Кіпрський конфлікт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поділ Кіпру на південну та північну частину буферною зоною ООН, рожевим виділено Британські військові бази Акротірі та Декелія

Кіпрський конфлікт, або Кіпрська суперечка — територіальний конфлікт між греко-кіпріотами та турко-кіпріотами по відношенню до острова Кіпр, що нині фактично є острівною державою Середземного моря.

З моменту прибуття військового контингенту Великобританії на острів, Кіпрська суперечка була визначена як «конфлікт між народами Кіпру та Великобританії в якості колоніальних правителів». Проте сьогодні у розвязанні цієї проблеми беруть участь Туреччина, Греція, Великобританія, США, Організація об'єднаних націй, і останнім часом Європейський союз.

Передумови конфлікту[ред.ред. код]

1960 року Кіпр здобув незалежність від Великобританії, яка колонізувала острів ще у другій половині 19 століття. Британія залишала за собою дві військові бази, розташовані поблизу міст Акротірі та Декелія. Нова Конституція проголосила існування двох громад: грецької (80% населення острова) та турецької (18%). Нерівність прописаних в основному документі держави етнічних квот одразу ж викликала невдоволення турецької громади. Навіть на рівні державного управління громади відмовлялись виконувати рішення, які приймались протилежною стороною.

Розгортання подій[ред.ред. код]

У 1963 р. поступово наростаюча напруга вибухнула численними етнічними чистками з обох сторін. З метою спроби врегулювання ситуації вже 1964 р. на острові було розміщено миротворчий контингент ООН, який залишався на Кіпрі ще десять років.

У 1974 р.до влади у Греції прийшла військова хунта «чорних полковників». Турецька влада, вбачаючи в цьому небезпеку й для Кіпру, ввела 30-тисячний військовий корпус і дуже швидко зайняла близько 35% території острова. Грецька громада мала тікати на південь, насилля продовжувалось ще кілька місяців.

1975 року Кіпр був остаточно поділений на південну грецьку частину та північну — турецьку. Під контролем миротворців ООН було здійснено взаємне переселення греко-кіпріотів та турко-кіпріотів. Конфліктуючі сторони були поділені, так званою, «зеленою лінією» — буферною зоною ООН. Країна була пронизана кордоном, що створив фізичний та соціальний бар'єр між грецькою та турецькою громадами.

1983 р. північна турецька громада самопроголосила себе Турецькою Республікою Північного Кіпру, цей акт був засуджений у резолюції Ради Безпеки ООН та визнаний юридично недійсним, і досі новостворену державу визнала тільки Туреччина.

На початку 21 ст. за ініціативою ООН було здійснено спробу врешті врегулювати Кіпрську проблему. 24 квітня 2004 р. було проведено референдум, на якому 75% греків висловились проти і 65% турецької громади підтримали об'єднання країни відповідно до Плану Аннана.

Того ж 2004 року Кіпр став членом Євросоюзу, проте де-факто до нього приєдналась лише південна грецька частина острова. 2005 р. Єврокомісія у ході переговорів щодо вступу Туреччини до Євросоюзу вимагала від останньої визнання суверенітету Республіки Кіпр.

Сучасний етап[ред.ред. код]

У 2008 році на президентських виборах Кіпру переміг Деметріс Христофіас, який ще у ході передвиборчої компанії обіцяв негайно відновити переговори про возз'єднання. 21 березня 2008 року у буферній зоні столиці Кіпру місті Нікосія були проведені переговори з лідером кіпріотів-турків Мехмет Алі Талатом. 3 квітня 2008 на вулиці Ледра Нікосії були зняті бар'єри, встановлені тут ще 1960 року в присутності численної як грецької, так і турецької громади.

Пізніше протягом весни — літа 2008 року було проведено низку узгоджувальних переговорів, вже на 1 червня була підготовлена принципова концепція впровадження єдиного громадянства та забезпечення єдиного суверенітету Республіки Кіпр. У вересні президент Крістофіас закликав до демілітаризації Нікосії. Власне, впродовж осені — зими 2008 року узгоджувались федеральні органи правління. Підготований план возз'єднання планується винести на референдум обох громад.

2011 року виникла суперечка між Кіпром та Туреччиною через плани Республіки Кіпр розробляти нещодавно відкриті родовища вуглеводнів у своїй виключній економічній зоні. Водночас Туреччина намагалася перешкодити розробці, визнаючи тільки самопроголошену Республіку Північного Кіпру[1] і погрожуючи розв'язанням військового конфлікту.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]