Вільгельм Шуберт (унтерофіцер СС)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільгельм Шуберт
нім. Wilhelm Schubert
Народження 8 лютого 1917(1917-02-08)
Магдебург, Провінція Бранденбург, Королівство Пруссія, Німецька імперія[1]
Смерть 12 січня 2006(2006-01-12) (88 років)
Золінген, Дюссельдорф, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина
Країна  Третій Рейх
 ФРН
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Член СС і СА
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шуберт.

Вільгельм Карл Фердинанд Шуберт (нім. Wilhelm Karl Ferdinand Schubert; 8 лютого 1917(1917лютого08), Магдебург, Німецька імперія — 12 січня 2006, Золінген, Німеччина) — німецький воєнний злочинець, обершарфюрер СС, блокфюрер[en] у концтаборі Заксенгаузен.

Біографія[ред. | ред. код]

Вільгельм Шуберт народився 8 лютого 1917 року в сім'ї слюсаря Ернста Шуберта та його дружини Паули[2]. Після його народження сім'я переїхала до Ґлоґув. До квітня 1931 року там відвідував протестантську народну школу[3]. Після закінчення школи навчався слюсарної справи у свого батька, який був слюсарем-механіком, і став налагоджувачем терезів. З 1 грудня 1931 року Шуберт перебував у Гітлер'югенді, а в листопаді 1933 року приєднався до Штурмового загону (СА)[3]. З 1 листопада 1934 року проходив військову службу у 8-му піхотному полку у Ґлоґуві та завершив її у чині єфрейтора запасу наприкінці грудня 1935 року. Згодом приєднався до підрозділів СС «Мертва голова»[4]. 1 квітня 1936 року приєднався до 10-ї сотні роти СС «Ельба». З 1936 року служив у концтаборі Ліхтенбург, у 1937 році закінчив школу для унтерофіцерів СС при концтаборі Дахау. 1 травня 1937 року вступив до НСРПН. У травні 1938 року був переведений до концтабору Заксенгаузен, де спочатку служив у політичному відділі, а потім у поштовому відділенні. У серпні 1939 року став блокфюрером табору[5]; він отримав прізвисько Пістолет-Шуберт через його захоплення стрільбою[6]. Шуберт особисто вбив 46 людей. 3 квітня 1942 року він убив німецького орнітолога Вільгельма Шустера[de]: під час ранкового аппеля[de] Шуберт вилаяв Шустера та почав бити його кулаками, а коли Шустер лежав на землі, Шуберт кілька разів наступив йому на обличчя. Шустер помер на площі[7].

З 15 липня 1942 року служив у складі 7-ї добровольчої гірської дивізії СС «Принц Ойген»[4], яка дислокувалася у Банаті у Югославії[8]. У травні 1943 році довелося перенести операцію на шлунку у шпиталі СС у Відні, а у серпні 1943 року був направлений у роту у танковому єгерському запасному навчальному підрозділі у Растенбурзі. Наприкінці грудня 1943 року був переведений у дивізію СС «Тотенкопф», яка перебувала у Польщі. На початку 1944 року навчав рекрутів у Румунії[8].

