Автомобіль швидкої допомоги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карета швидкої допомоги на базі Volkswagen Transporter T5

Автомобіль швидкої допомоги або карета швидкої допомоги (англ. ambulance) — автомобіль для перевезення з місця події у лікарню людей, що потребують швидкої медичної допомоги. Як правило, такі автомобілі обладнуються на базі мікроавтобусів або вантажних автомобілів. Виїжджаючи за викликом, автомобіль швидкої допомоги має ряд переваг перед іншими учасниками дорожнього руху, закріплених правилами дорожнього руху.

Історія розвитку[ред.ред. код]

Перші кроки[ред.ред. код]

Перші моторизовані карети швидкої допомоги з'явилися в Америці та мали електричну тягу. З 1 березня 1900 року у шпиталі Нью-Йорка почали використовуватись електромобілі швидкої допомоги. Електромобіль «Columbia» розвивав швидкість до 11 миль/год та мав запас ходу близько 25 км. У 1906 році таких машин у Нью-Йорку налічувалось шість штук.

Історія розвитку на території Росії до 1917 року[ред.ред. код]

До початку 30-х рр. санітарні автомобілі в СРСР будувалися переважно на закордонних шасі, а також на вітчизняному шасі АМО-Ф-15.

У 1907 році фабрика П. А. Фрезі — одного із творців першого російського автомобіля — сконструювала санітарний автомобіль власного виробництва на шасі Рено (Renault), та представила її на Міжнародному автосалоні в Петербурзі.

Проте перший санітарний автомобіль на теренах країн колишнього СРСР з'явився лише у 1912 році в Москві та був придбаний на зібрані Товариством Швидкої допомоги приватні кошти. Автомобіль був обладнаний за проектом доктора Поморцева. За його сприяння також була створена Долгоруківська станція швидкої допомоги.

У 1913 році з'являється автомобіль з кузовом фабрики Ільїна на шасі La Buire 25/35, придатний як для перевезення хворих, так і для хірургічної допомоги в умовах воєнно-польового лазарету. Він демонструвалася на Четвертій Міжнародній автомобільній виставці в Петербурзі в 1913 році та був нагороджений медаллю й куплений Військовим відомством. Не виключено, що саме цей автомобіль став першою санітарною машиною російської армії. Найвідоміший і масовий автомобіль дореволюційної епохи — Руссо-Балт, створений інженерами й робітниками Російсько-Балтійського вагонного заводу в Ризі, також переобладнався в санітарну машину. Військове відомство також виявляло інтерес до санітарного транспорту на автомобільних шасі. Так, на всеросійському випробувальному пробігу, організованому російським Генеральним штабом з метою виявлення найкращих машин для закупівель в армію, вже в 1912 році в брали участь дві санітарні машини на американському вантажному шасі Уайт (White H-30). У роки Першої світової війни для евакуації поранених були створені автомобільно-санітарні загони, до складу кожного включалися до 20 спеціалізованих санітарних машин, переустаткованих з вантажівок згідно з однаковими вимогами. В основному, санітарні машини були брезентовими фургонами із чотирма носилками з амортизуючими підвісами, на стійках конструкції інженера Ливчака, а також відкидними ослонами по бортах. Російське командування відзначало більшу зручність описаної конструкції в порівнянні із французькими й англійськими санітарними машинами. Завдяки цим санітарним автомобілям були врятовані тисячі поранених солдатів.

СРСР 1917 — 1945 роки[ред.ред. код]

З 1917 року вжитку набуває санітарний автомобіль Фіат-15тер з великим санітарним кузовом, який використовувався у Москві як бойова машина червоногвардійців, та санітарний Форд ТТ.

З освоєнням масового випуску легкового автомобіля ГАЗ-А і полуторки ГАЗ-АА карети швидкої допомоги створювалися переважно на їхній шасі, іноді навіть зі зміненим дизайном.

