Останній льодовиковий період

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Останній льодовиковий період — останній гляціал, у рамках нинішньої льодовикової ери. Він почався приблизно 110 000 років тому і закінчився близько 11 600 — 11 700 років тому. За цей час Земля зазнала декілька гляціалів і інтергляціалів. Останній льодовиковий максимум відбувся 18 000 років тому. Хоча загальна структура глобального похолодання і заледеніння була аналогічною, місцеві відмінності гляціалу і інтергляціалу мають певні розбіжності від континенту до континенту.

Останній льодовиковий період іноді називають «останньою Льодовиковою ерою», хоча використання цього терміну не є правильним, тому що льодовикова ера є тривалішим періодом похолодання, в який льодовикові щити покривають значну частину Землі, на кшталт, Антарктиди. Гляціали є холоднішими фазами всередині льодовикової ери, які відокремлені між собою інтергляціалами. Таким чином, кінець останнього льодовикового періоду, не є кінцем останнього льодовикової ери. Кінець останнього льодовикового періоду відбувся близько 12 500 років тому, у той час як кінець останньої льодовикової ери, можливо, ще не настав: замало доказів вказує на припинення льодовиково-міжльодовикових циклів останнього мільйона років.

Останній льодовиковий період є найвідомішою частиною нинішньої льодовикової ери, який інтенсивно вивчається в Північній Америці, на півночі Євразії, і Гімалаях та інших льодовикових регіонах світу. Заледеніння, що відбулися протягом цього льодовикового періоду охоплювали великі площі, головним чином, у північній півкулі і в меншому ступені в Південній півкулі. Ці заледеніння мають різні назви згідно з історичною традицією цих регіонів: Фрейзерське (на Тихоокеанській Кордильєрі в Північній Америці), Вісконсинське (в центральній частині Північної Америки), Девенсіанське (на Британських островах), МідлендськеІрландії), Вюрмське (в Альпах), МеріданськеВенесуелі), Віслінське (в північній частині Центральної Європи), Валдайське в Східній Європі і Зирянське в Сибіру, Янкіуе в Чилі, і Отіранське в Новій Зеландії.

Опис[ред.ред. код]

Типи рослинності за часів останнього льодовикового максимуму
Останній льодовиковий період згідно з льодовиковими кернами з Антарктиди і Гренландії

Останнє заледеніння мало центри величезного крижаного покриву Північної Америки та Євразії. Значні райони Альп, Гімалаїв і Анд були покритих льодом, Антарктида залишається під льодовиками і зараз.

Канада була майже повністю була покрита льодом, а також північна частина США, були під величезним Лаврентійським льодовиковим щитом. Аляска залишалася без льодовикового покриву внаслідок посушливих кліматичних умов. Місцеві заледеніння існували в Скелястих горах, в Кордильєрський льодовиковий щит, а також льодовикові поля і льодовикові шапки в Сьєрра-Невада на півночі Каліфорнії.[1] У Великій Британії, континентальній частині Європи і північно-заходній Азії, існував Скандинавський льодовиковий щит досягаючи північної частини Британських островів, Німеччини, Польщі та Росії, і на сході півострова Таймир в Західному Сибіру[2]. Максимуму Західно-Сибірське заледеніння досягло приблизно 18 000 до 17 000 років тому, це пізніше, ніж в Європі (22 000-18 000 років тому).[3] північно-східний Сибір, не мав льодовикового покриву[4]. Існували лише льодовикові поля на гірських хребтах в північно-східного Сибіру, включаючи гори Камчатки[5]

Північний Льодовитий океан знаходився між величезними льодовиковими щитами Євразії та Америки, ймовірно цілковито не промерзав, мав лише відносно тонкий лід. Згідно з даними льодовикових кернів він мав також без льодовикові періоди[6].

