Лавринович Олександр Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Володимирович Лавринович
Олександр Володимирович Лавринович
Олександр Лавринович у 2013

Час на посаді:
4 липня 2013 — 10 квітня 2014
Президент   Янукович Віктор Федорович
Прем'єр-міністр   Азаров Микола Янович
Попередник Колесниченко Володимир Миколайович

Час на посаді:
11 березня 2010 — 4 липня 2013
Президент Янукович Віктор Федорович
Прем'єр-міністр   Азаров Микола Янович
Попередник Оніщук Микола Васильович
Наступник Лукаш Олена Леонідівна

Час на посаді:
2 вересня 2008 — 11 березня 2010
Президент Ющенко Віктор Андрійович
Янукович Віктор Федорович
Попередник Мартинюк Адам Іванович
Наступник Мартинюк Адам Іванович

Час на посаді:
1 листопада 2006 — 18 грудня 2007
Президент Ющенко Віктор Андрійович
Попередник Зварич Роман Михайлович
Наступник Оніщук Микола Васильович

Час на посаді:
7 травня 2002 — 3 лютого 2005
Президент Кучма Леонід Данилович
Ющенко Віктор Андрійович
Попередник Станік Сюзанна Романівна
Наступник Зварич Роман Михайлович

Народився 28 червня 1956(1956-06-28) (58 років)
Овруч, Житомирська область
Національність Українець
Політична партія НРУ
Партія регіонів
Дружина Світлана Григорівна (1956) 
Діти Максим (1978)  Віталій (1983)
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений юрист України
Україна Народний депутат України
2-го скликання
НРУ 11 травня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
НРУ 12 травня 1998 18 жовтня 2001
6-го скликання
ПР 23 листопада 2007 11 березня 2010

Олекса́ндр Володи́мирович Лаврино́вич (* 28 червня 1956, Овруч, Житомирська область) — український політик і державний діяч, Голова Вищої ради юстиції з 4 липня 2013 р.[1][2] до 10 квітня 2014.

Перший заступник Голови Верховної Ради України 6-го скликання (2 вересня 2008 року — 11 березня 2010 року). Тричі Міністр юстиції України (2002–2005; 2006–2007; 2010–2013).

Біографія[ред.ред. код]

Батько Володимир Павлович (1929) і мати Валентина Павлівна (1928), дружина Світлана Григорівна (1956) — математик-програміст Головного обчислювального центру Міносвіти, син Максим Лавринович (1978) — керуючий партнер юридичної фірми «Лавринович і Партнери» [1], син Віталій (1983).

У 1978 році закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (фізичний факультет) за спеціальністю «оптичні прилади і спектроскопія». У 1987 році закінчив аспірантуру Київського політехнічного інституту за спеціальністю «лазерна техніка та технологія», у 1988 році захистив дисертацію «Інтенсифікація обробки надтвердої кераміки лазерним випромінюванням».

У 1998 році закінчив Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю «правознавство» з відзнакою, у 2001 році захистив кандидатську дисертацію «Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення» на спецілізованій Раді Інституту держави і права ім. В. Корецького Національної академії наук України.

Трудову біографію розпочав у 1978 році — на посаді інженера, згодом — молодший науковий співробітник, науковий співробітник, старший науковий співробітник Інституту надтвердих матеріалів АН УРСР.

1981-84 — служба в армії (начальник радіолокаційної станції).

У 19901992 роках — старший викладач (за сумісництвом) факультету хімічного машинобудування Київського політехнічного інституту.

Член Народного Руху України з часу його заснування. У 1989 р. обраний заступником Голови Ради представників НРУ. У 1990–1997 р.р. на 2,3,4,5,6,7 Зборах Руху обирався заступником, першим заступником Голови Народного Руху України. У 1998 році на 8-х Зборах Народного Руху України звільнений з посади заступника Голови Руху й виведений із складу всіх керівних органів Руху.

У 1990 році обраний членом Центральної виборчої комісії, у 1991 р. — заступником Голови ЦВК, у 1993–1994 роках виконував обов'язки Голови Центрвиборчкому.

