Кучма Леонід Данилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Кучма» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Леонід Данилович Кучма
Леонід Данилович Кучма

Час на посаді:
19 липня 1994 — 23 січня 2005
Прем'єр-міністр   Віталій Масол
Євген Марчук
Павло Лазаренко
Василь Дурдинець (в.о)
Валерій Пустовойтенко
Віктор Ющенко
Анатолій Кінах
Віктор Янукович
Микола Азаров (в.о.)
Попередник Леонід Кравчук
Наступник Віктор Ющенко

Час на посаді:
13 жовтня 1992 — 21 вересня 1993
Президент Леонід Кравчук
Попередник Вітольд Фокін
Наступник Юхим Звягільський

Народився 9 серпня 1938(1938-08-09) (76 років)
Чайкине,
Чернігівська область,
Українська РСР,
СРСР СРСР
Політична партія Комуністична партія Радянського Союзу (196010 травня 1994)
Безпартійний (з 10 травня 1994)
Дружина Людмила Миколаївна Кучма
Діти Олена Леонідівна Пінчук
Релігія Православ'я
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною» I-го ступеня
Орден Республіки
Орден Білого Орла
Орден Трудового Червоного Прапора
Державна премія України в галузі науки і техніки Ленінська премія
Підпис Leonid Kuchma Signature 1996.png
Україна Народний депутат України
1-го скликання
КПУ 15 травня 1990 10 травня 1994
2-го скликання
Безпартійний 10 травня 1994 15 липня 1994

Леоні́д Дани́лович Ку́чма (* 9 серпня 1938, Чайкине, Чернігівська область) — український політик, прем'єр-міністр України з 13 жовтня 1992 по 21 вересня 1993, другий президент України (19 липня 1994 — 23 січня 2005). Почесний громадянин Дніпропетровська.

Молоді роки[ред.ред. код]

Народився 9 серпня 1938 року у селі Чайкине Чернігівської області. Батько — Данило Прокопович Кучма, учасник Другої Світової війни, загинув на фронті 1944 року. Мати — Параска Трохимівна Кучма, колгоспниця. Одружений, дружина Людмила Миколаївна — почесний президент Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям». Їхня дочка — Олена Пінчук (Франчук), дружина мільярдера Віктора Пінчука. Онуки: Роман і Катерина.

Кар'єра[ред.ред. код]

У 1960 р. здобув освіту інженера-механіка у галузі ракетної техніки на фізико-технічному факультеті Дніпропетровського університету.

У 1961 р. Леонід Кучма познайомився і одружився з Людмилою Тумановою, прийомною дочкою головного технолога «Південного машинобудівного заводу»[1], а в майбутньому головного інженера Головного технічного управління Міністерства загального машинобудування СРСР Генадія Туманова[2]. Одруження допомогло Кучмі зробити стрімку кар'єру на «Південмаші»[3].

У 19601982 рр. інженер, старший інженер, провідний конструктор, помічник головного конструктора, технічний керівник випробувань ракетно-космічних комплексів космодрому Байконур (Казахстан). Паралельно з 1975 по 1981 секретар партійного комітету комуністичної партії Конструкторського бюро «Південне», пізніше з 1981 по 1982 — секретар парткому Виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод» — на той час найбільший завод військової та ракетно-космічної техніки, а також цивільної продукції у Радянському Союзі.

З 1982 по 1986 — перший заступник генерального конструктора КБ «Південне», а з 1986 по 1992 — генеральний директор ВО «Південний».

Політична діяльність[ред.ред. код]

У 19901992 рр. народний депутат УРСР (XII скликання, а пізніше Верховної Ради України першого скликання), член Комісії з питань оборони і державної безпеки.

Прем'єр-міністр[ред.ред. код]

Жовтень 1992 — вересень 1993 — прем'єр-міністр України, Ради національної безпеки і оборони. У вересні 1993 р. пішов у відставку з посади прем'єр-міністра.

З грудня 1993 р. — президент Ради промисловців та підприємців України. Березень 1994 — серпень 1994 — народний депутат України 2-го скликання, член міжрегіональної депутатської групи.

Президент України[ред.ред. код]

Перший термін[ред.ред. код]

Підтримка за регіонами на виборах 1994 року

10 липня 1994 — обраний на посаду Президента України (Передвиборча програма).

У 1-му турі президентських виборів набрав 31,17 %, найбільше в Криму — 82,6%, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2.5-3.5% голосів.

