Голокост

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Голоко́ст (Холоко́ст) (від англ. holocaust) — у широкому розумінні означає систематичне переслідування і знищення людей за ознакою їх расової, етнічної, національної приналежності,сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих. Нині термін вживається, головним чином, для позначення катастрофи єврейського народу в часи Другої світової війни.

Зміст 1 Етимологія терміну 2 Характерні риси Голокосту 3 Жертви Голокосту 3.1 Шоа — Катастрофа європейського єврейства 3.1.1 Стан євреїв в Німеччині у 1933—1939 роках 3.1.2 Стан євреїв під час війни 3.1.3 Опір і «Праведники народів Світу» 3.2 Цигани 3.3 Гомосексуалісти 3.4 Свідки Єгови 3.5 Слов'яни та радянські військовополонені 4 Ревізіонізм Голокосту 5 Література 6 Джерела 6.1 Дивись також

[ред.] Етимологія терміну

Слово «голокост» походить з грецької мови (грец. Oλόκαυστον) — і складається з двох частин (holos), що означає «випалений», або «спалелений повністю» та (kaustos), що означає «жертвоприношення». Спочатку слово голокост мало релігійний підтекст, але також вживалося протягом сторіч по відношенню до катастроф та великого лиха переважно пов'язаних з пожежами. Наприклад, крім іншого, його використовували для позначення геноциду вірменів турками в 1909 р., для опису великих пожеж в Міннесоті (США), 1918 р, тощо.^[1] Вже в середині 20 сторіччя слово «голокост» вживалося в пресі по відношенню до хвилі террору проти єврейського населення Європи початого Адольфом Гітлером. З середини 50-х років 20 сторіччя слово Голокост стало загальновживаним по відношенню до політики винищення нацистами під час Другої Світової Війни євреїв та інших народів Європи. В такому сенсі сучасне слово Голокост, на відміну від іншого його значення, пишеться з великої літери.

[ред.] Характерні риси Голокосту

На відміну від інших трагедій людства, Голокост мав декілька характерних рис, які відрізняють його від голокостів інших сторіч.

• На відміну від голокостів минулих сторіч, під час нацистського Голокосту були знищені, досить часто планомірно мільйони людей на великому географічному просторі. Для цієї цілі були збудовані табори смерті в багатьох країнах Європи де запроваджувалась система винищення людей.

• Іншою характерною рисою Голокосту є використання расистських теорій та псевдонаукових теорій про неповноцінність чи недорозвиненість певних груп людей, які підлягали знищенню. Широко використовувалася також теорія т. зв. «соціального дарвінізму» — твердження що винищування людей було продовженням Теорії Еволюції Дарвіна. Сильні народи чи раси згідно цієї теорії, нібито природньо прагнули знищити неповноцінних, які згідно теорії еволюції мали зникнути і поступитися життєвим простором сильним расам.

• Для здійснення Голокосту використовувалися ефективні та нові на той час методи знищення людей. Наприклад, вживалися нові види хімічних та механічних засобів вбивства людей, будувалися крематорії, використовувалися рахувальні машини з перфокартами для контролю над кількістю знищених, тощо.^[2]

• Нацистський Голокост також відрізняється своєю жорстокістю. Існують числені приклади використання полонених для медичних експериментів, тортур, тощо. Характерною рисою Голокосту є також терор проти всіх верств мирного населення, включаючи дітей. В намаганні підтримувати «чистоту раси», терору та винищенню підлягали деякі види хворих, люди з психічними вадами та гомосексуалісти.

[ред.] Жертви Голокосту

[ред.] Шоа — Катастрофа європейського єврейства

Шоа́ (гебр. שואה‎ — лихо, катастрофа) — термін, який використовується євреями для визначення політики німецьких нацистів по планомірному знищенню єврейського етноса.

Євреї були однією із найбільших груп, яка підлягала знищенню (як і слов'яни та радянські військовополонені). Жертвами Шоа вважаються 6 мільйонів євреїв Європи. В той же час, повного поіменного списку жертв не існує. Наприкінці війни нацисти розпочали знищення слідів своїх злочинів: вони руйнували табори смерті, існують свідчення про вивезення або остаточне знищення вже похованих останків замордованих. В музеї Голокосту Яд Вашем (Yad Vashem) в Єрусалимі зберігаються особисті документи і дані біля 3 мільйонів імовірних жертв^[3]. Відсутність повної інформації пояснюється тим, що у більшості випадків єврейські громади знищувались повністю, і не залишалось ні рідних, ні близьких, які могли б повідомити імена загиблих. Війна розкидала людей по усьому світу.

