Ніжин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ніжин
Nizhyn-COA.jpg Nigyn prapor.png
Герб Ніжина Прапор Ніжина
Ніжинська міська рада на центральній площі (пл. Івана Франка)
Ніжинська міська рада на центральній площі (пл. Івана Франка)
Ніжин на мапі України
Ніжин на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область Чернігівська область
Район/міськрада Ніжинський район
Рада Ніжинська міська рада
Код КОАТУУ 7410400000
Перша згадка Вперше згадується у Літописі Руському за Іпатіївським списком («Повість временних літ») у 1078 р.
Магдебурзьке право 1625
Населення 74058 (01.01.2011)[1]
Площа 50,5 км²
Поштові індекси 16600
Телефонний код +380-4631
Координати 51°02′34″ пн. ш. 31°52′25″ сх. д. / 51.04278° пн. ш. 31.87361° сх. д. / 51.04278; 31.87361
Водойма Остер
День міста 15 вересня[2]
Відстань
Найближча залізнична станція Ніжин
До обл./респ. центру
 - фізична 80 км
Міська влада
Адреса 16600, Чернігівська обл., м. Ніжин, пл. Івана Франка,1
Веб-сторінка http://www.nizhynrada.org/

Ні́жин — районний центр Ніжинського району Чернігівської області, місто обласного значення, розташоване на берегах ріки Остер за 80 км від обласного центру. Вузол залізничних та автомобільних шляхів.

Зміст

Історія[ред.ред. код]

Русь[ред.ред. код]

Місцевість, на якій розташовано сучасне місто, була заселена ще в глибоку давнину. Про це свідчать виявлені археологами в околицях міста стародавні поселення доби бронзи, раннього залізного віку та давніх слов'ян, а також неодноразові знахідки скарбів давньоримьских монет перших століть н. е., ювелірних прикрас IV–V ст. та давньоруських срібників Х-ХІ ст. Під час археологічних розкопок в Ніжині, що розпочалися у 1989–1991 рр. на території міста знайдено сліди двох давньоруських городищ (урочища «Замок» та «Городок») та багатьох сільських поселень Х-ХІІІ ст.

Вперше Ніжин згадується у Літопису Руському за Іпатським списком («Повість временних літ») у 1078 р. відбулася міжусобна битва між князями Олегом Святославичем і Борисом Вячеславичем з одного боку, їхніми дядьками Ізяславом і Всеволодом Мстиславичами та синами двох останніх Ярополком Ізяславичем і Володимиром Мономахом — з іншого: «І пішли насупроти. І коли були вони на місці на Ніжатиній ниві і зійшлися обидва [війська], сталася січа люта.». У цій битві загинув київський князь Ізяслав. Битва «у села» на Ніжатиній ниві згадується також у «Слові о полку Ігоревім». Вважається, що перша назва Ніжина була «Ніжатин» (від давньословянського чоловічого імені «Ніжата»), а місцевість носила назву «Ніжатина Нива». У 1135 р. «град Ніжатин» згадується серед міст, спалених половцями.

У 1147 р. на цій місцевості згадується місто Уненіж («Коли ж почули інші городи, Уненіж, Біла Вежа, Бохмач, — що Всеволож узятий, то побігли до Чернігова…»). Уненіж у XII ст. був укріпленим пунктом Чернігівського князівства.

У жовтні 1239 р. загін монголського хана Мунке дорогою на Чернігів знищив укріплення стародавнього Ніжина (під час археологічних розкопок знайдено сліди пожжежі та монгольської зброї). Населення міста на тривалий час відходить під захист Остерських та Смолянських боліт, про що свідчать рештки поселень ХІІІ-ХІУ ст. на західній околиці міста. Майже півтора століття в спустошених околицях міста кочували нікому не підлеглі ватаги бродників.

Литовська доба[ред.ред. код]

Перша письмова згадка про місто власне як Ніжин відноситься до 1385 р. У цей час Ніжин входив до складу Великого Князівства Литовського й мав назву Ніжинське городище. У цьому році Великий київський князь Володимир Ольгердович дарує місто та навколишні землі у володіння князю Юрію Івантичу Половцю-Рожиновському, нащадку Володимира Мономаха та половецького хана Тугоркана.

Московська доба[ред.ред. код]

Внаслідок московсько-литовської війни (15001503) Ніжин у складі чернігово-сіверських земель відійшов до Московії.

1514 р. має назву Ніжин (у літературі до 1941 року зустрічається під іншою назвою — Ніжень). Гетьман Євстафій Ружинський утворив Ніжинський козацький полк.

Доба Речі Посполитої[ред.ред. код]

1618 р. згідно з Деулінською угодою вся Сіверська земля з Черніговом і Ніжином потрапляє під владу Польщі й уходить до складу Київського воєводства. Польський король Сигізмунд ІІІ Ваза почав зміцнювати основні міста, і на місці старого городища зведено нове місто і земляну цитадель.

26 березня 1625 року Ніжину надали Маґдебурзьке право, земельні володіння та герб із зображенням Юрія Змієборця на коні, який списом вражає змія («Святой великомученикъ и Побћдоносецъ Георгій на конћ, в зброяхъ убранный, копіемъ змћя поражающій»).

В той час Ніжин уже мав власну символіку, король лише затвердив її. Озброєний вершник символізує захист рідної землі від ворогів, боротьбу добра із злом і перемогу добра. Зображення Св. Юрія розміщалося на головних брамах Ніжинської фортеці, на будинку міського маґістрату, на всьому міському майні, міській печатці, на цехових прапорах та знаках (зокрема — гончарного цеху). Створюється орган міського самоврядування — магістрат на чолі з війтом. В документах 1-ї чверті XVII ст. йдеться про Ніжин-фортецю, що складалася з «Цитаделі» (або «Замку») та укріпленого «Старого міста». Фортеця мала глибокий рів, що заповнювався водою з Остра, високий земляний вал та дерев'яну стіну з 11 баштами.

До 1648 року місто та Ніжинське староство належали польському магнату, коронному гетьману, командувачу польськими військами Миколі Потоцькому і щороку сплачувало йому до 300 тис. злотих. Козаки та міщани Ніжина неодноразово повставали проти утисків польських феодалів. У 1632 р. вони відмовилися впустити до міста на зимові квартири два полки воєводи Муцарського і під керівництвом полковника І.Балиловця витримали тривалу військову облогу. У 1637 р. ніжинці підтримали повстання Я.Остряниці, постачали повсталим козакам гармати та харчові запаси. Гетьман М.Потоцький жорстоко придушив повстання, публічно стративши у Ніжині ватажків повсталих — козака Пирога та пятьох старшин. Уздовж доріг, що вели на Ніжин, були розставлені палі та шибениці з тілами закатованих.

Козацька доба[ред.ред. код]

У червні 1648 р. війська Богдана Хмельницького визволили Ніжин від польсько-шляхетського панування. У цей час сформували Ніжинський козацький полк (10 тис. козаків). Козаки Ніжинського полку в 1649 р. брали участь в поході на Кодак. У 1653 р. під командуванням Івана Золотаренка воювали на півночі Чернігівщини, а у 16541655 рр. брали участь у визволенні Білорусі від польсько-литовських загарбників.

Відповідно до рішень Переяславської Ради та Березневих статей 1654 р., Ніжин, як і вся територія Лівобережжя, був приєднаний до Росії.

За переписом 1654 року, у Ніжині мешкали 11 600 осіб (у Києві тоді ж — 7 800 осіб).

З 1657 р. (після смерті Б.Хмельницького) і до початку 1670-х рр. (період Руїни) ніжинськи козаки брали участь у повстаннях, керованих М.Пушкарем (1658) та І.Богуном (1659).

17-18 червня 1663 р. в Ніжині відбулася «Чорна рада» (за участю «черні» — козацької голоти) українського та запорізького козацтва для обрання гетьмана Лівобережної України, на якій були присутні понад 40 тис. козаків з усієї України. Під час обрання гетьмана відбулися масові сутички між прихильниками претендентів. Перемогу здобув Іван Брюховецький.

1668 — московські війска під командуванням князя Ромодановського спалили місто, разгромивши антимосковське повстання.

Ніжинці разом із московськими стрільцями ходили на Крим (1687 і 1689 рр.), на Азов (16951696), билися зі шведами під час Північної війни (17001721).

У XVII-XVIII ст., завдяки розташування на торгівельних шляхах між Польщею, Туреччиною, Москвою, Ніжин стає багатонаціональним містом. Крім українців, тут жили росіяни, греки, болгари, євреї, турки, перси, німці, поляки.

Важливу роль у житті Ніжина відігравали греки. Богдан Хмельницький запросив їхніх купців до Ніжина і спеціальним універсалом 1657 року надав великих пільг у торгівлі, підтверджуваних потім усіма наступними гетьманами й царями. 1675 року грецькі купці заснували тут свою колонію.

Оселившись у Ніжині, греки розпочали інтенсивну торгівлю (суконними виробами, тканинами, золотом, сріблом). Не володіючи спершу українською мовою, вони мали власний магістрат, суд, церкву, школу. Статистичні дані свідчать, що найбільше греків було у 1746 р. — 1800 осіб (7% населення міста). У 1696 р. було засноване Грецьке братство, яке у 1-й половині XVIII ст. реорганізували у грецьку купецьку громаду.

З 1675 р. Ніжин стає на ціле століття одним з найбільших торговельних центрів Лівоберіжжя. Найбільшими і найвідомішими тут були Троїцький, Покровський і Всеїдний (на Масляну) ярмарки, кожна з яких тривала по 2-3 тижня. На ніжинські ярмарки місцеві чумаки привозили сіль з Криму, тараню з Дону, а туди одвозили ніжинські огірки, по які й Потьомкін надсилав до Ніжина спеціальних гінців. Високо цінувалася майстерність ніжинських ковалів, зброярів, майстрів золотих справ, чоботарів, ткачів.