Крім головних льодових щитів, широке заледеніння відбувалося на Альпо-Гімалайських гірських пасмах. На відміну від ранніх етапів льодовикової ери, Вюрмське заледеніння складалось з невеликих льодових шапок і було обмежено льодовиковими долинами. Східний Кавказ, гори Туреччини та Ірану мали місцеві льодові поля або невеликі льодовикові щити[7],[8]. У Гімалаях і на Тибетському плато льодовики значно збільшили площу, зокрема між 47 000-27 000 тому[9] і на відміну від інтергляціалу в інших країнах[10]. Формування цілісного льодовикового щиту на Тибетському плато викликає суперечки.[11]

Інші райони Північної півкулі не мали великі льодовикові щити, але мали місцеві льодовики у високогір'ях. Частина Тайваню, наприклад неодноразово була покрита льодовиками між 44 250 і 10 680 років тому[12], а також Японські Альпи. В обох регіонах льодовиковий максимум припав між 60 000 і 30 000 років тому[13]. Ще менше заледеніння було в Африці, наприклад, у горах Високий Атлас, гори Марокко, на горі Атакор на півдні Алжиру і кілька гір в Ефіопії. У Південній півкулі, льодовиковий покрив мав площу декілька сот квадратних кілометрів на Сході Африки в горах масиву Кіліманджаро, гора Кенія і Рувензорі[14].

Заледеніння в Південній півкулі було менш великим, через особливості континентів. Льодовиковий щит існував в Андах (Патагонський льодовиковий щит), де шість льодовиків було зареєстровано між 33 500 і 13 900 років тому в Чилійських Андах[15]. Антарктида була повністю покрита льодовиками, так само, як сьогодні, а крижаний покрив не мав непокритих районів. У материковій частині Австралії лише дуже невеликій території в районі гори Костюшко мали льодовики, але в Тасманії заледеніння мало ширше поширення.[16] Нова Зеландія мало заледеніння в Новозеландських Альпах, де принаймні три льодовика можна виділити.[17] Місцеві льодові шапки існували в Іріан-Джая, Індонезія, де в трьох областях льодові залишки плейстоценових льодовиків збереглися ще і сьогодні.[18]


Назви місцевих заледенінь[ред.ред. код]

Пайндейле або Фрейзерське заледеніння в Скелястих горах[ред.ред. код]

Пайндейле (центр Скелястих гір), або Фрейзерське (Кордильєрський льодовиковий щит) заледеніння були останнім великим заледенінням у Скелястих горах США. Пайндейле заледеніння тривало приблизно з 30 000 до 10 000 років тому, і мало льодовиковий максимум між 23 500 і 21 000 років тому[19]. Це заледеніння дещо відрізняється від головного Вісконсинського заледеніння, тому що мало лише непряме відношення до велетенських льодовикових щитів, складалось з гірських льодовиків, зливаючись в Кордильєрським льодовим щитом[20]. Кордильєрський льодовиковий щит утворював, льодовикове озеро Міссоула, яке проривало льодовикову греблю і викликало масові Міссоульські повені. Геологи вважають, що цикл повеней та реформування озера тривало в середньому 55 років, відбулося приблизно 40 повеней протягом 2000 року у період між 15000 і 13000 років тому[21] . Повінь через прорив льодовикових озер, не є рідкістю на разі в Ісландії і в інших місцях.

Вісконсинське заледеніння в Північній Америці[ред.ред. код]

Вісконсинська льодовикова стадія була останнім великим наступом континентальних льодовиків північноамериканського Лаврентійського льодовикового щита. Це заледеніння створювалось з трьох льодових максимумів (зазвичай називається льодовиковою ерою), розділених інтергляціалами. Ці льодовикові ери називаються, від давніх до новітніх, Тагоє, Теная і Тіога (Tahoe, Tenaya і Tioga). Тагоє досяг свого максимуму мірою, близько 70 000 років тому, можливо, в якості побічного продукту з виверження супервулкану Тоба. Мало що відомо про стадію Теная. Тіога найбільш вивчена з Вісконсинського заледеніння. Вона почалася близько 30 000 років тому, досягла свого максимуму 21 000 років тому, і закінчилося близько 10 000 років тому. За льодовиковий максимум, цього періоду Беренгією відбулася міграція ссавців, а також людей в Північну Америку з Сибіру.

