Набій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Унітарний патрон. 1-снаряд (куля, картеч або заряд дробу), 2-гільза, 3-заряд пороху, 5-запалювальний елемент (капсуль) та, іноді додаткові елементи.

Набі́й (унітарний набій (патрон))  — боєприпас стрілецької зброї та малокаліберних гармат (до 76 мм), що заряджається в один (лат. unitas — єдність) прийом.

Унітарним патроном можуть бути артилерійський постріл або набій, у якому снаряд (куля, картеч або заряд дробу), заряд пороху, запальний елемент (капсуль-запальник) і, іноді, додаткові елементи з'єднані в одне ціле за допомогою гільзи.

У модерній казеннозарядній стрілецькій зброї застосовуються виключно унітарні набої (за деякими винятками).

Сучасний унітарний гвинтівковий набій з металевою (латунною) гільзою у розборі. Згори до низу:
1.куля
2.порох
3.гільза
4.капсуль
1 — Набій 12 калібру (даний для порівняння), 2 — батарейка АА (для порівняння), Різні пістолетні набої (3-12): 3 — .454 Casull, 4 — .45 Winchester Magnum, 5 — .44 Remington Magnum, 6 — .357 Magnum, 7 — .38 Special, 8 — .45 ACP, 9 — .38 Super, 10 — 9 mm Luger, 11 — .32 ACP, 12 — .22 LR

Різновиди[ред.ред. код]

Загальна класифікація[ред.ред. код]

Залежно від призначення, набої поділяють на бойові та допоміжні[1].

Бойові набої призначені для ураження живої сили та техніки противника. В залежності від зброї, для якої вони створені, набої поділяють на:

Допоміжні набої призначені для виконання різних задач, що не мають прямого відношення до враження живої сили та техніки противника. До них відносять[2]:

  • спортивні набої різної конструкції для стрільби у спортивно-тренувальних цілях;
  • холості набої для безпечної стрільби на навчаннях, маневрах, салютах;
  • навчальні набої для безпечного відпрацювання вправ зі зброєю;
  • підвищеного заряду та/або тиску для випробування зброї;
  • еталонні набої для перевірки точності виконання елементів зброї;
  • змащувальні набої для змащення та/або чищення каналу ствола;

та інші.

Залежно від форми, набої поділяють на[2]:

  • циліндричні, що не мають стрімких переходів у формі зовнішньої поверхні;
  • трьохгранні (для зброї з відкритим набійником);
  • з виступом закрайку фланцю (фланець повністю виступає за бічну поверхню гільзи, наприклад, як у 7,62×54 мм R);
  • без виступу фланцю;
  • з частковим виступом фланцю за край гільзи;
  • з уступом фланцю (фланець утворений бічною проточкою дна гільзи, однак має менший діаметр);
  • з кільцевим виступом корпусу гільзи;
  • без фланцю взагалі.

За матеріялом гільзи:[Джерело?]

  • з паперовою гільзою безкапсульні (вироблялися у ХІХ ст. для кремнієвих рушниць з заряджанням через казенну частину);
  • з металевою гільзою;
  • з метолопластиковою гільзою (задня частина з металу, а стінки з пластику чи з паперу, зазвичай у мисливських набоях для рушниці);
  • з пластиковою гільзою (новітній винахід американських зброярів, з метою пониження ваги набоїв);
  • безгільзові (гільза виготовлена з пороховмісного пластику і уся згорає при пострілі).

Дозвукові набої[ред.ред. код]

До недоліків стрільби стандартними набоями зі звичайних гвинтівок належить гучний звук пострілу та спалах порохових газів, що видають місце знаходження стрільця. Використанням глушника можливо частково усунути ці проблеми, однак звук від подолання кулею надзвукового бар'єру прибрати не виходить. Для виконання прицільного пострілу з малою гучністю можна використати спеціальні набої з дозвуковою початковою швидкістю (близько 320 м/c залежно від атмосферного тиску та вологості повітря) кулі[3].

В Російській Федерації виготовляють спеціальні дозвукові набої калібру 9×39 мм та стрілецьку зброю під нього: BCC «Вінторєз», АС «Вал», СР-3 «Вихор», ВСК-94, тощо.

Американським підприємством Advanced Armament Corporation був створений набій 300 AAC Blackout (7,62×35 мм) який має варіанти з дозвуковою початковою швидкістю кулі. Особливість цього набою в тому, що його можна використовувати в стандартних магазинах гвинтівок AR-15 та карабінах M-4.

Безшумні набої[ред.ред. код]

Див. також: Глушник (зброя)

Безшумну вогнепальну зброю можна поділити за методами досягнення «безшумної» роботи зброї:

  1. шляхом встановлення на зброї спеціалізованого пристрою, «глушника», який зменшує спалах і шум від порохових газів;
  2. шляхом використання набоїв, які стримують в середині себе порохові гази, тим самим спалах або істотно зменшується, або ж взагалі усувається.

