодо припинення використання в ужитку інших мов[15], а після отримання адвокатської ліцензії домагався введення судочинства на івриті в судовій системі Палестини.

Під час Другої світової війни[ред. | ред. код]

У 1941 році Хотер-Ішай добровольцем вступив на службу до британської армії. Брав участь у проведенні агітаційних заходів щодо набору добровольців до армії[16] .

В 1942 році пройшов офіцерські курси британської армії і служив ротним офіцером соціального забезпечення в 16-й роті Королівського Східно-Кентського полку («Баффс»), відповідальної за охорону табору військовополонених в Імвасі біля Латруна[17]. В 1943 році був призначений ад'ютантом 2-го батальйону Палестинського полку (надалі, 2-й батальйон Єврейської бригади) у військовому званні капітана.

У липні 1943 року батальйон Хотера-Ішая був перекинутий до Бенгазі[18], а восени 1944 року — до Італії, звідки в березні 1945 року батальйон був переведений на ділянку фронту біля міста Альфонсіне (на той момент Хотер-Ішай служив командиром штабної роти 2-го батальйону)[19].

Після закінчення війни батальйон не був розпущений, і Хотер-Ішай активно займався освітньою діяльністю серед солдатів батальйону, в тому числі організовував курси з вивчення цивільних професій[20].

Зустріч з євреями, що пережили Голокост[ред. | ред. код]

20 червня 1945 року Хотер-Ішай з чотирма товаришами по службі в Єврейській бригаді виїхав з Італії для пошуку євреїв, які вціліли після Голокосту[21] .

Дозвіл на виїзд до Австрії, виданий капітану Хотеру-Ішаю 19 червня 1945 року

Незважаючи на заборону британської армії на в'їзд єврейських солдатів на територію Німеччини (щоб уникнути акцій помсти з їхнього боку), Хотеру-Ішаю вдалося домогтися від британського командування Єврейської бригади особливого дозволу на виїзд до Австрії з метою, як було заявлено, пошуку родичів солдатів бригади, що вціліли. Справжньою метою поїздки була спроба знайти євреїв у "таборах для переміщених осіб " в американській зоні окупації[22] .

У поїздці таборами Австрії та Німеччини Хотер-Ішай став свідком важких умов утримання вцілілих єврейських в'язнів концтаборів. У багатьох випадках «табори для переміщених осіб» були багато в чому схожі на концтабори. Численних біженців і колишніх в'язнів концтаборів розподіляли по бараках відповідно до громадянської приналежності, часом поміщаючи євреїв разом із нацистськими колабораціоністами, що відмовлялися від повернення в рідні країни. Незважаючи на заяви американської влади про неприпустимість насильницької репатріації, місцеві військові органи неодноразово вдавалися до погроз з метою якнайшвидшої евакуації таборів, незважаючи на те, що євреїв, які поверталися до рідних країн, часто чекала розправа з боку місцевого населення, яке отримало від німецької влади їх будинки і майно.

Хотер-Ішай переконав командування Єврейської бригади заснувати Бригадний комітет благодійності, який він і очолив[23]. Вже в липні 1945 року, після зустрічей Хотера-Ішая з представниками американської військової адміністрації, були значно покращені умови утримання євреїв у «таборах для переміщених осіб», перш за все, шляхом переведення євреїв в окремі табори, припинення їхнього насильницького повернення в країни, звідки вони були привезені та збільшенням продовольчого пайку.

До своєї демобілізації наприкінці 1945 року Хотер-Ішай вів активну діяльність серед уцілілих євреїв Європи, насамперед координуючи благодійну та просвітницьку діяльність у «таборах для переміщених осіб» в Австрії, Німеччині та Чехословаччині, а також беручи участь в організації сіоністської діяльності на території Західної. Європи. Також він брав участь в організації з'їздів активістів сіоністського руху[24], проводив лекції на тему сіонізму та британської політики « Білої книги» та зустрічався з європейськими громадськими діячами, одночасно сприяючи діяльності за напрямом нелегальної імміграції уцілілих євреїв до Палестини.

Хотер-Ішай відхилив пропозицію командування отримати звання майора, оскільки в такому б випадку, йому довелось би переїхати до війсьуової частини Єврейської бригади в Нідерландах і припинити свою діяльність у «таборах для переміщених осіб»[25].

Незаконна з точки зору британської влади і не відповідна статусу військовослужбовця політична діяльність Хотера-Ішая призвела до видачі ордера на його арешт, проте спроба виконання ордера була зроблена з запізненням, коли Хотер-Ішай вже залишив місце служби і демобілізувався[26].

