Вибори в Греції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Теледебати лідерів політичних партій Греції 21 вересня 2009 року (зліва направо): Нікос Хризогелос (OP), Георгіос Каратзаферіс (LAOS), Алексіс Ципрас (SYRΙΖΑ), Алека Папаріга (KKE), Георгіос Папандреу, (ПАСОК), Костас Караманліс (НД)

Стаття Вибори в Греції присвячена виборчому праву, останнім виборам та їх результатам у Третій Грецькій Республіці, тобто від 1974 року, коли на референдумі остаточно була скасована монархія, дотепер.

Оскільки Греція — парламентська республіка, за результатами національних парламентських виборів формується більшість у Грецькому парламенті, лідер партії-переможниці стає прем'єр-міністром держави. Парламент також обирає Президента Греції.

Парламентські вибори[ред.ред. код]

Грецький парламент складається із 300 депутатів, що обираються на чотирирічний термін за системою «посиленого» пропорційного представництва за 56 виборчими округами, 48 з яких багатомандатні і 8 одномандатні. Місця визначаються у виборчому окрузі голосуванням, і виборці можуть обрати кандидата чи кандидатів за власним вибором, зазначивши своє ім'я учасника голосування. Тим не менш, партія, що здобула найбільшу кількість голосів виборців, отримує додатково 40 мандатів, які заповнюються кандидатами від цієї партії, які перебували у виборчому списку партії на нижчих щаблях, що попередньо не пройшли до парламенту.

Право голосу мають усі громадяни Греції у віці 25 років і старше. Починаючи із цього віку громадянин Греції набуває право бути обраним до Грецького парламенту. Особливість грецького виборчого права полягає у наданні права голосу грецьким громадянам, які постійно проживають за кордоном (близько 7 мільйонів осіб).

Виборче право[ред.ред. код]

Виборче право в Греції від 1974 року
Тип виборчої системи Час ведення Ким введена Застосована Орієнтовний загальнонаціональний відсоток голосів, необхідних для абсолютної більшості місць у Парламенті' для партії, що набрала найбільшу кількість голосів Відсотковий бар'єр
Посилено пропорційна 1974 NewDemocracyLogoNew.png '74, '77, '81, '85 (додаткова кількість мандатів для партії-переможниці скорочена) практично в будь-якому випадку (40% і явна перевага була необхідна на виборах '74 року) відсутній бар'єр при першому розподілі мандатів (за префектурами), але 17% для другого розподілу за периферіями (цей поріг не був у силі під час виборів '85 року)
Проста пропорційна 1989 PASOK Logo.png '89 (черв.), '89 (лист.), '90 47%+ відсутній
Посилено пропорційна 1990 NewDemocracyLogoNew.png '93, '96, '00, '04 практично в будь-якому випадку 3%
Посилено пропорційна чинна 2004 PASOK Logo.png '07, '09 41.5%+ 3%
Посилено пропорційна 2007 NewDemocracyLogoNew.png Необхідні зміни в Конституцію не були внесені, тому ця система не діяла на наступних виборах 39%+ 3%

Виборчі округи[ред.ред. код]

Виборчі округи в Греції традиційно багатомандатні, і вони в основному збігаються з номами (префектурами). Кількість мандатів переглядається раз на десять років, після десятирічного перепису населення. Префектура округу не може бути позбавлені представництва, і не може бути об'єднана з іншими префектурами. Проте якщо їхнє населення росте непропорційно, можуть бути розділені на дрібніші округи.

Останні зміни виборчих округів в Греції відбулись 1967 року. Виходячи із демографічної ситуації, тільки 8 номів залишились одномандатними: Кефалонія, Лефкас, Евританія, Гревена, Самос, Теспротія, Фокіда і Закінф. Інші номи поділені на кілька виборчих округів. Наприклад, у складі ному Афіни виборчий округ «Афіни А» включає власне муніципалітет Афіни та частину метрополії Великих Афін, решту території охоплює виборчий округ «Афіни Б». До останнього входить 15 відсотків всього електорату Греції, які зрештою обирають 42 із 300 місць в Грецькому парламенті. Округ «Афіни А» обирає 15 місць в парламенті, округ «Салоніки» — 16 місць, «Аттика» (за винятком 4 округів Афін та двох округів Пірея) — 12 місць. Решта округів обирають тільки 1 депутата.

