Верхня Теличка
| Верхня Теличка | ||||
 Приватні садиби Верхньої Телички у 2006 році | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 50°24′16″ пн. ш. 30°33′30″ сх. д. / 50.40444444447221883° пн. ш. 30.55833333336111224° сх. д.Координати: 50°24′16″ пн. ш. 30°33′30″ сх. д. / 50.40444444447221883° пн. ш. 30.55833333336111224° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Адмінодиниця | Київ | |||
| Головні вулиці | Буслівська, Залізничне шосе, Звіринецька, Звіринецький пров., Кленовий пров., Новоселицька, Миколи Соловцова, Сорочинська, Тимірязєвська | |||
| Парки | Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка НАН України | |||
| Транспорт | ||||
| Метрополітен |
 «Видубичі» | |||
| Залізнична інфраструктура | Видубичі | |||
| Автобус | № 76 | |||
| Карта | ||||
  Верхня Теличка Верхня Теличка (Київ) | ||||
Ве́рхня Тели́чка — урочище[1] в Києві, частина історичної місцевості Теличка. Розташована в Печерському районі південніше Звіринця, на південно-східних схилах Бусової гори[2][3], між залізницею, вулицею Бойчука та Ботанічним садом[1][4][5][6].
Історія[ред. | ред. код]
У XIX столітті в околицях Верхньої Телички розташовувалися військові служби, зокрема, територію між сучасними вулицями Буслівською, Звіринецькою та Добролюбова з 1820-х років займала артилерійська лабораторія, в районі сучасної вулиці Лізи Чайкіної була військова гауптвахта, між залізницею і теперішньою вулицею Звіринецькою розміщувалися Госпітальне військове кладовище, де ховали нижніх чинів, померлих у шпиталі, та арештантські казарми[7].
Поселення у Верхні Теличці виникло в останній третині XIX століття, уперше зафіксовано на мапі Києва 1885 року під назвою Теличка. На межі XIX—XX століть тут стояло близько 25 садиб, була розгалужена вулична мережа з десятка вулиць[3]. У 1902 році на мапах міста вперше з'являється окремий топонім Верхня Теличка (на відміну від низинної Нижньої Телички по той бік залізниці)[7]. У 1918 році Верхня Теличка та околиці значно постраждали від вибуху порохових складів на Звіринці, втім на мапі 1925 року вже знову видно житлову забудову у цій місцевості: вздовж кінцевої частини сучасної вулиці Тимірязєвської та поблизу вулиці Соловцова[8].
У 1923 році Теличка увійшла до меж Києва[1][5][2].
У 1930-х роках населення Верхньої Телички значно зросло, по-перше, за рахунок переселенців з затоплених повінню 1931 року Осокорків, яка знищила 80 хат[9], по-друге, через відведення у 1936 році східної частини Верхньої Телички під майбутній Ботанічний сад[9]. У другій половині 1930-х років житлова забудова ущільняється, серед одноповерхових приватних садиб тут будують 5 двоповерхових житлові будинки (знесені у 1960-х—1980-х роках)[8], а також, враховуючі значну кількість дітей, — школу на 280 учнів (сучасна школа № 5), зведену за типовим проєктом 118[10].
За Генеральним планом Києва 1935 року в перспективі на Верхній Теличці мали збудувати низку науково-дослідних інститутів і замість звивистих Тимірязєвської та Звіринецької вулиць прокласти дві нові широкі вулиці, які сполучили б Печерськ із районом сучасної Видубицької розв'язки[10]. Втім, реалізації цього проєкту завадила Друга світова війна. У повоєнні часи населення Верхньої Телички зростає, особливо, коли на початку 1950-х років міська влада виділила тут землі під індивідуальне будівництво, внаслідок чого проклали низку нових вулиць. Також у 1950-х—1960-х роках було зведено кілька багатоквартирних будинків, у 1963 році тут з'явилася перша п'ятиповерхівка за типовим проєктом 1-438-5 (вул. Звіринецька, 65), у 1974 році — перший десятиповерховий будинок за проєктом 1-447С-25 (вул. Звіринецька, 63-а)[11], у 1998 році — перший висотний будинок на 15 поверхів (вул. Звіринецька, 61-а)[12].
Забудова[ред. | ред. код]
Житлова забудова Верхньої Телички вельми різноманітна, проте переважають тут приватні садиби різних часів. У 1960-х — на початку 1970-х тут збудували низку п'ятиповерхових будинків за типовими проєктами, у 1970-х—1980-х роках — кілька будинків висотою від 7 до 10 поверхів, як за типовими, так і за індивідуальними проєктами. За незалежної України Верхня Теличка поступово забудовується висотними житловими будинками та сучасними житловими комплексами преміум-сегменту. Станом на 2021 рік найвищим будинком Верхньої Телички є зведений у 2008 році ЖК «Тріумф» (інша назва — «Звіринецькі вежі»), який складається з 14- та 25-поверхових секцій[12]. Окрім висотних ЖК, на Верхній Теличці наприкінці 2000-х — у 2010-х роках збудована низка елітних житлових будинків від 2 до 10 поверхів.