Початок служби в Армії оборони Ізраїлю[ред. | ред. код]

Після демобілізації з британської армії Хотер-Ішай повернувся до Палестини, де продовжив правозахисну діяльність, зокрема, як адвокат у справах, пов'язаних із підпільною діяльністю « Га-Агани»[27].

З 1947 року він брав участь у діяльності організації «Об'єднаний єврейський заклик»[28].

У травні 1948 року вступив на службу до лав Армії оборони Ізраїлю і був призначений інтендантом 7-ї бронетанкової бригади, що в той час активно формувалася[29].

17 липня 1948 року Хотер-Ішай отримав від прем'єр-міністра Ізраїлю Давида Бен-Ґуріона завдання підготувати законопроєкт кодексу військового права як можливу альтернативу законопроєкту, що розроблявся в ті дні Главою служби юстиції (івр. ראש השירות המשפטי‎ Армії оборони Ізраїлю та Генеральним військовим обвинувачем (івр. תוֹכָּ"ל — תובע כללי‎, Авраамом Горалі[30]. Хотер-Ішай завершив роботу над законопроєктом і 20 серпня передав його Бен-Гуріону[31]. Запропоновані Хотером-Ішаєм, який керувався основами британського військового права (заснованого на наданні значних судових повноважень командному складу), і Горалі, схильним до принципів континентального військового права (прагнучи професійного юридичного судочинства), законопроєкти значно відрізнялися один від одного. 25 вересня Бен-Гуріон провів засідання, в результаті якого було вирішено віддати перевагу законодавчим принципам, запропонованим Хотером-Ішаєм[32].

Зрештою, жоден із законопроєктів не був офіційно затверджений, проте надалі багато ідей Хотера-Ішая втілилися в поправках до Армійського статуту судочинства від 1948 року, і далі — в основоположних принципах Закону про військове судочинство, прийнятого кнесетом у 1955 році.

Після вбивства посередника ООН графа Фольке Бернадота в Єрусалимі 17 вересня 1948 року членами угруповання «Фронт Вітчизни» та рішення Давида Бен-Гуріона визнати організацію « Лехі», запідозрену у зв'язках із вбивством, терористичною організацією, Хотер-Ішай був призначений надзвичайним військовим обвинувачувачем, що був відповідальним за ухвалення правових заходів проти організації « Лехі»[33]. На цій посаді, при виконанні якої він був підвищений у званні до підполковника, Хотер-Ішай вів, окрім іншого, судовий процес над Натаном Єліним-Мором (Фрідманом) та Маттітьяху Шмуелевіцем, звинуваченими в причетності до вбивства графа Бернадота[34].

На посаді Головного військового прокурора[ред. | ред. код]

26 грудня 1948 року Хотер-Ішай обійняв посаду Голови служби юстиції Армії оборони Ізраїлю та Головного військового обвинувача, змінивши на цій посаді полковника Авраама Горалі.

Одразу після вступу на посаду Хотер-Ішай розпочав процес перетворення Служби юстиції на Військову прокуратуру. Таким чином, незважаючи на те, що органи юстиції існували в армії і до його призначення, саме Хотер-Ішай вважається першим Головним військовим прокурором Ізраїлю.

Відповідно до повноважень, покладених на нього Начальником Генштабу армії 11 січня 1949 року, і на основі припису Генштабу від 26 січня 1949 року Хотер-Ішай провів велику реформу, що включила, крім іншого, визначення статусу військового прокурора, на відміну від раніше існуючої посади військового обвинувача. Він вважав за потрібне, поєднати функції радника командування з правових питань та уповноважного органу у сфері кримінально-процесуального провадження, визначення судових округів, призначення окружних військових прокурорів та голів окружних військових судів тощо[35].

Меїр Тувіанський

У березні 1949 року на посаді Головного військового прокурора Хотер-Ішай за дорученням Давида Бен-Гуріона провів розслідування « справи Меїра Тувіанського» — співробітника «Електричної компанії», розстріляного 30 червня 1948 року за вироком військово-польового трибуналу, який звинуватив Тувіанського у державній зраді[36]. Як показало розслідування Хотера-Ішая, Тувіанський був невинний, а відповідальність за несправедливий процес над Тувіанським лежала на Ісері Бєері, главі військової розвідки Ізраїлю, який поспішно скликав військово-польовий трибунал[37].

У цей же період Хотер-Ішай за дорученням Начальника Генштабу армії провів розслідування у справі Аби Хуші[38] та у справі Алі Кассема, виявивши і в цих розслідуваннях протиправні дії з боку Ісера Бєері.