З 2-ї половини XVII ст. та в XVIII ст. Ніжин мав налагоджені зв'язки з ринками України, Росії, Молдавії, Криму, Німеччини, Австрії, Італії, Туреччини. О. Ф. Шафонський наприкінці XVIII сторіччя у своєму «Чернігівського намісництва топографічному описі» зазначав, що в Ніжин привозили з Москви й Сибіру хутра, шуби, мануфактуру, з Астрахані й Царицина — червону рибу й ікру, з Ґданська — тонкі голландські, французькі, англійські сукна та шампанське вино, з Кенігсберга — атлас, оксамит, панчохи, батист, полотна, хустки, з Лейпціга — саксонську порцеляну й галантерею, з Туреччини — шовк, кумач, ладан, тютюн, сап'ян, мило, з Угорщини й Молдавії — вина, чорнослив, волоські горіхи тощо.

Річний обіг ніжинських ярмарків становив тоді близько 1 млн карбованців, що було дуже високим показником для тих часів. У 17 ст. місто займало переважне місце в торгівлі з Москвою і було одним із провідних центрів внутрішньої і зовнішньої торгівлі (1694 року Ніжин продав Москві товарів на суму 6970 крб., тоді як Київ — на 5102 крб.)

1780-ті роки — річний обсяг товарообігу трьох ніжинських ярмарків становив 1 млн. 800 тис. крб.

1704 — в Ніжині Іван Мазепа одержав гетьманські клейноди від польського короля.

1730 — Ніжинський полк, як адміністративна одиниця Гетьманщини отримує новий герб — щит, розділений на червоне і синє поле. У верхній, червоній частині зображено потиск двох рук — символ торгової угоди, а в нижній, синій — золотий жезл Меркурія, що засвідчувало торгівельне значення Ніжина. Місто в цей час продовжує використовувати історичний герб із Юрієм Змієборцем.

Імперська доба[ред.ред. код]

Мапи Ніжина 1773 (вгорі) та 1803 (внизу) років

1782 — ліквідовано Ніжинський полк як адміністративно-територіальну одиницю. Ніжин позбувся статусу полкового міста. В цей час полковий герб стає міським, оскільки царському уряду було не довподоби схожість герба провінційного міста із гербом столичної Москви.

1831 — Магдебурзьке право юридично скасоване указом Миколи І. Поступово Ніжин перетворюється на провінційне містечко Російської держави.

У 1-й половині XIX ст. Ніжин стає освітнім і науковим центром України. Початкова освіта у місті розвивалася ще до XVII ст. (першу школу відкрито 1687 року) — парафіяльні школи, школа грецького братстватва, мале народне та повітове училище давали перші знання ніжинцям.

1805 — у Ніжині заснували Гімназію вищих наук князя Безбородька, яка поклала початок вищій освіті в усій Лівобережній Україні. З часу її відкриття (1820) тут надавали широку гуманітарну освіту дітям дворян та духовенства. 1826 року при гімназії відкрили театр.

1869 — збудовано станцію Ніжин Києво-Курської залізниці.

1852 — на околиці міста, на Магерках, знайдений знаменитий Ніжинський скарб старовинних монет. Це були 200 срібних монет, одна частина яких відноситься до епохи київського князя Володимира, а інша частина — до епохи Ярослава Мудрого. 28 монет було відправлено до Ермітажу, 31 — до нумізматичної колекції київського університету.

1862 — у спекотні дні сталось кілька жахливих пожеж, від яких згоріло більше 300 хат та загинуло кілька людей[3].

1873 — в місті виявили найбільший в Україні скарб римських срібних динаріїв IV ст. (Пашковський скарб).

1881 року в місті відкрили перший у Російській імперії пам'ятник М. В. Гоголю.

1913 — відбулися демонстраційні польоти Сергія Уточкіна, які спостерігав маленький Сергій Корольов, та рекордний переліт Петра Нестерова Київ-Остер-Козелець-Ніжин-Київ.

1915 Почав діяти кінний трамвай (конка). Існував до середини 20-х років.

Визвольні змагання[ред.ред. код]

В січні 1919 року в Ніжині розміщувався штаб Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка. У роки громадянської війни Ніжин був дуже сильно зруйнований.

Радянська доба[ред.ред. код]

Восени 1941 р. в районі міста точилися важкі оборонні бої.

19411943 — у місті діяла підпільна організація під керівництвом сліпого адвоката Я. П. Батюка.

15 вересня 1943 — Ніжин визволили від німецьких окупантів.

Доба незалежності[ред.ред. код]

З 1996 року у Ніжині відновили щорічний Покровський ярмарок, другий за масштабністю після Сорочинського.

Економіка: промисловість, транспорт, торгівля й обслуговування[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

ЗАТ «ДіСі Ніжинка»

Сучасний Ніжин — відомий промисловий центр. Тут працюють (або працювали ще буквально до недавнього часу) 16 підприємств і компаній восьми галузей промисловості[4][5]:

  • машинобудування:
    • Науково-Виробничий Комплекс «Прогрес» — підприємство оборонно-промислового комплексу (ОПК) України, спеціалізується на розробці та виробництві складних оптичних, оптико-електронних і оптико-механічних приладів та гіроскопічних пристроїв, медичної техніки, теплових насосів, теплообмінних пристроїв, різних товарів народного споживання;
    • ВАТ «Механічний завод» —виробництво обладнання для агропромислового комплексу;
    • ВАТ «Завод „Ніжинсільмаш“» — обладнання для птахівництва, мото-, вело-, автозапчастини, арматура для газо-, водогонів;
    • Ніжинське навчально-виробниче підприємство «УТОС» — кришки металеві для закатки, електровимикачі, електронні розетки, цвяхи, прищепки, подовжувачі;
    • ТОВ "Інженерний Центр "Імпульс" - розробка та виробництво електронних приладів та систем, у т.ч. металодетекторів стаціонарних та портативних, приладів для автоматизації у сільському господарстві, охоронних систем.
  • харчова промисловість:
    • Ніжинський консервний комбінат — провідне підприємство в державі з виробництва овочевих консервів;
    • ПАТ «Ніжинський хліб» — виробництво хлібобулочних, кондитерських, макаронних виробів;
    • АТ «Ніжинський пивзавод» — виробництво пива, роботу підприємства зупинено влітку 2008 року;
    • ВАТ «Ніжинський жиркомбінат» — виробництво, продаж оліфи, лаків, лакофарбової продукції, олії, макухи;
    • ВАТ «Ніжинський м'ясокомбінат» — виробництво і реалізація ковбасних виробів та м'ясопродуктів лише з натуральної вітчизняної сировини. Станом на кінець 2013 року - не працює вже кілька років.
  • медична промисловість:
    • ТОВ «Лабораторії скануючих пристроїв» — виробництво медичної апаратури, оптичних та електронних приладів, гумотехнічних виробів;
    • ТОВ Науково-Виробниче Підприємство «Метекол» — розробка та виробництво електронної, механічної техніки, програмного забезпечення для медицини та навчання (електрокардіограф/реограф/спірограф, дефібрилятор-біфазик, тренажер машиніста метрополітену, тренажер водія транспортного засобу з імітацією фізичних навантажень, спец.ліжка для постраждалих від опіків високої ступені, апарати для психологічного тестування і т.п.).
  • легка промисловість:
  • хімічна промисловість:
    • ЗАТ «Ніфар» — виробництво та постачання лакофарбових матеріалів, миючих паст, засобів захисту рослин;
  • деревообробна промисловість: ВАТ «Меблева фабрика», ПВКФ «Кур'єр»;
  • будівельна промисловість: ВАТ «Заводоуправління будматеріалів»;
  • поліграфія: ТОВ «Аспект».

У місті активно розвивається малий і середній бізнес.

Продукція, що виготовляється на промислових підприємствах міста відповідає світовим стандартам і є конкурентоспроможною. Зовнішньоторговельні операції ніжинські підприємства здійснюють з 11-ма країнами світу, серед них: Росія, Білорусь, Індія, Бельгія, Литва, Естонія, Польща тощо.

Транспорт[ред.ред. код]

Приміська маршрутка на Безуглівку на площі Івана Франка

Ніжин є важливим вузлом залізничних та автомобільних доріг.

Неподалік міста є аеродром, підпорядкований МНС України.

Історично, у період від 1915 до сер. 1920-х рр. у Ніжині діяла своя система трамваю на кінній тязі. Нині ж (кін. 2000-х рр.) міський громадський транспорт Ніжина представлений винятково маршрутними таксі.

Важливим об'єктом транспортної інфраструктури Ніжина є Ніжинський залізничний вокзал[6] (на вулиці Вокзальній). Звідси ж і з автостанції «Ніжин», що розташована поруч, курсують автобуси і маршрутки міжміського (на Чернігів, Київ, Прилуки, Носівку) сполучення.

На центральній площі Івана Франка здійснюється посадка, і відходять численні приміські маршрутні автобуси (наприклад, до Безуглівки).

Зв'язок[ред.ред. код]

Послуги Інтернет в Ніжині надають:

Торгівля і обслуговування[ред.ред. код]

Ніжин має давні і глибокі традиції торгівельного осередку Лівобережної України. Значне торгівельне значення місто мало наприкінці XVII — сер. XIX ст.ст. — тоді тут відбувалися тричі на рік ярмарки — Троїцький, Покровський і Всеїдний (останній діяв до 1848 року), на які приїздили купці з Росії, Західної Європи, країн Сходу[7].

ТЦ «Україна» на вул. Московській

Вже за незалежності України, починаючи від 1996 року, робляться спроби відновити славу ніжинського Покровського ярмарку. Також у місті діє Товарна біржа України.

У теперішній час у Ніжині існує розгалужена мережа магазинів, як роздрібних, так і гуртових, ринків, складів, комерційних компаній, що здійснюють торгівлю різноманітною продукцією. З-поміж національних торгівельних мереж у Ніжині представлені продуктово-господарча «Велика Кишеня» (великий магазин на вул. Шевченка, 107а[8]) та мережа товарів побутової техніки та електроніки «Фокстрот» (магазин на вул. Московській, 12[9]).

У місті працює декілька ресторанів і численні бари. Готельні послуги надає готель «Ніжин» у само́му середмісті (вул. Батюка, 1).