Голосування[ред.ред. код]

Голосування проводиться здебільшого у шкільних установах в неділю. Після дня виборів школи не працюють ще впродовж 4 днів, поки триває підрахунок голосів та інші процедури. До складу виборчої комісії входить Голова комісії — правник, який призначається місцевою Асоціацією правників (див. en:Bar association). В якості секретарів йому допомагають місцеві жителі, яких обирають за жеребом, оскільки бути присяжним в Греції — громадянський обов'язок. В ході голосування чергує грецька поліція. Місцевим представникам партій також дозволено контролювати підрахунок голосів, їх теоретична роль полягає в забезпеченні прозорості, на практиці вони жодним чином не беруть участі у підрахунку.

Традиційно голосування триває від 7 години ранку до 7 або 8 години вечора. В індивідуальному порядку час може продовжити Голова комісії, якщо на ділянці присутні виборці в черзі, аби проголосувати. Виборець віддає посвідчення особи, отримує повний комплект бюлетенів і порожній конверт. Виборець віддає свій голос у відокремленій кабіні, запечатує конверт і опускає в урну для голосування тільки запечатаний конверт. Після цього він отримує назад своє посвідчення особи (в Греції — ідентифікаційна карта).

Виборці можуть обирати конкретних кандидатів у бюлетені, ставлячи позначку «хрест» навпроти їх імен. Максимально допустима кількість позначок визначається кількістю мандатів за конкретним округом. Інше знаки, крім хрестів, поруч з іменем кандидату, можуть призвести до визнання бюлетеня недійсним, оскільки їх наявність може тлумачитись порушення таємниці голосування. Бюлетені з більшою кількістю обраних кандидатів, що перевищує зазначений максимум зараховуються в загальну кількість набраних голосів партією, але не мають права враховуватись під час другої частини підрахунку, коли визначаються конкретні кандидати, що потрапляють в парламент від партії.

Як тільки на місцях підрахунок закінчився, результат підрахунку повідомляється офіційно, тоді бюлетені опечатують і транспортують до Центральної виборчої служби при Міністерстві внутрішніх справ. Служба перераховує усі бюлетені. Якщо виникають суперечності, для їх з'ясування спеціально скликається Еклогодікейон, тобто виборчий суд. Він виносить офіційні рішення, а потім офіційно публікує імена депутатів, що увійшли до новообраного парламенту. Виборчий суд може скликатись повторно, вже після початку роботи Парламенту, для заповнення місць, які стануть вакантними у випадку смерті або відставки депутата. Такі місця заповнюються відповідно до нижчих щаблів партійного списку.

Результати виборів[ред.ред. код]

Партії в уряді Греції від 1974 року
Партії '74 '77 '81 '85 '89 '89 '90 '93 '96 '00 '04 '07 '09
NewDemocracyLogoNew.png Нова Демократія X X X X X X X
PASOK Logo.png ПАСОК X X X X X X X
Logo of the Communist Party of Greece.svg Комуністична партія Греції (у складі Сінаспізмос) X X
Сінаспізмос X X

Європейські вибори[ред.ред. код]

Політична партія Фракція Європарламенту Кількість голосів % +/- Кількість мандатів +/-
Загальногрецький соціалістичний рух (ПАСОК) Партія європейських соціалістів 1,878,859 36.64 +2.61 8 ±0
Нова демократія (НД) Європейська народна партія 1,655,636 32.29 -10.72 8 -3
Комуністична партія Греції (KKE) Європейські об'єднані ліві 428,283 8.35 -1.13 2 -1
Народний православний заклик (LAOS) Незалежність/Демократія 366,615 7.14 +3.02 2 +1
Ліво-радикальна коаліція (SYRΙΖΑ) Європейські об'єднані ліві 240,898 4.70 +0.54 1 ±0
Партія зелених (OP) Зелені — Європейський вільний альянс 178,964 3.49 +2.88 1 +1
Інші партії
Всього 100% 300

Національні вибори[ред.ред. код]

Політична партія Кількість голосів % +/- Кількість мандатів +/-
Загальногрецький соціалістичний рух (ПАСОК) 2,993,375 43.94 +5.82 160[1] +58
Нова демократія (НД) 2,281,693 33.49 −8.38 91 -60
Комуністична партія Греції (KKE) 513,247 7.53 −0.61 21 -1
Народний православний заклик (LAOS) 383,128 5.62 +1.83 15 +5
Ліво-радикальна коаліція (SYRΙΖΑ) 312,869 4.59 −0.44 13 -1
Партія зелених (OP) 171,943 2.52 +1.48 0
Інші партії
Всього 100% 300

Президентські вибори[ред.ред. код]