[ред.] Стан євреїв в Німеччині у 1933—1939 роках

Незважаючи на, безумовно, дискримінаційну політику по відношенню до євреїв, геноцид розпочався насправді не зразу після приходу нацистів до влади. Нацисти намагались вижити євреїв з країни. В той же час євреям просто не було куди виїхати. Початком переслідуванню євреїв в Німеччині став бойкот євреїв з 1 квітня 1933 року і подальша низка расових законів, націлених на євреїв, які працювали в державних установах або займались певною професійною діяльністю. «Нюрнбергский закон» від 15 вересня 1935 року поклав край рівноправ'ю євреїв в Німеччині і визначав єврейство в расових термінах. Антиєврейська істерія в Німеччині призвела у 1938 році (в ніч з 9 на 10 листопада) до масових погромів, які увійшли в історію як «Кришталева ніч» — із-за уламків скла, якими були всипані вулиці німецьких міст. У 1933—1939 роках з Німеччини і Австрії виїхало 330 тисяч євреїв. Близько 110 000 єврейських біженців вирвались з Німеччини і Австрії до сусідських країн. З початком Другої світової війни та приєднанням до Німеччини західної Польщі ускладнилися шляхи для легальної еміграції євреїв.

[ред.] Стан євреїв під час війни

З початком війни німецькі фашисти захопили цілі регіони з компактним єврейським населенням— Польщу, Прибалтику, Україну, Білорусію. У великих містах (набагато рідше— у невеликих)створювались єврейські гетто, куди силоміць зганялося усе єврейське населення міста і околиць. Найбільше гетто було створено у Варшаві, де утримувалось до 480 000 євреїв. Воно було ліквідовано у травні 1943 року, після масових депортацій в Треблінку влітку 1942 року і двох повстань у січні і квітні 1943.

В гетто міста Лодзь утримувалось до 160 000 євреїв. Це гетто було знищено поступово: перша хвиля депортацій в Холм відбувалася між січнем і травнем 1942 року, після цього кілька депортацій в Холм і інші табори, а 1 вересня 1944 року воно було остаточно ліквідовано.

На території СРСР найкрупнішими гетто були гетто у Львові (409 тисяч чоловік, існувало з листопада 1941 по червень 1943 року), Мінську (біля 100 тисяч чоловік, ліквідовано 21 жовтня 1943 року). У Вільнюсі у гетто спочатку утримувалось 57 тисяч євреїв, більшість з них було розстріляно в ярах біля Понара. Після придушення повстання у вільнюському гетто останні кілька тисяч євреїв були 23 вересня 1943 року відправлені у табори в Естонії. Гетто в Білостоці (Bialystok, зараз Польща), в якому налічувалось 50 000 євреїв, було ліквідовано 16 серпня 1943 року.

Єврейське населення маленьких міст СРСР знищувалось зразу і на місці так званими айнзацгрупами (Einsatzgruppen), а також місцевими колабораціоністами. Знищенням євреїв в окупованій Одеській області займались румунські війська. У середині жовтня 1941 року розпочалась депортація євреїв з Німеччини, і за кілька днів була заборонена єврейська еміграція. Також у цей же час була побудована низка концентраційних таборів на території Німеччини та Польщі, де систематично знищували людей.

[ред.] Опір і «Праведники народів Світу»

На початку трагедії Голокосту мешканці гетто, розраховуючи вижити, намагались виконувати вимоги окупантів і співпрацювали з ними в таких установах, як Юденрат, Єврейська поліція. Тільки після того, як подальша участь стала очевидною, у таборах і гетто розпочалися повстання. Найбільш відоме повстання у Варшавському гетто у січні 1943 року. Активним центром опору було Мінське гетто.

Серед переживших Шоа— невелика кількість тих, кого з великим ризиком для життя переховували місцеві жителі. Ці люди, не-євреї, названі «Праведниками світу», врятували від загибелі десятки тисяч євреїв. В Білорусії у партизанських загонах воювало близько 30 тисяч євреїв— число білоруських євреїв,котрим вдалося вижити, з цією цифрою майже співпадає. Євреї воювали в партизанських загонах у Литві та в Північній Україні.

В Нідерландах, Норвегії, Бельгії і Франції існував рух спротиву, який також допомагав євреям, головним чином у пошуку сховищ. У Данії данці переправили на рибацьких човнах за великі гроші у Швецію 7000 з 8000 датських євреїв; усе датське суспільство, у тому числі і королівська сім'я, відкрито протестували проти расистських законів під час німецької окупації.

