Пуща-Водиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пуща-Водиця
Київ Київ
Загальна інформація
Район Оболонський
Площа 4 тис. га
Географічні координати 50°32′26″ пн. ш. 30°21′10″ сх. д. / 50.54056° пн. ш. 30.35278° сх. д. / 50.54056; 30.35278Координати: 50°32′26″ пн. ш. 30°21′10″ сх. д. / 50.54056° пн. ш. 30.35278° сх. д. / 50.54056; 30.35278
Телефонний код +38(044)431-хх-хх
Головні вулиці вул.Червонофлотська, вул. Юнкерова, вул. Гамарника, вул. Міська, вул. Лісна
Поштові індекси 04075
Транспорт
News image large 4074.gif
На карті міста

Пу́ща-Води́ця — історична місцевість та кліматичний курорт в північно-західній частині Києва, в межах Оболонського району, розташований переважно у соснових лісах (приблизно 70%). Свою назву місцевість одержала від слова «пуща», тобто густий, непрохідний ліс, і назви невеликої річечки Водиці (вже не існує).

Географічні відомості[ред.ред. код]

вид на озеро Горащиха

Пуща-Водиця розташована на північно-західній околиці Києва в Оболонському районі. Південною межею вважається Гостомельське шосе, східною — Мінський проспект, західною — дорога на село Мощун. На півночі вона тягнеться до села Демидів. Площа Пуща-Водиці близько чотирьох тисяч гектарів, площа самого лісопарку — 370 га. Крім сосен та ялинок у лісопарку наявні такі дерева, як дуб, клен, береза, туя, катальпа бігнонієвидна, липа американська, бархатне дерево та ін. Курорт витягнутий з Північного Заходу на Південний Схід вздовж річок Горенка та Котурка, що є притокою р. Горенка. На цих річках влаштовані численні ставки, зокрема: ставок Сапсаїв, Міський ставок, ставок Горащиха, ставок Двірець, ставок Карачун, озеро УТОГ та ще кілька невеликих лісних ставків. Річка Водиця (від якої і походить назва) — це не паралельна назва Котурки, а окрема річка (струмок), неіснуюча нині права притока Дніпра (Почайни). Згідно з картами XIX ст., Водиця починалася в болоті Синяковому, протікала у південно-східному напрямі і впадала в заплавне озеро Біле, поєднане з Дніпром.

Транспорт[ред.ред. код]

трамвай-кафе в Пущі-Водиці
сучасний трамвай в Пущі-Водиці

З Києвом Пуща-Водиця сполучається вул. Міською, від 1900 року (електрифікована 1904 року) діє трамвайна лінія через ліс (сполучає Пущу-Водицю з площею Шевченка, Куренівкою, Подолом). Аналогів такій трамвайній лінії немає в усій Україні. На сьогодні в Пущу-Водицю веде унікальна історична трамвайна лінія через ліс, тут курсують 7 і 12 маршрути трамвая. Також з Києвом Пуща-Водиця з'єднується автобусом № 30 та маршрутними таксі № 170, № 226 та № 719.

Історія[ред.ред. код]

Середньовіччя[ред.ред. код]

«Ліс і бір великий», що розташовувався на околицях древнього Києва згадується в літописах початку XI ст. Згідно з літописами місцина відома з часів Кия, Щека і Хорива. З XI століття згадується як місце князівського полювання (в літописах 1009 −1010 рр. згадується про полювання князя Володимира).

Нова історія[ред.ред. код]

В 1571 році польський король Сигізмунд II Август видав грамоту міщанам на право «в тие пущи входити… и дрова добровольно брати». За вказівкою Петра I в 1724–1725 роках на території заповідної зони було закладено лісове господарство.