Глава держави — Президент Грецької Республіки — обирається парламентом на п'ятирічний термін, не більше двох термінів поспіль. Балотуватись в президенти може будь-яка особа, якщо:

Коли закінчується термін президентських повноважень, парламент голосує за обрання нового президента. У перших двох голосуваннях кандидатура має обрати 2/3 голосів (від 200 голосів). У третьому і останньому голосуванні кандидатура має набрати від 3/5 (від 180 голосів) більшості. Якщо третє голосування не змогло обрати Президента, парламент розпускається. Нові парламентські вибори призначає колишній Президент впродовж наступних 30 днів. Новообраний парламент повторює процедуру виборів президента, проте у першому голосуванні кандидатура має набрати від 3/5 більшості, у другому голосуванні — абсолютну більшість (від 151 голосу), а під час третього голосування достатньо простої більшості голосів. Система спланована таким чином, щоб сприяти досягненню консенсусу серед кандидатів у президенти від основних політичних партій.

Президенти Грецької Республіки від 1975 року
19 червня 1975 — 15 травня 1980 Константінос Цацос NewDemocracyLogoNew.png перше голосування
15 травня 1980 — 10 березня 1985 Константінос Караманліс NewDemocracyLogoNew.png третє голосування
30 березня 1985 — 4 травня 1990 Христос Сардзетакіс PASOK Logo.pngLogo of the Communist Party of Greece.svg третє голосування
4 травня — 10 березня 1995 Константінос Караманліс NewDemocracyLogoNew.png друге голосування
(після виборів)
10 березня 1995 — 11 березня, 2000 Константінос Стефанопулос PASOK Logo.pngПолітична весна третє голосування
11 березня 2000 — 12 березня 2005 Константінос Стефанопулос NewDemocracyLogoNew.png PASOK Logo.png перше голосування
12 березня 2005 — 3 лютого 2010 Каролос Папульяс NewDemocracyLogoNew.png PASOK Logo.png перше голосування
3 лютого 2010[2] — чинний Каролос Папульяс PASOK Logo.pngNewDemocracyLogoNew.png перше голосування

Місцеві вибори[ред.ред. код]

На місцевих виборах в Греції обирається супер-номархи, номархи та мери відповідно у 3 супер-номархіях, 54 номархіях, 900 муніципалітетах і 135 комунах Греції, а також радники для роботи в супер-префектурах, префектурах, муніципальних та комунальних радах.

За нинішньої системи голосування, кандидати у супер-номархи, номархи та мери муніципалітетів вважається переможцем, якщо у першому турі голосування набираються від 42% голосів виборців. Якщо жоден кандидат не досягає цього відсоткового порогу, другий тур голосування проводиться між двома лідерами першого туру.

Перші вибори номархів відбулися в 1994 році (Закон 2218/1994). До того номархи призначались на свої посади. 42%-й поріг був введений правовою реформою 2006 року, раніше поріг становив 50 відсотків у першому турі.

Вибори до рад комун відбуваються за мажоритарним принципом в один тур, тобто президентом комуни стає той кандидат, якйи у першому турі набрав найбільшу кількість голосів виборців.

Місцеві вибори в Греції проводилися раз на кожні чотири роки, традиційно в жовтні. Після прийняття 2010 року Програми «Каллікратіса» поділ на номи був скасований, а місцеві вибори відбуватимуться раз на 5 років[3]. Хоча новий адміністративний поділ Греції вступить в силу 2011 року[4], місцеві вибори 2010 року відбулися відповідно до Програми тільки у периферії, муніципалітети та комуни[5].

Референдуми і плебісцити[ред.ред. код]

Чинна Конституція Греції передбачає два види референдумів:

  • Референдум з питання «прийнятого закону»
  • Референдум з питання «національного інтересу».

Всі референдуми і плебісцити, проведені в Греції в період з 1920 по 1974 рік стосувались форми правління, а саме збереження, відновлення або скасування монархії. На останньому плебісциті в 1974 році монархія остаточно скасована і в якості конституційної моделі обрана парламентська республіка.

Король Костянтин II
Король Георг II
Король Костянтин I

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Lyrintzis Christos The Changing Party System: Stable Democracy, Contested 'Modernisation' // West European Politics, 28 (March 2005) (2) С. 242–259. — DOI:10.1080/01402380500058845.
  • Nicolacopoulos Ilias Elections and Voters, 1974-2004: Old Cleavages and New Issues // West European Politics, 28 (March 2005) (2) С. 260–278. — DOI:10.1080/01402380500058886.

Посилання[ред.ред. код]