Бойко Віталій Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Бойко.
Бойко Віталій Федорович
Бойко Віталій Федорович
Бойко Віталій Федорович
Голова Верховного Суду України
21 грудня 1994 — 24 жовтня 2002
Президент Леонід Кучма
Попередник Бутенко Георгій Андрійович
Наступник Маляренко Василь Тимофійович
1-й Міністр юстиції України
2 серпня 1990 — 20 березня 1992[1]
Президент Леонід Кравчук
Наступник Кампо Володимир Михайлович
Народився 30 вересня 1937(1937-09-30)
с. Кропивне, Ніжинський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Помер 30 січня 2020(2020-01-30) (82 роки)
Відомий як адвокат, суддя, дипломат
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Alma mater Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Професія юрист
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Заслужений юрист України
Заслужений юрист України
Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР Почесна грамота Верховної Ради України
Почесна відзнака Президента України
Почесна відзнака Президента України

Бойко Віталій Федорович (30 вересня 1937, с. Кропивне, Ніжинський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР — 30 січня 2020[2]) — український юрист і дипломат. Голова Верховного Суду України з 21 грудня 1994 по 24 жовтня 2002. Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Молдова у 1993–1994. Міністр юстиції України (1990—1992).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 вересня 1937 р. у селі Кропивне (Ніжинський район), (Чернігівська область)[3]. Після закінчення у 1954 р. Ніжинського технікуму підготовки культурно-освітніх працівників завідував сільським клубом. З 1956 по 1959 р. проходив строкову військову службу.

У 1963 р. закінчив Харківський юридичний інститут і був обраний суддею Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, а наступного року — призначений головою цього суду й очолював його упродовж десяти років[4]. З лютого 1973 р. по березень 1976 р. обіймав посаду заступника голови Дніпропетровського обласного суду, протягом наступних десяти років очолював Донецький обласний суд[5].

У січні 1986 року призначений першим заступником Міністра юстиції.

У період із 1990 р. по 1992 р. обіймав посаду Міністра юстиції України. Саме тоді міністерство розробило основні положення, що лягли в основу законів «Про власність», «Про економічну самостійність України» та інших нормативних актів. Це було непростим завданням, оскільки вносилися зміни в законодавчі акти у зв'язку з набуттям Україною незалежності, по-новому формулювалися окремі положення закону, починаючи з Кримінального кодексу, були внесені зміни до закону «Про судоустрій України», приймалися нові закони, зокрема, «Про статус суддів»[5].

Очолюючи Міністерство юстиції, одночасно виконував і обов'язки Голови Центральної виборчої комісії з виборів народних депутатів України (1989—1992 рр.). Займався також організацією виборів першого Президента України, проведенням Всеукраїнського референдуму з питань незалежності України. І ця робота була дуже відповідальною, оскільки рішення Центральної виборчої комісії тоді не можна було оскаржити до суду — вони були остаточними й оскарженню не підлягали.

З 1992 р. по 1993 р. працював завідувачем відділу оборони, національної безпеки, правопорядку і надзвичайних ситуацій Кабінету Міністрів України.

З березня 1993 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Молдова[3].

З 21 грудня 1994 р. обраний Головою Верховного Суду України й очолював його до виходу у відставку 24 жовтня 2002 р. [6]Суддя вищого кваліфікаційного класу.

Ініціатор багатьох законопроєктів та пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України, здійснення у державі судово-правової реформи. Входив до складу Ради при Президентові України з питань реформування судової системи України та до Вищої ради юстиції. Був одним із організаторів Спілки юристів України.

Нагороджений Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1987) та Верховної Ради України (2001, 2002), Почесною відзнакою Президента України (1996)[7], орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2001)[8], Почесною відзнакою Ради суддів України (2002). Заслужений юрист України (1997)[9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Указ Президента України від 20 березня 1992 року № 173/92 «Про призначення Міністра юстиції України»
  2. ↑ Помер перший міністр юстиції України Віталій Бойко. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
  3. ↑ а б Бойко Віталій Федорович. logos-ukraine.com.ua. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 4 січня 2020.
  4. ↑ Довідка: Бойко Віталій Федорович. dovidka.com.ua. Архів оригіналу за 22 лютого 2015. Процитовано 4 січня 2020.
  5. ↑ а б Бойко Віталій Федорович | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 4 січня 2020.
  6. ↑ Бойко Віталій Федорович. hcj.gov.ua.
  7. ↑ Указ Президента України від 22 серпня 1996 року № 752/96 «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  8. ↑ Указ Президента України від 27 листопада 2001 року № 1157/2001 «Про відзначення державними нагородами України»
  9. ↑ Указ Президента України від 29 вересня 1997 року № 1067/97 «Про присвоєння В. Бойку почесного звання "Заслужений юрист України"»

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Попередник: 1-й Міністр юстиції України
Бойко Віталій Федорович 2 серпня 1990 — 20 березня 1992 		Наступник:

Міністр юстиції УРСР
Зайчук Володимир Гнатович
1970 — 2 серпня 1990 		Кампо Володимир Михайлович 1992
Попередник: Голова Верховного Суду України
21 грудня 1994 — 24 жовтня 2002 		Наступник:

Бутенко Георгій Андрійович 		Маляренко Василь Тимофійович
Прем'єр-міністр
Валентин Симоненко (в. о.) • Вітольд Фокін
Віцепрем'єр-міністри
Міністри
Віктор Антонов • Віталій Бойко • Валерій Борзов • Микола Борисенко • Володимир Борисовський • Андрій Василишин • Анатолій Воронков • Віктор Гладуш • Микола Голушко • Георгій Готовчиць • Валерій Губенко • Аркадій Єршов • Анатолій Зленко • Іван Зязюн • Володимир Кампо • Михайло Каскевич • Орест Климпуш • Олександр Коваленко • Олексій Коваль • Валерій Кравченко • Євген Марчук • Анатолій Мінченко • Костянтин Морозов • Михайло Павловський • Володимир Пєхота • Олег Проживальський • Володимир Прядко • Григорій П'ятаченко • Віктор Сальников • Валерій Самоплавський • Віталій Скляров • Юрій Спіженко • Петро Таланчук • Володимир Тимофєєв • Олександр Ткаченко • Василь Ткачук • Лариса Хоролець • Роман Шпек • Олександр Штундель • Юрій Щербак
Населення та кордон
Посли Молдови
в Україні
Іон Боршевич (1993—1994) • Іон Руссу (1994—1998) • Олексій Андрієвські (1998—2003) • Ніколає Черномаз (2003—2005) • Михаїл Лаур (2006) • Сержіу Статі (2006—2009) • Ніколає Гуменний (2009—2010) • Іон Стевіле (2010—2015) • Руслан Болбочан (2015—2021) • Валеріу Ківерь (2021—)
Посли України
в Молдові
(1) посол Гетьманщини в Молдавському князівстві; (2) тимчасово повірений
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бойко_Віталій_Федорович&oldid=41779791