Хотер-Ішай вийшов у запас 15 грудня 1950 року. Завершення кар'єри на його думку було викликано конфліктом із Начальником Генштабу армії Ігаелем Ядіном. Суперечка почалася через розбіжності в питанні, чи будуть повноваження Головного військового прокурора включати юридичний супровід Міністерства оборони (Хотер-Ішай намагався закріпити цю функцію за Головним військовим прокурором через поправку до Армійського статуту судочинства, в той час як Ядін вважав недоречним зв'язок і міністром оборони в обхід Генштабу), але далі розбіжності перейшли й інші питання[39].

Після виходу в запас[ред. | ред. код]

Хотер-Ішай дає свідчення на суді над Адольфом Айхманом, 12 червня 1961 року

Після виходу в запас Хотер-Ішай повернувся до приватної адвокатської практики[40].

В 1956 році він був членом комісії, призначеної Давидом Бен-Гуріоном для розслідування обставин масового вбивства в Кафр-Касемі.

У червні 1961 року Хотер-Ішай проходив свідком звинувачення в процесі над Адольфом Айхманом, давши в суді свідчення стан європейського єврейства з яким він ознайомився наприкінці Другої світової війни .

У січні 1964 року був обраний на посаду голови Ізраїльської асоціації спорту, де працював до грудня 1965 року[41].

Був членом громадської комісії меморіального центру « Яд ва-Шем» із присудження звання « Праведника народів світу»[42].

У 1963—1965 роках супроводжував Давида Бен-Гуріона в « Справі Лавона»[43], яка набула яскравого політичного забарвлення.

Був членом « Руху за неподільний Ізраїль» і входив до комітету тель-авівського відділення руху[44].

У 1973 році переїхав до кібуца Ейн-Гев на березі Тиверіадського озера, куди його запросили члени кібуца, інтереси яких він представляв у суді в позові до держави про стягнення компенсації збитків, заподіяних затопленням земель кібуцу. У 1970-ті роки супроводжував репатріантів із Радянського Союзу в процесі інтеграції в Ізраїлі.

У 1991 році опублікував книгу «Лінія захисту» про свою діяльність як адвокат «Га-Аґана». У 1993 році, після смерті дружини Рахелі, зайнявся написанням книги «Єврейська бригада та „вцілілий залишок“», опублікованої в 1999 році.

Хотер-Ішай помер на 99-му році життя, 20 травня 2003 року. Похований на цвинтарі кіббуца Ейн-Гев[3].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Старший брат Хотера-Ішая, Реувен Хоторі (1903—1992), також був адвокатом[4]. Сестра-близнючка Хотера-Ішая, доктор Мірьям Іцкович, очолювала Інститут підготовки соціальних працівників Міністерства соціального забезпечення Ізраїлю[45] . У Хотера-Ішая були ще й дві молодші сестри: Йехудіт Карасік (1913—2013)[46] та Емма (Шломіт) Марріот[47]

В 1930 році Хотер-Ішай одружився з Рахель (уродженою Рабінович[48]) (18 жовтня 1909 — 9 лютого 1993)[49]. У пари народилося троє дітей: донька Смадар та сини Он та Дрор.

Донька Хотера-Ішая, професор Смадар Оттоленги (27 листопада 1937 — 10 серпня 2003), була видатною дослідницею арбітражного та корпоративного права та засновницею Ізраїльського інституту комерційного арбітражу .

Син Хотера-Ішая, адвокат Дрор Хотер-Ішай (нар. 28 жовтня 1946), батько дев'ятьох дітей[50], був головою Колегії адвокатів Ізраїлю з 1991 по 1999 рік.

Публікації[ред. | ред. код]