В Ніжині є філії декількох голових банків країни (Ощадбанк, «Аваль», Промінвестбанк, ОТП Банк, Фінанси і Кредит тощо).

Різноманітні побутові послуги (шиномонтаж і технічне обслуговування приватного автотранспорту, послуги з автоперевезення, вантажні, перукарські, ритуальні тощо) надають численні міські підприємства й фірми, переважно з сектору малого і середнього приватного бізнесу. У місті і околицях — близько 10 автозаправних станцій.

Медицина[ред.ред. код]

Ніжинська стоматологічна клініка
Ніжинська станція швидкої допомоги
Аптека Михайла Лігди, 2006

Система медичних закладів Ніжина, в якій працюють досвідчені фахівці з 23 спеціальностей з питань профілактики і лікування захворювань та попередження їх рецидивів, підтримання здоров'я населення в належному стані, здатна забезпечити головні завдання галузі:

  • якісне обстеження дітей та дорослих із застосуванням сучасних лабораторних, рентгенологічних методів, ультразвукової, ендоскопічної та іншої діагностичної апаратури та професійну консультативну допомогу населенню міста у питаннях його здоров'я;
  • фахове амбулаторне і стаціонарне лікування хворих з використанням сучасних методик та апаратури[10].

Медичні заклади[ред.ред. код]

У Ніжині функціонують такі заклади охорони здоров'я населення:

  • Ніжинська міська лікарня (вул. Московська, 21);
  • Стоматологічна поліклініка (вул. Б. Хмельницького, 37);
  • Стоматологічна поліклініка «ДЕНТА» (вул. Сакко і Ванцетті, 10);
  • Станція швидкої допомоги (вул. Подвойського, 18А);
  • Міжрайонний наркодиспансер (вул. Подвойського, 18А);
  • Шкірвендиспансер (вул. Лащенка, 8);
  • Пологовий будинок (вул. Московська, 21А);
  • Протитуберкульозний диспансер (вул. Краснокозача, 80);
  • Санітарно-епідеміологічна станція (пл. Гоголя, 7);
  • Поліклініка для дорослих (вул. Успенська, 12);
  • Дитяча поліклініка (вул. Гоголя, 6);
  • Санаторій «Пролісок». (пров. Лісовий).

Аптеки[ред.ред. код]

Нині (2000-і рр.) в Ніжині діє розгалужена система аптек — загалом понад 10, в тому числі 1-на ветеринарна[10].

Дивись основну статтю: Ніжинські аптеки.

Традиції функціонування аптечних закладів міста сягають 1-ї пол. XVIII ст. — ще 1740 року аптекар Я. Штурм відкрив у Ніжині й утримував власним коштом близько 2 років першу відому ніжинську аптеку (водночас одна з перших аптек у Лівобережній Україні).

Найбільшої слави серед ніжинських аптек зажила аптека Михайла Лігди, відкрита цим відставним військовим лікарем і ніжинським греком за походженням 1777 року — протягом XIX ст. і в подальшому її приміщення не раз змінювало власника, але його профіль зберігся і дотепер.

Взагалі у XIX — на поч. ХХ ст.ст. у Ніжині діяло 4 аптеки, а наприклад, 1989 року — 7 аптечних закладів[11].

Освіта[ред.ред. код]

Ніжин має давні славні освітні традиції — свого часу, у царській Росії, Ніжин був єдиним повітовим містом імперії, де діяв вищий навчальний заклад.

В теперішній час у місті діє розгалужена система освітніх закладів, що крім дошкільних і загальноосвітніх (шкільних) включає низку закладів освіти нового типу, позашкільні заклади освіти; у місті можна здобути спеціальну і вищу освіту.

Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта[ред.ред. код]

Ніжинська ЗОШ № 7

У Ніжині функціонує 14 дошкільних навчальних закладів, 3 ЗОШ І-ІІ ступенів (неповних), 14 ЗОШ І-ІІІ ступенів (повних), в тому числі і нового типу (гімназії, № 3 та 16), а також Ніжинська вечірня школа.

Заклади нового типу:

Ніжинська гімназія № 16: вул. 3-й мікрорайон, б. 11

Ніжинська гімназія № 3

Ніжинська ЗОШ І-ІІІ ст. № 13

Вул. Овдієвська 227

Директор Мазун А. Г. Завуч Яременко О. М.

учитель математеки Бурлака В.В

учитель інформатики Морнік І.В.

учитель історії Іллюша Р.В. учитель з світової літератури Богун Н.В. учитель з біології Пазін В.І. Учитель англійської мови Киричок Л.В. Учитель хімії Хилько Н.О. учитель української мови і літератури Красновид Л.Ф. учитель фізики Левицька Т.М.

zoh13-nizhyn.org.ua Ніжинські позашкільні навчальні заклади:

  • Будинок дітей та юнацтва (вул. І. Богуна, 14);
  • Ніжинська станція юних техніків;
  • Ніжинська ДЮСШ з футболу (вул. Московська, 3);
  • Ніжинська ДЮСШ (вул. Шевченка, 103а);
  • Центр туристсько-оздоровчої, спортивної та виховної роботи з дітьми і молоддю (вул. Братів Зосим, 6);
  • Ніжинський МНВК (вул. Войкова, 52-а).

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/dd/Nizhyn_University.jpg/250px-Nizhyn_University.jpghttp://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/dd/Nizhyn_University.jpg/250px-Nizhyn_University.jpg=== Заклади спеціальної та вищої освіти ===

Ніжинський медичний коледж

Професійно-технічні навчальні заклади Ніжина[12]:

  • Ніжинський професійний ліцей побуту і сервісу (№ 2), вул. Шевченка, 11;
  • Ніжинський професійний аграрний ліцей (№ 35), вул. Кірова, 5а.


Вищу освіту в Ніжині можна здобути в наступних навчальних закладах[13]:

ЗМІ[ред.ред. код]

Сторінка газети «Ніжинський вісник» за 26 липня 2008 р.

Станом на 1 жовтня 2003 року в місті Ніжині зареєстровано 8 друкованих видань та дві телерадіокомпанії[15].

Друковані ЗМІ[ред.ред. код]

Ніжинські газети:
  • «Ніжинський вісник»[16] — міськрайонна газета; вперше вийшла ще 1917 року, є лауреатом Всеукраїнського конкурсу Спілки Журналістів України, видання нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради України;
  • «Вісті»;
  • «Ніжинський ринок»;
  • «Альма матер» — засновник колектив НДУ ім. М. В. Гоголя;
  • «Нова просвіта»;
  • «Бізнес Ланч»;
  • «Ніжинська панорама»;
  • «Наша газета».

Електронні ЗМІ[ред.ред. код]

Ніжинські телерадіокомпанії:
  • ТОВ Телевізійна комерційна компанія «Фобос»
  • Комунальне підприємство Телерадіокомпанія «Ніжинське телебачення»

Релігія[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Міський будинок культури

Культурне життя Ніжина є насиченим і різноманітним — представлене міським драматичним театром ім. М.Коцюбинського та закладами культури клубного типу, декількома музеями, в тому числі 1 державним, діяльністю професійних і аматорських колективів художньої творчості, місцевих митців тощо. Значними культурними осередками міста є також 4 ніжинські ВНЗ, зокрема найбільший з-поміж них Ніжинський державний університет ім. М.Гоголя.

Організатором і куратором культурного життя Ніжина є Відділ культури виконкому ніжинської міської ради (вул. Леніна, 1, к. 65).

Музика, клуби, література[ред.ред. код]

У Ніжині діють такі заклади культури мистецького, зокрема театрального і музичного, спрямування та клубного типу[17]:

  • Драматичний театр ім. М. Коцюбинського (вул. Воздвиженська, 24; керівник: Муквич Юрій Миколайович)[18] — гідний продовжувач театральних традицій М. К. Заньковецької;
  • Міський Будинок культури (вул. Батюка, 16);
  • Хореографічна школа (вул. Об'їжджа, 119);
  • Музична школа (вул. Воздвиженська, 9А) — при ній від 1952 року активно працює дитячий зразковий хор «Сяйво» (від 1982 року його художнім керівником є директор школи Сергій Олександрович Голуб), постійний учасник і переможець обласних і неодноразовий учасник і дипломант всеукраїнських та міжнародних мистецьких оглядів, конкурсів та фестивалів;
  • Коледж культури і мистецтв ім. Марії Заньковецької (вул. Овдіївська, 47, керівник: Єрмольченко Людмила Лаврентіївна);
  • Клуб залізничників станції Ніжин (вул. Шевченка, 168, керівник: Вольська Галина Олексіївна).

Крім дитячого хору «Сяйво» іншими відомими творчими колективами Ніжина є лауреат Міжнародних та Всеукраїнських конкурсів Молодіжний хор «Світич» НДУ ім. М.Гоголя, (створений 1993 року Л. Ю. Шумською та Л. В. Костенко), Ніжинський дует баяністів, Лауреат Міжнародних та Всеукраїниських фестивалів молодіжний фольклорний гурт «Народна криниця» та зразковий ансамбль бального танцю «Ритм»,Зразковий фольклорний вокально-хореографічний театр «Калинонька», призер міжнародних олімпіад та конкурсів (керівник : заслужений артист України Кирилюк В. М.), Лауреат Міжнародних та Всеукраїниських фестивалів театр пісні і танцю Ніни Крутько «Vivat» та ансамбль бального танцю "Шанс".

Починаючи з 2002 року у місті, на базі Ніжинського державного університету ім. М.Гоголя, щороку відбувається Всеукраїнський юніорський конкурс вокальної, диригентської та інструментально-виконавської майстерності, 2008 року було проведено перший фестиваль «Ніжинський грудневий хор-фест».

Від 2000-х рр. приміщення єдиного в місті кінотеатру в центрі міста являє собою руїну.

У Ніжині діє Централізована бібліотечна система (площа М.Заньковецької, 8).

Загальні і тематичні матеріали, статті та розвідки місцевих краєзнавців нерідко з'являються як у періодичній пресі, так і науковій та популярній літературі. А на початку 2006 року в Ніжині вийшла друком своєрідна антологія-поетична збірка, куди увійшли вірші 96 ніжинських поетів.

