Антарктичний холодний реверс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Антарктичний холодний реверс, (англ. Antarctic Cold Reversal, ACR)— важлива подія у світовій кліматичній історії Землі. Є епізодом охолодження під час дегляціації ближче до кінця останнього заледеніння, і добре ілюструє складність кліматичних змін на переході від плейстоцену до голоцену .

Останній льодовиковий максимум і мінімум рівня моря відбулися близько 21000 років тому . Після приблизно 18000 років тому в пробах антарктичного льоду спостерігається поступове потепління. Близько 14700 років тому (або 12700 років до н. е..) з під антарктичного льодовикового щита або Лаврентійського льодовикового щита відбувається великий викид талої води, що гляціологи позначають як «пульс талої води 1А» (en:Meltwater pulse 1A), обсяг якого оцінюється в 1 млн літрів в секунду. Зазначений викид талої води став причиною морської трансгресії — глобального підвищення рівня моря приблизно на 20 метрів всього за два століття, що, як вважається, вплинуло на початок беллінг-аллередської осциляції - великої зміни клімату з холодного до теплого в Північній півкулі. За цим викидом талої води в Антарктиці і в Південній півкулі в цілому було нове охолодження — антарктичний холодний реверс, який розпочався близько 14500 років тому (12500 р. до Р. Х..)[1] і тривав протягом двох тисячоліть. Це був приклад того, як потепління стало причиною охолодження. Подібним за механізмом випадком в Північній півкулі було похолодання 6200 років до Р. Х.

Антарктичний холодний реверс спричинив за собою зниження середньорічної температури приблизно на 3° C. У Північній півкулі почалося похолодання, відоме як пізній дріас, в той час як антарктичний холодний реверс все ще тривав, він закінчився приблизно в середині пізнього дріасу.[2]

Зазначені події, коли в північній та південній півкулі мали місце протилежні кліматичні тенденції («південь випереджає, північ відстає»), мали аналоги і в наступних кліматичних подіях. Причина або причини різних тенденцій в двох півкулях і конкретні механізми тенденцій потепління і охолоджування є предметом вивчення та суперечок кліматологів, так само, як і точна датування антарктичного холодного реверсу. [3]

За антарктичним холодним реверсом, приблизно 800 років потому, розпочався Океанський холодний реверс в Південному океані.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Oldfield 2005, p. 97; see also pp. 98–107.
  2. Blunier, Thomas; et al., «Phase Lag of Antarctic and Greenland Temperature in the last Glacial…,» in Abrantes & Mix 1999, pp. 121–138.
  3. Cronin 2005, pp. 209–210, 458–459.

Джерела[ред.ред. код]

  • Abrantes, Fatima; Mix, Alan C., ред. (1999). Reconstructing Ocean History: A Window into the Future. New York: Kluwer Academic. ISBN 0306462931. 
  • Blunier T. J. Timing of the Antarctic Cold Reversal and the atmospheric CO2 increase with respect to the Younger Dryas event // Geophysical Research Letters, 24 (1997) (21) С. 2683–2686. — DOI:10.1029/97GL02658.
  • Cronin, Thomas M. (1999). Principles of Paleoclimatology. New York: Columbia University Press. ISBN 0231109547. 
  • Ehlers, Jürgen; Gibbard, Philip Leonard (2004). Quaternary Glaciations: Extent and Chronology. Part III: South America, Asia, Africa, Australasia, Antarctica. Amsterdam: Elsevier. ISBN 0444515933. 
  • Markgraf, Vera, ред. (2001). Interhemispheric Climate Linkages. Amsterdam: Elsevier. ISBN 0124726704. 
  • Oldfield, Frank (2005). Environmental Change: Key Issues and Alternative Perspectives. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0521829364.