У липні 1944 року, після двох років служби в армії був вперше направлений у район Гродно, де служив як командир взводу, а потім як ординарець. 21 жовтня 1944 року отримав поранення у ногу та отримав різні опіки у районі Варшави. Після одужання у січні 1945 року знову відправили на озеро Балатон в Угорщині. У квітні 1945 року під час боїв навколо Відня був поранений осколками у голову та плече і доставлений на перев'язувальний пункт поблизу Амштеттена на Дунаї. 8 травня 1945 року потрапив у полон до американських військ. Шуберт перебував у різних табори для військовополонених СС на півдні Німеччини. 21 серпня 1946 року втік з табору для інтернованих у Лангвассері[8]. У серпні 1946 року прибув до Лейпцигу, де жила його дружина та сестра. Там його заарештували 2 грудня 1946 року, після того, як його впізнали колишні ув'язнені концтабору Заксенгаузен[9][4]. Разом з іншими співробітниками табору йому було висунуто звинувачення радянським військовим трибуналом у Берліні. 31 жовтня 1947 року його засудили до довічної примусової праці. Він відбував покарання у Воркутинському ВТТ. 14 січня 1956 року потрапив під амністію, його передали ФРН[10], але 8 лютого знову був заарештований і разом з Густавом Зорге постав перед земельним судом Бонна, де йому були інкриміновані злочини, скоєні у концтаборі. Предметом судового розгляду була участь у масових вбивствах 10 000 радянських військовополонених, а також численні замахи на життя в'язнів табору. Самого Шуберта звинуватили у 46 вбивствах[7]. 6 лютого 1959 року суд виніс Зорге та Шуберту вирок у вигляді довічного позбавлення волі та додатково 15 років ув'язнення. Відбував покарання у в'язниці Ремшайда. 31 січня 1986 року був достроково звільнений[11][12]. Після звільнення проживав у Золінгені та помер у 2006 році.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1018680373 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Morsch, 2016, S. 277.
  3. ↑ а б Justiz und NS-Verbrechen: Sammlung deutscher Strafurteile wegen nationalsozialistischer Tötungsverbrechen 1945-1966 / C.F. Rüter/D.W. de Mildt. — Amsterdam : Amsterdam University Press, 2013. — ISBN 9789089644923.
  4. ↑ а б в Freudiger, 2002, S. 122.
  5. ↑ Morsch, 2016, S. 278.
  6. ↑ Drobisch, 1993, S. 258.
  7. ↑ а б Nowak, 2010, S. 96—98.
  8. ↑ а б в Justiz und NS-Verbrechen: Sammlung deutscher Strafurteile wegen nationalsozialistischer Tötungsverbrechen 1945-1966 / C.F. Rüter/D.W. de Mildt. — Amsterdam : Amsterdam University Press, 2013. — ISBN 9789089644923.
  9. ↑ Hilger, 2003, S. 187.
  10. ↑ Klee, 2007, S. 572.
  11. ↑ Stephanie Bohra. Tatort Sachsenhausen: Strafverfolgung von KZ-Verbrechen in der Bundesrepublik Deutschland. — Berlin : Metropol Verlag, 2019. — ISBN 978-3863314606.
  12. ↑ Morsch, 2016, S. 279.

Література[ред. | ред. код]

  • Ernst Klee. Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. — 2. Auflage. — Frankfurt am Main : Fischer-Taschenbuch-Verlag, 2007. — ISBN 978-3-596-16048-8.
  • Günter Morsch. Die Konzentrationslager-SS 1936–1945: Exzess- und Direkttäter im KZ Sachsenhausen. — Berlin : Metropol Verlag, 2016. — ISBN 978-3-86331-823-9.
  • Klaus Drobisch, Günther Wieland. System der NS-Konzentrationslager. 1933–1939. — Berlin : Akademie-Verlag, 1993. — ISBN 3-05-000823-7.
  • Kerstin Freudiger. Die juristische Aufarbeitung von NS-Verbrechen. — Tübingen : Mohr Siebeck, 2002. — ISBN 3-16-147687-5.
  • Andrea Riedle. Die Angehörigen des Kommandanturstabs im KZ Sachsenhausen. Sozialstruktur, Dienstwege und biografische Studien. — Berlin : Metropol Verlag, 2011. — ISBN 978-3-86331-007-3.
  • Andreas Hilger, Ute Schmidt, Mike Schmeitzner. Sowjetische Militärtribunale. Die Verurteilung deutscher Zivilisten 1945–1955. — Köln : Böhlau Verlag, 2003. — ISBN 9783412068011.
  • Eugeniusz Nowak. Wissenschaftler in turbulenten Zeite. — Schwerin : Stock and Stein, 2010. — ISBN 978-3937447162.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вільгельм_Шуберт_(унтерофіцер_СС)&oldid=40637750