Безуглівка (Ніжинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Безуглівка
Герб Безуглівки Прапор Безуглівки
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Ніжинський район
Громада Талалаївська сільська громада
Облікова картка Безуглівка 
Основні дані
Засноване 1649
Перша згадка 1649 (375 років)[1]
Населення 1071
Площа 2.25 км²
Густота населення 476 осіб/км²
Поштовий індекс 16652
Телефонний код +380 4631
Географічні дані
Географічні координати 50°56′ пн. ш. 31°59′ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
124 м
Водойми р. Оржиця (В'юниця)
Відстань до
обласного центру
106 км
Відстань до
районного центру
15.6 км
Найближча залізнична станція Ніжин
Відстань до
залізничної станції
13.6 км
Місцева влада
Адреса ради 16651, Чернігівська область, Ніжинський район, с. Талалаївка, вул. Незалежності, буд. 8
Карта
Безуглівка. Карта розташування: Україна
Безуглівка
Безуглівка
Безуглівка. Карта розташування: Чернігівська область
Безуглівка
Безуглівка
Мапа
Мапа

CMNS: Безуглівка у Вікісховищі

Безу́глівка — село в Україні, у Талалаївській сільській громаді Ніжинського району Чернігівської області. Відстань до райцентру становить понад 15 км і проходить автошляхами Р68 та Р67.

Історія[ред. | ред. код]

Козацьке село Ніжинського полку Гетьманщини. Після московської анексії — село Ніжинського повіту Чернігівської губернії.

На землях Безуглівки існували угіддя двох родин — Озеровських та Сидоренків. Сидоренки — відомі шляхтичі.

Селяни Безуглівки, не повіривши царському маніфесту про скасування кріпацтва, почати самовільний переділ земель (Безуглівське Селянське Заворушення 1861). Протягом кількох днів заворушення охопило понад 3 тисяч селян. Для придушення виступу було послано 3 батальйони солдатів на чолі з губернатором. 5 квітня 1861 військо зламало опір селян і захопило Безуглівку.

В'їзд у село з боку міста Ніжин

Про ці виступи селян с. Безуглівки також розповідають експозиції Чернігівського історичного музею ім. Василя Тарновського.[2]

У складі Української Держави[ред. | ред. код]

За рішенням командування гетьманських військ, 18 серпня 1918 року у м. Ніжині розстріляні комуністичні диверсанти, у тому числі з с. Безуглівки: Гаврило Скрипка, Андріан Чернеча, Василь Муромець.

Комуністична окупація[ред. | ред. код]

У жовтні 1924 року майбутній історик козаччини Володимир Голобуцький був направлений відділом народної освіти завідувати хатою-читальнею в с. Безуглівка Ніжинської округи, де, між іншим, зайнявся атеїстичною пропагандою серед селян.

В с. Безуглівка знайдена прокламація часів колективізації, яка нагадує провокацію органів ОГПУ СССР:

Долой советскую власть и колективізацію. Да здравствует СВУ и єфремовщина. Даеш капитализм...(рос.)[3]

1943 тут було щось на зразок загону самооборони.[4]

1959 р. збудований у центрі села будинок культури (клуб). Того часу він був найбільшим з навколишніх сіл.

1965 р. — електрифікація села.

19641965 р.р. — меліорація земель, очищення та поглиблення русла р. Оржиця. В енциклопедії Брокгауза Ф. А. и Єфрона І. А. (1890—1916 рр.) ця річка згадується під назвою В'юниця.[5]

1967 р. — встановлений меморіальний монумент пам'яті загиблим односельчанам у 1918—1920, 1941—1945 роках із комуністичною символікою. Жертви Голодомору не внесені до списків.

1973 р. — дорогу до села вкрили асфальтовим покриттям.

1974 р. — збудована та відкрита Безуглівська середня школа. До того часу 8-річна школа розміщувалась у пристосованих будівлях.

19921994 роки — газифікація осель жителів села.

Населення[ред. | ред. код]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова Відсоток
українська 97,57%
російська 1,68%
вірменська 0,75%

Ніжинські огірки[ред. | ред. код]

Докладніше: Ніжинські огірки

Клімат та місцеві чорноземи стали підґрунтям для вирощування відомих ніжинських огірків на ланах поблизу Ніжина. У радянські часи угіддя колишнього колгоспу «Ленінський шлях» (потім «Правда») давали для переробки на Ніжинський консервний комбінат понад 1000 тон на рік, при цьому врожаї «ніжинських» у сприятливі роки перевищували 200 центнерів з гектара. Вагомий внесок у популяризацію «ніжинських корнішонів» зробили землероби довколишніх сіл, у тому числі і села Безуглівка.

У 2005 році в м. Ніжині встановлено пам'ятник ніжинському огірку.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Михайлівська церква (180535)

Михайлівська церква (18051835 рр.) входить до Святинь Ніжинської єпархії. Станом на лютий 2008 року внесена в доповнення до списку пам'яток містобудування і архітектури України, що перебувають під охороною держави за № 1785.

До сьогодні збереглась майже у первозданному вигляді. Територію біля Михайлівської церкви зі сходу прикрашає величний надгробний камінь на могилі поміщика, дворянина Сидоренка Михайла Васильовича, встановлений на початку ХХ сторіччя.

При вході на цвинтар встановлена пам'ятна дошка невідомого авторства:

Не пишайся подорожній
мої останки навісти
Я в могилі спочиваю
а ти ще дома погости[6]

Герб[ред. | ред. код]

Михайлівська церква на гербі зображена у постаті Св. Архістратига Михайла. Чотири зірки на гербі — символи чотирьох повстань, які зробили Безуглівку відомою далеко за межами Ніжинщини — 1861, 1905, 1918 і 1943 років (особливо перші два, коли уряд мусив посилати регулярні війська на приборкання селян).

Відомі люди[ред. | ред. код]

  • Левенко Анатолій Володимирович — український і російський письменник, поет, кореспондент; знавець і популяризатор духовної і матеріальної культури народів Російської Півночі, зокрема Таймиру, перекладач українською з ненецької мови.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ВРУ. Архів оригіналу за 25 листопада 2018. Процитовано 25 листопада 2018.
  2. Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського. Архів оригіналу за 27 серпня 2010. Процитовано 5 липня 2009.
  3. Сіверянський літопис (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 січня 2017. Процитовано 19 квітня 2009.
  4. Енциклопедичний довідник «Чернігівщина», К., 1990
  5. Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона. Архів оригіналу за 15 листопада 2011. Процитовано 24 липня 2009.
  6. Фото дошки. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 6 червня 2009.

Посилання[ред. | ред. код]