Алісія Алонсо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алісія Алонсо

Алісія Алонсо (ісп. Alicia Alonso; уроджена ісп. Alicia Ernestina de la Caridad del Cobre Martínez del Hoyo; 21 грудня 1920(19201221), Гавана) — кубинська балерина, хореограф і педагог, авторка Національного балету Куби (ісп. Ballet Nacional de Cuba).

Біографія[ред.ред. код]

Молодша з чотирьох дітей, батьки — вихідці з Іспанії, батько — армійський офіцер, сім'я належала до середнього класу. Почала вчитися балетному мистецтву з 9 років, її викладачем була колишня артистка Великого театру, учасниця трупи Сергія Дягілєва Софія Федорова. Дебютувала дитиною в балеті «Спляча красуня».

У п'ятнадцятирічному віці вийшла заміж за кубинського танцівника і викладача балетного мистецтва Фернандо Алонсо (ісп. Fernando Alonso Rayneri). Навчалася в Нью-Йорку і Лондоні. У дев'ятнадцятирічному віці частково втратила зір, що погіршувався надалі (до цього часу актриса фактично осліпла). В 19391940 активно брала участь в створенні Американського балетного театру. З 1943 стала його провідною артисткою.

2 листопада 1943 замінила Алісію Маркову в ролі Жизелі, з тріумфу в цій ролі почалася її світова слава. Працювала з Михайлом Фокіним, Джорджем Баланчиним, Леонідом Мясіним, Броніславою Ніжинською та іншими уславленими постановниками. Постійно виступала разом з Ігорем Юшкевич.

В 1948 році створює на Кубі власну балетну компанію «Балет Алісії Алонсо» (ісп. Ballet Alicia Alonso), що в подальшому стала основою для створення Національного балету Куби.[1].

В 19551959, покинувши Кубу диктаторського режиму Батісти, танцювала в Російському балеті Монте-Карло. В 19571958 виступала на сцені Великого і Кіровського театрів. Танцювала в різних ролях класичного балетного репертуару в театрах Європи, Азії та Америки.

В 1959, після перемоги Кубинської революції, повернулася на батьківщину. У листопаді 2010, до сторіччя Хосе Лесама Ліми, поставила балет за його поемою «Смерть Нарциса» на музику Хуліана Орбона [2].

Нагороди і звання[ред.ред. код]

Премія Анни Павлової (1966). Почесний доктор мистецтв Гаванського університету (1973). Національний орден Фелікса Варела (1981). Іспанський Орден Ізабелли Кастильської (1993). Командор Ордена Мистецтв і літератури Франції (1998). Премія «Benois de la dance» (2000). Орден Хосе Марти (2000) та інші. Посол доброї волі ЮНЕСКО (2002).

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • De Gamez T. Alicia Alonso at home and abroad. New York: Citadel Press, 1971
  • Siegel B. Alicia Alonso: the story of a ballerina. New York: F. Warne, 1979
  • Arnold S.M. Alicia Alonso: first lady of the ballet. New York: Walker and Co., 1993
  • Maragoto Suárez J.M. Alicia Alonso: reto del devenir. La Habana: Editora Política, 2009

Посилання[ред.ред. код]