Треба відзначати велику кількість українців, які під час окупації під страхом знищення або заслання до концтабору переховували євреїв у своїх хатах. Також неймовірним був їх моральний подвиг, оскільки багатто їхніх співвітчизників «здавали» своїх сусідів-євреїв з подальшим грабунком їхньої власності. Єврейська організація Яд Вашем визнала героями 1755 українців з числа тих, хто, ризикуючи життям, рятував євреїв. Видатним рятівником євреїв був митрополит Андрій Шептицький. Під час свого візиту до України папа Римський Іван Павло ІІ відмітив особливу роль греко-католицького священика Омеляна Ковча в спасінні невинних людей у 1942 р. і його жертви власним життям заради спасіння євреїв. ^{[4] [5] [6]}

Опір Голокосту здійснювали і болгари. Болгарія у той час була союзником Німеччини. Незважаючи на це, комуністи, громадські діячі, члени парламенту, священники православної церкви на чолі з патріархом встали на захист євреїв—громадян Болгарії. Цар Борис II неодноразово противився відправленню євреїв до таборів. В результаті вдалося врятувати біля 50 000 євреїв, які були вислані зі столиці у провінцію, де їх переховували. У 1996р. у Ізраїлі відбулося відкриття «Болгарського пам'ятного гаю»,де встановлено плити на честь тих, хто сприяв врятуванню болгарських євреїв.

У окремих випадках допомагали євреям також і високопосадові німці. З цих рятівників найвідомішим є Оскар Шіндлер, німецький бізнесмен, який врятував тисячі євреїв з табору Пласов (Plaszow), влаштувавши їх працювати на свою фабрику. Є серед «праведників світу» дипломати і цивільні службовці. Найвідоміші з них: Арістідес Соуса Мендес (Aristides Sousa Mendes, Португалія), Семпо Сугіхара (Sempo Sugihara, Японія) та Пауль Грунінгер (Paul Gruninger, Швейцарія), які ризикували своєю кар'єрою заради спасіння євреїв. Найбільш відомим став дипломат зі Швеції Рауль Валленберґ, який врятував десятки тисяч угорських євреїв. Не зважаючи на його дипломатичну недоторканість, після взяття Будапешту його було заарештовано радянськими спецслужбами і він зник.

У Польщі було страчено понад 2000 чоловік, які врятували або допомагали євреям. Польский уряд у вигнанні створив спеціальне підпільне агентство Жигота (польск. Zegota) — Рада допомоги євреям на окупованій території Польщі 1942—1945), щоб організувати спасіння євреїв. Станом на початок 2005 року 20757 чоловіків і жінок отримали почесне звання «Праведники світу». Численні випадки спасіння з допомогою «праведників світу» підтверджують, що, незважаючи на усі небезпеки, спасіння було можливим.

[ред.] Цигани

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та вилучений.

Політика нацистів по відношенню до циган була непослідовною. В середині Німеччини нацисти вважали циган, інтегрованих у німецьке суспільство, соціально-небезпечними. В той же час на окупованих територіях Радянського Союзу асимільовані цигани не переслідувались, а знищувались тільки ті, які зберегли кочовий спосіб життя. ^{[Джерело?]} Дані про жертви Параімосу сильно різняться, оскільки громадські організації циган Східної Європи були менш організованими, достатньо тяжко оцінити фактичну кількість жертв. За різними оцінками кількість жертв коливається від 200000 до 2000000. ^{[Джерело?]}

[ред.] Гомосексуалісти

Представники сексуальних меншин переслідувались в нацистській Німеччині на підставі статті 175 кримінального кодексу Німеччини. Згідно редакції від 1 вересня 1935 року переслідувались «непристойні домагання» і «поведінка» серед чоловіків. Нацисти розрізняли гомосексуалістів, винних лишень в одному «злочині», і гомосексуалістів-"рецидівістів". У 1940 році «рецидивістів» розпочали відправляти у концтабори після винесення їм вироку. В концтаборах для гомосексуалістів створювались особливо нестерпні умови; навіть пізнавальний знак цієї категорії ув'язнених — рожевий трикутник (який став згодом головним символом гей-руху) — нашивався на їх одяг більшого розміру, ніж у інших категорій, щоб вартові здалеку розпізнавали в них першочергових жертв. За даними дослідників з Американського меморіального музею голокосту, в концтаборах утримувалось від 5 до 15 тис. засуджених за гомосексуалізм.^[7] В той же час у суспільстві неоднознане ставлення до зарахування гомосексуалістів до жертв голокосту. Після закінчення війни більшість жертв гомосексуалістів не було реабілітовано і тим більше не отримали компенсацій. 10 травня 1957 року Федеральний конституційний суд визнає § 175 в редакції 1935 року чинним. Судді Конституційного Суду виносять рішення: «Сексуальні дії між одностатевими партнерами однозначно суперечать нормам моралі»..^[8]. Колишній в'язень концтабору Маутхаузен Ежен Цукерман протестує проти зарахування гомосексуалів до жертв нацистів. За його словами перші кілька тисяч гомосексуалів, ув'язнених в концтаборах, самі були членами нацистських формувань, зокрема штурмових загонів Ернста Рьома Sturm Abteilung і Nazi Storm Troopers. ^[9]