Музеї і мистецтво[ред.ред. код]

Історія музейної справи в Ніжині налічує понад століття (від 1902 року). Першим прототипом міського музею стала т.зв. «Гоголівська кімната», яку влаштували з нагоди Гоголівських свят у місті, а вже першим публічним міським музеєм — Музей історії мистецтва та етнографії (відкрито 1920-го, але за 3 роки зачинено); за СРСР деякий час діяв Ніжинський окружний музей, закритий з посиленням тоталітарного сталінського режиму, і лише 1967 року свої двері відчинив головний музей Ніжинщини — Ніжинський краєзнавчий музей.

Дивіться про це більш докладно: Початки музейної справи на Ніжинщині.

Станом на осінь 2009 року в Ніжині функціонують такі музеї:

  • Ніжинський краєзнавчий музей імені Івана Спаського (вул. Батюка, 14) — найбільше (понад 40 тис. експонатів) зібрання матеріалів та предметів, в тому числі унікальних, з історії та культури Ніжинського краю;
  • музей «Ніжинська поштова станція» — діє на правах відділу краезнавчого музею і розповідає про поштову справу в місті;
  • музеї Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя[19]:
    • музей М. Гоголя — у центральному корпусі університету (кол. будинок Ніжинської гімназії вищих наук);
    • музей рідкісної книги імені Г. П. Васильківського — розмістився на 2-му поверсі фундаментальної бібліотеки Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя (на вул. М. Гоголя); у 2 невеликих залах репрезентує 2,5 тис. цікавих експонатів з книжкового зібрання університету.
    • картинна галерея у центральному корпусі університету;
    • музей історії університету у центральному корпусі університету.

Славу Ніжина складають майстри образотворчого мистецтва — у картинній галереї експонуються картини місцевих художників О. Якимченка, В. Доброліжа, С. Шишка; у теперішній час (2-а пол. 2000-х рр.) у місті плідно творять митці С.Рибак, О.Кошель, В.Лясковський, П.Паладич, М.Русаков, В.Ісаєнко, В.Домбровський, В.Оліфіренко. Є в місті і майстри народних промислів — вироби ніжинських гончарів, вишивальниць, різьбярів тощо можна придбати, в тому числі і на щорічному Покровському ярмарку[20].

Пам'ятки і пам'ятники[ред.ред. код]

Всіхсвятська та Михайлівська Грецькі Церкви
Ніжинські торгові ряди
Будинок колишньої електростанції (тепер спортивна школа)

У Ніжині величезне число пам'яток історії та архітектури та пам'ятників і пам'ятних знаків, що робить місто фактично музеєм просто неба.

Вулиці Ніжина[ред.ред. код]

Ніжин — маленьке провінційне містечко на Чернігівщині. «Положением своим занимает земли тысячу четыреста шестедсят четыре десятины. Окружается со всех сторон пашенными землями…». Ніжин розкинувся по обидві береги річки Остер. Значно більше на лівому березі, він побудований у болотистій місцевості, у лісостеповій смузі України. Цікаву характеристику міста надають «Черниговские губернские ведомости» за 1853 рік: «… Около Нежина сходяться четыре дороги — из С. Петербурга, из Москвы, из Полтавы и Киева. Стоя на перепутье сообщений наших столиц с южными и западнями губерниями, Нежин широко и привольно раскинулся на низменной равнине, закутавшись в тень многочисленных своих садов. Есть нечто особенное в наружном виде этого города. Множество каменных церквей с красивими колоколнями и несколько видних издали каменных зданий делают его как будто похожим — если не на губернський, то по крайне мере на богатый торговый город.»

Історично склалося, що Ніжин у першу чергу був містом аграрним, залишався він таким протягом усього періоду XIX століття. Місцевість на якій він розташований, хоч і болотиста (а звідси постійний бруд), але мальовнича, ще й надзвичайно родюча, тут переважають чорноземно-лугові, чорноземно-лучні, опідзолені грунти. Ніжинський повіт майже по всім показникам вирощування сільсько — господарської продукції виходив на перше місце у цілій губернії.

Мешканці міста завдяки сприятливим природнім умовам мали можливість активно займатися сільськогосподарською діяльністю, різномаїття вирощуваних тут культур було значним. Насамперед, це були зернові, які забезпечували ніжинців основним продуктом харчування — хлібом, городні, що були основою у повсякденному раціоні жителів міста, також, рослини, які використовувалися для ткацтва.

У «Описах Лівобережної України» засвідчено: «У жителей этого города довольно имеется достаточных огородов, в которых сеют: селлерею, прас, горчицу, огурцы, петрушку, пастернак, лук, чеснок, горох, капусту, свеклу, морковь, репу и пшеничку. Так же при некоторых домах имеются иррегулярные сады: с яблоневыми, грушевыми, сливными и вишневыми деревьями, с коих собираемыми плодами довольствуется сей город без недостатка.». И «Черниговские губернские ведомости» описували Ніжин як аграрне місто: «…Но земледельчиские работы, производящиеся не только вокруг города, даже внутри его, со всею патриархальностью сельского быта, — но эти желтые классы ржи, волнующиеся у самой заставы, эти обширныя плантации табаку, тянущиеся по городу паралельно с мостовой, эти громкия песни работниц, на баштанах внутри Города, — все это заставляет, — путешественника подумать: каное богатое и прекрасное село — этот Нежин.», професор інституту М.Бережков згадував: «…В нем много культуры огородной…». Ці характеристики дані Ніжину роз'єднує майже п'ятдесят років, а тихий перебіг життя міста змінився мало. Існування Ніжина «оберталося» навколо сільського господарства, земля для жителів була годувальницею. За рахунок неї мешканці мали змогу повністю себе забезпечити харчами, роботою. Ніжин у XIX столітті мав вигляд великого села, де більшість населення була зайнятою у сільськогосподарській роботі.

Ніжин був містом яке приваблювало до себе купців, яким було вигідно торгувати тут. Через матеріали, які надають нам інформацію про місто, червоною ниткою проходить згадка про всюдисущий ніжинський бруд, звичайно, це обумовлено природно-кліматичними умовами, хоча не слід знімати провину з місцевої адміністрації. Таким побачив Ніжин на початку XIX століття князь І.Долгорукий: «…Он неопрятен и нехорош, но видно, что торговый и оттого богат… Мостовых нет, и так осенью и весной в большия грязи ни проходу ни проезду. Площадей и регулярних улиц не увидиш, а пустырей много…». Професор М.Бережков у своєму щоденнику зазначав: «Ходя по Нежину убеждаешся, что он — большая деревня, типичная малороссийская деревня, грязная, душная…», солідарним з ним був і професор І.Сребницький, що у 1880 році стосовно ніжинських вулиць відмітив: «…грязь составляет отличительную черту улиц внутри города. Трудно себе представить, не видевши собственными глазами, что делается на иных улицах Нежина в грязный период. Спасения от этой грязи нет никакого; только на некоторых главных улицах вдоль домов и заборов лепятся кое-какие досчатые тротуары: перейти через улицу можна разве только в калошах, доходящих до колен…». Проте, все ж місцева влада намагалася боротися із проблемою постійного бруду, так І. Сребницький зазначав, що спроби ці були невдалі: «… В прежнее время в Нежине были и мостовые. Главная улица его и теперь называется „Мостовой“ — она же „Московская“ — тянущаяся через весь город… и другая -„Лицейская“ имели бревенчатые мостовые». На последней улице давно уже исчезли следы мостовой и существование ее помнят только нежинские старожилы; на Мостовой же улице, особенно в одной ея части, сохранилась еще мостовая. Но что это за мостовая! Многия бревна в ней совсем уничтожились и во время грязи образуются такие рытвины, что все тогда стараются объезджать эту мостовую что называется десятой улицей…" . Дослідник-краєзнавець В.Шоходько пояснює це все ж природно-кліматичними умовами. У місті була як зазначають «Чернигоские губернские ведомости» лише одна центральна та велика мостова: «Впрочем из уважения к городским достоинствам Нежина, надобно сказать, что в нем есть деревянная мостовая — от одной заставы до другой — через весь город, на пространстве четырех верств…» . О.Лазаренко відмічав, що проблема із забрудненням вулиць не зникла і у кінці ХІХ — початку XX століття, він згадував, що для того, щоб доїхати від залізничного вокзалу до центру міста у період весни та осені, необхідно було наймати візника із парою волів, які ледве витягали вози із глибоких канав. Ми спостерігаємо стабільну незмінність поганого стану доріг в Ніжині протягом XIX століття. Основною причиною цього були природні умови, з якими, влада намагалася боротися будуючи мостові, але потерпіла поразку у боротьбі з болотистою місцевістю. На 1798–1800 роки, як зазначено у «Описах Лівобережної України», у Ніжині знаходилося шістнадцять вулиць: «…из которых первая Московская, вторая Черниговкая, третья Роменская, четвертая Прилуцкая, пятая Греческая, шестая Олишевская, седьмая Шосткина, восьмая Пустая, девятая Галатовская, десятая Бабичевская, одиннадцатая Биляковская, двенадцатая Щербиновская, тринадцатая Сугаровская, четырнадцатая Мигалёвская, пятнадцатая Бобринская и шестнадцатая Магерская.» . Деякі з них зберегли свою назву і до сьогодення. Як зазначає дослідник В.Шоходько, ніжинської фортеці, заснованої у Х столітті, що розташовувалася на території сучасного базару, у XIX столітті уже не існувало. Проте, сам принцип забудови було збережено. Вся територія історичного ядра міста має велику історико-культурну цінність і може розглядатися нині як пам'ятник містобудування. Його північно-західна частина, яка розташована між вулицями Батюка та Братів Зосимів, в межах якої сконцентрована велика кількість пам'ятників архітектури і цінної історично забудови міста, є унікальним історичним міським формуванням Лівобережної України. Визначними елементами планування є вулиці Московська та Овдіївська. Основною вулицею лівобережної частини міста є Мостова, Московська, з 1881 р. Гоголя, по якій йшла дорога, що зв'язувала Київ і Москву.