У 2-му турі: 52,15%, найбільше в Криму і Севастополі — 89,7 та 91,5%, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2,5-3,5% голосів. З шести суперників головним конкурентом на виборах став на той час чинний президент — Леонід Кравчук, набрав у першому турі 37,92%, а у другому — 45,1% голосів.

Другий термін[ред.ред. код]

Підтримка за регіонами на виборах 1999 року

14 листопада 1999 вдруге обраний на посаду Президента України. У 1-му турі 9 598 672 голосів (36.49%), перше місце з 13 претендентів. У 2-му турі 15 870 722 голосів (56.25%).

Касетний скандал[ред.ред. код]

Докладніше: Касетний скандал

Восени 2000 був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста — Георгія Гонгадзе (так званий «касетний скандал»). Олександр Мороз оприлюднив аудіозапис, на якому нібито були записані розмови президента, глави адміністрації президента Володимира Литвина і міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка, що стосувалися зникнення Гонгадзе. Це послужило початком акції «Україна без Кучми», організованою опозицією. Учасники протесту проводили багатолюдні вуличні демонстрації та створили наметові містечка в центрі Києва. У 2001 Верховна Рада безрезультатно кілька разів намагалася винести недовіру стосовно Леоніда Кучми. 21 березня 2011 року в постанові одного із слідчих Генеральної прокуратури фігурувало прізвище Кучми, що пов"язано з потенційним визнанням того, що мало місце перевищення службових повноважень. 23 березня 2011 року Леонід Кучма прибув до Генеральної прокуратури. Але, коли була спроба організувати там очну ставку його та Миколи Мельниченка, покинув прокуратуру.

Його звинувачували в незаконному продажі зброї, в організації побиття депутата Олександра Єльяшкевича. Леонід Кучма втратив популярність в країні, а згідно з проведеним опитуванням (без джерел) населення йому не довіряли приблизно 60% і довіряли 10-20% опитуваних.

Вибори до ВРУ 2002[ред.ред. код]

На парламентських виборах 2002 р. Кучма підтримав блок «За єдину Україну!», який очолив голова президентської адміністрації Володимир Литвин і прем'єр-міністр Анатолій Кінах. З результатом 11,8% пропрезидентський блок фактично зазнав поразки. Проте Кучмі вдалося сформувати лояльну до нього більшість у Верховній Раді 4-го скликання за рахунок мажоритарних депутатів обраних, головним чином, на Донбасі.

Політика щодо НАТО та ЄС[ред.ред. код]

На початку 2002 року Україна об'явила про наміри добитися асоційованого членства в ЄС.

9 липня 2002 року Леонід Кучма своїм указом ввів у дію рішення Ради національної безпеки та оборони України від 23 травня про інтеграцію України до євроатлантичних структур [4].

У квітні 2002 року Кучма створив Державну раду з питань європейської та євроантлантичної інтеграції для координації дій органів влади по інтеграції України в політичний, економічний та правовий простір Європи. У лютому Україна заявила про бажання отримати статус країни-сусіда ЄС, який мав на увазі отримання переспективи асоційованого й повноправного членства.

24 березня 2003 року Україна і НАТО відкрили громадськості Цільовий план Україна-НАТО, який було схвалено в листопаді 2002 року на Паризькому саміті [5]. 24 квітня Кучма обговорив питання інтеграції України в Південноатлантичний союз з керівником комітета США з питань НАТО Б. Джексоном [6].

19 травня 2003 року Кучма заявив, що Україна довела обгрунтованість своєї заявки на членство в ЄС і розраховує на те, що на наступному саміті Україна-ЄС питання про асоціатіюваному членстві України може бути переведено у практичну площину [7].

У книзі «Україна — не Росія» Кучма пише, що Україна йде «в Європу разом з Росією» більшою мірою, ніж Болгарія і Румунія» [8].

У 2004 році Кучма виключив з Військової докторини положення про вступ України до НАТО та Європейського Союзу як кінцеву мету політики євроатлантичної та європейської інтеграції країни [9]. 15 червня Кучма заявив, що на нинішньому етапі Україна не готова вступити до НАТО і знаходиться на такій самій відстані від НАТО, як від Євросоюзу [10].