Це докорінно змінило географію Північної Америки на північ від річки Огайо. За льодовикового максимуму за часів Вісконсинського заледеніння, льодовик охоплював більшу частину Канади, Середній Захід і Нову Англію, а також частини штатів Монтана і Вашингтон. Південно-західний Саскачеван та південь Альберти знаходились в зоні розлому між Лаврентійським і Кордильєрськими льодовиковими щитами сформували Кипариську височину, — найпівнічніша точка Північної Америки вільна від криги. Великі Озера, є результатом дії льодовика і були заповненні талою водою. Коли величезні маси льоду континентального льодовикового щиту відступили, Великі озера почали поступово відходити на південь за рахунок ізостатічного підйому північного берега. Ніагарський водоспад також дитя заледеніння

Під час танення льодовика утворенні пасма морени, що є основою Лонг-Айленду, Нантакет і Кейп-Код.

Заледеніння Гренландії[ред.ред. код]

У північно-західній Гренландії, льодовик досяг дуже рано максимуму в останній льодовиковий період близько 114,000 тому. Після цього раннього максимуму, крижаний покрив був схожий на сьогоднний до кінця останнього льодовикового періоду. За даними крижаних кернів, клімат Гренландії був сухим під час останнього льодовикового періоду, опадів, напевно, було лише 20% від сьогодення[22]

Девенсіанське та Мідлендське заледеніння, в Британії й Ірландії[ред.ред. код]

Назва Девенсіанське заледеніння використовувається британськими геологами та археологами, посилаючись на мовну традицію позначення останнього Льодовикового періоду. Ірландські геологи, географи і археологи позначають Мідлендське заледеніння через найбільш видимі залишки останнього заледеніння в Ірландському Мідлендсі.

Наслідки цього заледеніння можна побачити в багатьох геологічних формах Англії, Уельсу, Шотландії і Північної Ірландії. Його відкладення лежать на відкладеннях Ейміанівської стадії і перекриваються відкладеннями Фландрійського інтергляціалу голоцену.


Віслинське заледеніння, в Скандинавії і Північній Європі[ред.ред. код]

Під час останнього льодовикового максимуму в Скандинавії, тільки західна частина Ютландії була вільна від льоду, і велика частина того, що сьогодні є Північним морем була суходолом (Доггерланд) з'єднуючий Ютландію з Британією.

Балтійське море, зі своєю унікальною солонуватою водою, є результатом талої води від Віслинського заледеніння в поєднанні з солоною водою з Північного моря, після відкриття проток між Швецією і Данією. Спочатку, коли лід почав танення близько 10,300 тому, морська вода заповнила область ізостатичної депресії, утворивши Іолдійове море. Після, постльодовикового ізостатичного відскоку близько 9,500 тому, глибоководний Балтійський басейн став прісноводним озером — Анцилове море. Рівень світового океану продовжував збільшуватись через деякий час солона вода Світового океану стала потрапляти в Анцилове море, це трапилось 8,000 тому, через деякий час вода басейну стала солонуватою. З цього часу воно йменується — Літоринове море. Ця солонувата стадія Балтійського моря триває і до сьогодення.

Льодовик тиснув на поверхню землі. У результаті танення льоду, розпочався післяльодовиковий підскок, абсолютний рівень земної поверхні зростав щороку в Скандинавії, головним чином в північній Швеції та Фінляндії, де земля піднімається зі швидкістю до 8-9 мм на рік, або 1 метр в 100 років. Це дуже важливо для археологів, так як стоянки, які були на узбережжі під час Північного кам'яного віку зараз є на суходолі і можуть бути у відносній віддаленості від сьогоденного берега.


Вюрмське заледеніння, в Альпах[ред.ред. код]

Докладніше: Вюрм

Термін Вюрм походить від річки в Альпах, що приблизно обмежує максимальне просування льодовика останнього льодовикового періоду. В Альпах були проведені перші систематичні наукові дослідження льодовикового періоду Луї Агассисом на початку 19 століття. Під час льодовикового максимуму Вюрмського заледеніння, більшість країн Західної та Центральної Європи і Євразії була вкрита степ-тундрою, а в Альпах переважали тверді льодовикові поля і гірські льодовики.

За часів Вюрмського заледеніння, Ронський льодовик охоплював все західне Швейцарське плато, досягаючи сьогоденних Золотурн і Аарау. У регіоні Берну він об'єднувався з Аарським льодовиком. Рейнський льодовик наразі є предметом самого докладного дослідження. Льодовики Рейсс і Ліммат досягали Юри. Гірські і передгірні льодовики створюючи ландшафт знищили всі сліди колишніх льодовиків Гюнц і Міндельський, відклавши поклади морени, лесу та гравію.