У передвоєнні роки були розроблені філією ГАЗу та випускалися спеціалізовані машини ГАЗ-55 (на базі вантажівки ГАЗ-ММ — модернізованого варіанту ГАЗ-АА з мотором ГАЗ-М). Всередині ГАЗ-55 можна було перевозити 4 лежачих і 2 сидячих хворих або 2 лежачих і 5 сидячих або 10 сидячих. Машина була обладнана калорифером, що працював від вихлопних газів, і вентиляційною системою. Також у цей час був розроблений і випробовувався транспортер для евакуації поранених з поля бою БА-22 (на шасі автомобіля ГАЗ-ААА. Відомостей про серійний випуск немає.

Для потреб армії з кінця 30-х масовою серією випускався санітарний автомобіль ГАЗ-55 на базі полуторки ГАЗ-ММ, що під час війни доповнювали важкі емб'юленси ЗИС-16С і ЗИС-44.

Під час німецько-радянської війни для перевезення поранених використалися, як правило, звичайні вантажні машини ГАЗ-АА й ЗИС-5. Відповідно до розроблених ще до війни рекомендаціями, для більше м'якого ходу машини на дно кузова був насипаний шар піску товщиною в кілька сантиметрів, а зверху клали солому або інший м'який матеріал. Крім того, рекомендувалося комбіноване завантаження сидячими й лежачими пораненими. Іноді в кузові встановлювалися спеціальні нари.

З медичною метою використовувалися й інші спеціально розроблені машини, наприклад, ЗИС-44 — простий санітарний фургон з дерев'яним кузовом на 18 місць на основі ЗИС-5У — спрощеного варіанта ЗИС-5, що випускалася тільки в роки війни.

Цікава історія медичних автобусів — найчастіше переустаткованих з мобілізованого пасажирського транспорту міст. Одним з них був автобус ЗИС-8 на шасі ЗИС-5. ЗИС випускав ці автобуси тільки в 1934-36 р., пізніше автобуси за кресленнями заводу виготовлялися на шасі вантажівок ЗИС-5 багатьма підприємствами, автобусними парками й кузовними майстернями, зокрема, московським заводом «Аремкуз». Спрощена модифікація розроблена ще до війни, випускалася з 1939 р. під назвою ЗИС-16С. Машина могла перевозити 10 лежачих і 10 сидячих хворих (не враховуючи місць водія й санітара).

Як санітарні використовувалися і пристосовані автобуси ГАЗ-03-30, а також декілька автобусів ГАЗ-05-193 у санітарній модифікації.

1945–2000 роки[ред.ред. код]

Після війни на базі 2,5-тонної вантажівки ГАЗ-51 масово випускався санітарний автомобіль ПАЗ-653. Для потреб столичних медустанов до війни випускалася санітарна версія ЗИС-101С урядового лімузина ЗИС-101, а після війни аналогічна модель ЗИС-110А на базі лімузина ЗИС-110. Машина була оснащена восьмициліндровим рядним двигуном шестилітрового об'єму, потужністю 140 к.с., завдяки якому була швидкохідною, але витрачала 27,5 л. палива на 100 км.

В 50-х роках з'являються машини ГАЗ-12Б на базі седана великого класу ГАЗ-М-12 ЗіМ. Переднє сидіння відокремлювалося скляною перегородкою, у задній частині салону розташовувалися висувні ноші та два розкладних сидіння. Шестициліндровий двигун ГАЗ-51 у форсованому варіанті досягав потужності 95 к.с., бензину А-70 споживав — 18,5 л/100 км. Існувала версія і на базі масового седана ГАЗ-М20 «Побєда».

Москвич 400–420М — медична модифікація Москвича-400 (фактично копія Opel Cadet ДО38) — став допомагати службі невідкладної допомоги з 1948 року, коли Московське міське відділення охорони здоров'я закупило близько 200 Москвичів, які стояли практично біля кожної міської поліклініки. Машина була найекономічнішою в ті роки серед радянських машин: 23-силовий двигун споживав усього 9 літрів бензину А-66.

