Алісія Алонсо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алісія Алонсо

Алісія Алонсо (ісп. Alicia Alonso; уроджена ісп. Alicia Ernestina de la Caridad del Cobre Martínez del Hoyo; 21 грудня 1920(19201221), Гавана) — кубинська балерина, хореограф і педагог, авторка Національного балету Куби (ісп. Ballet Nacional de Cuba).

Біографія[ред.ред. код]

Молодша з чотирьох дітей, батьки — вихідці з Іспанії, батько — армійський офіцер, сім'я належала до середнього класу. Почала вчитися балетному мистецтву з 9 років, її викладачем була колишня артистка Великого театру, учасниця трупи Сергія Дягілєва Софія Федорова. Дебютувала дитиною в балеті «Спляча красуня».

У п'ятнадцятирічному віці вийшла заміж за кубинського танцівника і викладача балетного мистецтва Фернандо Алонсо (ісп. Fernando Alonso Rayneri). Навчалася в Нью-Йорку і Лондоні. У дев'ятнадцятирічному віці частково втратила зір, що погіршувався надалі (до цього часу актриса фактично осліпла). В 19391940 активно брала участь в створенні Американського балетного театру. З 1943 стала його провідною артисткою.

2 листопада 1943 замінила Алісію Маркову в ролі Жизелі, з тріумфу в цій ролі почалася її світова слава. Працювала з Михайлом Фокіним, Джорджем Баланчиним, Леонідом Мясіним, Броніславою Ніжинською та іншими уславленими постановниками. Постійно виступала разом з Ігорем Юшкевич.

В 1948 році створює на Кубі власну балетну компанію «Балет Алісії Алонсо» (ісп. Ballet Alicia Alonso), що в подальшому стала основою для створення Національного балету Куби.[1].

В 19551959, покинувши Кубу диктаторського режиму Батісти, танцювала в Російському балеті Монте-Карло. В 19571958 виступала на сцені Великого і Кіровського театрів. Танцювала в різних ролях класичного балетного репертуару в театрах Європи, Азії та Америки.

В 1959, після перемоги Кубинської революції, повернулася на батьківщину. У листопаді 2010, до сторіччя Хосе Лесама Ліми, поставила балет за його поемою «Смерть Нарциса» на музику Хуліана Орбона [2].

Нагороди і звання[ред.ред. код]

Премія Анни Павлової (1966). Почесний доктор мистецтв Гаванського університету (1973). Національний орден Фелікса Варела (1981). Іспанський Орден Ізабелли Кастильської (1993). Командор Ордена Мистецтв та літератури Франції (1998). Премія «Benois de la dance» (2000). Орден Хосе Марти (2000) та інші. Посол доброї волі ЮНЕСКО (2002).

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • De Gamez T. Alicia Alonso at home and abroad. New York: Citadel Press, 1971
  • Siegel B. Alicia Alonso: the story of a ballerina. New York: F. Warne, 1979
  • Arnold S.M. Alicia Alonso: first lady of the ballet. New York: Walker and Co., 1993
  • Maragoto Suárez J.M. Alicia Alonso: reto del devenir. La Habana: Editora Política, 2009

Посилання[ред.ред. код]