Смерть

Майстер фон Гейліґенкройц (1425 рік, пергамент): Дух людини повертається до Бога

Смерть — припинення життєдіяльності організму. У теплокровних тварин і людини смерть пов'язана насамперед із припиненням дихання і кровообігу.

Еволюція поняття

Смерть завжди несла якийсь відбиток таємничості і містичності. Непередбачуваність, неминучість, несподіванка і часом незначність причин, що призводять до смерті, виводили саме поняття смерті за межі людського сприйняття, перетворювали смерть в божественну кару за гріховное існування, або божественний дар, після якого людину чекає вічне і щасливе життя. У багатьох народів існували уявлення про смерть, як про момент, коли безсмертна душа людини розлучається з тілом і прямує до душ предків. Також були й обряди поклоніння смерті.

Говорячи про вивчення смерті, академік Володимир Олегович Неговський у «Нарисах з реаніматології» писав:

…Хід природознавства призупинився перед вивченням смерті. Століттями це явище було настільки складним і незрозумілим, що, здавалося, знаходиться за межами людського пізнання. І лише поступово накопичуються боязкі і спочатку досить елементарні спроби оживити людину і випадкові успіхи при цьому зруйнували цю непізнаванну стіну, що робить смерть «річчю в собі».

Кінець XIX і особливо XX століття внесли в проблему смерті корінні зміни. Смерть перестала нести на собі відбиток містики, але таємниця її збереглася. Смерть, будучи закономірним завершенням життя, стала таким же об'єктом наукових досліджень, як і саме життя.

Один із засновників експериментальної патології, який стояв біля витоків танатології, знаменитий француз Клод Бернар у «Лекціях з експериментальної патології» писав:

«…щоб знати, як живуть організми тварини і людини, необхідно бачити, як безліч їх вмирає, бо механізми життя можуть бути розкриті і виявлені лише знанням механізмів смерті.»

Альфред Нобель, засновник Нобелівських премій, рекомендував особливу увагу звернути на вивчення питань старіння і вмирання організму, фундаментальних проблем сучасної біології та медицини.

Зміна наукового ставлення до смерті, зведення смерті до природного фізіологічного процесу, що вимагає кваліфікованого фізіологічного аналізу і вивчення, мабуть, особливо рельєфно проявилося у висловленні Івана Петровича Павлова:

«…яке велике і плідне поле розкрилося б для фізіологічного дослідження, якби негайно після викликаної хвороби, або через неминучої смерті експериментатор шукав з повним знанням справи спосіб перемогти ту й іншу»

Таким чином, вже на початку XX століття смерть з містичної «речі в собі», яка могла бути лише в думках вчених, перетворилася на об'єкт наукового пошуку, що вимагає спеціальних досліджень та аналізу. Об'єкт, який дозволяє не тільки зрозуміти причини припинення життя, зрозуміти першооснови, що відрізняють живі об'єкти від неживих.

Смерть в біології і медицині

Більшості клітинам багатоклітинних організмів притаманний апоптоз — запрограмована смерть. Одноклітинні організми припиняють життя двома способами — або гинуть, або діляться на дві клітини. Танатологія — розділ медицини, що вивчає смерть людського організму.

У процесі вмирання виділяють декілька етапів:

1. Передагональний стан — різко виражені розлади гемодинаміки, дихання, розвивається тканинна гіпоксія (киснева недостатність).
2. Термінальна пауза — раптова зупинка дихання, припиняється активність головного мозку.
3. Агонія — триває від декількох хвилин до години. Виключаються функції головного мозку. Свідомість втрачається, але може повертатися. Серцебиття — частіше, артеріальний тиск падає до 30 — 40 міліметрів ртутного стовпчика. Змінюється вигляд вмираючого — обличчя бліде чи земляне, ніс загострюється, очні яблука западають, рогівка втрачає блиск, рот привідкривається.
4. Клінічна смерть — відсутня серцева діяльність та дихання, однак незворотні зміни в організмі ще не наступили — тривалість до 5 хвилин.
5. Біологічна смерть — незворотні зміни в органах. До 20 годин ростуть волосся, нігті.
6. Клітинна смерть — припиняється ріст волосся, нігтів, наступають незворотні зміни в тканинах.

