Антоніос Криєзіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антоніос Криєзіс
грец. Αντώνιος Κριεζής
Антоніос Криєзіс
Антоніос Криєзіс
Прапор
Прапор
Прем'єр-міністр Греції
12 грудня 1849 — 16 травня 1854 року
Попередник: Константінос Канаріс
Наступник: Константінос Канаріс
 
Народження: 1796
Тройзен[d]
Смерть: 1 квітня 1865(1865-04-01)
Афіни, Греція
Країна: Греція і Османська імперія
Партія: French Partyd
Шлюб: Kiriakoula Voulgarid
Діти: Dimitrios Kriezisd і Epameinondas Kriezisd
Нагороди:
орден Спасителя командор ордена Почесного легіону

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Антоніос Криєзіс (грец. Αντώνιος Κριεζής; 1796–1865) — грецький судновласник і капітан, учасник Визвольної війни 1821−1832 років, віце-адмірал, міністр, прем'єр-міністр Греції.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з острова Ідра, одного з оплотів грецького флоту, але народився 1796 року в містечку Трізіна, на півострові Пелопоннес.

У 15-річному віці Антоніос разом з братом Іоаннісом потрапили у полон до алжирських піратів. У полоні брати провели 3 роки, допоки не повернулись на острів Ідра. У червні 1818 року в Константинополі, будучи вже одним з найвідоміших судновласників свого острова, Антоніос був посвячений у Філікі Етерія.

Однак, коли в березні 1821 року спалахнула Грецька революція, судновласники Ідри зволікали та вичікували. Острів повстав у ніч з 28 на 29 березня, але вже під проводом рядових моряків на чолі з Антоніосом Іконому, який 31 березня очолив острів. З цим фактом не могли змиритись судновласники, які 12 травня здійснили збройний переворот. Одним із керівників та основних учасників того перевороту був Антоніос Криєзіс.[1]. Іконому залишив острів і перебрався на Пелопоннес, де був убитий людьми землевласників. З початком визвольної війни розгорнулась і боротьба за владу, в якій землевласники та судновласники виступали єдиним фронтом.

Капітан Антоніос Криєзіс не був серед найвідоміших героїв війни на морі, але надав флотові Ідри свої кораблі та брав участь у багатьох морських битвах. Відзначився у морській битві поблизу острова Спеце 8 вересня 1822 року.

Слід також відзначити його участь у рейді на Метоні, а також у зухвалому рейді грецького флоту на порт Александрія, Єгипет у липні 1825 року, де голет Криєзіса «Епамінонд» разом з іншим кораблем супроводжував 3 грецьких брандери. До порту Александрії вдень увійшов тільки Константінос Канаріс зі своїм брандером, але турецько-єгипетський флот врятувався, завдяки зіркості й пильності вахтового офіцера французького фрегата, що стояв на нещастя (для греків) у порту[2].

1828 року, за правління графа Каподистрії, Криєзіс був призначений командиром малої флотилії в Іонічному морі та приймав у турків здачу фортеці Воніца 1829 року.

Після визволення[ред. | ред. код]

У березні 1831 року Криєзіс брав участь у конституційному комітеті острова Ідра, який протистояв політиці Каподистрії. Ще більш сумнівну славу мало захоплення під його керівництвом у ніч з 14 на 15 липня 1831 року фрегату «Еллада». Фрегат було збудовано у США на кошти державної позики. Остаточна його ціна зросла втричі, здачу було затримано на 2 роки, тому фрегат устиг взяти участь у воєнних діях тільки останніх місяців війни. Історія фрегату «Еллада» стала ще більш печальною після його захоплення Криєзісом, коли в результаті політичної боротьби проти Каподистрії адмірал Міауліс Андреас-Вокос підірвав флагман грецького флоту[3].

Після убивства Каподистрії та встановлення монархії, походження Криєзіса та його політичний послужний список гідно були оцінені королем Оттоном. Криєзіс отримав звання віце-адмірала, ставши таким чином першим віце-адміралом королівського флоту. 1835 року він став морським міністром в уряді баварця Армансперга. Також був морським міністром і в уряді Александроса Маврокордатоса 1841 року.

12 грудня 1849 року Антоніос Криєзіс очолив уряд країни, залишаючись на посту до 16 травня 1854 року.

Помер в Афінах 1865 року.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [Δημητρης Φωτιαδης,Ιστορια του 21,ΜΕΛΙΣΣΑ,τομ.Β,σελ.102,276]
  2. [Δημητρης Φωτιαδης,Ιστορια του 21,ΜΕΛΙΣΣΑ,τομ.Γ,σελ.84,116]
  3. [Δημητρης Φωτιαδης,Ιστορια του 21,ΜΕΛΙΣΣΑ,τομ.Δ,σελ214-227]

Посилання[ред. | ред. код]