У Ніжині, як для малого провінційного містечка, існувала велика кількість площ. Так, «Черниговские губернские ведомости» дають чіткий та різносторонній їх опис: « …Одна площадь базарная, над рекою Остром, около замковой церкви и дальше к лавкам… Другая площадь в Нежине — ярмарковая. Так она зовется по воспоминанию о бывшей некогда здесь на маслянице знаменитой ярмарке, теперь этой ярмарки нет, — осталась только площадь, между деревьями город скими и каменными церковними лавками, на которой прежде кипела ярмарка. К этой же площади примыкают и табачные лавки, а оканчивается она Успенскою церковию с красивою и стройною колокольней. Третья площадь — парадная, перед мужским Благовещенским монастирем — здесь в высокоторжественные дни бывает военный парад. Четвертая площадь — за Киевскою баштою. Башты, т.е. башни, нет никакой, — вероятно была какая-то, — но выражение: за Киевской баштою досель осталось…». У місті існувало чимало будівель різного призначення. На 1798–1800 рік існують такі дані: «Казенного строения внутри города находящиеся: один старый деревянный корпус, корорый занимается городничеством и казначейством, и при нем кладовая для казны каменная, в ведомстве городской думы деревянных два: первый под постоем городничего, а во втором помещаются поветовые присудственные места. Изб деревянных поступивших из казенного ведомства в ведение городской думы восемь, кои отдаются в наем. Городовой каменный магистрат. Каменная почтовая контора. Соляной амбар деревянный. Бывший пороховой казенный каменный погреб. Два дома городских каменных, поврежденных во время последнего пожара, в которых помещалось народное училище… Церковного стороения деревянных изб шесть, которые находятся при церквях и занимаются причетниками. Торговых лавок: каменных церковных кои отдаются в наем восемнадцать, в ведомство городской думы поступивших восемь, разными обывателями на городской земле построенных сорок восемь, дворянских двадцать две, купеческих шестдисят четыре, мещанских и разночинческих сто одиннадцать, мясных двадцать. Богодельня одна. Торговых бань две. Кузниц с котлярнею тридцать четыре.».

Олександр Лазаренко згадує про те, у яких будинках жили пересічні люди: «Архітектура Ніжина відповідала рівню життя провінційного міста. В Петербурзі, Москві, Києві квартири коштували дорого, приміром тритину зарплати. Тому-то чиновники, що виходили на пенсію намагалися забезпечити себе дешевою квартирою в провінційних містах, таких як Житомир, Умань, Таганрог, Чернігів, Полтава, Ніжин.». Цілі вулиці забудовувалися маленькими будинками відставних чиновників. Земля була дорога й ділянки під забудову давалися невеликі. Дешеві будинки зводилися без цоколя, більш забезпечені будували високі цоколі, а багаті люди зводили будинки не біля вулиці, а на середині подвір'я. На Мільйонній вулиці (нині Овдієвській) великі двоповерхові будинки були в представників дворянства. Зокрема у Висоцького, міського голови, колишнього генерала Семенова, пані Пашківської, зять якої був інженером на залізниці. Подібне розміщення будину ізолювало від вуличного шуму, який створювався металевими ободами коліс по булижній мостовій. У Ніжині була велика грецька колонія й зберігалося багато будинків своєрідного стилю. Вхід був із двору через кортик з чотирма колоннами. Ці будинки були одноповерхові із великими напівпідвальними преміщеннями з погребами та складами. Також О.Лазаренко згадує: «Як і в багатьох інших провінційних містах, основне виробництво в Ніжині було пов'язане із сільським господарством. Значне місце в центрі займали торгові ряди, розташовані проти базару. Вони починалися від собору і тяглися до самого Остра.». У магазинах, порівняно нової для того часу сучасної побудови, на вулиці Гоголя тривала бакалійна торгівля Москаленка й гастрономічна — Лазаренка і Дяченка. Частина цих приміщень знаходилася у брамі чоловічого монастиря, або поблизу від нього, то в них не дозволялося продавати алкогольні напої. Тому льохи цих магазинів знаходились на вулиці Кушакевича. Отже, лавки були розташовані переважно у центральній частині міста.

Місто Ніжин, хоча і було завжди провінційним, але відігравало значну роль у житті губернії. Вигідне геополітичне становище зумовило для Ніжина безперервний розвиток у торговому плані. Територія, на якій розташовано місто болотиста, проте, родюча і придатна до вирощування різноманітної сільськогосподарської продукції, яка потім використовувалася як товар на ринках усієї губернії та по за її межами. Ніжин мав свою Поштову станцію, метереологічну станцію, крупний залізничний вузол, мав богадільню, що забезпечувала медичне обслуговування жителів міста та повіту. Ніжин славився великою кількістю церков (на початок ХІХ — 15, а на початок ХХ — 27), та їх визначною архітектурою. Найкрасивішими у місті були панські будинки та будівлі збудовані греками. Основною проблемою для міста залишався стан доріг, який не покращувався. Також, у Ніжині знаходилася значна кількість навчальних закладів, декілька училищ, гімназія, звичайно, Ніжинська вища школа — найзначніший заклад міста. Все ж воно залишалося аграрним, жителі мали присадибні ділянки, на яких вирощували сільськогосподарські продукти, і, в цілому, всі спогади про Ніжин у цьому плані зводяться до того, що місто виглядало скоріше як велике село.

Список вулиць[ред.ред. код]

Історико-культурні та архітектурні пам'ятки[ред.ред. код]

За підрахунками фахівців, у місті є до 300 історичних будівель, з яких понад 70 мають велику культурну та історичну цінність. На державному обліку перебуває 6 пам'яток археології, 55 — історії, 12 — монументального мистецтва.

Дивись основну статтю: Пам'ятки історії та культури Ніжина.
Головні пам'ятки історії, культури та архітекури Ніжина за міськими історико-архітектурними комлексами[21]:
  1. Історико-культурний комплекс Грецького братства XVIII ст.:
    • Всіхсв'ятська Грецька Церква, 1786 р., вул. Гребінки, 29;
    • Михайлівська Грецька Церква, 1719-29 р.р., вул. Гребінки, 29;
    • Троїцька Церква, 1733 р., вул. Гребінки, 35;
    • Грецьке Олександрівське Училище, 1817 р., вул. Гребінки, 24;
    • Будинок жіночої гімназії А. Ф. Крестинської (буд. Самохіної), 1-а пол. XIX ст., вул. Гоголя, 7А;
    • житловий будинок грецької колонії, будинок служб в комплексі міської садиби та будівля окружного суду, XVIII ст., вул. Гребінки, 18;
    • панський будинок в міській поміщицькій садибі, 1820 р., вул. Леніна, 11;
    • будинок Косовського сотника Шаули, XVIII ст., вул. Глібова, 5;
    • будинок Величковських XVIII ст., вул. Глібова, 10;
    • Церква Олени і Костянтина на Троїцькому кладовищі, вул. Московська.
  2. Архітектурний-ландшафтний комплекс Миколаївського собору, Благовіщенського монастиря, вулиці Гоголя та центрального скверу, XVII — поч. XX ст.ст.:
    • Миколаївський Собор, 1654 р. вул. Гоголя, 19;
    • Благовіщенський Собор, 1702–1716 р.р., арх. Устинов, вул. Гоголя, 10А
    • Церква Петра і Павла з дзвіницею, 1803 р. вул. Гоголя, 12;
    • Ігуменський корпус з трапезною, 1808 р та крамниці монастиря, 1808 р. вул. Гоголя, 10;
    • Церква Іоана Богослова, 1752 р.
    • забудова вулиці Гоголя: будинок купецького зібрання (1894 р.), торговий будинок XIX ст. (№ 13А), будинок А. Ф. Лукашевича 1840-х рр. (№ 15);
    • ніжинські торгові ряди, вул. Батюка;
    • Церква Іона Предтечі (Будинок Культури), 1842 р. вул. Батюка, 16;
    • Сквер ім. М. В. Гоголя (В. В. Тарновського), 70-і роки XIX ст.;
    • кав'ярня грека Стефаньєва XVIII ст., вул. Стефана Яновського, 3;
    • будинок почесного громадянина Левченка О. І., вул. Леніна, 18.
  3. Історико-культурний комплекс ніжинської пошти (1870-і рр.):
    • будинок поштової контори і станції, вул. Радянська, 4;
    • будинок станційного наглядача, вул. Поштова, 18;
    • Будинок пожежної команди, 1910 р., вул. Студентська, 2 та інші.
  4. Культові споруди і громадсько-житлова забудова вулиці Московської (XVIII — поч. XX ст.ст.):
    • Церква Преображення Господнього, 1757 р., вул. Московська, 7;
    • торгівельні (аптека грека Михайла Лігди, 1777 р. № 2; склади, № 1), громадські (будинок електростанції, 1914 р., № 3) та житлові (будинок кінця XVIII ст., № 22) будинки вулиці.
  5. Історико-культурний комплекс Ніжинського замку і вулиці Базарної:
    • Церква Богоявлення Господнього, 1721 р. зі дзвіницею 1821 р., вул. Базарна;
    • острог, 1-а пол. XIX ст., вул. Базарна 18;
    • пороховий льох ХІІ-ХІІІ ст.ст.;
    • Церква Миколаївська (зимова) в комплексі Покровської церкви, 1873 р., вул. Базарна 23А;
    • будинки купця Кардебашетова, кінець XIX ст. (вул. Базарна, № 15, 17) і житлові будинки кінця XIX — поч. XX ст. (вул. Базарна, № 1/2, вул. Базарна 1А);
    • Церква Василія Великого, 1788 р., вул. Василівська, 39.
  6. Архітектурно-ландшафтний комплекс Ніжинської гімназії вищих наук і площі М. Гоголя:
    • Основний корпус ліцею (в класицизмі), 1806–1826 р.р. та комплекс будівель ріноманітнихслужб (каретник, стайні, житловий флігель, 1806–1826 р.р.), вул. Кропив'янського, 2;
    • будинок сучасної Ніжинської санітарно-епідеміологічної служби, пл. Гоголя, 7.
  7. Історико-культурний комплекс Введенського монастиря:
    • Введенський собор (1775) зі дзвіницею (1840 р.), вул. Овдіївська, 44;
    • Ільїнська церква тепла, 1814 р., вул. Овдіївська, 44;
    • монастирські будівлі різного призначення: келії, 1857; готель Введенського монастиря на економічному подвір'ї, 1863 р. (вул. Овдіївська, 47).