Транспорт[ред. | ред. код]
З усіх маршрутів міського транспорту по Верхній Теличці курсує лише один — автобусний маршрут № 76, який сполучає цю місцевість із станцією метро «Печерська»[13]. Відкритий ще у 1960-х роках, цей маршрут спершу курсував до Печерського мосту.
Також між Верхньою і Нижньою Теличками розташований пересадковий вузол «Видубичі», який складається з однойменних автостанції, станції метро і залізничної платформи, однак через значні перепади рельєфу з власне Верхньої Телички до нього можна дістатися лише в обхід вулицею Тимірязєвською та сходами від вулиці Сорочинської. При пересадковому вузлі станом на 2022 рік розташована також кінцева зупинка «Станція метро „Видубичі“», де зупиняються тролейбуси № 15 і № 38, та маршрутні таксі № 491 і № 520, які курсують по вулиці Бойчука.
Госпітальне (військове) кладовище[ред. | ред. код]
У 1878 році на Верхній Теличці, приблизно між залізницею та кінцевою частиною сучасної Звіринецької вулиці виділили ділянку під військове кладовище, на якому мали ховати солдатів, які отримали поранення на російсько-турецькій війні 1877—1878 років і померли у військовому шпиталі. Завдяки кладовищу отримала свою назву вулиця Військово-Кладовищенська. Поховання на цьому некрополі здійснювалися до 1914 року, коли з початком Першої світової війни зросла кількість померлих військовиків і кладовище швидко переповнилося[14].
Попри те, що Госпітальне кладовище на Верхній Теличці ще з'являється на мапі Києва 1931 року, у другій половині XX століття воно було закрите і знищене, територія забудована приватними садибами. Станом на 2022 рік зберігся лише невеликий клаптик колишнього цвинтаря з приблизно десятком могильних хрестів і надгробків, розташований наприкінці Звіринецького провулку[15]. На початку XXI століття тут встановили меморіальний хрест, присвячений воїнам-учасникам російсько-турецької війни 1877—1878 років. У грудні 2020 року, під час земляних робіт на місці колишнього кладовища екскаватор відкопав надгробок генерал-лейтенанта Євгена Спокойського-Францевича[16][17], який помер 1907 року і був похований на Госпітальному цвинтарі[18].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Київ, 1981, с. 593.
- ↑ а б Пономаренко, Різник, 2003, с. 69.
- ↑ а б Вакулишин, 2014, с. 29.
- ↑ Киев, 1982, с. 550.
- ↑ а б Киев, 1985, с. 608.
- ↑ Звід, 2011, с. 2098.
- ↑ а б Широчин, Михайлик, 2021, с. 49.
- ↑ а б Широчин, Михайлик, 2021, с. 50.
- ↑ а б Вакулишин, 2014, с. 130.
- ↑ а б Широчин, Михайлик, 2021, с. 51.
- ↑ Широчин, Михайлик, 2021, с. 52.
- ↑ а б Широчин, Михайлик, 2021, с. 53.
- ↑ Автобусний маршрут № 76. www.eway.in.ua. EasyWay. Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022 року.
- ↑ Забытые некрополи Киева: Госпитальное и Иорданское. Процитовано 8 січня 2022 року. (англ.)
- ↑ Симфония в камне: десять старинных кладбищ Киева. my-kiev.com. 28 вересня 2020. Процитовано 8 січня 2022 року. (рос.)
- ↑ Надгробок імператорського генерала Спокойського-Францевича знайдено в Києві. censor.net. «Цензор.нет». 20 грудня 2020. Процитовано 8 січня 2022 року.
- ↑ Іванна Шовкун (19 грудня 2020). У Києві випадково знайшли в землі надгробок генерала з відомого шляхетського роду: фото. apostrophe.ua. «Апостроф». Процитовано 8 січня 2022 року.
- ↑ Некролог Євгена Спокойського-Францевича // «Кіевлянинъ». — 1907. — № 188 (10 липня).
Джерела[ред. | ред. код]
- Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання / Л. А. Пономаренко, О. О. Різник — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. : іл. — ISBN 966-686-050-3.
- Київ: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : Гол. ред. Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
- Київ: Кн. 1, ч. 3: С—Я Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. — С. 1217–2197. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-2-2-2.
- Широчин С., Михайлик О. Невідомі периферії Києва. Новий Печерськ. — К. : Скай Хорс, 2021. — 192 с. — (Невідомі периферії Києва)
- С. М. Вакулишин. Топонімія Києва XX ст. — К. : Центр ДЗК, 2014. — 260 с. — 200 прим. — ISBN 978-617-7175-15-4.
- Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — 704 с., ил. (рос.)
- Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — 2-е изд. — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1985. — 760 с., ил. (рос.)