  • אהרן חטר-ישי, בתוך המעשה, פרק בספר ספר ההתנדבות — פרשת ההתנדבות הצבאית של יהודי ארץ-ישראל במלחמת-העולם השניה (בעריכת זאב שפר) הוצאת מוסד ביאליק, התש"ט (Аарон Хотер-Ішай, «У дії», глава в книзі «Книга добровольчості — історія добровільного заклику палестинських євреїв під час Другої світової війни» (ред. Зєева Шефера), видавництва «Мосад Бялик» (1949)), с.766-784(івр.)
  • (אהרן חטר-ישי רק אתמול…: עורך דין 'ההגנה' מספר הוצאת מעха́т (Хач) «Ад'Ада („Ладах“).(івр.)
  • (אהרן חטר-ישי דין וחשבון של המשלחת לאוסטריה ולגרמניה, פרק בספר הנני שלחני (בעריכת יעקב מרגלית) הוצאת הקיבוץ המאוחד (התשמ»ה (Аарон Хотер-Ішай, «Доповідь делегації до Австрії та Німеччини», розділ у книзі «Ось я, пішли мене» (ред. Яакова Маргаліта), видавництва «Ха-Кіббуц Ха-Меухад» (1985)), ISBN 965-282-011-3, с.208-214(івр.)
  • (אהרן חטר-ישי סיפורי סניגור הוצאת משרד הביטחון (1985[51] Аарон Хотер-Ішай), «Оповідання правозахисника», Книга видавництва Міністерства оборони (1985))(івр.)
  • (אהרן חטר-ישי קו הגנה הוצאת ספריית מעריב (1991 (Аарон Хотер-Ішай, «Лінія захисту»), книга видавництва «Сифріат Маарів» (1991))(івр.)
  • (אהרן חטר-ישי הבריגדה ושארית הפליטה הוצאת איגוד החיילים המשוחררים בישראל (התש"ס (Аарон Хотер-Ішай, «Єврейська бригада та „вцілілий залишок“», книга видавництва Асоціації демобілізованих солдатів в Ізраїлі (1999))(івр.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Значення прізвища: нащадок Царя Давида (натяк на Машиаха), дослівно «гілка Ішая» («родовід Єсеїв»), по Книзі Йешайяху (Книга пророка Ісаї) 11:1: וְיָצָא חֹטֶר מִגֵּזַע יִשָׁי וְנֵצֶר מִשָּׁרָשָׁיו יִפְרֶה («І піде відгалуженням від кореня Єссеєвого, і гілка виростає від кореня його»).
  3. ↑ а б Надгробок могили Аарона Хотіра-Ішая [Архівовано 2021-10-26 у Wayback Machine.], на сайті billiongraves.(івр.)
  4. ↑ а б Профіль Реувена Хоторі, на сайті «Сімейний альбом» Музею Рішон-ле-Ціона.(івр.)
  5. ↑ בגימנסיה הרצליה הארץ, 3.8.1923 («У гімназії „Герцлія“», «Га-Арец» (3.8.1923)).(івр.)
  6. ↑ (צבי ענבר אל"ם (דימ') אהרן חטר ישי, 1905—2003 משפט וצבא 17 (התשס"ד (Цві Інбар, «Полковник у відставці Аарон Хотер-Ишай, 1905—2003», «Мишпат ве-цава» № 17 (2004)) ( [Архівовано 2013-10-09 у Wayback Machine.])(івр.) (далі: «Інбар, „Хотер-Ішай“»), с.1.(івр.)
  7. ↑ חלוקת התעודות לגומרי שעורי משפט הארץ, 24.4.1930 («Вручення дипломів випускникам курсів юриспруденції», «Га-Арец» (24.4.1930)).(івр.)
  8. ↑ עורכי-דין חדשים הארץ, 20.1.1930 («Новые адвокаты», «Га-Арец» (20.1.1930)).(івр.)
  9. ↑ המשפט נגד מזייפי הדרכיות מטבריה דבר, 18.7.35 («Суд против подделывателей паспортов из Тверии», «Давар» (18.7.35))(івр.); נאשמי ביה"ס כדורי זוכו דבר, 10.9.36 («Подсудимые из школы „Кадури“ оправданы», «Давар» (10.9.36))(івр.); היהודים שעזבו את בית-שאן פטורים ממס הרכוש העירוני דבר, 5.10.37 («Евреи, уехавшие из Бейт-Шеана, освобождены от городского налога на имущество», «Давар» (5.10.37))(івр.) ; במשפט מרדכי שוארץ דבר, 21.1.38 («На суде над Мордехаем Шварцем», «Давар» (21.1.38))(івр.) ; Fines in Tiberias («Штрафы в Тверии»), The Palestine Post (6.8.40)(англ.) ; חברי המשקים זוכו מאשמת התקפות דבר, 20.8.40 («Члены кооперативных ферм оправданы по обвинению в нападении», «Давар» (20.8.40))(івр.) ; האשימו ונמצאו אשמים דבר, 11.10.40 («Обвиняли и оказались обвиняемыми», «Давар» (11.10.40)).(івр.)