У 1994–1998 р.р. — народний депутат України 2-го скликання, обраний у 274 виборчому окрузі (Львівська область). Заступник Голови комітету з питань правової політики і судово-правової реформи. Координатор парламентської фракції Народного Руху України.

У 1998–2001 р.р. Народний депутат України 3-го скликання, обраний у 121 виборчому окрузі (Львівська область). Секретар комітету з питань правової реформи. Член Фракції Народного Руху України. Склав депутатські повноваження 18 жовтня 2001 р.

У 2001–2002 р.р. Державний секретар Міністерства юстиції України.

У 2002 році обраний народним депутатом України 4-го скликання за виборчим списком блоку «Наша Україна». Від реєстрації народним депутатом України відмовився.

У 2002–2005 р.р. міністр юстиції України.

У 2005–2006 р.р. заступник Голови правління ВАТ «Укрнафта».

З серпня 2006 року — перший заступник Міністра Кабінету Міністрів — начальник Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України.

1 листопада 2006 року знову призначений міністром юстиції України.

З 11.2007 Народний депутат України 6 скликання від Партії регіонів, № 67 в списку. На час виборів: Міністр юстиції України, б/п.

З 12.2007 заступник голови фракції Партії регіонів. З 10.03.2010 втрете призначено на посаду Міністра юстиції України

Член Вищої ради юстиції за посадою (присягу члена ВРЮ склав на пленарному засіданні Верховної Ради України 12 березня 2010 р.)

4 липня 2013 року звільнений з посади Міністра юстиції України.[3]

20 травня 2014 р. Генеральна Прокуратура України відкрила та зареєструвала кримінальне провадження проти колишніх міністрів юстиції: О. Лавриновича та О. Лукаш по факту розтрати державних бюджетних коштів. Згідно Кримінального Кодексу України – частина 2 ст. 364 (зловживання владою або службовими обов’язками, що спричинили важкі наслідки) та частина 2 ст. 366 (службовий підлог, що спричинив важкі наслідки). У 2012 р. Мінюстом було незаконно розтрачено 95 тис. грн., а 2013 р. ще 8,6 млн. грн. на нібито послуги іноземних юристів британської юридичної компанії „Lawrence Graham” у фіктивній кримінальній справі „Тимошенко проти України”, яка була на розгляді в Європейському суді з прав людини.[4][5][6]

Автор та співавтор 12 винаходів, 4 монографій, 48 наукових праць у галузі лазерної технології. Автор понад 20-ти наукових праць в галузі конституційного права. Автор і співавтор близько 50 -ти законопроектів, автор концепції Конституційного договору. Співавтор Конституції України.

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Лавринович — вже голова Вищої ради юстиції // Українська Правда, 04 липня 2013
  2. Головою Вищої ради юстиції обрано Олександра Лавриновича // Офіційний сайт Вищої Ради Юстиції
  3. Указ Президента України № 361/2013 від 4 липня 2013 року «Про звільнення О.Лавриновича з посади Міністра юстиції України»
  4. ГПУ возбудила дело против Лавриновича и Лукаш
  5. На Лавриновича и Лукаш завели уголовное дело
  6. ГПУ возбудила дела против Лукаш и Лавриновича
  7. Указ Президента України № 448/2013 від 24 серпня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України»
  8. Указ Президента України № 713/2011 від 28 червня 2011 року «Про нагородження О.Лавриновича орденом за „За заслуги“»
  9. Указ Президента України № 1157/2001 від 27 листопада 2001 року «Про відзначення державними нагородами України»
  10. Указ Президента України № 287/2003 від 29 березня 2003 року «Про відзначення державними нагородами України членів Вищої ради юстиції»

Джерела[ред.ред. код]

Попередник: 6-й Міністр юстиції України
7 травня 20023 лютого 2005
Наступник:

Станік Сюзанна Романівна
Зварич Роман Михайлович
Попередник: 10-й Міністр юстиції України
1 листопада 200618 грудня 2007
Наступник:

Зварич Роман Михайлович
Оніщук Микола Васильович
Попередник: 12-й Міністр юстиції України
11 березня 20104 липня 2013
Наступник:

Оніщук Микола Васильович
Лукаш Олена Леонідівна