Пам'ятники[ред.ред. код]

Монумент «афганцям» Ніжинщини

Близько чверті сотні ніжинських пам'ятників і пам'ятних знаків є значним показником як для міста такої величини.

Дивіться основну статтю: Пам'ятники Ніжина.

У Ніжині встановлено пам'ятники, як славетним уродженцям та діячам, життя чи діяльність яких пов'язані з містом, так і на честь знаменних або трагічних подій національної історії — Т. Г. Шевченку, М.Заньковецькій, Ю.Лисянському, Б.Хмельницькому, «Дзвони Чорнобиля», Жертвам Голодомору та політичних репресій і багато інших.

Ніжин пишається першим за часом створення не лише в Україні, а й у цілому світі пам'ятником Миколі Гоголю.

У Ніжині встановлено низку пам'ятників і обелісків на братських могилах на честь визволителів міста від німецьких окупантів у Велику Вітчизняну війну: Я.Батюку, Л.Губиній, С.Моховому, І.Хайтовичу, обеліски на братських могилах.

Також, відносно нещодавно (наприкінці 2005 року), в місті з'явився дуже оригінальний пам'ятник місцевій «знаменитості» — ніжинському огірку.

Національні громади[ред.ред. код]

Російська громада[ред.ред. код]

Єврейська громада[ред.ред. код]

Перша згадка про єврейську громаду, яка з'явилася в місті приблизно в XV столітті, була 1648 року, коли вона разом з польським населенням постраждала під час Хмельниччини.

Наприкінці XVIII століття у зв'язку із завоюванням Російською імперією Криму значення Ніжина як торгівельно і адміністративно-військового осередку зменшилось. Чимало місцевих греків подалися до Одеси, чий розвиток набув стрімких обертів. По втраті торгівельного значення Ніжина й виїзду більшості греків са́ме підприємливі євреї взяли до своїх рук торгівлю в Ніжині, а згодом, з розвитком капіталізму, — й промислову сферу. До прикладу, виробництво знаменитих ніжинських огірків на промислову основу поставили підприємці-євреї Гольденберги в 3-й чверті XIX століття.

Ніжин у цей час відомий як один із головних центрів любавицького хасидизму. На тутешньому цвинтарі похований другий Любавицький Ребе, Дов-Бер Шнеєрсон, померлий 1827 року.

Наступна велика згадка про ніжинських євреїв стосується знову трагічних для них подій — 20 липня 1881 року в місті відбувся погром. Більшість єврейських будинків були зруйновані. Погром був придушений російськими військами, внаслідок чого загинули десятки погромників.

Більшість євреїв були зайнятті у виробництві тютюнових виробів, а також працювали у крамницях. На межі XIX—ХХ ст.ст. у місті було 10 синагог, три єврейські приватні школи і 30 хедерів, від 1895 року діяв єврейський ощадний банк. За переписом 1897 року приблизно 1/3 мешканців міста були євреями.

Під час громадянських заворушень 1919 року денікінці вбили ніжинського рабина М.Хейна.

У 1920-і роки в місті продовжували діяти 7 синагог: Друга, Золотницького, Каменка, Любавицька, Ремістна, Рудзика, Шнеєрсона. Ніжинська єврейська релігійна громада була зареєстрована рішенням Ніжинського Увиконкому 14 липня 1922 року. До неї належали синагоги, молитовні будинки, лазня, їдальня й інші господарські об'єкти. Правління громади обиралось щорічно загальними зборами її членів. 1928 року разом із двома церквами в Ніжині закрили дві синагоги і в приміщеннях синагог Любавицької і Золотницького відкрили клуби, а в 1930-і рр. з його боротьбою з релігією і буржуазними націоналізмами було закрито решту синагог, діяльність релігійної общини стала таємною.

Реставрація цвинтаря полягала у модернізації електричного освітлення, ремонту входу і огорожі.

Лише з пожвавленням культурного, політичного і релігійного життя наприкінці 1980-х рр. відновилась і активність ніжинської єврейської громади. Зараз (2000-і рр.) у місті проживають біля трьохсот євреїв. У 2008 році зусиллями закордонних благодійників-вихідців з Ніжина, було відреставровано міську синагогу, а 2009-го — завдяки допомозі відомого американського філантропа Мулі Коена єврейський цвинтар, розташований поруч з синагогою. У синагозі крім молитовного залу є також бібліотека і кухня; її послугами щорічно користуються тисячі людей, що приїжджають на могилу Ребе[22].

Грецька громада[ред.ред. код]

Ніжин по праву вважають одним з мальовничих міст Лівобережної України. Ще й тепер, незважаючи на десятиліття богоборства та нищення церковних споруд, воно вражає величністю та численністю храмів. Справжніми окрасами історичного центру стародавнього Ніжина ось вже близько трьох століть залишаються архітектурні перлини — церкви Архістратига Михаїла та Всіх Святих, які утворюють єдиний історико-культурний комплекс. Драматичною та насиченою подіями була історія цих храмів. Нероздільно пов'язана вона з діяльністю грецької громади, що існувала в Ніжині протягом ХУП-ХІХ ст. і була унікальним явищем в історії України.

Поява грецьких переселенців у Ніжині була викликана драматичними обставинами втрати народом Греції національної і державної незалежності. Коли у 1453 р. війська турецького султана Магомета II захопили столицю Візантійської імперії місто Константинополь, для православного народу Еллади настали нелегкі часи османської окупації. Щоб врятувати національну культуру, рідну мову та православну віру, тисячі греків емігрували на сусідні землі. Переселяючись у країни Східної Європи компактними групами, вони будували там церкви та монастирі, при яких відкривали школи, бібліотеки, створювали православні братства. У середині XVII ст. велика грецька колонія виникає у Ніжині. її появі в значній мірі сприяли часті подорожі до Москви грецького духовенства, слідом за яким тягнулися й численні купецькі обози. Греки обрали це невеличке полкове місто саме тому, що Ніжин в ті часи був важливим центром посередницької торгівлі на великому шляху з Києва до Москви. У XVII–XVIII ст. тут перетиналися сухопутні торговельні шляхи, що з'єднували Москву, Сибір та Поволжя з торговими містами України, Литви, Польщі, Німеччини, Криму і далі вели до країн Європи, Балканського півострова, Середземномор'я та Близького Сходу.

Прагнучи залучити грецьких купців до активної торгівлі в містах України, гетьман Богдан Хмельницький у 1657 році видав кілька універсалів, якими звільнив їх від підпорядкування місцевому уряду та надав право вільної торгівлі при умові сплати податку гетьманському «екзактору». Згодом адміністративну автономію ніжинських греків підтверджували своїми універсалами й інші гетьмани: І. Виговський, Ю. Хмельницький, І. Брюховецький, І. Самойлович, І. Мазепа, І. Скоропадський, Д. Апостол. У дружніх стосунках з Грецією українські гетьмани бачили не тільки запоруку економічного розвитку держави, але й шукали захисту православної віри від зазіхань польського католицизму, а згодом — і від намагань московського уряду підпорядкувати собі незалежну Київську митрополію. В архіві Ніжинського грецького братства та магістрату свого часу зберігалось 57 гетьманських універсалів, царських та архієрейських грамот, якими в різні часи стверджувалися права та вольності ніжинських греків. Вже у 1679 р. ніжинські греки, досить численна група міського населення, звернулися до духовної та світської влади з проханням дозволити побудувати в Ніжині свій православний храм. Це звернення вони мотивували тим, що змушені відвідувати місцеві церкви, але не розуміють «руського набожества», тобто слов'янської церковної служби, і тому не можуть «священикам виразне сповідувати гріхи свої'». Видатну роль в історії Ніжинського грецького братства відіграв його засновник священик Христофор (або Христодул) Димитрієв, який став ініціатором цього звернення. Саме йому і належить честь заснування в Ніжині «хрестоносного» Братства, організації грецької православної парафії та будівництва перших грецьких храмів.

На жаль, про отця Христофора сьогодні ми знаємо дуже мало. З'явився він у Ніжині у 1677 р. і походив з Півночі Греції «з єпархії Навпакту і Арти, з села, названого Ангелокастро». Він залишив батьківщину внаслідок переслідувань, яких зазнав від турок або, як пізніше він сам писав, «побачивши від бусурман велику наглість». Оселившись в Ніжині, грецький священик спочатку увійшов до причту Миколаївського собору, який тоді відвідували ніжинські греки. Але через часті конфлікти з місцевими священиками та парафіянами, він невдовзі став клопотатися про виділення греків в окрему громаду та про будівництво храму, в якому вони змогли б здійснювати богослужіння рідною мовою та за звичайними для них правилами. Одержавши у 1680 р. благословення від Константинопольського патріарха Якова та Чернігівського архієпископа і блюстителя Київської Митрополії Лазаря Барановича, він розпочав будівництво дерев'яного храму на честь архістратигів Божих Михаїла та Гавриїла.

