Біатлон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Biathlon Schalke.jpg

Біатло́н (від лат. bid — двічі та грец. ἆθλον — боротьба) — зимовий вид спорту, двоборство, що поєднує лижні перегони і стрільбу лежачи та стоячи на кількох вогневих рубежах з дрібнокаліберної гвинтівки. Активний розвиток біатлону припадає на 20-ті роки ХХ століття[1], коли починають відбуватися змагання з лижних перегонів серед військових патрулів зі стрільбою, киданням гранати тощо.

Історія[ред.ред. код]

Біатлон виник в Скандинавії, як змагання в лижних перегонах зі стрільбою. Перші змагання з подібних перегонів були проведені в Норвегії в 1767 році[2]. У двох номерах програми з трьох лижники під час проходження певного схилу мають влучити у певну ціль, котра знаходилась на відстані приблизно 40-50 кроків від них[3]. Однак, попри ранню появу цей вид спорту культивувався переважно в скандинавському регіоні, не поширюючись в інші країни Європи.

Період активного розвитку біатлону припадає на 192030-ті роки XX століття. Перегони на лижах зі стрільбою починають проводитися в Норвегії, поступово трансформуючись в «перегони військових патрулів». Перегони військових патрулів увійшли до програми перших Зимових Олімпійських ігор в Шамоні, що відбулися у 1924 році. У такому вигляді цей спорт «дожив» до 1948 року. Проте у зв'язку з антивоєнними настроями в суспільстві, коли людство вирішило все-таки «дати миру шанс», такі змагання були визнані дуже мілітаристськими. Біатлон був скасований.

Лише у 1958 році мода на біатлон повернулася. З цього року проводяться чемпіонати світу з біатлону та чемпіонати Європи. Вже у 1960 році біатлон практично в сучасному вигляді був включений до програми Олімпійських ігор. Тоді ж у Скво-Веллі (США) був розіграний перший комплект олімпійських медалей у чоловіків. А ось жінки вперше виступили на Олімпійських іграх тільки у 1992 році в Альбервілі (Франція). Першою олімпійською чемпіонкою з біатлону стала росіянка Анфіса Резцова.

Перші олімпійські медалі в спринті були розіграні лише через 20 років, 1980 року в Лейк-Плесіді (США). Першим олімпійським чемпіоном став Франк Ульріх (Німеччина). А гонка переслідування з'явилася в програмі Олімпійських ігор тільки на Олімпіаді 2002 року в Солт-Лейк-Сіті (США) (доти розігрувалися медалі тільки на чемпіонатах світу з біатлону). Першою олімпійською чемпіонкою з біатлону в гонці переслідування стала Ольга Пильова. Серед чоловіків Уле Айнер Бйорндален. Мас-старт включили до програми Олімпійських Ігор лише 2006 року в Турині. Першою олімпійською чемпіонкою в мас-старті стала Анна-Карін Олофсон (Швеція). Серед чоловіків — Міхаель Грайс (Німеччина).

Спорядження[ред.ред. код]

Зброя[ред.ред. код]

Раніше замість дрібнокаліберних гвинтівок спортсмени тягали з собою важкенні карабіни. Гвинтівка 22-го калібру кріпиться у спортсмена на перев'язі за спиною дулом догори. Вага зброї становить не менше 3,5 кг[4]. Дуло гвинтівки закриває ковпачок, щоб уникнути потрапляння снігу.

Гвинтівка оснащена механізмом, який блокує спусковий гачок, а перезаряджають руками. Крім того, обойми розраховані тільки на п'ять патронів. Швидкість кулі, випущеної з такої зброї, не має перевищувати 380 метрів на секунду на відстані одного метра від дула. Мінімальна довжина лиж для біатлону повинна бути на 4 см меншою, ніж зріст спортсмена, хоч можуть бути довшими, а їх кінці не дуже закручені доверху.

Набої[ред.ред. код]

Біатлоністи використовують набої кільцевого спалаху калібру 5,6 мм, які мають назву Long Rifle, тобто довгий гвинтівковий. Сучасний 5,6-міліметровий патрон не змінювався з 1888 року. Випуск набоїв відповідного типу першими розпочали фірми у США, потім їх стали випускати й німецькі підприємства.

Набій складається з кулі, гільзи, пороху та капсуля. Набій покритий спеціальною водовідштовхуючим мастилом, що сприяє кращому проходженню кулі через канал стволу. Усі кулі повинні мати ідентичні параметри: масу, діаметр, хімічний склад матеріалу, з якого виготовлені, відстань від центру тяжіння до центру тиску, мастило. Гільзи мають бути однаковими за формою та товщиною. Довжина гільзи становить 26 мм. Маса набою — 3,45 г.

Магазин з набоями встановлюється в передній частині ложа або в прикладі. В одну обойму не повинно входити більше ніж п'ять набоїв.

Костюм[ред.ред. код]

Спеціальний костюм скроєний так, щоб підтримувати стабільну температуру тіла спортсмена, і зменшувати опір вітру. Черевики жорсткі, завдяки чому зменшується тиск на кісточку.

