Іоанн Каподистрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іоанн Каподистрія
Ιωάννης Καποδίστριας
Іоанн Каподистрія
Прапор
1-й Президент Греції
травень 1827 — 9 жовтня 1831 року
Попередник: Посаду започатковано
Наступник: Августинос Каподистрія
Прапор
Міністр закордонних справ Російської імперії
1816 — 1822
Попередник: Микола Румянцев
Наступник: Карл Нессельроде
 
Народження: 11 лютого 1776(1776-02-11)
Корфу, Іонічні острови
Смерть: 9 жовтня 1831(1831-10-09) (55 років)
Нафпліон, Греція

Іоанн Каподистрія (* 11 лютого 1776, острів Керкіра — † 9 жовтня 1831, Нафпліон) — граф, дипломат російської служби, перший президент Греції.

Ранні роки[ред.ред. код]

Батько Іоанна — Антоній Каподистрія — нащадок роду, що переселився наприкінці XIV століття з містечка Капо д'Істрія на острів Корфу (Керкіра), обіймав різні почесні посади на службі у венеціанського уряду.

Іоанн, закінчивши курс філософії та медицини у Падуанському університеті вступив на дипломатичну службу. У 1802 році йому було доручено об'їхати більшу частину Іонічних островів, ввести там російські гарнізони і влаштувати цивільне управління. У 1803 році він був призначений статс-секретарем Республіки Семи Сполучених островів (створена на Іонічних островах за Російсько-турецькою конвенцією 1800 року) у закордонних справах, у 1807 році — начальник поліції.

Кар'єра в Росії[ред.ред. код]

Тільзитский мир (1807), який передав Іонічні острови під владу Франції, фактично зруйнував кар'єру Каподистрії. У 1809 році він прибув до Росії, вступив на службу і незабаром звернув на себе увагу Олександра I. У 1813 році його відправили до Швейцарії, щоб схилити її до союзу проти Франції, був одним з уповноважених Росії на Віденському конгресі 1815 року, причому клопотав про передачу Іонічних островів Англії, чого й досяг. У 1815 році йому надано звання статс-секретаря. У 1816 році, коли міністром закордонних справ став Нессельроде, Каподистрія був його найближчим помічником і одним з головних керівників російської іноземної політики. Меттерніх вважав його лібералом і інтригував проти нього.

Особисті переконання Каподистрії дійсно далеко не в усьому збігалися з політикою Священного союзу і особливо далеко розійшлися по відношенню до грецького повстання. Тим не менш Каподистрія умів призвичаюватись до вимог ситуації.

Грецька революція[ред.ред. код]

Докладніше: Грецька революція

Хоча ще в 1814 році він заснував таємну грецьку спілку «Філікі Етерія», він двічі відмовився від пропозиції стати на її чолі. Таємно він заохочував Олександра Іпсіланті до повстання, але коли Іпсіланті почав його, то саме Каподистрія написав йому від імені російського уряду листа з офіційним засудженням його вчинку.

У 1822 році становище Каподистрії стало занадто фальшивим, він вийшов у відставку і виїхав до Західної Європи, щоб агітувати за грецьку справу. 11 квітня 1827 року народне зібрання в Трезені обрало Іоанна Каподистрію на сім років Президентом Греції.

Каподистрія, однак, не квапився до Греції, він перечекав Наваринську битву, що забезпечила врешті успіх грецької справи, і лише 18 січня 1828 року прибув у довірену йому країну. Положення його було вкрай важким. Країна була пограбована і не мала коштів. Народ не довіряв йому, вважаючи його російським агентом.

Пам'ятник Каподистрії на о. Керкіра

Каподистрія прагнув створити бюрократичну державу за російським зразком, стиснувши самодіяльність народу, переслідуючи друк і даючи кращі місця своїм родичам і однодумцям. Разом з тим, він мріяв про корону, не без впливу з його боку принц Леопольд Сакс-Кобургський (згодом король бельгійський) відмовився від запропонованої йому грецької корони.

Вбивсто Каподистрії[ред.ред. код]

У числі ворогів Каподистрії, створених його політикою і свавіллям, була родина Петробея (Мавроміхалі), членів якої він ув'язнив. Син та брат Петробея, Георгій і Костянтин Мавроміхалі, маніоти, що жили у Нафпліоні під наглядом поліції, напали на Каподистрію по дорозі до церкви 9 жовтня 1831 року і вбили його.

Костянтин Мавроміхалі був на місці забитий народом, а Георгій встиг сховатися у будинку французької місії, але був виданий і страчений. У 1887 року на острові Керкіра Каподистрії спорудили пам'ятник.

Посилання[ред.ред. код]