Завершення президентської каденції[ред.ред. код]

11 листопада 2004 року Леонід Кучма презентував Президентський фонд «Україна» та нову книгу «Своїм шляхом. Роздуми про економічні реформи в Україні». Метою діяльності фонду є сприяння розбудові та консолідації громадянського суспільства, а також захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. Згідно зі Статутом, він є благодійною організацією, створеною відповідно до Конституції України та Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». Основними напрямками роботи Фонду є гуманітарна діяльність з підтримки обдарованої молоді в Україні, а також науково-експертна, аналітична робота та міжнародна співпраця (підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян; організація та здійснення заходів з метою захисту культури, мистецтва та духовності, книговидання; підтримка талантів у сфері освіти; сприяння перспективній творчій молоді; підтримка сільських бібліотек. Перелік напрямів не є вичерпним). Президентський фонд «Україна», за відгуками, і дотепер здійснює реальну допомогу десяткам або сотням обдарованим дітям та молоді зробити перші кроки у своєму становленні.

Після відставки Кучма отримав довічне утримання у розмірі заробітної плати діючого президента, державну дачу і державну охорону. Леонід Кучма не брав участь в активних політичних проектах, лише зрідка виступаючи публічно з коментарями стосовно поточної ситуації. Він не відсторонився від участі у житті країни після відставки. Його оцінка ситуаціїї в Україні була заснована на його досвіді та не містила політичних амбіцій.

Кучма і авіакатастрофа 4 жовтня 2001[ред.ред. код]

Л. Д. Кучма 10 жовтня 2001 наступним чином відповів журналістам на питання про причини авіакатастрофи 4 жовтня 2001 Ту-154 російської авіакомпанії «Сибір», що летів з Тель-Авів а в Новосибірськ і збитого українською ракетою над Чорним морем, в якій загинули 78 осіб:

Подивіться, що коїться навколо у світі, в Європі? Ми не перші і не останні, не треба з цього робити трагедію. Помилки бувають всюди, і не тільки такого масштабу, а набагато більшого, планетарного масштабу. Якщо ми самі себе не опустимо нижче цивілізованого рівня, все буде добре. А якщо ми самі на себе відро бруду виллємо, так милості прошу.[11][12]

Висловлення українського президента «є трагедії і більшого масштабу» шокували світову спільноту. Легковажна заява Л. Д. Кучми викликала гнівну реакцію офіційного Ізраїля. Прес-секретар ізраїльського прем'єр-міністра Аріеля Шарона так прокоментував заяву українського президента:[13]

Коли убитий не є представником твого народу, тоді, напевно, можливо робити такі академічні висновки. Загинуло 78 осіб, більшість з яких були ізраїльтянами — для нас це найбільша трагедія.

Оцінка діяльності[ред.ред. код]

Українці згадують Кучму по-різному: і як епоху стабільності, і як нестабільний період, і як добу добробуту, і як час загальної бідності. Протягом перших років його президентства було сформовано умови для появи на українському ринку фінансово-промислових груп, на базі яких згодом сформувалися бізнес-структури вітчізняних олігархів.

У 1995 році в Україні запустили сертифікатну приватизацію. Цей захід, завдяки якому кожен громадянин держави мав отримати можливість стати ефективним власником колишніх державних підприємств, за висновками експертів своїх цілей не досяг, але дозволив формально роздержавити вагому частку економіки країни.

У 1996 році почалася реформа аграрного сектора, завдяки якій колишні колгоспні землі було розпайовано між селянами, що працювали на них.

Завдяки налагодженню співпраці із західними фінансовими установами та стабілізації ситуації в економіці країни показники інфляції з чотириразних показників зменшилися до двозначних, а у вересні 1996 року було проведено грошову реформу.

Багатоярусна політика[ред.ред. код]

Зовнішня політика Леоніда Кучми не передбачала однозначного вибору інтеграційних прагнень України. Вже у грудні 1994 року США, Велика Британія, Росія та Китай підписали меморендум про гарантії безпеки України в обмін на відмову Києва від статусу ядерної держави. Саме цей документ дав змогу Україні остаточно встановити конструктивні стосунки із Заходом.

Довше тривали пошуки взаєморозуміння з Росією. Державна Дума до кінця 1996 року ухвалювала постанови, що фіксували російські претензії на Севастополь. До травня 1997 року тривала епопея з розподілом радянського Чорноморського Флоту, яка завершилась фактично перемогою Росії.

Протягом 1994-1995 років проросійський президент автономії Крим Ю. Мєшков вдався до низки кроків, які ставили під сумність належність Криму до України.

У лютому 1995 року в Криму було проведено операцію за участю бійців українського загону спеціального призначення, в результаті якої Мєшкова було відпроваджено до Москви.

Подібною тактикою багатовекторності Леонід Кучма протягом першого терміну президентства керувався і у сфері внутрішньої політики.

Кучма прийшов до влади на проросійських лозунгах, зокрема обіцяв запровадити в Україні двомовність, але згодом він почав шукати союзників у націонал-демократичному політичному таборі.

