Борзов Валерій Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Olympic rings with transparent rims.svg
Валерій Борзов
Легка атлетика
Золото 1972 100м
Золото 1972 200м
Срібло 1972 4x100 м естафета
Бронза 1976 100м
Бронза 1976 4x100 м естафета

Вале́рій Пили́пович Борзо́в (* 20 жовтня 1949, місто Самбір Львівської області) — український спортсмен, дворазовий Олімпійський чемпіон, політичний і громадський діяч.

Перший міністр спорту України в 1990-1997 рр. Народний депутат України 3-го і 4-го скликань.

Спортивна біографія[ред.ред. код]

У дитячо-юнацьку школу Нової Каховки спортсмен прийшов 12-річним, тренери відразу розгледіли в початківці майбутню зірку, і сприяли переїзду Валерія до Києва, перші успіхи прийшли до спортсмена в порівняно юному віці. У 19 років він стає триразовим чемпіоном Європи серед юніорів. В серпні 1969 року він виграє дорослий Чемпіонат СРСР в Києві, пробігши 100 метрів рівно за 10 секунд. У тому ж 1969 року він виграє чемпіонат Європи. Влітку 1970 року Валерій Борзов бере участь в легкоатлетичному матчі СРСР — США, і вперше перемагає сильних на той момент спортсменів США.

Перемога на Олімпіаді в Мюнхені 1972 в забігу на 100 метрів, була очікуваною, як і передбачалося, американські спринтери не змогли чинити достойного опору, і золота медаль дісталася радянському спортсменові. А на 200-метровій дистанції 4 вересня спортсмен зміг зробити золотий дубль, обійшовши на фініші трьох американців з новим рекордом Європи (20,0 сек.). Це була перша перемога на найкоротших дистанціях білошкірого атлета на Олімпійських іграх після 1936 року, відколи там почали домінувати виключно чорношкірі атлети.

У вересні 1974 в Римі (Італія) на чемпіонаті Європи з легкої атлетики золоті нагороди здобули сумчанин В. Голубничий (спортивна хода на 20 км) і киянин В. Борзов (біг на 100 м).

Після перемоги на Олімпіаді з 1975 по 1977 рік Валерій тричі підряд виграє звання чемпіона Європи на короткій дистанції 60 метрів в закритих приміщеннях. На Олімпійських іграх 1976 року в Монреалі, спортсмен знов виграє медалі, але цього разу бронзові, двічі спортсмен піднімається на п'єдестал пошани за підсумками забігу на 100 метрів і естафети 4 х 100 метрів.

Громадська і політична діяльність[ред.ред. код]

Під керівництвом свого тренера, відомого педагога і ученого В. В. Петровського провів велику дослідницьку роботу, підсумки якої сформулював в успішно захищеній дисертації. Кандидат педагогічних наук (1977).

Незабаром після закінчення спортивної кар'єри Борзов став працювати в ЦК ЛКСМ України: C 1979 р. — заступник завідувача відділом оборонно-масової і спортивної роботи ЦК ЛКСМУ. C 16 лютого 1980 р. — Секретар ЦК комсомолу республіки.

А потім знов повернувся в спорт, ставши заступником голови Держкомспорту України. В кінці 1987 р. на конгресі ЕАА (Європейській легкоатлетичній асоціації) він був обраний членом Ради цієї організації.

10.1969-12.1979 — інструктор фізичної культури і спорту Спорткомітету УРСР,

одночасно з 10.1972 — аспірант Київського державного інституту фізичної культури.

10.1972-10.1980 — інструктор 2-ої, 1-ої категорії, старший тренер спортивної команди при Управлінні ВВ МВС СРСР в УРСР і Молдавській РСР.

12.1979-02.1980 — заступник завідувача відділу спортивної і оборонно-масової роботи ЦК ЛКСМУ.

02.1980-12.1986 — секретар ЦК ЛКСМУ. 12.1986-07.1990 — заступник Голови Державного комітету УРСР з фізичної культури і спорту.

30.07.1990-06.06.1991 — Голова Державного комітету УРСР у справах молоді, фізичної культури і спорту.

06.06.1991-20.08.1996 — Міністр України у справах молоді і спорту.

20.08.1996-26.08.1997 — Голова Державного комітету України з фізичної культури і спорту.

У вересні 1991 відбулась сесія Національного олімпійського комітету України. Головою НОК обрано В.Борзова.[1]

1991–1998 — Президент НОК України

03.1998 — кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 201, Черкаська область. З'явилося 67.8 %, за 5.5 %, 7 місце з 19 претендентів.

03.1998-04.2002 — народний депутат України від НРУ, № 35 в списку. На час виборів: президент Національного Олімпійського комітету України, член НРУ. Голова підкомітету з питань підготовки нац. збірних команд України до Олімпійських і Параолімпійських ігор Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту (07.1998-02.2000), Голова Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (з 02.2000). Член фракції НРУ (05.-12.1998), член фракції ПРП «Реформи-центр» (12.1998-07.1999), член фракції «Батьківщина» (07.1999-04.2001), член фракції СДПУ(О) (з 04.2001).

05.2003-04.2006 — народний депутат України IV скликання від від СДПУ(О), № 26 в списку. На час виборів: народний депутат України, член СДПУ(О). Член фракції СДПУ(О) (з 05.2003), член Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (з 06.2003). З 2003 року — член СДПУ(о).

1996-2012 — Президент Федерації легкої атлетики України.

Член МОК з 1994 р.

12.1999-12.2005 — очолював ВГО "Товариство "Україна - В'єтнам".

Нагороди і відзнаки[ред.ред. код]

Почесний громадянин м. Нова Каховка. Державний службовець I рангу. Ордени «Знак Пошани» (1971), Леніна (1972), Дружби народів (1976). Почесна Грамота Президії ВР УРСР (1976). Почесна відзнака Президента України (08.1996), ордени «За заслуги» II (10.1999), I ст. (11.2002). Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (10.2004). 4 медалі.

Автор 4 книг на спортивну тематику, винаходу. Розмовляє англійською мовою. Захоплення: риболовля, мисливство.

Дружина Турищева Людмила Іванівна (1952); дочка Тетяна (1978).

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Дитячі роки Валерія описані в книзі для дітей «Національний олімпійський комітет України про легку атлетику та Володимира Куца, Юрія Сєдих, Валерія Борзова, Сергія Бубку, Наталю Добринську» / О. Мащенко. — 2-ге видання, доповнене — Київ : Грані-Т, 2011. — 104 сторінки. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-276-3

Посилання[ред.ред. код]