Слобода

Слобода́, свобода, в Україні у 16 — 18 ст. новозаснована оселя з власним самоврядуванням, мешканці якої власник (держава, церква і головно маґнати) звільняв на деякий час (звичайно 15 — 25 років) від виконання повинностей (оплати чиншів тощо). Ці пільги надавалися власниками маєтків, щоб притягнути селян з інших місцевостей. По закінченні терміну пільг поселенці втрачали свою незалежність, хоч інколи користувалися ще деякими полегшами. Найбільше слобід постало у першій половині 17 ст. на Право- й Лівобережжі, а в 1630 — 40-их pp. на землях, положених на окраїнах Московського царства, на яких створено сотні слобід, до яких переселялися селяни з Лівобережної і Правобережної України (дивись Слобідська Україна).

Слободами називали і на початку 20 ст. на Центральній і Східній землях інколи більші села, а також промислові і фабричні оселі, які не мали титулу міст чи містечок. Назву «Слобода» і «слобідка» зберігає в Україні близько 100 осель, звичайно з додатком прикметника, що означає більшу оселю, на території якої ця слобода колись виникла, наприклад, на східному Поділлі: Шаргород і Шаргородська Слобода, Красилів і Красилівська Слобідка та інші.

Слободами називалися нові поселення, мешканці яких на певний час зовсім або майже зовсім звільнилися від виконання феодальних повинностей. Оголошуючи слободи, феодали при визначенні їх строків виходили з конкретних умов, у яких перебували маєтки: розмірів спустошеності, інтенсивності припливу новопоселенців, відстані від небезпечних «татарських доріг» тощо.

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.