Види змагань[ред.ред. код]

На сьогоднішній день в біатлоні існує 6 видів змагань. Спринт (для жінок 7,5 км, для чоловіків 10 км), гонка переслідування (для жінок 10 км, для чоловіків 12,5 км), мас-старт (для жінок 12,5 км, для чоловіків 15 км), класична індивідуальна гонка (для жінок 15 км, для чоловіків 20 км). А також два види командних змагань: естафета (для жінок 4х6 км, для чоловіків 4х 7,5 км) і змішана естафета, в якій жінки на кожному етапі пробігають 6 км, а чоловіки 7,5 км.

Правила[ред.ред. код]

Мішені розміщені на віддалі 50 м. Діаметр мішені 45 мм для стрільби з положення лежачи і 115 мм для стрільби з положення стоячи.

За кожну незакриту мішень біатлоніст повинен додатково пробігти штрафне коло (150 м), а в індивідуальній гонці за кожну незакриту мішень до часу спортсмена додається одна хвилина. В естафетних гонках у спортсмена є три запасних патрони, якщо не вдається закрити мішені й за допомогою запасних патронів, то за кожну мішень нараховується штрафне коло.

Стрільба в біатлоні починається завжди з положення лежачи, потім іде стрільба з положення стоячи. У спринті і естафетах тільки два вогневі рубежі, а в гонці з переслідуванням, мас-старті й індивідуальній гонці — чотири вогневих рубежі.

За 15 хвилин до старту учасник змагань з біатлону зобов'язаний пройти маркування в спеціальному стартовому містечку. Тут маркуються лижі і перевіряється гвинтівка. У гвинтівки перевіряється мінімальне зусилля на спусковий гачок, необхідне для здійсення пострілу. Воно не повинне бути меншим 500 гр. У кожної команди є дві запасні гвинтівки. Потім перевіряється правильність стартового номера і дотримання правил про рекламу. Видають стартові номери, які спортсмен сам кріпить на стегні. На ноги біатлоністам кріпляться передавачі, які замірятимуть час при проходженні контрольних рубежів.

Як правило, в спринті і індивідуальній гонці, спортсмени виходять на старт через кожні 30 секунд. Кожен біатлоніст за 10 секунд до початку старту отримує звуковий сигнал, за 5 секунд до старту електронний годинник починає голосно цокати. У перебігу цих п'яти секунд палиці повинні знаходитися за спеціальним обмежувачем руху. При естафеті або мас-старті команда старт подається пострілом стартового пістолета.

Після фінішу зброя (вона не повинна бути заряджена) і лижі (повинні бути промарковані) ще раз перевіряються. А біатлоністи відправляються на допінг контроль.

Міжнародні змагання[ред.ред. код]

Міжнародні змагання з біатлону проводяться під опікою Міжнародного союзу біатлоністів (IBU).

Біатлон входить до програми Олімпійських ігор, тому найважливішими змаганнями серед біатлоністів найвищого класу є олімпійський турнір із біатлону, який проходить кожні чотири роки на Зимових олімпіадах. Щорічно проводиться чемпіонат світу з біатлону, а впродовж зимового сезону, що триває з грудня по березень, проходить серія турнірів на кубок світу. В кубку Європи беруть участь здебільшого спортсмени резервного складу збірних команд.

Біатлон в Україні[ред.ред. код]

Докладніше: Біатлон в Україні
Пам'ятна монета «Біатлон» номіналом 10 гривень присвячена XVIII зимовим Олімпійським іграм у Нагано (Японія), учасницею яких була збірна команда України.

Українські біатлоністи неоднократно здобували медалі на чемпіонатах світу й олімпійських іграх. Олімпійськими чемпіонами стала на Іграх 2014 року в Сочі жіноча естафетна команда в складі: Віта Семеренко, Юлія Джима, Валя Семеренко, Олена Підгрушна. Серед олімпійських призерів — Валентина Цербе (бронзова медаль на Олімпіаді 1994 року в Ліллехаммері), Олена Петрова (срібна медаль Олімпіади 1998 року в Нагано) , Лілія Єфремова (бронзова медаль Олімпіади 2006 року в Турині), Віта Семеренко (бронзова медаль Олімпіади 2014 року в Сочі). Неодноразова чемпіонка світу — Олена Зубрилова зараз тренує збірну Білорусі). Також варто відзначити Оксану Хвостенко, Віту та Валю Семеренко, які завоювали срібні медалі в естафеті на чемпіонаті світу 2008 року.

На чемпіонаті світу 2011 року українська збірна здобула дві нагороди: бронзу Віти Семеренко та бронзові нагороди чоловічої естафети (Сергій Седнєв, Андрій Дериземля, Сергій Семенов, Олександр Біланенко).

На чемпіонаті світу 2013 року українська збірна здобула п'ять нагород: золоту (Олена Підгрушна в спринті), срібну (естафета в складі Юлія Джима, Віта Семеренко, Валя Семеренко, Олена Підгрушна) й три бронзові (Олена Підгрушна в гонці переслідуванні, Віта Семеренко в спринті, Валя Семеренко в індивідуальній гонці).

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]



Спорт Це незавершена стаття про спорт.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.