  10. ↑ סיום של משפט גדול דבר, 25.6.39 («Закінчення великого процесу», «Давар» (25.6.39))(івр.) ; משפט שוטר בריטי ממחלקת התנועה דבר, 8.1.40 («Суд над британским полицейским из транспортного отдела», «Давар» (8.1.40))(івр.) ; גרם למות שלא באשמתו וזוכה דבר, 25.11.40 («Причинил смерть неумышленно и оправдан», «Давар» (25.11.40)).(івр.)
  11. ↑ במה ועל סמך מה האשימה התביעה נער יהודי בטבריה דבר, 2.11.36 («У чому і чому було звинувачено єврейського хлопця з Тверії», «Давар» (2.11.36)).(івр.)
  12. ↑ Бен-Иосеф Шломо // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.); משפט השלשה מראש-פנה הירדן, 27.5.38 («Суд над троицей из Рош-Пины», «Ха-Ярден» (27.5.38))(івр.) ; במשפט מרדכי שוארץ דבר, 21.1.38 («На суді над Мордехаєм Шварцем», «Давар» (21.1.38)).(івр.)
  13. ↑ ארגוני הצפון בעלייתם לבית יוסף דבר, 11.4.37 («Північні осередки в'їжджають до Бейт-Йосефа», «Давар» (11.4.37)).(івр.)
  14. ↑ ביפו ובתל אביב הארץ, 28.12.1925 («В Яффо и в Тель-Авиве», «Га-Арец» (28.12.1925))(івр.); אספה פומבית למלאת שלש שנים לקיום הגדוד דואר היום, 18.4.1926 («Публічне зібрання на честь триріччя від дня створення Батальйону», «Доар ха-Йом» (18.4.1926)).(івр.)
  15. ↑ זהר שביט תל-אביב, דבר עברית פנים 45, חורף 2008 (Зоар Шавит, «Житель Тель-Авива, говори на иврите!», «Паним» № 45 (2004), с. 50).(івр.)
  16. ↑ בתנועת ההתגייסות דבר, 3.6.41 («У русі за заклик», «Давар» (3.6.41))(івр.); בתנועת ההתגייסות דבר, 1.7.41 («В движении за призыв», «Давар» (1.7.41))(івр.); התביעה להתגייסות בתל-אביב ובחיפה דבר, 3.8.41 («Призыв к мобилизации в Тель-Авиве и Хайфе», «Давар» (3.8.41)).(івр.)
  17. ↑ «Єврейські підрозділи британської армії», на сайті Музею єврейського воїна Другої світової війни, с. 7—8.(івр.)
  18. ↑ יואב גלבר תולדות ההתנדבות הוצאת יד יצחק בן-צבי, כרך שני (המאבק לצבא העברי), ירושלים, התשמ"א (Йоав Гельбер, «Історія добровольчості», т. 2 («Боротьба за єврейську армію»), книга видавництва «Яд Іцхак Бен-Цві», Єрусалим (1981)), ISBN 962-217-002-X (далі: «Гельбер, „Боротьба за єврейську армію“»), с. 214.(івр.)
  19. ↑ Гельбер, «Боротьба за єврейську армію» (див. вище), с. 540.(івр.)
  20. ↑ יואב גלבר תולדות ההתנדבות הוצאת יד יצחק בן-צבי, כרך רביעי (בין בריטים, ערבים וגרמנים), ירושלים, התשמ"ד (Йоав Гельбер, «Історія добровольчості», т. 4 («Серед британців, арабів та німців»), книга видавництва «Яд Іцхак Бен-Цві», Єрусалим (1984)), ISBN 965-217-012-7, с. 227.(івр.)
  21. ↑ Поїздка Хотера-Ішая та його подальші дії в Європі до демобілізації з Єврейської бригади докладно описані в його публікаціях «У дії», «Доповідь делегації до Австрії та Німеччини» та «Єврейська бригада та „вцілілий залишок“» (див. «Публікації»)., а також у додатковій літературі: שאול דגן ספר הגדוד השלישי הוצאת איגוד החיילים המשוחררים בישראל, תל אביב, התשנ"ו (Шауль Даган, «Книга 3-го батальона», книга издательства Ассоциации демобилизованных солдат в Израиле, Тель-Авив (1996)), с.301—304(івр.); יואב גלבר תולדות ההתנדבות הוצאת יד יצחק בן-צבי, כרך שלישי (נושאי הדגל), ירושלים, התשמ"ג (Йоав Гельбер, «Історія добровольчості», т. 3 («Знаменосці»), книга видавництва «Яд Іцхак Бен-Цві», Єрусалим (1983)), ISBN 965-217-012-7 (далі: «Гельбер, „Знаменосці“»), с. 310, 406, 415—420, 423, 430, 436, 464, 468, 474, 481, 491, 518—519, 537.(івр.)
  22. ↑ За описом Хотера-Ішая (наприклад, у книзі «Єврейська бригада та „вцілілий залишок“», с. 20—21) поїздка була здійснена внаслідок контакту з посланцем організації «Моссад ле-Алія Бет», Йехудою Аразі, який поставив перед Хотером-Ішаєм завдання негайно набрати 5000 кандидатів на в'їзд до Палестини. Проте Йоав Гельбер (Гельбер, «Знаменосці», с. 416) вважає, що «Моссад ле-Алія Бет» не був ініціатором діяльності Хотера-Ішая.