Меріданське заледеніння, у Венесуельських Андах[ред.ред. код]

Назва Меріданське заледеніння позначає альпійське заледеніння центру Венесуельських Анд; в пізньому плейстоцені. Два основних рівня морени були знайдені: між 2600 і 2700 м, і між 3000 і 3500 м над рівнем моря. Снігова лінія протягом останнього льодовикового періоду була нижче приблизно на 1200 м за нинішню лінії снігу (3700 м). Терен заледеніння району в Кордильєра-де-Меріда була приблизно 600 км², що включає такі високі райони з південного заходу на північний схід: Парамо-де-Тама, Парамо Батальон, Лос-Парамо Конджесос, Парамо Пьедрас Бланкас, і Тета-де Неквітато. Близько 200 км², із загального заледеніння території знаходився в Сьєрра-Невада-де-Меріда, з них найбільший терен 50 км², знаходився в районі Піка Болівара, Піка Гумбольдта (4942 м) і Піка Бонланда (4893 м). Радіовуглецевого датування показує, що морени старше 10000 років, і, ймовірно, старше, ніж 13000 років — нижнього моренового рівня, ймовірно, відповідає Вісконсинському заледенінню. Верхній рівень морени, ймовірно, являє собою останній льодовик (Пізнє Вісконсинське заледеніння).[23][24][25][26]


Заледеніння Янкіуе, Південні Анди[ред.ред. код]

Заледеніння Янкіуе, бере свою назву від озера Янкіуе на півдні Чилі яке є рудиментом льодовикового озера П'ємонт. Протягом останнього льодовикового максимуму Патагонський льодовиковий щит, зазнав розвиток в Андах приблизно від 35° до Вогненної Землі на 55°.

Заледеніння Антарктиди[ред.ред. код]

Протягом останнього льодовикового періоду, Антарктида була покрита континентальним льодовиком, як зараз. Крига займала всі райони суші і мала продовження в океан на шельфі[27][28]. Згідно з льодовиковою моделлю, лід у Центрально-Східній Антарктиді, як правило, був тонше, ніж тепер[29].

Посилання[ред.ред. код]

