Алісія Алонсо
Алісія Алонсо (ісп. Alicia Alonso; урождена ісп. Alicia Ernestina de la Caridad del Cobre Martínez del Hoyo; 21 грудня 1920, Гавана) — кубинська балерина, хореограф і педагог, авторка Національного балету Куби (ісп. Ballet Nacional de Cuba).
Зміст |
Біографія [ред.]
Молодша з чотирьох дітей, батьки — вихідці з Іспанії, батько — армійський офіцер, сім'я належала до середнього класу. Почала вчитися балетному мистецтву з 9 років, її викладачем була колишня артистка Великого театру, учасниця трупи Сергія Дягілєва Софія Федорова. Дебютувала дитиною в балеті «Спляча красуня».
У п'ятнадцятирічному віці вийшла заміж за кубинського танцівника і викладача балетного мистецтва Фернандо Алонсо (ісп. Fernando Alonso Rayneri). Навчалася в Нью-Йорку і Лондоні. У дев'ятнадцятирічному віці частково втратила зір, що погіршувався надалі (до цього часу актриса фактично осліпла). В 1939—1940 активно брала участь в створенні Американського балетного театру. З 1943 стала його провідною артисткою.
2 листопада 1943 замінила Алісію Маркову в ролі Жизелі, з тріумфу в цій ролі почалася її світова слава. Працювала з Михайлом Фокіним, Джорджем Баланчиним, Леонідом Мясіним, Броніславою Ніжинською та іншими уславленими постановниками. Постійно виступала разом з Ігорем Юшкевич.
В 1948 році створює на Кубі власну балетну компанію «Балет Алісії Алонсо» (ісп. Ballet Alicia Alonso), що в подальшому стала основою для створення Національного балету Куби.[1].
В 1955—1959, покинувши Кубу диктаторського режиму Батісти, танцювала в Російському балеті Монте-Карло. В 1957—1958 виступала на сцені Великого і Кіровського театрів. Танцювала в різних ролях класичного балетного репертуару в театрах Європи, Азії та Америки.
В 1959, після перемоги Кубинської революції, повернулася на батьківщину. У листопаді 2010, до сторіччя Хосе Лесама Ліми, поставила балет за його поемою «Смерть Нарциса» на музику Хуліана Орбона (см.: [1]).
Нагороди і звання [ред.]
Премія Анни Павлової (1966). Почесний доктор мистецтв Гаванського університету (1973). Національний орден Фелікса Варела (1981). Іспанський Орден Ізабелли Кастильської (1993). Командор Ордена Мистецтв і літератури Франції (1998). Премія «Benois de la dance» (2000). Орден Хосе Марти (2000) та інші. Посол доброї волі ЮНЕСКО (2002).
Література [ред.]
- De Gamez T. Alicia Alonso at home and abroad. New York: Citadel Press, 1971
- Siegel B. Alicia Alonso: the story of a ballerina. New York: F. Warne, 1979
- Arnold S.M. Alicia Alonso: first lady of the ballet. New York: Walker and Co., 1993
- Maragoto Suárez J.M. Alicia Alonso: reto del devenir. La Habana: Editora Política, 2009
Примітки [ред.]
Посилання [ред.]
- «Alicia Alonso». Персональный сайт. (ісп.)
- «Alicia Alonso to Celebrate 90th Birthday with ABT» (англійською). danzaballet.
- «American Ballet Theatre, Tribute to Alicia Alonso» (англійською). danzaballet.