Такі спеціалізовані набої можуть мати різну назву, але спільний принцип дії: втримання порохових газів в середині, однак їх конструкція може істотно різнитись. Один з перших таких набоїв був запатентований в Сполучених Штатах в 1900 році.[4] Серед сучасних прикладів безшумних набоїв розроблених в Росії можна назвати[5]:

  • СП-2 та СП-3 калібру 7,62 мм для ножа НРС та малогабаритного пістолета МСП.
  • СП-4 калібру 7,62 мм для пістолетів ПСС, ОЦ-38, ножа НРС-2.
  • «Змія» ПЗ, ПЗА, ПЗАМ для двуствольних пістолетів С-4 та С-4М «Гроза».

Маркування[ред.ред. код]

Набої позначають із допомогою нанесення спеціальних позначень на дно гільзи а також фарбуванням кінчика кулі у визначені кольори. Проте, інколи кінчик кулі може мати відмінний колір через встановлення пластикової заглушки в експансивну кулю — це поліпшує аеродинамічні якості та усуває причини збоїв в зброї, механізм якої розрахований на кулю з кінчиком. Спершу, кожна армія створювала власну систему кольорових позначень набоїв, але з появою міжнародних військових організацій, таких як НАТО та Варшавський договір, почався процес до загальної уніфікації[6].

США[ред.ред. код]

В Сполучених Штатах діють такі правила кольорового маркування набоїв для стрілецької зброї:[7][8]

  • Бронебійна куля — кінчик кулі або вся куля пофарбована в чорний, гільза не фарбована; як варіант — кінчик червоний зі сріблястим кільцем;
  • Бронебійно-запалювальна куля — кінчик кулі пофарбований в сріблястий колір;
  • Запалювальна куля — синій або темно синій кінчик з блакитним кільцем;
  • Трасувальна кулі — кінчик кулі фарбований у оранжевий, коричневий, червоний, або пурпурний колір.

Радянський Союз[ред.ред. код]

Приклад маркування спеціальних куль набою 7,62×39 мм:
1. трасувальна,
2. бронебійно-запалювальна,
3. запалювальна,
4. підвищеної ефективності[Джерело?]

Технічні дані про набої, місце та час їхнього виготовлення а також ознаки відмінності наведені частково на самому набої, частково — на упаковці (металеві ящики та дерев'яні коробки). Безпосередньо сам набій може містити відомості про місце та час виготовлення та особливі властивості кулі. Номер або умовну позначку (шифр) заводу-виробника та останні дві цифри з року виготовлення штампують на зовнішній поверхні дна гільзи[9].

Якщо кулі (набої) не мають особливостей у формі, то їх можуть позначати кольоровим фарбуванням вершинки кулі. Наприклад, вершинку трасувальної кулі фарбують в зелений колір, запалювальної та пристрілочно-запалювальної в червоний, 7,62 мм важкої кулі — жовтий, бронебійно-запалювальної — чорний з червоним пояском, бронебійно-запалювально-трасувальної — фіолетовий з червоним пояском, тощо. Звичайні кулі, зазвичай, не фарбують[9].

Скорочене позначення набою містить дані про калібр, кулю, та матеріал гільзи. Тип кулі позначають літерами, інколи з цифрами, наприклад:[9]

  • Л, Д — гвинтівкова легка та важка;
  • Пст, ПС, ЛПС — зі сталевою серцевиною;
  • ПТ, Т-45, Т-46 — трасувальна;
  • БЗ, Б-32, Б-41 — бронебійно-запалювальна;
  • БЗТ, БЗТ-44, БСТ — бронебійно-запалювально-трасувальна;
  • З, ЗП — запалювальна;
  • ПЗ — пристрілочно-запалювальна;
  • МДЗ — запалювальна миттєвої дії, тощо.

Гільзи позначають літерами: гл (латунна), гж (біметалева), гс (сталева)[9].

Примітки[ред.ред. код]

  1. (Кириллов, Сабельников; с. 86)
  2. а б (Кириллов, Сабельников; с. 87)
  3. Anthony G Williams (січень 2013). CARTRIDGES FOR SILENCED SNIPING RIFLES. Процитовано 15 жовтня 2014. 
  4. David Tucker (March-April 1999). Pressure-Sustaining Cartridges. International Ammunition Association (406). 
  5. колектив (2005). Основы проектирования патронов к стрелковому оружию. БГТУ. с. 69. ISBN 5-85546-139-4. 
  6. Robert E. Walker (2012). Identification Markings. Cartridges and Firearm Identification. CRC Press. ISBN 9781466502062. 
  7. Table 1-3. Small arms color coding. Identification of ammunition. United States Army Ordnance Missile and Munitions Center and School. 1992. 
  8. TM 9-1300-200. Department of the Army. 1993. 
  9. а б в г (Кириллов, Сабельников, с. 106–107)

Література[ред.ред. код]

  • Кириллов В. М., Сабельников В. М. (1980). Патроны стрелкового оружия. М.: ЦНИИ информации. с. 372. 

Див. також[ред.ред. код]


Щит та меч Це незавершена стаття про зброю.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.