Гляціоізостазія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Модель сучасної поверхні зміни висот через гляціоізостазію. Червоні області мають зростати через видалення крижаного покриву. Сині області зазнають занурення

Гляціоізостазія (гляціоізостатічне коливання земної кори, післяльодовиковий відскок) (грец. isos - рівний, однаковий; грец. грец. stasis - стан) і лат. glacies - лід) — зростання суші, яка була пригнічена величезною масою крижаного покриву під час останнього льодовикового періоду , через ізостазію. Цей ефект відлунюється на півночі Європи (особливо в Шотландії, Фенноскандії та Північної Данії), Сибіру, Канади, Великих озер, частині Патагонії і Антарктиди.

Огляд[ред.ред. код]

Під час останнього льодовикового періоду, велика частина північної Європи , Азії, Північної Америки, Гренландії і Антарктиди були покриті льодовиком. Льодовик був завтовшки в три кілометри під час останнього льодовикового максимуму близько 20.000 років тому. Величезна вага льодовика викликала деформування поверхні Землі кори і занурення літосфери, змушуючи мантію пересунутись здімаючи інший терен. Наприкінці льодовикового періоду, коли льодовики відступили, видалення навантаження терену призвело до повільного (і досі продовжується) підняття або відскоку від землі і зворотного потоку речовини мантії назад під звільненні від льодовика терени. У зв'язку з великою в'язкістю мантії, це займе багато тисяч років, щоб досягти рівноваги.

Дослідження показали, що підйом відбувся у два окремих етапи. Початкове підняття відразу після дегляціації було швидким (або "пружним"). Після цієї "пружною" фази, підняття перейшло до "повільної в'язкої фази". Сьогодні, типові норми здіймання мають близько 1 см/рік або менше. У північній Європі, це ясно видно з GPS інформації, отриманою GPS-мережею BIFROST[1]. Дослідження показують, що відновлення буде тривати протягом приблизно ще як мінімум 10.000 років.Останнім часом післяльодовиковий відскок поступово змінився льодовиковою ізостатичною перебудовою. Це значить, що реакція Землі на льодовикове навантаження і розвантаження не обмежується лише здійманням, але також включає в себе занурення літосфери, горизонтальні рухи земної кори[1][2] зміни рівня світового океану[3], зміни в полі сили тяжіння Землі[4], землетруси[5] і зміни обертального руху[6]

Ефекти[ред.ред. код]

Вертикальні рухи земної кори[ред.ред. код]

Терен сьогоденної Фінляндії 9 тис. років тому

Валуни, льодовикові долини, друмліни, ози, озера льодовикових вибоїн, пліт розсипища лише поверховий перелік залишків Льодовикового періоду. Крім того, післяльодовиковий відскок викликав численні значні зміни берегових ліній і ландшафтів за останні кілька тисяч років, і наслідки продовжують бути істотними.

У Швеції, озеро Меларен раніше затока Балтійського моря, в кінцевому підсумку через гляціоізостазію, стає прісноводим озером приблизно в 12 столітті, в той час, коли Стокгольм було засновано в його гирлі.

У результаті після льодовикового відскоку, Ботнічна затока, за прогнозами, в кінцевому підсумку буде закрита у Кваркені. За рішенням ЮНЕСКО, у 2000 Північний Кваркен було занесено до списку Світової спадщини. Було відзначено, що Високий берег надає видатні можливості для вивчення геологічних та тектонічних процесів.

Низка скандинавських портів, на кшталт Торніо і Порі було перенесено кілька разів. Географічні назви в прибережних районах також віддзеркалюють зростання землі: є кілька топонімів на певній відстані від узббережжя за назвою "острів", "шхер", "мис" і "протока". Наприклад, Оулунсало має сенс "Острів Оулуйокі" [7] є півостровом, внутрішні імена, такі як Koivukari "березова Скеля", Santaniemi "піщаний мис", і Salmioja "рів протоки".

