Європейський парламент

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Логотип Європейського парламенту
Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій
Європейського Союзу

Європе́йський парла́мент (скор. Європарла́мент) — законодавчий орган Європейського Союзу, що напряму вибирається громадянами Європейського Союзу. Спільно з Радою Європейського Союзу і Європейською Комісією парламент виконує законодавчі функції в ЄС і вважається одним з найбільш потужних законодавчих органів у світі.[1] В даний час парламент складається з 750 членів і 1 головуючого, які представляють найбільший міжнаціональний демократичний електорат у світі (500 мільйонів виборців у 2013 році).[2][3]

Починаючи з 1979 року, вибори проводяться кожні п'ять років, тим не менш, з того часу явка на виборах почала падати, а 1999 року впала нижче, ніж 50%. 2009 року явка склала 43%, починаючи з 90% у Люксембурзі та Бельгії до 20% у Словаччині. Явка виборців була нижчою 50% в 18 з 27 держав-членів.[4]

Хоча парламент володіє такою законодавчою владою, якої Рада і Комісія не має, він формально не володіє законодавчою ініціативою, на кшталт більшості національних парламентів.[5] Парламент — «перша інституція» ЄС (першим згадується в договорах), і розділяє законодавчі та бюджетні повноваження з Радою (за винятком деяких випадків, коли застосовуються спеціальні законодавчі процедури). Він також розділяє ψконтроль над бюджетом. Зрештою, Європейська комісія, виконавчий орган ЄС, підзвітний парламенту. Зокрема, парламент обирає голову Комісії та затверджує чи відкидає призначення комісії в цілому. Також парламент, прийнявши резолюцію, може змусити Комісію піти у відставку.

Останні всесоюзні вибори відбулись 2014 року. В січні 2012 року головою Європарламенту був обраний Мартін Шульц і свої обов'язки він буде виконувати до липня 2014 року. Європарламент засідає в трьох місцях: Брюссель (Бельгія), Люксембург, Страсбург (Франція). Пленарні засідання проходять у Страсбурзі і Брюсселі, у той час, як Люксембург є ​​домом для адміністративних офісів. Засідання Комітету проводяться також у Брюсселі.[6]

Функції[ред.ред. код]

  • разом з Радою, бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);
  • контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;
  • поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання.

Європарламент також призначає омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Зрештою, парламент може створювати тимчасові комітети з розслідування, чиї повноваження не обмежуються вивченням діяльності інституцій Спільноти, а можуть поширюватись і на дії країн-членів із впровадження політики Спільноти.

Амстердамський договір спростив законодавчий процес, фактично скасувавши процедуру співпраці (її ще використовують при розв'язанні деяких питань, що належать до розділу «Економічний та монетарний союз») і значно розширивши сферу застосування процедури спільного ухвалювання рішень.

Ніццький договір (набрав чинності 1 лютого 2003 року), своєю чергою, додав парламентові ваги в законотворчому процесі, ще більше розширивши сферу застосування спільного ухвалювання рішень і надавши йому право звертатися до Суду Європейських Спільнот на тих самих умовах, що й інші інституції.

З огляду на розширення Союзу, Ніццький договір збільшив граничну кількість місць у парламенті до 732 (Амстердамський договір передбачав не більше ніж 700 депутатів); нове правило набрало чинності для нового складу Європарламенту після виборів у червні 2004 року. Крім того, завдяки перерозподілові депутатських місць між «старими» державами-членами (які втратили 91 місце) та новими державами Союзу вдалося досягти рівноваги між реальною демографічною ситуацією та принципом рівності держав-членів.

Розподіл місць у Європейському парламенті[ред.ред. код]

http://www.europarl.europa.eu/news/en/news-room/content/20130214STO05853/html/Battle-for-seats-which-countries-will-have-to-give-up-MEPs-in-2014

Країна Місць Країна Місць
Німеччина 96 Велика Британія 73
Італія 83 Франція 74
Іспанія 54 Польща 51
Нідерланди 26 Бельгія 21
Греція 21 Чехія 21
Португалія 21 Угорщина 21
Швеція 20 Австрія 18
Данія 13 Словаччина 13
Фінляндія 13 Ірландія 11
Литва 11 Латвія 8
Словенія 8 Естонія 6
Кіпр 6 Люксембург 6
Мальта 6 Румунія (2008)

Болгарія (2008)

Хорватія (2013)

32

17

11

Загалом 751

Європарламент і Україна[ред.ред. код]

У травні 2012 президент Європарламенту Мартін Шульц і прем'єр-міністр України Микола Азаров домовилися про створення спеціальної Моніторингової місії Європарламенту під керівництвом Пета Кокса і Олександра Квасневського зі спостереження за розглядом справ екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко і колишнього міністра МВС Юрія Луценка. Місія діє з червня 2012. У квітні 2013 Європарламент продовжив роботу місії до вересня 2013, а в жовтні 2013 — до середини листопада 2013.[7]
16 вересня 2014 року Європейський парламент ратифікував угоду про асоціацію з Україною. За відповідне рішення проголосували "за" 535 депутатів. Перед голосуванням в Європарламенті пройшли дебати за участю всіх політичних груп.[8]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Європейський Союз Це незавершена стаття про Європейський Союз.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.