У 1793 територія була передана у власність Києву як «Лісова дача Пуща-Водиця». У 1794-98 згадувався хутір Пуща-Водиця. Відтоді північно-західну околицю Києва іменують Пуща-Водицею. Її територія відвіку покрита лісом, який довгий час був предметом суперечок Межигірського і Братського монастирів. У 1793 році проблема була розв'язана радикально — Сенат передав місцевість у власність міста. «Міська лісова дача» мала площу 3180 десятини і обслуговувалася (досить недбало) лісовим господарством. В XVI–XVIII століттях ці землі перебували у володінні київських міщан.

стара дерев'яна дача в Пущі-Водиці
трамвай в Пущі-Водиці (1949 р.)

Значну роль в розвитку дачного селища Пуща-Водиця зіграли в кінці XIX століття київські лікарі Ф. Г. Яновский і Р. Р. Рубінштейн, за ініціативою яких в Пущі були побудовані перші санаторії, а дачі почали знімати хворі. Немало посприяв створенню селища Пуща-Водиця і член Київської міської думи, київський купецький староста Микола Чоколов, який в 1883 році виступив з пропозицією організувати дачну місцевість. Дачне селище з 600 ділянками з'явилося в Пущі-Водиці через десять років, в 1893 року. Селище знаходилося між річками Котуркою і Горенкою і мало 7 вулиць, перетнутих 16 «лініями». Принцип самоврядування селища Пуща-Водиця дійсно нагадував устрій класичного «міста-саду»: ділянки здавалися приватним особам в довгострокову оренду, а власником лісових угідь залишалася Київська міська дума. Площа однієї ділянки становила 2700 м², ділянка забудовувалася протягом двох років з початку оренди, а площа будинку повинна було складати не менше 72 м². Власниками дач в Пущі-Водиці були архітектори Володимир Ніколаєв, Е. Брадтман, фабриканти Я. Ріхерт і І. Снєжко; бував тут і архітектор В. Городецький. В 1904 році тут пустили перший трамвай. Цікаво, що назви ліній кондуктора, як правило, оголошували так само урочисто, як оповістять назви станцій на чорноморських курортах Одеси. До речі, місцевість в Пущі на тихій річечці Водиці була не менше значним оздоровчим центром. Учені вважали її природним інгаляторієм, повністю наповненим озоном і киснем, що благотворно впливає на організм людини. Отже недаром тут побудували близько 40 санаторіїв, будинків відпочинку, профілакторіїв і дитячих оздоровчих центрів.

До Жовтневого перевороту 1917 року в Пуща-Водиці проходили нелегальні маївки, конференція більшовиків (1907 р.), засідання Київського комітету РСДРП (1911 р.), засідання Всеукраїнського тимчасового партійного комітету (червень 1918 р.). В роки чорної реакції, після поразки революції 1905 — 1907 рр. тут ховалися від переслідувань революціонери. В 1912 р. на одній з маївок в Пущі-Водиці брало участь понад 200 чоловік.

Новітній період[ред.ред. код]

У роки Другої світової війни через лісопарк проходив передній край Лютезького плацдарму. Саме звідси 6 листопаду 1943 року на київські вулиці прийшла довгождана перемога. І як пам'ять про героїчне минуле дотепер на деяких ділянках Пуща-Водицького лісу ще можна знайти воронки від снарядів, зруйновані траншеї і забуті бліндажі.

У покинутій гущавині, біля Мостища, Горенки і урочища Гнилий Ліс, існують також редути часів війни 1812 року, а одну з просік у села Лютіж місцеві жителі назвали Кутузовською. Відомо, що в 1806–1810 роках прославлений стратег Бородінськой битви Михайло Кутузов був військовим губернатором Києва і проводив у цих місцях навчання з ополченцями, готуючись до оборони міста від нашестя наполеонівських військ.

За радянської влади було розміщено санаторії, будинки відпочинку, піонерські табори. Заклади лікування і відпочинку розміщували як у самому селищі, так і в лісі («Пуща-Озерна», «Лісова поляна»). Показання: активні форми туберкульозу легень, захворювання і наслідки травматичних уражень периферичного відділу нервової системи тощо. Сезон — цілий рік.