У Великобританії , заледеніння зазнала Шотландія, але не Південна Англія, і після льодовикового відскоку північної Великобританії викликає відповідне занурення південної половини острова[8]. Це веде до підвищення ризику повеней, зокрема, в районах, прилеглих до нижньої течії Темзи. Поряд з підвищенням рівня моря викликаного глобальним потеплінням, після льодовикове занурення Південної Англії, ймовірно може серйозно знизити ефективність Темзенської дамби, найважливішого захисту від повеней Лондону, після 2030.

Явище гляціозостазії можливо спостерігати на Великих озерах, де північне узбережжя здіймається а південне занурюється. В Європі здіймання суходолу Фенноскандії призводить до занурення південного узбережжя Північного і Балтійського морів.

Рівень світового океану[ред.ред. код]

Утворення крижаного покриву останнього льодовикового періоду, вода з океанів через випаровування, відкладалась як сніг і лід у високих широтах. Таким чином глобальний рівень моря впав під час зледеніння.

Крижаний покрив в останній льодовиковий максимум був настільки масивними, що глобальний рівень моря впав приблизно на 120 метрів. Через це континентальний шельф було звільнено від води та багато островів стали зв'язані з континентами суходолом. Британські острови і Європа, Тайвань, індонезійські острови і Азія. Найважливішим є існування субконтиненту між Сибіром і Аляскою , який дозволив мігрувати людям і тваринам під час останнього льодовикового максимуму.

Падіння рівня моря також впливає на циркуляцію океанічних течій і, отже, має великий вплив на клімат протягом льодовикового періоду.

Під час танення, тала вода повертається в океани, таким чином, рівень моря в океані збільшується знову. Але геологічні записи змін рівня моря показує, що перерозподіл талих льодовикових вод не скрізь однаковий в океанах. Іншими словами, в залежності від розташування, підвищення рівня моря на певному терені, може бути більшим, ніж на іншому. Це пов'язано з гравітаційним притяганням між маою талої води та іншими масмиа, такими, як льодовий щит, льодовик, водні маси і мантійні породи [3] і зміни у відцентровому потенціалі у зв'язку зі змінною швидкістю обертання Землі[9].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Johansson J.M., et al. Continuous GPS measurements of postglacial adjustment in Fennoscandia. 1. Geodetic results // Journal of Geophysical Research, 107 (2002) С. 2157. — DOI:10.1029/2001JB000400.
  2. Sella G.F., Stein, S., Dixon, T.H., Craymer, M., James, T.S., Mazzotti, S., Dokka, R.K. Observation of glacial isostatic adjustment in "stable" North America with GPS // Geophysical Research Letters, 34 (2007) С. L02306. — DOI:10.1029/2006GL027081.
  3. Peltier W.R. Postglacial variations in the level of the sea: implications for climate dynamics and solid-earth geophysics // Reviews of Geophysics, 36 (1998) С. 603–689. — DOI:10.1029/98RG02638.
  4. Mitrovica J.X., W.R. Peltier Present-day secular variations in zonal harmonics of the Earth's geopotential // Journal of Geophysical Research, 98 (1993) С. 4509–4526. — DOI:10.1029/92JB02700.
  5. Wu P., P. Johnston Can deglaciation trigger earthquakes in N. America? // Geophysical Research Letters, 27 (2000) С. 1323–1326. — DOI:10.1029/1999GL011070.
  6. Wu P., W.R.Peltier Pleistocene deglaciation and the earth's rotation: a new analysis // Geophysical Journal of the Royal Astronomical Society, 76 (1984) С. 753–792.
  7. «Oulunsalon kirkon seudun paikannimistö» (Finnish). Архів оригіналу за 2013-07-09. Процитовано 2008-05-09. 
  8. Crichton, David. «Flood Risk & Insurance in England and Wales: Are there lessons to be learned from Scotland?». Benfield Hazard Research Centre. Процитовано 2008-05-09.  [недійсне посилання]
  9. Mitrovica J.X., G.A. Milne & J.L. Davis Glacial isostatic adjustment on a rotating earth // Geophysical Journal International, 147 (2001) С. 562–578. — DOI:10.1046/j.1365-246x.2001.01550.x.