Бараниківка (Старобільський район)
| село Бараниківка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Старобільський район |
| Громада | Біловодська селищна громада |
| Облікова картка | с. Бараниківка, Луганська область, Біловодський район |
| Основні дані | |
| Засноване | 1695 |
| Населення | 1 544 особи |
| Площа | 13,826 км² |
| Густота населення | 111,67 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 92830 |
| Телефонний код | +380 6466 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°09′31″ пн. ш. 39°50′43″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
67 м |
| Водойми | річка Комишна |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 92830, Луганська обл., Біловодський р-н, с.Бараниківка |
| Карта | |
  Бараниківка | |
 Бараниківка | |
| Мапа | |
| |
Бара́никівка — село в Україні, у Біловодській селищній громаді Старобільського району Луганської області. Колишня назва — хутір Бараників (з 1695 року), слобода Бараниківка (з 1789 року), з 1952 року — село Бараниківка.
Населення становить 1544 осіб.
Історія[ред. | ред. код]
У 1932—1933 роках на Луганщині, як і на інших українських землях сталінський режим запровадив штучно створений голодомор. Від нього постраждала й Бараниківка, повмирало багато людей різного віку: й старих і молодих. Кожен колгосп (а їх у Бараниківці було декілька) виривав свою яму. Тільки в одній з братських могил поховано 350 людей. Це була яма для захоронения колгоспників із колгоспа «Чкалова» — це центр села Бараниківка. Людей укладали ряд, ряд за рядом по 50-60 чоловік.[1]
Також у Бараниківці зафіксовано факти канабалізму. Зі спогадів Ганни Кравченко, 1904 року народження (село Бараниківка Біловодського району Луганської області):
«Голод — страх Божий... Стали люди людей їсти. От і дали наказ міліції присікати людоїдство. Ті, хто вибирали такий спосіб вижити, варили людське м’ясо вночі. От міліція приїздила в село ввечері, як стемніє, піднімалися на пагорб і дивилися... З якого димаря дим іде, відразу до тієї хати. Від варки людського м’яса вонь страшна, і все ж воно на вулиці було, бо в печах варили і через димар всі пари виходили. Так було і той раз. Приїхали вони в село, що на шляху від Біловодська до Марківки. Дивляться — з димаря крайньої хати дим іде і запах чується. Ото Семена з товаришем і послав головний туди.. Заходять у двір… Двері в хату навстіж відчинені і якийсь дивний голос чується… Переступили поріг… Вонь, кров розбризкана… На долівці три трупи лежать, ще й свічечка горить. А біля них лазить на колінах вся в крові лахмата, з осатанілим поглядом, жінка. Ніж у руках закривавлений… Помітила їх… Повернулася і говорить: «Ой, як добре, що ви зайшли, печіночку мені допоможете вийняти. Не полупається в самої — ніж тупий. Завтра люд на обід зійдеться, а поминати моїх рідненьких нічим. Так хай хоть чим…». Далі вона хотіла ще щось сказати, та не змогла — звалилася в калюжу крові. Запалили велику свічку, підійшли до печі. Піч теж була заляпана кров'ю. Дістали з печі великий чавун, а там ціла дитина і нога й рука дорослого. Семен так відразу і звалився біля печі. Товариш витягнув його в двір. Підійшли ще хлопці… Відлили його водою. Вранці піднялися, на ліжку Семена все його обмундирування лежить, а його немає… Доложили главному, а він і каже: «Страх — велика сила, зломив чоловіка… Ну що ж… на все, хлопці, воля Божа»".[2]
Війна на сході України[ред. | ред. код]
10 вересня 2014 року п'ятеро українських прикордонників підірвалися на фугасі. Прикордонники, що супроводжували журналістів, підірвалися на фугасі, троє з них загинули, два отримали поранення[3].
Населення[ред. | ред. код]
За даними перепису 2001 року населення села становило 1544 особи, з них 90,35 % зазначили рідною мову українську, 9,46 % — російську, а 0,19 % — іншу[4].
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Біля Бараниківки зростає популяція астрагала крейдолюбного — рідкісного ендемічного виду Донського водозбірного басейну, занесеного до Червоної книги України.[5]
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Лук'янцев Юрій Олександрович — прапорщик, дільничний інспектор відділення дільничних інспекторів відділу прикордонної служби «Біловодськ» Державної прикордонної служби. Підірвався на фугасі.
- Юрченко Петро Аксентійович — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1943), у роки німецько-радянської війни заступник командира ескадрильї 9-го гвардійського авіаційного полку 7-ї гвардійської авіаційної дивізії 3-го гвардійського авіаційного корпусу Авіації далекої дії (АДД).
Також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Врятована пам'ять. Голодомор 1932-33 років на Луганщині: свідчення очевидців. — Т. 1 / Упорядник [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]Ірина Магрицька. — Луганськ: Промдрук. — 2008. — 464 с., вкладки 16 с., іл. ISBN 978-966-8606-26-7, стор. 31-32
- ↑ Врятована пам'ять. Голодомор 1932-33 років на Луганщині: свідчення очевидців. — Т. 1 / Упорядник [[Магрицька Ірина Василівна|Ірина Магрицька]]. — Луганськ: Промдрук. — 2008. — С. 45 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 лютого 2019. Процитовано 25 лютого 2019.
- ↑ На Луганщині п'ятеро прикордонників підірвались на фугасі. Архів оригіналу за 10 вересня 2014. Процитовано 10 вересня 2014.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 березня 2014.
- ↑ Астрагал крейдолюбний в Червоній книзі України. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 27 жовтня 2013.
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Бараниківка [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