З 1981 р. мала статус селища міського типу, підпорядкованого Подільському адміністративному району Києва. Після проведення адміністративно-територіальної реформи, 14 березня 2002 селище та селищну раду ліквідували, селище виключили з облікових даних, а його територію приєднали до Оболонського району Києва. В цьому статусі Пуща-Водиця перебуває і на сьогоднішній день[1].

Освіта[ред.ред. код]

Загальноосвіті навчальні заклади[ред.ред. код]

вид на СЗШ № 104 ім. О.Ольжича 4 в Пущі-Водиці
  • Середня загальноосвітня школа № 104 ім. О. Ольжича (вул. Лісна, 28)

Історія школи

В післяреволюційний період в Пущі-Водиці знаходилися два навчальні заклади: гімназія та Українська трудова школа. Саме її відвідував протягом п'яти років видатний політичний діяч, археолог та поет Олег Ольжич (Кандиба), син відомого українського поета Олександра Олеся. Згодом обидва заклади припинили своє існування, а на їх місці з'явилися школи № 104 з українською мовою та № 4 з російською мовою навчання. У 1937 році відбувся перший випуск обох шкіл, а в листопаді того ж року відкрито нове приміщення, в якому розташувалися обидві школи. Новобудова мала надзвичайно важливе значення для мешканців Пущі-Водиці, і діти з радістю відвідували нову школу, першим директором якої був Григорій Костянтинович Гречко. З початком війни майже всі вчителі та випускники школи наділи шинелі. Багато з них не повернулися з війни, в тому числі і Герой Радянського Союву І. А. Гераськін.

У пам'яті мешканців Пущі-Водиці назавжди залишилася вчителька російської мови О. П. Шарандаченко. Працюючи під час окупації на біржі реєстратором, ця тендітна жінка врятувала багатьох людей від висилки на примусові роботи у нацистську Німеччину. Про це вона і розповіла у книзі спогадів «Реєстраторка ЗАГСу», виданій вже в мирний час.

В період Німецько-радянської війни в школі було розміщено німецький шпиталь. З визволенням Пущі в класах почали лікувати поранених бійців-визволителів. Випускники і ветерани школи добре пам'ятають зустрічі з людиною, яка першою зайшла у визволений навчальний заклад. Цей молодий солдат-розвідник став почесним гостем на урочистих лінійках до Дня перемоги. У 1970 році в пам'ять про загиблих вчителів і учнів біля школи постав обеліск «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». У дні урочистих подій учні завжди приносять сюди квіти, вшановуючи пам'ять загиблих… У післявоєнні роки навчальний заклад продовжував своє функціонування; поступово виводилися російські класи школи № 4. З 1959 року школа стала суто українською під номером 104. Однією з головних особливостей закладу є те, що тут навчалися і навчаються цілі династії мешканців Пущі-Водиці. Серед педагогічного складу — 30% випускників цієї школи. Це дійсно сімейна школа, яка має багаті традиції, своє неповторне обличчя і пишається своїми досягненнями: призерами районних олімпіад, переможцями міських, районних спортивних змагань, які згодом ставали чемпіонами Європи і світу, командою КВК «$104» і багатьма іншими.

З 2001 і до сьогодні навчання проходить у новій будівлі школи.

басейн в СЗШ № 104 ім. О.Ольжича

Паспорт СЗШ № 104 ім. О. Ольжича:

  • Загальна площа приміщень — 15 тис. 892 м².
  • Кількість навчальних кабінетів — 38.
  • Кабінет інформаційно-комунікаційних технологій, обладнаний мультимедійною системою.
  • Комп'ютерні класи — 2.
  • Ігрові кімнати для учнів початкової школи — 2.
  • Учнівські майстерні (столярна, крою та шиття).
  • Басейн — 25×9 м.
  • Спортзал — 540 м².
  • Дитяче бейсбольне поле (єдине в м. Києві).
  • Стрілецький тир (для пневматичної зброї).
  • Музей Бойової Слави (нагороджений званням «Зразковий»).
  • Етнографічний музей.
  • Бібліотека (бібліотечний фонд налічує більш ніж 20 000 примірників).
  • Актовий зал (дворівневий).
  • Їдальня — 380 м².
  • Зимовий сад.