  23. ↑ Аарон Хотер-Ішай, «Єврейська бригада та „вцілілий залишок“», с. 33—36.(івр.)
  24. ↑ Див. також: השרידים בבלגיה שרויים בפחד דבר, 19.8.45 («Ті, що залишилися живими в Бельгії, перебувають у страху», «Давар» (19.8.45)).(івр.)
  25. ↑ Аарон Хотер-Ішай, «Єврейська бригада та „вцілілий залишок“», с. 201—203.(івр.)
  26. ↑ Аарон Хотер-Ішай, «Єврейська бригада та „вцілілий залишок“», с. 207—208.(івр.)
  27. ↑ אסירי ביריה — לפני ביה"ד הצבאי בצפת דבר, 31.5.46 («Заарештовані в Бір'ї постануть перед військовим судом у Цфаті», «Давар» (31.05.1946))(івр.); див. також: דב גביש בשבי לבנון הוצאת אריאל, ירושלים, 2008 (Дов Гавіш, «У ліванському полоні», книга видавництва «Аріель», Єрусалим (2008)).(івр.)
  28. ↑ Об'єднаний єврейський заклик // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.) ; див. також Аарон Хотер-Ішай, «Єврейська бригада та „вцілілий залишок“», с. 349—359.(івр.)
  29. ↑ יואב גלבר גרעין לצבא עברי סדיר הוצאת יד יצחק בן-צבי, ירושלים, התשמ"ו (Йоав Гельбер, «Кістяк регулярної єврейської армії», книга видавництва «Яд Іцхак Бен-Цві», Єрусалим (1986)), ISBN 965-217-031-3 (далі: «Гельбер, „Кістяк регулярної єврейської армії“»), с. 255(івр.) ; Инбар, «Хотер-Ишай», с. 1(івр.) ; Сторінка пам'яті полковника Йехуди Харарі, на сайті пам'яті 202-го батальйону бригади «Цанханим».(івр.)
  30. ↑ Давид Бен-Ґуріон, щоденник від 17.07.1948, опубліковано у виданні דוד בן-גוריון יומן המלחמה (בעריכת גרשון ריבלין ואלחנן אורן), הוצאת משרד הביטחון, תל-אביב, תשמ"ג, (Давид Бен-Ґуріон, «Військовий щоденник» (ред. Гершона Рівліна та Ельханана Орена), видавництва Міністерства оборони, Тель-Авів (1982), ISBN 965-05-105-3 (далі: «Бен-Ґуріон, „Військовий щоденник“»), с. 597.(івр.)
  31. ↑ Бен-Ґуріон, «Військовий щоденник», с. 659 (20.08.1948)(івр.); הפרקליטות הצבאית, פרק בסדרה צה"ל בחילו הוצאת רביבים, 1982 («Военная прокуратура», глава в серии «Армия обороны Израиля по родам войск» издательства «Ревивим» (1982), т. 16, с. 180.(івр.)
  32. ↑ Бен-Ґуріон, «Військовий щоденник», с. 720 (25.09.1948), 804 (09.11.1948)(івр.); Гельбер, «Кістяк регулярної єврейської армії», с. 465—466.(івр.)
  33. ↑ מאה שבעים מאנשי לח"י עודם במעצר דבר, 20.10.48 («Сто семьдесят членов „Лехи“ всё ещё под стражей», «Давар» (20.10.48))(івр.); L.H.Y. Trials next week («Суд над членами „Лехі“ на наступному тижні», The Palestine Post (20.10.48)(англ.) ; אין חזית מולדת — יש לח"י והוא אחראי לרצח ברנדוט דבר, 19.1.49 («Немає жодного „Фронту Вітчизни“, а є організація „Лехі“, і вона відповідає за вбивство», «Давар» (19.1.49)).(івр.)
  34. ↑ Бен-Ґуріон, «Військовий щоденник», с. 802—803 (8.11.48), 838 (22.11.48), 861 (2.12.48)(івр.); Інбар, «Хотер-Ішай», с. 3—5.(івр.)
  35. ↑ Інбар, «Хотер-Ішай», с. 5—8 (івр.); Гельбер, «Кістяк регулярної єврейської армії», с. 465—466(івр.) ; פרופ' מנחם מאוטנר, סדרת ראיונות עם מאיר שמגר בספר שמגר: סיפור חיים (עורך ראשי: אהרן ברק) הוצאת לשכת עורכי הדין, התשס"ג (Проф. Менахем Маутнер, Серія інтерв'ю з Меїром Шамгаром, «Книга Шамгара: оповідання про життя» (гол. ред. Аарон Барак), Видавництво Колегії адвокатів Ізраїлю, 2003, с. 152—153.(івр.)