У 1995 році Кучмою та Морозом було підписано Конституційний договір про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування. Цей договір втратив свою чинність у червні 1996 року, коли парламент ухвалив Конституцію України.

Наприкінці першого терміну загострилося протистояння Кучми із Павлом Лазаренком, яке закінчилося еміграцією та арештом останнього у США.

На президентських виборах 1999 року Кучма переміг як прозахідний президент.

Помітні наслідки у зовнішньополітичному курсі Леоніда Кучми мав «Касетний скандал», який спалохнув наприкінці 2000 року.

В одній із порцій записів, які оприлюднив Микола Мельниченко, йшлося про те, що за участю і з санкцією Кучми здійснювалось постачання українських систем радіотехнічної розвідки до Іраку. Хоча доказів такого продажу не було продемонстровано, Кучма фактично опинився в мінародній ізоляції.

Складні відносини із Заходом підштовхнули Кучму до участі у східному інтеграційному утворенні — Єдиний економічний простір, про наміри створення якого було оголошено у 2003 році.

Восени 2003 року протягом кількох тижднів тривала криза, пов'язана із суперечками з Росією про належність острова Коса Тузла та кордону між двома державами у Керченській протоці.

Останні роки

Після парламентських виборів 2002 року в Україні продовжились масові антивладні акції. Акцію «Повстань, Україно» очолили лідери опозиції Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. У парламенті сформувалася сильна та структурована опозиція.

24 серпня 2002 року у телевізійному зверненні до народу Кучма висунув ідею внесення змін до Конституції, які б радикально підвищували роль парламенту та прем'єр-міністра у політичній системі країни. Деякі експерти припускали, що таким чином Кучма планував перейти на посаду голови уряду та зберегти свій вплив на політичні процеси у країні після президентських виборів у 2004 році.

Завдяки суперечливому рішенню Конституційного суду, Леонід Кучма мав право брати участь у президентських виборах 2004 року. Однак ще за кілька місяців до їхнього проведення він однозначно заявив, що не збирається цього робити. У червні 2004 року під час зустрічі з журналістами він заявив:

Я хочу подивитися на Україну без Кучми разом з вами [14]

Після президентства[ред.ред. код]

20 січня 2005 року Кучма привітав Ющенка з перемогою на президентських виборах [15]. 10 березня 2005 року Г. Омельченко заявив, що існують домовленості між Кучмою та Ющенком про те, щоб перший не притягався до кримінальної відповідальності за вбивство Гонгадзе [16].

21 березня 2011 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу проти Леоніда Кучми у рамках справи про вбивство журналіста Георгія Ґонґадзе [17] .

14 грудня 2011 року Печерський районний суд визнав незаконними та скасував постанови генпрокуратури про відкриття кримінальної справи проти Кучми [18].

23 червня 2014 року Кучма увійшов у тристоронню контактну групу і представляв Україну на переговорах з «ДНР» та «ЛНР» за участі представників Росії та ОБСЄ [19].

29 серпня Кучма у спільному зверненні з Ющенком та Кравчуком підтримав курс Україну на інтеграцію в НАТО [20].

Вночі 20 вересня Кучма підписав мінський меморандум з представниками Росії,«ДНР»,«ЛНР» та ОБСЄ [21].

2 лютого 2015 року Президент Порошенко призначив Кучму офіційним представником України у тристоронній групі щодо врегулювання конфлікту на Донбасі [22].

Пам'ятник[ред.ред. код]

27 вересня 2007 року в Києві, на майдані Слави, прихильники цього блоку встановили гіпсовий пам'ятник Леоніду Кучмі, що зображав його у вбранні римських громадян[23]. Через декілька годин після встановлення пам'ятник був викрадений.

Сім'я[ред.ред. код]

Леонід Кучма і його зять, олігарх Віктор Пінчук
  • Брат Олександр Кучма (1928–1984), шахтар, помер від раку легенів[24].
    • Племінник Володимир Кучма — бізнесмен.[25].
  • Сестра Віра Тимошенко (Кучма), працювала машиністом електровоза, померла від інсульту у віці 48 років[24].
  • Дружина Людмила Кучма (1940) (уроджена Талалаєва).
    • Дочка Олена Пінчук (1970), засновниця фонду «АНТИСНІД» і глава наглядової ради групи StarLightMedia, яка включає телеканали СТБ, ICTV, Новий канал, QTV, М1, M2, а також низку медіакомпаній (StarLight Sales, StarLight Brand Content, StarLight Commercial Production, StarLight Films, Vavёrka Production, StarLight Rental, StarLight Scenery, StarLight Digital, «Нові Медіа Проекти»)[26].