Приватні навчальні заклади[ред.ред. код]

Міжнародна французька школа в Києві заснована у 2005 році з метою забезпечити якісну середню освіту для дітей віком від 3 до 18 років. Міжнародна французька школа — це школа повного дня. Унікальність школи полягає в наданні освітніх послуг за офіційними українською та французькою навчальними програмами. Викладацький колектив складається з дипломованих фахівців з України та Франції. Видаються документи про освіту державного зразку (український атестат та французький диплом).

Дошкільні навчальні заклади[ред.ред. код]

Початкові спеціалізовані навчальні заклади[ред.ред. код]

Школи-інтернати[ред.ред. код]

Релігія[ред.ред. код]

Релігійні установи та організації[ред.ред. код]

церква св. Серафима Саровського

Історія церкви Серафима Саровського У рік канонізації преп. Серафима Саровського (1903 рік), кияни, чиї дачі розташовувалися в Пуща-Водиці, вирішили побудувати храм на честь преподобного Серафима. Спочатку була побудована каплиця за проектом відомого київського архітектора В. Городецкого. Церква була побудована в 1908–1910 роках. Спочатку передбачалося звести кам'яний храм у візантійському стилі за проектом академіка архітектури В. М. Ніколаєва за типом існуючої в Києві в Липках Олександро-Невської церкви, але, зважаючи на відсутність засобів, був прийнятий проект дерев'яної церкви на цегляному цоколі інженера А. І. Тихонова за участю міського архітектора Е. П. Брадтмана. Згодом перший поверх був обкладений цеглиною і оштукатурений; барабан куполу і другий ярус дзвіниці залишилися дерев'яними.

Головний престол церкви — в ім'я св. Серафіма Саровського. Є також прибудови (лівий — в ім'я св. Пантелеймона, правий — в ім'я св. Миколая. Церква хрестова в плані (з прибудовами), над середохрестом на восьмигранному барабані розміщений купол з ложними люкарнами і главкою. Із заходу прибудована двоярусна дзвіниця з шатровим завершенням. В оформленні фасадів використані елементи барокко і класицизму. Притвор завершується трикутним фронтоном, під яким розміщено кругле вікно-розетка; завершення вікон напівциркулярні під фігурними сандрікамі; стіни розділені пілястрами. Внутрішня поверхня стін покрита масляною фарбою. Інтер'єр прикрашений іконописом, який поміщався в дерев'яному різьбленому одноярусному іконостасі, в кіотах і на стінах. Храм був освячений 25 (12 за старим стилем) грудня 1910 року благочинним Києво-подільських церков протоієреєм І. Г. Богородицьким за участю настоятеля церкви, протоієрея Успенського собору А. Г. Дашкієва, священиків — К. К. Стешенко і Ф. І. Дєньга. Незадовго до Німецько-радянської війни храм був закритий, іконостас і всі ікони береглися прихожанами до відкриття храму. Після війни іконостас був відновлений і реконструйований. Колишні ікони іконостасу зібрати не вдалося. В різний час і різними майстрами були написані тимчасові ікони. В 1992 році всі ікони для центрального іконостасу були написані київським художником Вандаловським. В 1995 році написана нова храмова ікона преподобного Серафима Саровського, а також 12 апостолів для іконостасу правої прибудови. На сьогодні дерев'яна церква св. Серафима Саровського збереглася, біля церкви знаходиться каплиця-усипальниця(1913 р.,арх. В. Городецький, реставрована 2007 р.). Знаходиться храм по вул. Миколи Юнкерова, 42 (7-а лінія).