Після війни ГАЗ-55 замінили ПАЗ-653 (на базі ГАЗ-51 з кузовом, створеним на Павловському автобусному заводі). У кузові машини було розташовано четверо нош або 13 місць для сидіння (не враховуючи водія й санітара). Існував і більш ранній (імовірно до 1956 року випуску) варіант — санітарний ГЗА-653.

Основним автомобілем Швидкої допомоги міст (т. зв. лінійним) в 1960-х були спеціалізовані машини РАФ-977И (випускалися Ризьким автомобільний заводом на агрегатах «Волги» ГАЗ-21). Зважаючи на все, саме на ці машини вперше стали ставити проблискові маячки жовтогарячого або червоного кольору. З 1957 року в Москві було організовано двосторонній радіозв'язок між бригадами й оперативним відділенням станції. Пізніша модифікація зовні відрізнялася високими бічними вікнами й широкими бічними дверима — РАФ-977ИМ. Ці машини довгі роки обслуговували міста СРСР.

У сільській місцевості й невеликих містах з 60-х років минулого століття й дотепер основу парку становлять машини УАЗ. Спочатку-модель 450А, згодом — модернізована (з 1966 р.) машина УАЗ-452А, що пізніше стали йменуватися УАЗ-3962. Перша обладнувалася видозміненим нижньоклапанним двигуном ГАЗ-69.

Досерійні зразки санітарних універсалів Горьківський автозавод побудував на базі машин ГАЗ-21 другої серії. Пізніше у великій кількості випускалися санітарні «Волги»-універсали ГАЗ-22Б и ГАЗ-22Д (індекс змінився після модернізації базової машини). Випускалися й експортні модифікації ГАЗ-22БМ і ГАЗ-22Е.

У 70-ті — наприкінці 90 рр. ХХ ст. наймасовішими були карети швидкої допомоги та інші санітарні автомобілі, базою яких слугували моделі УАЗ сімейства 452 (пізніше — 3962), а також РАФ-977, РАФ-2203, що збиралися на новому виробництві в Єлгаві на основі «Волги» нового покоління — ГАЗ-24. Після чергової модернізації базової моделі РАФ, яка одержала індекс 22038, були створені й машини медичного призначення, зокрема, для швидкої допомоги — РАФ-2915 та РАФ-2914. Ті, хто давно працює на «швидкій», до сьогодні з теплотою згадують ці мікроавтобуси за м'яку підвіску й можливість маневру в тісних дворах. Машину РАФ давно знято з виробництва, але її ще й досі можна побачити за роботою у санітарних підрозділах українських міст.

На базі автомобілів РАФ, ГАЗ «Волга» та УАЗ, фінська фірма ТАМРО(TAMRO) пропонувала спеціалізовані машини — реанімаційну, кардіологічну й т.п. Машини відрізнялися високим дахом і відповідною якістю приладдя медичного салону.

Для обслуговування медичних установ «4-го управління» на базі седанів великого класу «Чайка» (ГАЗ-13 і ГАЗ-14) і лімузинів вищого класу ЗИЛ-114, ЗИЛ-4104 і ЗИЛ-41047, а також малих представницьких автобусів «Юність» (ЗИЛ-118 і ЗИЛ-119) в одиничних примірниках випускалися емб'юленси-реанімобілі, що стали в 80-х неодмінними атрибутами ескорту старого керівництва СРСР. «Волга» ГАЗ-24-03 та ГАЗ-310231 теж використовувалися як санітарні на станціях невідкладної допомоги.

В 2000-х рр. основна частина парку автомобілів швидкої допомоги складалася з моделей ГАЗ сімейств 3221 та 2217: ГАЗ-32214 «Газель» і ГАЗ-22171"Соболь", а також УАЗ-3962 і мікроавтобусів та переобладнаних суцільнометалевих фургонів закордонного виробництва (переважно марок Ford Transit і Mercedes-Benz Sprinter). Останні, як правило — використовувались для обслуговування реанімаційних та інших спеціалізованих бригад.