  36. ↑ Інбар, «Хотер-Ішай», с. 8—10(івр.); докладний опис «справи Меїра Тувіанського» см.: שבתי טבת עונת הגז הוצאת איש דור, 1992 (Шабтай Тевет, «Сезон стрижки овець», книга видавництва «Іш Дор» (1992), згадки Хотера-Ішая на с. 43, 44, 51, 57, 59—61, 65, 69, 70, 75, 76, 81—84, 88, 117, 121—123, 125, 127.(івр.) См. также: טוביאנסקי היה חף מפשע דבר, 5.7.49 («Тувианский был невиновен», «Давар» (5.7.49))(івр.); הודעת בארי לפני חוטר-ישי — סלע המחלוקת במשפט דבר, 20.10.49 («Показания Беэри Хотеру-Ишаю: камень преткновения в судебном процессе», «Давар» (20.10.49))(івр.) ; Court admits Be'eri statement («Суд принимает показания Беэри»), The Palestine Post (21.10.49)(англ.); סגן-אלוף חוטר-ישי מעיד במשפט בארי דבר, 21.10.49 («Подполковник Хотер-Ишай даёт свидетельские показания в суде над Беэри», «Давар» (21.10.49)).(івр.)
  37. ↑ В октябре 1949 года суд над Исером Беэри признал его виновным в убийстве Меира Тувианского, однако, учитывая обстоятельства, приговорил его к одному дню тюрьмы. Сразу после приговора Беэри получил амнистию по указанию Президента Израиля. Сам Хотер-Ишай считал, что Исеру Беэри необходимо предъявить обвинение в превышении служебных полномочий, но не в убийстве Меира Тувианского: Бен-Гурион, «Военный дневник», с. 889 (20.12.48).(івр.)
  38. ↑ 12 травня 1948 року військовою розвідкою Ізраїлю, за вказівкою Ісера Бєері, був заарештований Єхуда (Джуль) Амстер, товариш голови ради робітничих робіт Хайфи (надалі мера Хайфи) Абби Хуші. Протягом 76 днів Амстера намагалися отримати від нього визнання у зв'язках з британською поліцією в роки підпільної єврейської діяльності, а також визнання в тому, що Абба Хуші передав британській поліції в 1946 році інформацію про запланований диверсійний акт у хайфському порту. Після передачі матеріалів слідства Генеральному військовому обвинувачеві, Аврааму Горалі, Амстера було відпущено з-під арешту. У ході подальшого розслідування з'ясувалося, що арешт було здійснено Ісером Бєері з метою дискредитувати Аббу Хуші, в якому він бачив політичного суперника. Також виявилося, що Беері підробив низку документів, які нібито свідчать про зв'язки Абби Хуші з британською поліцією..
  39. ↑ Інбар, «Хотер-Ішай», с. 11.(івр.)
  40. ↑ התחילה החקירה המוקדמת בענין טביעת מסדה דבר, 18.03.1952 («Розпочався процес попередньої надання свідчень у справі аварії судна „Массада“», «Давар» (18.3.52))(івр.) ; לביא נקנס במאה לירות דבר, 9.9.54 («Лави был оштрафован на 100 лир», «Давар» (9.9.54)).(івр.)
  41. ↑ עו"ד חוטר-ישי נתמנה ליו"ר ההתאחדות לספורט דבר, 5.1.64 («Адвокат Хотер-Ішай призначений головою Асоціації спорту», «Давар» (5.1.64))(івр.); נבחרו ועדות אירגון וכספים בהתאחדות לספורט דבר, 19.2.64 («Обрано організаторський та фінансовий комітет Асоціації спорту», «Давар» (19.02.1964))(івр.) ; ש. ביאליק נבחר כיו"ר ההתאחדות לספורט דבר, 27.12.1965 («Ш. Бялик избран председателем Ассоциации спорта», «Давар» (27.12.65)).(івр.)
  42. ↑ Аарон Хотер-Ишай, «Еврейская бригада и „уцелевший остаток“», с. 381—418(івр.) ; מיכרז פומבי לקבלת הצעות למדליה ממלכתית לחסידי אומות העולם דבר, 17.04.1964 («Відкритий конкурс на проєкт державної медалі „Праведника мира“», «Давар» (17.4.64)).(івр.)