Культура[ред.ред. код]

Культурні установи[ред.ред. код]

зображення Пущі-Водиці художником Комаровим О. А.
річка Котурка

Пуща-Водицький парк

Докладніше у статті Парк «Пуща-Водиця»

В парку дитячі і спортивні майданчики, естрада. На березі впорядкованих ставків, що утворені в руслі річки Котурки — пляжі. Основні породи дерев — дуб і сосна. Парк є частиною великого лісового масиву (Пуща-Водицький ліс). Загальна площа парку — 11,73 га. Сполучається з містом трамвайною лінією (прокладена 1904 року).

Будинок ветеранів сцени ім. Н. М. Ужвій

Докладніше у статті Будинок ветеранів сцени імені Наталії Ужвій

У вересні 1959 року в Пущі-Водиці, по вулиці Міській, 1, за ініціативою і при безпосередній участі народної артистки СРСР Наталії Михайлівни Ужвій був побудований невеликий, всього на 35 чоловік, будинок для самотніх артистів, що вийшли на пенсію і відслужили рідному мистецтву не один десяток років.

Відпочинок[ред.ред. код]

Дитячі заклади відпочинку[ред.ред. код]

  • Дитячий санаторій «Піонер» (вул. Миколи Юнкерова, 28)
  • Дитячий санаторій «Ялинка» (вул. Гамарника, 20)
  • Дитячий оздоровчо-лікувальний комплекс «Вимпел» (вул. Гамарника, 14)
  • Дитячий оздоровчий табір «Пуща Водиця» (вул. Миколи Юнкерова, 76)
  • Дитячий оздоровчий табір «Лісовий» (вул. Миколи Юнкерова, 2)
  • Оздоровча база відпочинку для дітей «Супутник 1» (вул. Миколи Юнкерова, 14)
  • ТОВ "Оздоровчий табір «Лідер» (вул. Миколи Юнкерова, 16)

Спорт[ред.ред. код]

Спортивні установи[ред.ред. код]

Медичні заклади[ред.ред. код]

Лікарні[ред.ред. код]

  • Шпиталь інвалідів Великої Вітчизняної війни (ІВВВ) (вул. Червонофлотська, 28)
  • Дитяча міська туберкульозна лікарня (вул. Гамарника, 10)
  • Шпиталь для інвалідів війни «Лісова поляна» (вул. 7-а Лінія)
  • Психоневрологічна лікарня (вул. Міська, 2)

Санаторії-профілакторії[ред.ред. код]

Аптеки[ред.ред. код]

Люди[ред.ред. код]

У Пущі-Водиці мешкав та навчався 1917–1923 роках у місцевій школі (нині носить його ім'я) Олег Ольжич.

В Пущі-Водиці побували: Петро I, Катерина II, Т. Г. Шевченко, М. В. Гоголь (1830 р.), Л. М. Толстой, Л. Українка. Малювали її художники Іван Іжакевич, Федір Коновалюк.

Власниками дач в Пущі-Водиці були архітектори Володимир Ніколаєв, Е. Брадтман, фабриканти Я. Ріхерт і І. Снежко; бував тут і архітектор В. Городецький.

В Пущі-Водиці проживає двічі чемпіон світу, чемпіон Європи з фехтування, заслужений тренер Юрій Іванович Чиж.

В Пущі-Водиці проживає поет Микола Рогожинський.

В Будинку ветеранів сцени імені Н. М. Ужвій проживають близько 30 митців

Докладніше у статті Будинок ветеранів сцени імені Наталії Ужвій

В кінематографі[ред.ред. код]

В Пущі-Водиці проводилися зйомки кінофільмів «Педагогічна поема» і «Дорогоцінний подарунок». А тим, хто дивився кінокомедію «Воротар», буде цікаво дізнатись про наступне. Головним героєм фільму був голкіпер процвітаючої команди Антон Кандідов, прототипом якого був воротар київського «Динамо» і збірної країни Антон Ідзковський. Він теж зіграв роль в комедії. Так от, екранний Антон, розвантажуючи баржі, з успіхом ловить на льоту кавуни. В реальному житті воротар Антон Ідзковський відточував свою майстерність на сонячних полянах Пуща-Водиці, куди постійно стікалися «кумири» дворових київських команд.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]