Останній льодовиковий максимум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мапа температури поверхні моря та зміни льодовика протягом останнього льодовикового максимуму згідно з проектом CLIMAP

Останній льодовиковий максимум — час максимального розвитку льодовикових щитів за часів останнього заледеніння (Вюрмське, Вісконсинське або Валдайське заледеніння), приблизно 20 000 років тому. Тривав протягом декількох тисяч років.

На той час, льодовикові щити охоплювали всю Ісландію і Британські острови, за винятком південної частини . Північна Європа також була під льодовиком, південна межа, проходила через Німеччину та Польщу, але не повністю з'єднувався з Британським льодовим щитом. Цей льодовик поширювався на північ до Шпіцбергена і Землі Франца-Йосипа і на сході займав північну половину Західно-Сибірської рівнини, і закінчувався на півострові Таймир. У Північній Америці, льодовик займав практично всю Канаду і прямував долинами Міссурі і Огайо, а також на схід до Нью-Йорка.

У Південній півкулі, Патагонський льодовиковий щит охоплював Чилі і західну Аргентину і на північ прямував приблизно до 41° південної ширити. Льодовиковий щит охоплював також Тибет (вчені продовжують обговорювати, на скільки Тибетське плато було покрито льодовиком), Балтістан, Ладакх, Кордильєра-де-Меріда і Андське Альтіплано. В Африці, на Близькому Сході та в Південно-Східній Азії, було утворено багато дрібних гірських льодовиків, на кшталт гір Атлас, Бейл, а також на Новій Гвінеї.

Вічна мерзлота охоплювала Європу на південь від льодовикового щита, аж до сьогоденного Сегеду та в Азії до Пекіну. У Північній Америці, широтний градієнт був настільки гострим, що вічна мерзлота, не віддалялась далеко на південь від льодовикового щита, за винятком високогірь

Стікання річок Об і Єнісей були припинено льодовиком, утворюючи величезні плювіальні озера.

Індонезійські острови, Борнео і Балі були пов'язані з азійським континентом утворюючи Сундаленд. Палаван був також частиною Сундаленду, у той час як інша частина Філіппінських островів сформували один великий острів відділений від континенту тільки на протоками Сібуту і Міндоро [1]. Австралія та Нова Гвінея сформували Сахуленд. Між Сундалендом і Сахулендом, залишилися острови Воллесія, попри те, що кількість і ширина проток між двома континентами була значно меншою.

Льодовиковий клімат[ред.ред. код]

Мапа розповсюдження рослинних співтовариств протягом останнього льодовикового максимуму

Створення льодовикових щитів і льодовикових шапок потребують тривалого холоду та певної кількості опадів (снігу). Таким чином, попри те, що температура була майже однаковою, в Північній Америці та Європі, Східній Азії і частині Аляски залишалися терени вільні від льодовика. Це різниця була викликана тим, що льодовиковий щит в Європі, утворював великий антициклон над ним. Цей антициклон породжував повітряні маси, які були настільки сухими що по досягненні ними Сибіру і Маньчжурії, опадів було замало для формування льодовиків (крім Камчатки, де вітри отримували вологу з Японського моря). Відносно теплий Тихий океан в зв'язку з закриттям Курильської течії і присутність великих гірських хребтів прямуючих схід-захід є вторинними факторами запобігання континентального заледеніння в Азії.

У теплих районах земної кулі, клімат Останнього льодовикового максимуму був прохолодніше, і майже всюди сухіше. В екстремальних випадках, таких, як Південна Австралія і Сахель, кількість опадів зменшилась до 90% від сьогоденного, кількість рослинності зменшилася пропорційно зменшенню рослинності льодовикових районів Європи та Північної Америки. Навіть в менш постраждалих районах, тропічні ліси значно зменшилися, особливо в Західній Африці, де ліси були оточені тропічними луками. Амазонський дощовий ліс був розділений на два великих блоки величезною саваною, і цілком ймовірно, що вологі тропічні ліси Південно-Східної Азії були поділені аналогічним чином, з поширенням листяних лісів до Сундалендського шельфу. Тільки в Центральній Америці і в регіоні Чоко Колумбія дощові тропічні ліси, залишається недоторканим - ймовірно, через надзвичайно сильні дощі в цих регіонах.

Більшість пустель розширилося. Винятком був Американський Захід, де зміни у Висотній струминній течії призвело до сильних дощів на теренах, де наразі пустеля та утворення великих плювіальних озер, найвідоміше є озеро Бонневіль в штаті Юта. Це також відбулося в Афганістані та Ірані, де велике озеро утворилось в Деште-Кевір. В Австралії, переносні піщані дюни охоплювали половину континенту, Гран-Чако та Пампа в Південній Америці були також вельми посушливими. Сьогоденні субтропічні райони також втратили більшу частину свого лісового покрову, особливо в східній частині Австралії, Бразильський атлантичний ліс в Бразилії, а також Південний Китай, де безліссі простори стали домінуючими через сухі умови. Північний Китай - лишався позагляціалом незважаючи на холодний клімат - суміш луків і тундри переважали, і навіть тут північна межа росту дерев, була на двадцять градусів південніше сьогоденного.

У період безпосередньо перед останнім Льодовиковим Максимумом, багато районів, які стали повністю безплідною пустелею були вологішими, за сьогодення, особливо в південній частині Австралії, де переселення аборигенів, як вважається, збігається з вологим періодом між 40000 і 60000 років тому.

Дивись також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Sathiamurthy, E. and Voris, H. K. 2006. Pleistocene Sea Level Maps for the Sunda Shelf. The Field Museum, Chicago, Illinois.

Література[ред.ред. код]

  • Ehlers, J., and P.L. Gibbard, 2004a, Quaternary Glaciations: Extent and Chronology 2: Part II North America. Elsevier, Amsterdam. ISBN 0-444-51462-7
  • Ehlers, J., and P L. Gibbard, 2004b, Quaternary Glaciations: Extent and Chronology 3: Part III: South America, Asia, Africa, Australia, Antarctica. ISBN 0-444-51593-3
  • Gillespie, A.R., S.C. Porter, and B.F. Atwater, 2004, The Quaternary Period in the United States. Developments in Quaternary Science no. 1. Elsevier, Amsterdam. ISBN 978-0-444-51471-4
  • Mangerud, J., J. Ehlers, and P. Gibbard, 2004, Quaternary Glaciations : Extent and Chronology 1: Part I Europe. Elsevier, Amsterdam. ISBN 0-444-51462-7
  • Sibrava, V., Bowen, D.Q, and Richmond, G.M., 1986, Quaternary Glaciations in the Northern Hemisphere, Quaternary Science Reviews. vol. 5, pp. 1–514.

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]