  43. ↑ עוה"ד חוטר-ישי וטוניק דוחים חוות-דעתו של ד"ר זמיר דבר, 16.02.1965 («Адвокаты Хотер-Ишай и Туник отвергают заключение доктора Замира», «Давар» (16.2.65))(івр.); בן-גוריון: לא שלחתי את עוה"ד חוטר-ישי לאשכול דבר, 02.09.1965 («Бен-Гурион: „Я не посылал адвоката Хотера-Ишая к Леви Эшколю“», «Давар» (2.9.65))(івр.) ; דוד בן-גוריון 3 מסמכים בעניין הפרשה דבר, 5.5.67 (Давид Бен-Ґуріон, «3 документа по „справі Лавона“», «Давар» (5.5.67)).(івр.) «Справа Лавона», що викликало один із найгучніших політичних скандалів за історію Ізраїлю, розвинулося після розкриття розвідувально-диверсійної ізраїльської мережі в Єгипті в 1954 році (двоє з учасників якої було повішено в Єгипті в січні 1955 року). При розслідуванні справи в Ізраїлі глава військової розвідки Біньямін Гіблі стверджував, що розпорядження про залучення членів мережі до диверсійної діяльності надійшло безпосередньо від Пінхаса Лавона (міністра оборони в уряді Моше Шарета); Лавон же люто заперечував це твердження. Давид Бен-Ґуріон, який змінив Моше Шарета на посаді прем'єр-міністра, не задовольнився висновками комісії семи міністрів на чолі з міністром юстиції Пінхасом Розеном від 25 грудня 1960 року, яка визнала непричетність Лавона до справи. За допомогою експертного юридичного висновку Хотера-Ішая та адвоката Іцхака Туніка про невідповідність порядку дій комісії Розена загальноприйнятим правовим стандартам, який отримав схвалення з боку Юридичного радника уряду, Бен-Ґуріон наполягав на подальшому розслідуванні відповідальності Лавона незалежною юридичною комісією. Розбіжності щодо необхідності подальшого розслідування справи між Бен-Ґуріоном, з одного боку, та Леві Ешколем і Моше Шаретом, з іншого (особливо після підтвердження факту підробки документів військової розвідки, що свідчили про причетність Лавона), були однією з причин відставки Бен-Ґуріона з посади прем'єр-міністра в 1963 році, а далі — виходу Бен-Ґуріона зі складу партії Мапай і заснування ним партії РАФІ у 1965 році.
  44. ↑ נבחר ועד בת"א לתנועת א"י השלמה מעריב, 21.1.68 («Избран комитет „Движения за неделимый Израиль“ в Тель-Авиве», «Маарив» (21.1.68)).(івр.)
  45. ↑ נפתח המרכז להכשרת עובדים בוציאליים בשומרון על המשמר, 6.2.61 («Открыт центр подготовки социальных работников в Самарии», «Аль ха-Мишмар» (6.2.61)).(івр.)
  46. ↑ Надгробье могилы Йехудит Карасик (Хотори) [Архівовано 2021-10-29 у Wayback Machine.], на сайте billiongraves.(івр.)
  47. ↑ Дело Багац 2390/96 Карасик против Государства Израиль, Управления земель Израиля, Постановления Верховного суда 55(2) 625 (2001)(івр.) (переклад постанови англійською мовою) — ухвала Верховного суду Ізраїлю щодо петиції, поданої Хотером-Ішаєм та його сестрами Єхудіт Карасік, Мір'ям Іцкович та Еммою Марріот з вимогою про повернення земельної ділянки біля Хадери, примусово вилученої державою для громадських потреб, у зв'язку з припиненням існування суспільної потреби, яка стала обґрунтуванням для вилучення.
  48. ↑ Поздравление с женитьбой, «Га-Арец» (11.09.1930).(івр.)
  49. ↑ Надгробье могилы Рахель Хотер-Ишай [Архівовано 2021-11-02 у Wayback Machine.], на сайте billiongraves.(івр.)
  50. ↑ אביבה מץ חוטר מגזע טוב מעריב, 16.2.87 (Авива Мац, «Ветвь от доброго ствола», «Маарив» (16.2.87)).(івр.)
  51. ↑ У книзі передруковано чотири оповідання з попередньої книги Хотера-Ішая «Лише вчора…: Адвокат „Хагані“ розповідає».

Посилання[ред. | ред. код]

  • Біографія, на сайті Військової прокуратури Ізраїлю(івр.)
  • (צבי ענבר אל"ם (דימ') אהרן חטר ישי, 1905—2003 משפט וצבא 17 (15-10) 10 10 10 17 (12) (2004)) (Архивная копия)(івр.)
  • Біографія, news1.co.il(івр.)


Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аарон_Хотер-Ішай&oldid=40623655