[ред.] Свідки Єгови

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та вилучений.

У 1933 році в Німеччині нараховувалось біля 25000 Свідків Єгови. ^{[Джерело?]} Тисячі з них стали першими ув'язненими нациських таборів смерті і тюрем. Вони заявляли про свою позицію нейтралітету в любих питаннях, які стосувались політики чи війни. Також відмовлялись проголошувати «Хайль Гітлер!», визнавати шовіністичную ідеологію нацизму і бути частиною гітлерівської військової машини. Біля 2000 Свідків Єгови, з них понад 250 було страчено.^{[Джерело?]} Згодом у журналах «Вартова башта» і «Пробудись!», які доступні у всьому світі, Свідки Єгови неодноразово друкували статті, в яких розповідалось про звірства нацистів і життя очевидців тих подій.^{[Джерело?]}

[ред.] Слов'яни та радянські військовополонені

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та вилучений.

Німці усіх радянських військовополонених (за винятком євреїв і циган, яких виділяли за зовншніми ознаками) називали росіянами, тому визначити кількість етнічних українців, білорусів, росіян, яких було знищено не має можливості. Загалом було знищено понад 3 млн. радянських військовополонених. Радянські військовополонені масово гинули у таборах із-за відмови нацистської влади їх годувати, окрім того їх ціленаправлено знищували в таборах смерті. Інші слов'яни також вважались неповноцінними і підлягали частковому знищенню. Передбачалось їх поневолення. До слов'ян на окупованій нацистами території застосовувалась політика геноциду, планомірне знищення національної інтелігенції і національної культури, пригноблення релігійного життя, насильна мобілізація на примусові роботи. Особливо жорсткій політиці геноциду піддались поляки. Було заборонено польську мову, закрита уся польська преса, заарештовано майже усе духівництво, закриті усі польські вузи і середні школи, ліквідовані польські культурні заклади, велась планомірна політика по заміні польських назв, планомірно знищувалась польська інтелігенція і державні службовці.

[ред.] Ревізіонізм Голокосту

В багатьох країнах Європи дане питання надто політизоване і законодавчо заперечення Голокосту прирівняно до кримінальних злочинів. Однак арешти дослідників "забороненої теми" та судові заборони публікації їхніх праць аж ніяк не припинили їхні дослідження. Серед "Ревізіоністів Голокосту" особливо виділяються: Гермар Рудольф,^[10] Вальтер Занінг, ^[11] Поль Рассіньє ^{[12] [13]} Юрген Граф ^[14] Артур Бутц, Вільгельм Штегліх, Фред Лейхтер, Вальтер Люфтль.

[ред.] Література

Існує дуже великий масив наукових публікацій про Голокост. З літератури останніх років варто виділити працю Саула Фрідлендера "Нацистська Німеччина і євреї" (2 томи), в якій аналізуються передумови та перебіг Голокосту із залученням численних німецьких документів, а, головне, свідчень з щоденників очевидців катастрофи. Книжка Фрідлендера була негайно перекладена німецькою, французькою та багатьма іншими мовами й визнана науковою спільнотою й громадськістю, як одне з найфундаментальніших досліджень на згадану тему. Див.:

• Saul Friedländer, Nazi Germany and the Jews, v.1: The Years of Persecution 1933-1939, New York : HarperCollins, 1997.
• Saul Friedländer, Nazi Germany and the Jews,v.2: The Years of Extermination, 1939-1945, HarperCollins, 2007

[ред.] Джерела

[ред.] Дивись також

• Петро Мірчук "Зустрічі й розмови в Ізраїлю. (Чи українці "традиційні антисеміти")"
• УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про відзначення державними нагородами України За мужність і самопожертву, виявлені у роки Великої Вітчизняної війни у врятуванні осіб єврейської національності від фашистського геноциду, збереження пам'яті жертв Голокосту