  1. Clark, D.H.: Extent, timing, and climatic significance of latest Pleistocene and Holocene glaciation in the Sierra Nevada, California. Ph.D. Thesis, Washington Univ., Seattle (pdf, 20 Mb)
  2. Möller, P. et al.: Severnaya Zemlya, Arctic Russia: a nucleation area for Kara Sea ice sheets during the Middle to Late Quaternary. Quaternary Science Reviews Vol. 25, No. 21-22, pp. 2894–2936, 2006. (pdf, 11.5 Mb)
  3. Matti Saarnisto: Climate variability during the last interglacial-glacial cycle in NW Eurasia. Abstracts of PAGES — PEPIII: Past Climate Variability Through Europe and Africa, 2001
  4. Lyn Gualtieri et al.: Pleistocene raised marine deposits on Wrangel Island, northeast Siberia and implications for the presence of an East Siberian ice sheet. Quaternary Research, Vol. 59, No. 3, pp. 399–410, May 2003. Abstract: doi:10.1016/S0033-5894(03)00057-7
  5. Zamoruyev, V., 2004. Quaternary glaciation of north-east Asia. In: Ehlers, J., Gibbard, P.L. (Eds.), Quaternary Glaciations: Extent and Chronology: Part III: South America, Asia, Africa, Australia, Antarctica. Elsevier, Netherlands, pp. 321–323.
  6. Robert F. Spielhagen et al.: Arctic Ocean deep-sea record of northern Eurasian ice sheet history. Quaternary Science Reviews, Vol. 23, No. 11-13, pp. 1455–1483, 2004. Abstract: doi:10.1016/j.quascirev.2003.12.015
  7. Richard S. Williams, Jr., Jane G. Ferrigno: Glaciers of the Middle East and Africa — Glaciers of Turkey. U.S.Geological Survey Professional Paper 1386-G-1, 1991 (pdf, 2.5 Mb)
  8. Jane G. Ferrigno: Glaciers of the Middle East and Africa — Glaciers of Iran. U.S.Geological Survey Professional Paper 1386-G-2, 1991 (pdf, 1.25 Mb)
  9. Lewis A. Owen et al.: A note on the extent of glaciation throughout the Himalaya during the global Last Glacial Maximum, Quaternary Science Reviews, V. 21, No. 1, 2002, pp. 147–157. Abstract: doi:10.1016/S0277-3791(01)00104-4
  10. Quaternary stratigraphy: The last glaciation (stage 4 to stage 2), University of Otago, New Zealand
  11. Lehmkuhl, F.: Die eiszeitliche Vergletscherung Hochasiens — lokale Vergletscherungen oder übergeordneter Eisschild? Geographische Rundschau 55 (2):28-33, 2003. English abstract
  12. Zhijiu Cui et al.: The Quaternary glaciation of Shesan Mountain in Taiwan and glacial classification in monsoon areas. Quaternary International, Vol. 97-98, pp. 147–153, 2002. Abstract: doi:10.1016/S1040-6182(02)00060-5
  13. Yugo Ono et al.: Mountain glaciation in Japan and Taiwan at the global Last Glacial Maximum. Quaternary International, Vol. 138–139, pp. 79-92, September-October 2005. Abstract: doi:10.1016/j.quaint.2005.02.007
  14. James A.T. Young, Stefan Hastenrath: Glaciers of the Middle East and Africa — Glaciers of Africa. U.S.Geological Survey Professional Paper 1386-G-3, 1991 (pdf, 1.25 Mb)
  15. Lowell, T.V. et al.: Interhemisperic correlation of late Pleistocene glacial events, Science, v. 269,p. 1541–1549, 1995. Abstract (pdf, 2.3 Mb)
  16. C.D. Ollier: Australian Landforms and their History, National Mapping Fab, Geoscience Australia
  17. A mid Otira Glaciation palaeosol and flora from the Castle Hill Basin, Canterbury, New Zealand, New Zealand Journal of Botany. Vol. 34, pp. 539–545, 1996 (pdf, 340 Kb)
  18. Ian Allison and James A. Peterson: Glaciers of Irian Jaya, Indonesia: Observation and Mapping of the Glaciers Shown on Landsat Images, U.S. Geological Survey professional paper; 1386, 1988. ISBN 0-607-71457-3
  19. Brief geologic history, Rocky Mountain National Park
  20. Ice Age Floods, From: U.S. National Park Service Website
  21. Richard B. Waitt, Jr.: Case for periodic, colossal jökulhlaups from Pleistocene glacial Lake Missoula, Geological Society of America Bulletin, v.96, p.1271-1286, October 1985. Abstract
  22. Sigfus J. Johnsen et al.: A «deep» ice core from East Greenland. MoG Geoscience, vol. 29, 22 pp., 1992. Abstract
  23. * Schubert, Carlos (1998) «Glaciers of Venezuela» United States Geological Survey (USGS P 1386-I)
  24. Late Pleistocene glaciation of Páramo de La Culata, north-central Venezuelan Andes
  25. Mahaney William C., Milner M. W., Kalm Volli, Dirsowzky Randy W., Hancock R. G. V., Beukens Roelf P.: Evidence for a Younger Dryas glacial advance in the Andes of northwestern Venezuela
  26. Maximiliano B., Orlando G., Juan C., Ciro S.: Glacial Quaternary geology of las Gonzales basin, páramo los conejos, Venezuelan andes
  27. Anderson, J.B., S.S. Shipp, A.L. Lowe, J.S. Wellner, J.S., and A.B. Mosola, 2002, The Antarctic Ice Sheet during the Last Glacial Maximum and its subsequent retreat history: a review. Quaternary Science Reviews. vol. 21, pp. 49-70.
  28. Ingolfsson, O., 2004, Quaternary glacial and climate history of Antarctica. in: J. Ehlers and P.L. Gibbard, eds., pp. 3-43, Quaternary Glaciations: Extent and Chronology 3: Part III: South America, Asia, Africa, Australia, Antarctica. Elsevier, New York.
  29. P. Huybrechts: Sea-level changes at the LGM from ice-dynamic reconstructions of the Greenland and Antarctic ice sheets during the glacial cycles, Quaternary Science Reviews, V. 21, no. 1-3, pp. 203–231, 2002. Abstract: doi:10.1016/S0277-3791(01)00082-8