Реанімобіль на базі автомобіля ГАЗ-32214 «Газель»

Кольорографічне оформлення[ред.ред. код]

У СРСР автомобілі швидкої допомоги традиційно фарбувались у білий колір або світло-бежевий із червоною смугою (з 1980-х рр) і несли як розпізнавальний знак червоний хрест. В 80-х реанімобілі «РАФ», обладнані фірмою TAMRO, фарбувалися за фінськими правилами — у яскраво-жовті кольори, які більше помітні в потоці й, отже, безпечніші. Саме із цих машин почалася «мода» фарбувати «швидкі» в яскраво-лимонні кольори (що знайшло своє відбиття в ДСТУ). В інших країнах червоний хрест використається тільки на автомобілях швидкої допомоги, що відносяться до Міжнародного Комітету Червоного Хреста, на звичайних автомобілях швидкої допомоги використаються інші символи, найчастіше — так звана «Зірка життя» або емблема медичної компанії.

Також на лобовій частині більшості сучасних автомобілів швидкої допомоги перебуває дзеркально відображений напис «Ambulance». Це зроблено для того, щоб цей напис читався у дзеркалі заднього огляду водіїв, що їдуть попереду, і щоб вони пропускали автомобіль.

Зірка життя та дзеркально відображений напис «Ambulance» на капоті карети швидкої допомоги в Лондоні

== Національний стандарт ДСТУ 7032:2009 «Автомобілі швидкої медичної допомоги та їхнє устаткування.»

  • Тип А— Автомобіль швидкої медичної допомоги, який розроблено та обладнано для транспортування пацієнтів, у стані яких не передбачають змін, що можуть призвести до переходу в стан екстрених пацієнтів.
  • Тип В— Автомобіль екстреної швидкої медичної допомоги, який розроблено та обладнано для транспортування, здійснення основного медичного догляду та нагляду за пацієнтами.
  • Тип С (реанімобіль)— Автомобіль швидкої медичної допомоги, який розроблено та обладнано для транспортування, здійснення ускладненого догляду та нагляду за пацієнтом.

Автомобілі швидкої допомоги в Україні[ред.ред. код]

Автомобіль швидкої допомоги на базі УАЗ 452

Базовою машиною української Швидкої медичної допомоги за останні десять років стала Газель ГАЗ-32214. Універсальне шасі використається і як лінійна машина, і як спеціалізована. Раніше спеціалізована медична версія випускалася самим заводом, в останні кілька років виробництво передане на дочірнє спеціалізоване підприємство. На базі машини створене значна кількість медичних модифікацій. Достоїнства машини: досить великий(хоча й низький у базовій версії) салон, м'яка підвіска, вітчизняна агрегатна база, живучість підвіски, найнижча ціна на ринку. Недоліки — типові для російської автотехніки надзвичайно низька надійність, корозійна стійкість кузова, якість складання й запчастин.

«Соболь» — є ще одним базовим автомобілем для сучасних карет швидкої допомоги в Україні. Салон має істотно меншу довжину й висоту всього 1,5 метра, що робить незручною роботу бригади, особливо з високими пацієнтами. Реанімобіль вищий, однак мала довжина салону заважає реанімаційним заходам. Невелика вартість робить машину популярною серед небагатих приватних компаній і в невеликих містах.

Спеціалізовані кузови типу «Профайл» на базовому шасі ГАЗЕЛЬ. Автомобіль має власний індекс ГАЗ-3986. Проект розроблений у співдружності з відомою фінською фірмою Profile. Використаються, як правило, для спеціалізованих бригад — реанімобіль, токсикологія тощо. З істотних недоліків — збільшені габарити заважають маневруванню у дворах, особливо взимку, скорочення терміну служби підвіски через важкий кузов.

В останні роки Ford Transit MkIV теж став базою для створення машини швидкої допомоги. Він має більші габарити та здатний розвивати більшу швидкість. Використається як державними, так і переважно приватними службами швидкої допомоги.

Автомобіль швидкої допомоги на базі фургону Ford Transit MkIV

У ряді міст використовуються машини швидкої допомоги на базі японських мікроавтобусів — Mazda E2200. У цілому це надійні машини з низькими експлуатаційними витратами.