Герб[ред.ред. код]

Герб Леоніда Кучми

Герб Л. Д. Кучми був створений у 1999 році. В щиті, перетятому лазуровим і золотим, лев протилежних тинктур, армований червоним, що йде на задніх лапах і тримає в предніх лапах Державний герб України — золотий тризуб в лазуровому п'ятикутному щиті з золотою облямівкою. Щит увінчаний золотою Українською адміністративною короною, над якою лицарський шолом. Клейнод: на двухколірному бурелеті (лазур, золото) золотий, армований червоним, лев, що виходить, і тримає в лапах срібний тризуб. Намет лазуровий, підбитий золотом. Щитотримачі: два діамантових чернігівських орла, армованих золотом, з червоними язиками. Девіз: RE, NON VERBIS — «Ділом, не словами».[27]

Нагороди[ред.ред. код]

Почесні звання[ред.ред. код]

Л. Д. Кучма є Почесним громадянином низки міст України: Білгород-Дністровського (2004[31]), Дніпропетровська, Кривого Рогу, Севастополя, Полтави. Також він є почесним громадянином Єревана (Вірменія).

Монографії і публікації[ред.ред. код]

  • 2000 «Вірю в український народ». Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 2000 — Збірка виступів Леоніда Кучми[32].
  • 2001 Книга «Про найголовніше».
  • 2003 Книга «Україна — не Росія».
  • 2004 Книга «Своїм шляхом. Роздуми про економічні реформи в Україні».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бондаренко К. Леонід Кучма: портрет на фоні епохи. -Харків «Фоліо», 2007; стр. 21
  2. Туманов Геннадий Федорович. Энциклопедия космонавтики
  3. Леонід Кучма. Дос'є. Журнал «Корреспондент»
  4. Кучма взял курс на вступление Украины в НАТО
  5. Що обіцяв НАТО Кучма?
  6. Кучма встретился с руководителем Комитета США по вопросам НАТО
  7. Кучма доволен продвижением Украины в НАТО и Евросоюз
  8. Кучма веде в Європу не тільки Україну, але і Росію
  9. Президент Леонид Кучма исключил вступление в НАТО и ЕС из Военной доктрины Украины
  10. Леонид кучма: сегодня украина не готова вступить в нато
  11. «Президент Украины готов признать, что Украина сбила пассажирский Ту-154» на сайте newsru.com. Новость от 10 октября 2001 г.
  12. Десять лет назад российский Ту-154 был сбит украинской ракетой
  13. На Западе шокированы реакцией Кучмы. Новость от 11 октября 2001 г. на сайте «Украинская правда».
  14. Епоха Кучми: десять неоднозначних років
  15. Кучма поздравил Ющенко с победой на выборах
  16. Омельченко: Кучма и Ющенко договорились о гарантиях неприкосновенности для бывшего президента Украины
  17. Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу
  18. Кучма освобожден от дела Гонгадзе
  19. Кучма підтвердив, що бойовики пообіцяли тимчасово припинити вогонь
  20. Кравчук, Кучма и Ющенко поддержали интеграцию Украины в НАТО
  21. Кучма розповів про деталі документа, підписаного в Мінську вночі
  22. АП: Кучма – офіційний представник України в контактній групі
  23. news.liga.net Про встановлення пам'ятника Леоніду Кучмі
  24. а б http://maidan.org.ua/blogs/lukanov/?p=295
  25. Селяне ходят к Кучме домой, а на его 70-летие споет Элтон Джон | Новости Украины | Накануне юбилея бывшего президента мы побывали на месте будущего праздника и в его родном се …
  26. Офіційний сайт StarLightMedia. StarLightMedia. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2013-11-01. 
  27. http://heraldry.com.ua/index.php3?lang=U&context=info&id=1345
  28. Указ Президента України № 617/93 від 31 грудня 1993 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 1993 року»
  29. Указ Президента Российской Федерации от 20 апреля 2004 года № 556 «О награждении орденом „За заслуги перед Отечеством“ I степени Кучмы Л. Д.»(рос.)
  30. У Кремлі Медведєв вручив Кучмі орден «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня // РБК-Україна, 28.07.2011
  31. Аkkerman.fm
  32. «Кучма написав черговий бестселер», Поступ № 169 (613), 13 жовтня 2000 року

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Леонід Кравчук
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Президент України
1994-2005
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Наступник
Віктор Ющенко
Попередник
Вітольд Фокін
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Прем'єр-міністр України
1992-1993
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Наступник
Віталій Масол