Окрім клопоту будівельних робіт на плечі отця Христофора лягло чимало інших складних проблем. Грошей, виділених громадою на будівництво, вистачило лише на зведення стін цього великого храму. Щоб довести справу до кінця, отець Христофор позичив чималу суму грошей, і тому у 1684 р. ніжинські греки, отримавши згоду гетьмана Івана Самойловича, відрядили двох своїх представників задля збирання пожертв та милостині на будівництво храму. Щоб оздобити храм та збудувати в ньому іконостас, отець Христофор особисто неодноразово звертався за фінансовою допомогою до місцевих купців, урядовців та церковних ієрархів. Двічі він їздив і до Москви, де одержав певні кошти і від царів Івана та Петра Олексійовичів. Працею та клопотанням отця Христофора будівництво вдалося успішно завершити. Результати виправдали усі попередні клопоти: коштів надійшло стільки, що їх вистачило на те, щоб збудувати поряд з дерев'яним храмом архангелів Михаїла і Гавриїла ще одну муровану церкву на честь Всіх Святих. У 1696 році будівництво та оздоблення храмів було вже завершене і вони відкрили двері для віруючих парафіян. В процесі будівництва церков, у 1687 р. релігійна громада Ніжинських греків оформилась у Церковне Братство, статут якого написав сам Христофор Димитрієв. В заснуванні Братства активну роль відіграв гетьман Іван Степанович Мазепа, відомий своїм благодійництвом та прихильністю до створення нових духовних та освітніх закладів. У 1696 р. ніжинські греки, що клопоталися за новий статут Братства перед Київським митрополитом Варлаамом Ясинським, привезли йому особливого рекомендаційного листа від гетьмана. Тоді ж вони отримали від митрополита благословення на створення при Братстві школи для навчання дітей грецького і слов'янського письма та шпиталю «для препитания убогих й недужих» членів громади. А 19 квітня 1696 року гетьман І. Мазепа власним універсалом задекларував реформу Ніжинського грецького церковного Братства та підтвердив усі права грецьких поселенців, надані гетьманами-попередниками. Беручи ніжинських греків під особисту охорону та надаючи їм право безпосередньо апелювати для вирішення різних справ до гетьманської канцелярії, Іван Мазепа звертався до місцевих ніжинських урядовців, козаків, міщан та греків-купців із закликом «зберігати братську християнську любов, не заподіювати нікому жодної кривди та прикрості, додержуватися у спільному житті взаємної приятельської згоди, що є потрібним для збереження окраси та цільності всього міста Ніжина».

Ніжинське Грецьке «Хрестоносне» Братство та діючі при ньому храми, школа та бібліотека на тривалий час стають важливими осередками грецької культури не тільки в Україні, але й у Східній Європі. Тут знаходять притулок найвидатніші діячі грецької діаспори. Історичні джерела зберегли для нас імена багатьох з них. Близько трьох десятиліть в Ніжині жив митрополит Філіппісійський та Драмський Софроній, відомий під прізвищем Македонського. Він був не тільки свідком бурхливих подій часів «Руїни», але й сам брав активну участь у політичному житті України тих часів, зокрема у відомій «Чорній» раді 1663 р., коли в Ніжині відбулися драматичні вибори гетьмана. Запідозрений московським урядом в підбурюванні українців проти Москви, він був 1661 року викликаний до столиці і допитаний у Посольському приказі. Митрополит Софроній активно допомагав священику Христофору у створенні Братства, і, знаючи його ще з часів перебування у Греції, позитивно атестував перед архієпископом Лазарем Барановичем. У бібліотеці Грецького Братства зберігалися кілька книжок, що належали митрополиту Софронію.

У 1685 р., на шляху до Москви, в Ніжині зупинялися відомі просвітителі брати Софроній та Іоаникій Ліхуди, засновники Московської Слов'яно-Греко-Латинської академії, відомі своєю співпрацею з видатним вченим, філософом, письменником і педагогом, місцеблюстителем патріаршого престолу митрополитом Стефаном Яворським. Близько 1689 р. в школі Грецького Братства вчителював архімандрит Діонісій з грецького міста Яніни. Ніжинській грецькій громаді він залишив унікальну бібліотеку (понад 70 томів) книг філософсько-богословського та світського змісту. Серед рукописів Діонісія були теологічні твори Феофіла Коридалевса, тексти лекцій та збірки віршованих поем та гімнів Гомера тощо. Вивчаючи примітки на берегах рукописів Діонісія, вчені в загальних рисах реконструювали біографію цього видатного вченого пізнього еллінізму. Вони з'ясували, що Діонісій був надзвичайно освіченою людиною, добре знав давньогрецьку та латинську мови, студіював філософію та богослов'я в університетах Венеції, Падуї, Риму, подорожував в Англії та Голландії. У 1670-х роках він жив у Константинополі та займав посаду великого протосінкела при дворі Вселенського патріарха Досіфея, а у 1680-х роках, до переїзду в Ніжин, вчителював у Валахії. Надзвичайну цінність Діонісієвої бібліотеки засвідчує той факт, що про її долю особисто піклувався гетьман Іван Мазепа. Невдовзі Діонісій був змушений залишити Ніжин, одержавши посаду архімандрита Микільсько-Македонського монастиря, а безцінна бібліотека його була вивезена до Москви.

У бібліотеці Грецького Братства, крім рукописів Діонісія, зберігалося чимало інших унікальних книг, серед яких — рукописні грецькі Євангелія ХІ-ХІІ століття на пергаменті з власноручними примітками візантійського імператора Феодосія, розкішно оздоблені золотом і кольоровими мініатюрами «молдовлахійські» Євангелія XVI століття. Чимало святинь та церковних реліквій містилося в ризниці Грецького Братства. Слід відзначити велику кількість стародавніх ікон грецького та місцевого письма у срібних ризах, великий срібний напрестольний хрест, виготовлений 1636 року в місті Яніна, дерев'яний різьблений хрест зі шматочками Животворчого Древа-хреста, на якому було розп'ято Господа Ісуса Христа, а також багато оздоблену дорогоцінним камінням плащаницю, на якій золотом по білому атласу вишито зображення Спасителя. Грецький напис на плащаниці свідчив, що виготовлено її працею та старанням священика Христофора за гетьманування Івана Мазепи у 1692 році. Церковне та громадське життя ніжинських греків базувалося на стародавньому «грецькому праві», кодифікованому ще у XIV столітті Костянтином Арменопулом. Ці закони, записані в книзі «Прохірон» або «Шостикнижжя», дбайливо зберігалися членами Братства в особливому міцному футлярі. Згідно зі статутом Ніжинського Грецького Церковного Братства, написаним у 1697 році наступниками священика Христофора, до Братства входили всі бажаючі греки та не греки, що знали грецьку мову, але правом голосу при виборах керівного органу (Ради 12-х) користувалися тільки чоловіки віком понад 20 років, які сплачували щорічно грошові внески на церкву. Грецькі храми в Ніжині перебували під особливою охороною Константинопольського патріарха та підпорядковувалися виключно Київським митрополитам, а місцевій, церковній владі заборонялось втручатися у духовні справи ніжинських греків. Храми відігравали важливу роль не тільки в духовному, але й громадському житті греків. На церковному дворищі регулярно збиралися братчики, щоб вирішувати всі важливі справи: обирати священиків та ктиторів церкви, членів братського суду, а з 1785 року — бургомістрів та членів органу місцевого самоврядування громади — Грецького Магістрату. Там же відбувалися «братські канони» — великі громадські свята та урочистості. Гроші з церковної скарбниці часто видавалися в борг купцям, а за рахунок відсоткових прибутків Братство надавало допомогу збіднілим членам громади та сиротам, утримувало школу та шпиталь. Постійне зростання грецької громади в Ніжині та збір достатніх коштів дозволили грекам розпочати у 1714 році перебудову дерев'яної Михайлівської церкви. За дозволом гетьмана 1. Скоропадського вони, на місці попереднього дерев'яного храму, заклали кам'яний фундамент. Будівництво тривало понад 10 років, його завершив у 1729 році священик Микола Босняк. Останній і був ктитором храму протягом 1719–1739 років. 28 травня 1731 року храм освятив митрополит Київський Рафаїл Заборовський. Ця урочиста подія в житті ніжинських греків увічнена написом на мармуровій дошці, яка і досі зберігається в інтер'єрі храму. «Приходський літопис» грецької Михайлівської церкви початку XIX ст. так подає зміст цього меморіального напису: «Воздвигнут сей храм архистратигов Михайла й Гавриила при ктиторстви господина Миколая Михайловича Босняка, коему храму заложено основание из согласия всех братьев 1714-го году, й оставалась без производства работ до 1725 года. Затем, продолжая работу, окончен в 1729 году, й по приезде из Киева архиерея господина Рафаила, освящен в 1731-м году расходами братьев». Документи 30-х років XVIII століття засвідчують існування в Ніжині Грецького Михайлівського монастиря. А вже у 1760-х роках розпочалася реконструкція мурованої Всіхсвятської церкви, храм деякий час існував як монастирська трапезна, але невдовзі його розібрали «за ветхостію». На його місці заклали глибокий мурований підвал, звели міцні стіни першого поверху. Але внутрішні суперечки, що точилися поміж ніжинськими греками, перешкодили будівництву. Припинилося надходження коштів на будівельні роботи. Лише у 1800 році греки змогли нарешті повернутися до відбудови Всіхсвятського храму: але оскільки первісний проект за цей час було загублено, вони запросили до співпраці відомого чернігівського архітектора Антона Карташевського. Саме за його проектом у 1805 р. й завершено будівництво церкви. Невдовзі остаточно складається цілісний архітектурний ансамбль Грецьких храмів, до якого, за описом початку XIX століття, входили: «колокольня, которая построена 1805 года тщанием Нежинского греческого общества, й каменная с штакетом железным й тремя железными воротами ограда», а також «девять каменных палаток в церковной ограде й один под летнею церковию погреб». Останній яскравий період в історії Ніжинського Грецького Братства припадає на кінець XVIII — першу чверть XIX століття, коли під впливом ідей просвітництва в Греції поширюється національно-визвольний рух проти османських завойовників. Яскравими представниками грецького національно-визвольного руху в Ніжині в цей період були такі видатні просвітителі, як Зой Каплані, Манфо Різарі, Георгій Кромміда, брати Анастасій, Зой та Микола Зосими. За ініціативою грецької громади в Ніжині у цей час будуються Грецьке Олександрівське училище (1816 р.), церква Костянтина та Олени на Грецькому кладовищі (1819–1821 р.р.), мурований інвалідний будинок на колишньому Грецькому подвірї по вул. Московській (1821 р.). Заможні грецькі купці жертвували значні кошти на відкриття нових православних храмів, училищ, бібліотек, музеїв, лікарень та богоугодних закладів, фінансували видання богословської просвітницької та класичної літератури. Продовжуються великі пожертви і на утримання грецької Всіхсвятської церкви. Так заможні купці та меценати брати Зосими поклали чималі суми грошей до банку на ім'я старост грецьких храмів Ніжина, щоб громада могла утримувати найбідніших членів братства та регулярно купувати свічки для великого панікадила Всіхсвятського храму.

