Ганс Крістіан Андерсен
| Ганс Крістіан Андерсен | |
| Hans Christian Andersen | |
 |
|
| Дата народження: |
2 квітня 1805 |
|---|---|
| Місце народження: |
 Данія, Оденсе |
| Дата смерті: |
4 серпня 1875 (70 років) |
| Місце смерті: |
Данія, Копенгаген |
| Національність: | данець |
| Мова творів: | датська |
| Рід діяльності: | письменник, поет |
| Напрямок: | новели, казки |
|
|
Га́нс Крістіа́н А́ндерсен (*2 квітня 1805, Оденсе — †4 серпня 1875, Копенгаґен) — данський письменник, казкар, автор відомих у всьому світі казок «Стійкий олов'яний солдатик», «Гидке каченя», «Снігова королева», «Дюймовочка» та інших. Казки Андерсена перекладені більш, ніж 150 мовами світу, вони стали основою для численних екранізацій, мультфільмів, театральних постановок, балетів тощо.
Зміст |
Дитинство [ред.]
Ганс Крістіан Андерсен народився в Оденсе — місті на данському острові Фюн. Його батько був бідним швецем, мати Ганна Марі Андерсдаттер — прачкою (вона походила з бідної сім'ї, в дитинстві мусила жебракувати, її поховали на кладовищі для бідних).
У Данії існує легенда про королівське походження Андерсена, бо в ранній біографії він писав, що в дитинстві грався з принцом Фрітсом, згодом — королем Фредеріком VII, і у нього не було друзів серед вуличних хлопчаків — лише принц. Дружба Андерсена з принцом Фрітсом, згідно з фантазією Андерсена, тривала і в дорослому віці, до самої смерті Фрітса. За винятком родичів, нібито лише Андерсен був допущений до труни покійного. Причиною цієї фантазії були розповіді батька Ганса Крістіана про те, що він нібито є родичем короля.
У ранньому дитинстві Ганс Крістіан був замкнутим хлопчиком з великими блакитними очима. Він сидів у кутку і займався своєю улюбленою грою — ляльковим театром. Це захоплення він зберіг і в юності.
З дитинства майбутній письменник виявляв схильність до мріяння і письменництва, часто влаштовував імпровізовані домашні спектаклі, що викликали сміх і знущання дітей. У 1816 помер батько Ганса Крістіана і хлопчикові довелося самому заробляти собі на прожиття. Він був підмайстром спершу в ткача, потім у кравця, працював на сигаретній фабриці. У 1819, купивши перші чоботи на зароблені гроші, Ганс Крістіан відправився у Копенгаген. Там він вивчав літературу, данську, німецьку і латинську мови, відвідував уроки у балетній школі.
Юність [ред.]
Протягом року в Копенгагені Ганс Крістіан намагався потрапити в театр. Спершу він прийшов додому до відомої співачки і, від хвилювання заливаючись сльозами, просив її влаштувати його в театр. Вона обіцяла все влаштувати, щоб тільки відв'язатися від настирливого дивного довготелесого підлітка, але, звісно, не виконала своєї обіцянки. Набагато пізніше вона скаже Андерсену, що просто сприйняла тоді його за божевільного. Ганс Крістіан був довготелесим підлітком з видовженими і тонкими кінцівками, шиєю і таким же довгим носом, він був свого роду життєвим аналогом Гидкого Каченяти. Але завдяки чудовому сопрано і його проханням, а також із жалю, Ганс Крістіан, незважаючи на не ефектну зовнішність, був прийнятий у Королівський театр, де грав другорядні ролі. Але із часом його все менше і менше задіювали у виставах, а потім почалася вікова ломка голосу, і він був звільнений. Колеги із театру говорили йому, що вважають Андерсена поетом. Сприйнявши цю пропозицію близько до серця, він починає писати.