Смерть у релігії

• смерть — розлучення душі з тілом; друга смерть — розлучення душі з Богом.
• Пекло (гадеш; у ряді релігійних уявлень — місце, де утримуються тіла до остаточного Суду, який вирішується кармічним законом)
• Воскресіння (у ряді релігійних уявлень — відплата за поклоніння/покірність богам, виконування правил, догм).

Смерть у філософії

Ґвідо Каньяччі. Смерть Клеопатри. 1660 рік

В житті кожної людини рано чи пізно настає момент, коли вона питає сама себе про конечність свого існування. Людина — єдина істота, яка усвідомлює свою смертність і може робити її предметом роздумів. Але факт власної смерті сприймається людиною не як безперечна істина, а викликає, як правило, емоційне потрясіння, зачіпає найбільші глибини її внутрішнього світу.

Першою реакцією, яка слідує за усвідомленням власної смерті, може бути почуття безнадійності та розгубленості. Однак людина все життя існує, знаючи про свій неминучий кінець. І це знання стає керуючим в подальшому духовному розвитку людини. І тоді перед людиною стає питання про сенс і мету життя.

Роздуми над цим питанням для багатьох людей є початковим пунктом в опрацюванні того, що прийнято називати основною «лінією» життя. Відхилення від цієї «лінії» нерідко призводить до тяжких моральних колізій в життєдіяльності, а її втрата — до аморальної, або і до фізичної загибелі людини. Мета і сенс індивідуального життя кожної людини тісно пов'язана з соціальними ідеями і діями, які зумовлюють мету і сенс всієї людської історії, суспільства, в якому людина живе і працює, людства як цілого, його призначення і відповідальність на Землі і у Всесвіті. Цією відповідальністю чітко окреслюються межі того, що можуть і чого не можуть ні при яких умовах робити на індивідуальному і соціальному рівні людина і людство.

Але навіть якщо людина керується в своєму житті певними моральними цілями і використовує для їх досягнення адекватні їм засоби, він знає, що не завжди і не в усіх випадках може досягати бажаного результату, який в моральних категоріях означався в усі часи як добро, правда, справедливість.

Усвідомлюючи кінець свого земного існування і запитуючи самого себе про сенс життя, людина починає випрацьовувати власне ставлення до життя і смерті. І тому зрозуміло, що ця тема можливо є найважливішою для кожної людини і займає центральне місце в усій культурі людства. Історія світової культури розкриває віковий зв'язок пошуків сенсу людського життя з намаганнями розкрити таємничість небуття, а також з бажанням жити вічно і якщо б не матеріально, то хоча б духовно перемогти смерть.

Пошуками відповіді на це запитання займались і займаються міфологія, різні релігійні вчення, мистецтво, багаточисельні напрямки філософії.

На відміну від міфології та релігії філософія, якщо вона не є догматичною, апелює передусім до розуму людини і виходить з того, що людина має шукати відповідь самостійно, прикладаючи до цього власні духовні зусилля.

Смерть у праві

• Опосвідкування смерті
• Медико-криміналістична експертиза
• Відкриття спадщини

Див. також

	Портал «Біологія»
	Портал «Медицина»
	Смерть у Вікісловнику?
	Смерть у Вікіцитатах?
	Смерть на Вікісховищі?

• Життя
• Похорон
• Суїцид
• Громадянська смерть
• Танатотерапія
• Уявна смерть

Література

• С.А. Корсаков. Лекции по судебной медицине»
• Г. В. Шор. О смерти человека
• А.Б. Холмогорова. Страх смерти: культуральные источники и способы психологической работы