У 30-х роках XIX століття прискорюється занепад Грецького Братства в Ніжині. Це пов'язане було з тим, що внаслідок імперських реформ російського самодержавства Ніжин з великого полкового міста та важливого центру торгівлі поступово перетворився на глуху провінцію, після перемоги в Греції національно-визвольної революції та проголошення у 1830 році державної незалежності ніжинські греки поступово починають повертатися на історичну батьківщину або переселятися до великих портових міст на півдні України та Росії. В Ніжині залишилися тільки ті, хто не мав коштів на переїзд та породичався з місцевими жителями. Якщо у 1746 році в Ніжині нараховувалось 1800 греків, у 1782 році — близько 765, то у 1869 році їх вже було не більше 365 чоловік. У зв'язку із поступовим зменшенням кількості греків змінювався й статус грецьких храмів. 1785 року, під час адміністративної реформи Катерини II, Ніжин з усіма церквами і монастирями, який раніше входив до складу Київської Митрополії, 5ув підпорядкований архієпископу Чернігівському. Але грецькі храми були залишені в колишньому їхньому стані, тобто — під захистом самого Київського митрополита. Але згодом, втративши зверхність Константинопольських патріархів та Київських митрополитів, у 1839 році грецька церковна громада Ніжина була передана у відання архієпископу Чернігівському, а з 1855 року — приписана до Ніжинського Благовіщенського монастиря. У 1872 році самоврядування грецької громади остаточно було скасоване офіційним наказом Правительствующего Сенату, а все майно та капітали її передані міській громаді Ніжина. У загальне користування мешканців Ніжина перейшли й грецькі Всіхсвятська, Михайлівська та Костянтино-Оленинська церкви, але за давньою традицією їх продовжували відвідувати нащадки ніжинських греків. XX століття з його соціальними та політичними катаклізмами завдавало чимало шкоди нашій духовності. Драматичною була й доля грецьких Всіхсвятської та Михайлівської церков. Безбожна влада не тільки нехтувала давніми народними традиціями та заповітами засновників храмів, але й безжально винищувала безцінні історичні та культурні пам'ятки. Першою закрили Михайлівську церкву, в якій влаштували склад. У 1930-х роках знищили верхні поверхи стрункої дзвіниці, що була колись найвищою спорудою старого міста. А після війни бульдозери довершили чорну справу, розтягнувши її залишки разом з цегляною огорожею… Залишається тільки вдячно схилити голову перед мужністю священиків та прихожан, які, незважаючи на гоніння та переслідування, продовжували утримувати Всіхсвятський храм. Остаточно православна, релігійна громада грецької церкви була розігнана рішенням міськвиконкому у грудні 1960 року, а приміщення храму переобладнали під шкільний спортивний зал. Час дуже сурово обійшовся з грецькими храмами Ніжина. Не дійшли до нас безцінні реліквії, що зберігалися в них протягом трьох століть. Справжнім чудом можна вважати врятування частини бібліотеки Грецького Братства, яка у розпорошеному вигляді зберігається зараз в архівосховищах Києва, Москви та Санкт-Петербурга. Не дійшли до нас художні розписи та чудові іконостаси, що колись прикрашали інтер'єри храмів. Занедбані церкви поступово руйнувалися під впливом безжального часу та людської байдужості. Але час розкидати каміння минув. Сьогодні ми бачимо як старовинні храми повертаються до життя. На рубежі 1980–1990 років було проведено першочергові реставраційні роботи на грецьких храмах Ніжина під керівництвом головного архітектора проекту Л. С. Чекурди. У 1992 році з ініціативи викладачів та студентів Ніжинського педінституту ім. М. Гоголя та інтелігенції міста утворено православну громаду Української Православної Церкви Київського Патріархату. Громада запропонувала відновити після завершення реставраційних робіт богослужіння у Всіхсвятському храмі. Чимало перешкод з боку чиновників довелося витримати віруючим, перш ніж 4 грудня 1994 року в храмі відбулася перша, після 30-річної перерви, Літургія. А 18 квітня 1995 року рішенням Чернігівського облвиконкому Всіхсвятську церкву передано в постійне користування громади. Хоча від того минуло небагато часу, сьогодні важко уявити духовне життя Ніжина без Всіхсвятської церкви, що дісталася нащадкам у спадщину від ніжинських греків. Символічно, що серед прихожан храму чимало інтелігенції та молоді, є серед них і нащадки грецьких родин. Приємно відзначити, що після утворення і офіційної реєстрації Ніжинського міського товариства греків ім. братів Зосимів його члени беруть активну участь в діяльності громади. Громада підтримує активні творчі зв'язки з науковими колами Греції, зокрема — відомим істориком, дослідником греко-українських зв'язків професором Христосом Ласкаридісом, який неодноразово був нашим гостем. Храм відвідували й іноземні делегації, зокрема з братньої Греції.

Польська громада[ред.ред. код]

Асирійська громада[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Дивіться також: Категорія:Уродженці Ніжина.

Пам'ятний знак на місці будику, в якому в 19081914 роках проживав Сергій Корольов

1623 народився Роман Ракушка-Романовський, шевченкознавець Михайло Новицький. У Ніжині народився і провів дитячі роки мореплавець Юрій Лисянський (17731836). 1907 народився учений Олександр Знойко, а 1911 — співак Марк Бернес.

До Ніжина приїздив Тарас Шевченко.

Ніжинську гімназію закінчило багато відомих людей.

1881 року в місті відкрили перший у Російській імперії пам'ятник Миколі Гоголю.

У Ніжині працював лікарем Петро Андрійович Буштедт, народився його син Петро Петрович Буштедт — учений у галузі електрозварювання, доктор технічних наук (1936), член-кореспондент АН УРСР (1939).

Настоятелем Миколаївського собору був отець Георгій (Спаський), у Ніжині народилися його діти — мистецтвознавець Євгенія Спаська та історик Іван Спаський.

На ніжинській сцені грали українські актори Марія Заньковецька (у Ніжині вона жила і працювала), Панас Саксаганський, Микола Садовський, Марко Кропивницький.

В Ніжині народився Олександр Михайлович Богомолець (1850-1935)- революціонер-народник, земський лікар; батько академіка, президента АН УРСР Олександра Богомольця (1881-1946), прадіда доктора Ольги Богомолець (нар.1966 р.), засновниці історико-культурного комплексу "Замок Радомисль"[23].

Тут пройшли дитячі роки Олександра Богомольця-молодшого і конструктора перших космічних кораблів Сергія Корольова.

З Ніжином пов'язані імена академіків Юрія Соколова та Милиці Нечкіної.

Народвся 5 грудня 1903 року в м. Ніжин, тепер Чернігівської області. Учасник Другої Світової війни. Упродовж 1945–1978 рр. працював у Чернівецькому державному університеті викладачем, доцентом, деканом філологічного факультету, завідувачем кафедри російської літератури. Кандидат філологічних наук. Автор «Короткого словника літературознавчих термінів» (у співавторстві з професором Василем Лесиним). Помер 30 жовтня 1980 року, Чернівці. На вулиці Університетській,12 на честь нього встановлено меморіальну дошку: «У цьому будинку у 1956–1980 рр. жив видатний український філолог, публіцист, заслужений працівник культури України Олександр Степанович ПУЛИНЕЦЬ (1903–1980)».

  • ГУСАР Ю. Буковинський календар. Ювілеї — 2008 / Юхим Гусар. — Чернівці: Правдивий поступ, 2008: [5 грудня −105 років літературознавцю, заслуженому працівнику культури України Олександру Степановичу ПУЛИНЦЮ (1903–1980). — С. 106].

Ніжинські полковники[ред.ред. код]

Дивіться Ніжинський полк.

Галерея[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Ніжин // Дні міст України на www.calend.ru
  3. Черниговскій листокъ, 1862. http://files.history.spbu.ru/Gbooks%20%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%BD%D0%B0%D1%8F%20%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%8F/Gbooks-2/%D0%9A%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8%20-%202/01ready/Chernigovskij_listok_1862.pdf
  4. Візитівка міста Ніжин на Сайт міста Ніжин
  5. Підприємства міста на Сайт міста Ніжин
  6. Вокзал станції «Ніжин», інформ. на офіційному сайті Українських залізниць
  7. Ніжин // Чернігівщина:Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького)., К.: УРЕ, 1990, стор. 493
  8. Ніжин, вул. Шевченка, 107а на офіційному сайті мережі
  9. Адреса ніжинського «Фокстроту» на офіційному сайті мережі
  10. а б Оздоровчі комплекси на Сайт міста Ніжин
  11. Ніжинські аптеки // Чернігівщина:Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького)., К.: УРЕ, 1990, стор. 531
  12. Перелік професійно-технічних навчальних закладів (Чернігівської області) на Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації
  13. Перелік вищих навчальних закладів (Чернігівської області) на Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації
  14. Ніжинський агротехнічний інститут на Веб-сторінка Національного університету біоресурсів і природокористування України
  15. Засоби Масової Інформації на Сайт міста Ніжин
  16. Інформація про «Ніжинський вісник» на www.printmedia.work.ua
  17. Заклади культури на Сайт міста Ніжин
  18. Веб-сторінка Ніжинського драматичного театру імені М. Коцюбинського
  19. Туристичний потенціал Ніжину // ст. З Чернігова до Ніжина: Шляхами Миколи Гоголя // газ. «Високий Вал» (м. Чернігів) за 13 жовтня 2008 року
  20. інформація співробітника краєзнавчого музею Н. Дмитренко
  21. Пам'ятники історії та культури, архітектурні комплекси на Сайт міста Ніжин
  22. ст. У Ніжині відреставрували єврейський цвинтар // газ. «Високий Вал» (м. Чернігів), 22.07.2009
  23. Богомолець. О. "Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia". — Київ, 2013
  24. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 335 с. ISBN 966-8201-26-4
  25. ЦДАВОУ. — ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 730. — С 11-12

Джерела, посилання і література[ред.ред. код]