У сільських районах, та деяких невеликих містах досі використовуються автомобілі швидкої допомоги на базі УАЗ 452

Типи автомобілів швидкої допомоги[ред.ред. код]

Лінійна[ред.ред. код]

Найпоширеніша версія машини швидкої допомоги.

Лінійні бригади виїжджають на найпростіші випадки (підвищений артеріальний тиск, неважкі травми, неважкі опіки, болі в животі й т.п.).

Проте, відповідно до нормативних вимог, її устаткування повинне забезпечувати, зокрема, надання реанімаційної допомоги в критичних станах: портативні електрокардіограф і дефібрилятор, апарати для проведення штучної вентиляції легенів і інгаляційного наркозу, електровідсос, кисневий балон, реанімаційний набір, набір для надання допомоги під час пологів, спеціальні шини й коміри для фіксації переломів кінцівок і шиї, кілька типів носилок (складні, матер'ян-волокуші, крісло-каталка). Крім того, в автомобілі необхідно мати широкий спектр медикаментів, що перевозиться в знаменитій шухляді-укладанні. Лінійні бригади бувають лікарські й фельдшерські.

В Україні у якості машин швидкої допомоги для лінійних бригад найчастіше використовуються санітарні автомашини, виготовлені на базі автомобілів «Газель» (ГАЗ-32214 та ГАЗ-2715) і «Соболь» (ГАЗ-221172) з низьким дахом (у містах) або УАЗ-3962 і їх модифікації (у містах із складним профілем доріг та у сільській місцевості).

Спеціалізована (реанімобіль)[ред.ред. код]

Спеціалізовані бригади (бригади інтенсивної терапії, реанімаційні, кардіологічні, неврологічні, токсикологічні) мають автомобіль з високий дахом, устаткування повинне містити, крім зазначеного для звичайних (лінійних) машин швидкої допомоги такі прилади та пристрої як транспортний монітор, дозованого внутрішньовенного переливання ліків (інфузори й перфузори), набори для катетеризації магістральних судин, проведення люмбальної пункції й ендокардіальної (внутрішньосерцевої) стимуляції. Деякі спеціалізовані бригади можуть також обладнуватися додатковими приладами.

Призначення бригади визначається скоріше не оснащенням реанімобіля, а кваліфікацією її співробітників і профілем захворювань, для якого його використовують.

Оснащення автомобіля[ред.ред. код]

Сучасні автомобілі швидкої медичної допомоги обладнані та/або забезпечують:

  1. кріслом лікаря зі спинкою та підголівником з
  2. двопозиційним автоматичним ременем безпеки;
  3. амбулаторним столом без електро-гідравлічного принципу дії,
  4. носилками з функцією можливого транспортування пацієнта від місця аварії до ліжка;
  5. дефібриляторами — серія професійних дефібриляторів-моніторів
    • біфазний імпульс прямокутної форми з інноваційною технологією стабілізації сили струму (CCD),
    • високо контрастний ЖК-монітор,
    • 3-Х канальною ЕКГ з,
    • режимом кардіоверсії (синхронізація з ЕКГ),
    • функцією автоматичного аналізу ЕКГ,
    • дефібриляції в ручному та автоматичному режимах,
    • вмонтований пульсоксиметр,
    • трансторакальний кардіостимулятор,
    • багаторазові дорослі/дитячі електроди для дефібриляції («утюжки»),
    • вмонтований термопринтер,
    • автоматичне зберігання інформації на карті пам'яті (ЕКГ, тривалість реанімації, епізоди дефібриляції, аудіо запис);
  6. апарат для підтримання життєдіяльності пацієнта для машин реанімаційної допомоги в екстремальній ситуації;
  7. апарат для кисневої інгаляції, кисневі балони;
  8. апарат штучні легені;
  9. кріплення для 2-х інфузиційних пляшок;
  10. електророзетка для підключення інкубатора для немовлят;
  11. живлення обладнання від мережі змінного струму (230В), бортової електромережі автомобіля та акумулятора.

Конструкція і оснащення таких автомобілів, передбачає можливість

Посилання[ред.ред. код]