Тим часом Ганс Крістіан склав п'єсу в 5 (п'яти) актах і написав листа королю, переконавши дати гроші на її видання. В цю книгу входили також вірші. Також він подбав і про рекламу та дав анонс в газеті. Книга була надрукована, але ніхто її не купував і вона пішла на обгортку. Ганс Крістіан не втрачав надії і поніс свою книгу в театр, щоб за п'єсою була поставлена вистава. Йому було відмовлено з формулюванням «з огляду на повну відсутність досвіду у автора». Але запропоновано вчитися через добре до нього відношення, а також зважаючи на його бажання. Люди, що поспівчували бідному і чутливому хлопчикові, також поклопотали перед королем Данії Фредеріком VI, який дозволив вчитися в школі в містечку Слагельсе, а потім в іншій школі в Ельсинорi за рахунок скарбниці. Це означало, що більше не потрібно буде думати про шматок хліба, про те, як прожити далі. Учні в школі були на 6 років молодші Андерсена. Він згодом згадував про роки навчання в школі як про найпохмурішу пору свого життя, через сувору критику ректора навчального закладу та болісно переживав із цього приводу до кінця своїх днів — бачачи ректора в кошмарних снах. В 1827 Андерсен завершив навчання. До кінця життя він робив на письмі безліч граматичних помилок — Андерсен так і не здолав грамоти.
Андерсен ніколи не був одружений і не мав дітей.
Творча діяльність [ред.]
У літературі дебютував восени 1828 року як автор сповненого казкової містики твору «Прогулянки від Хольмен-каналу до східного мису острова Амагер». Видана на Новий 1829 рік книжечка зустріла велику популярність, і вже в квітні вийшов її другий наклад.
Приєднався до прогресивних романтиків, писав вірші, поеми, п'єси, нариси, романи.
З 1835 друкує казки, яких за 40 років написав 156. У цьому жанрі найповніше виявився художній талант Андерсена. Казки Андерсена тісно пов'язані з фольклором, дуже динамічні, в них багато гумору, фантастика поєднана з реальним життям; багато казок є гострою соціальною сатирою («Нове вбрання короля», «Соловей», «Кожному — своє місце», «Свині», «Слимак і кущ троянди», «Дюймовочка»). Жорстоким грошолюбам у казках протистоять прості бідні люди, що їх Андерсен наділяє найблагороднішими моральними рисами і якостями («Стійкий олов'яний солдатик», «Кресало», «Русалонька», «Дівчинка з сірниками», «Снігова королева»). Казки Андерсена пройняті соціальним оптимізмом і щирою вірою в краще майбутнє людства.
Літом 1872 Андерсен упав з ліжка і сильно побився. Він так і не одужав після цієї травми, але прожив до 4 серпня 1875. Він помер у будинку свого друга банкіра Моріца Мельхіора[1]. Напередодні смерті він замовив музику на свої похорони, формулюючи замовлення словами: «Більшість із тих, хто йтиме за мною, будуть дітьми, тож нехай такт відповідає маленьким крокам»[1].
На час своєї смерті Андерсон уже здобув світову славу³. Він отримував стипендію від данського уряду як «національна гордість». Уже до смерті казкаря розпочалося планування встановлення йому пам'ятника, який зараз стоїть на площі перед ратушею у Копенгагені[2].
Переклади [ред.]
Твори Андерсена російською мовою переклала Марко Вовчок.
Українською мовою твори Андерсена перекладали М. Загірня, М. Старицький, О. Іваненко та інші.
Твори [ред.]
Тв.: Samlede skrifter. 2 udg., bd. 1—15. Kobenhavn, 1876–1880; Український переклад — Казки. Переклад і передмова О.Іваненко. К., 1955.
Казки online [ред.]
|
|
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
- ↑ а б Bryant, Mark: Private Lives, 2001, p.12
- ↑ Elias Bredsdorff, Hans Christian Andersen: the story of his life and work 1805-75, Phaidon (1975) ISBN 0-7148-1636-1
- ↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3
Література [ред.]
- Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
- Рудницький М. Видатний майстер казки // Жовтень, 1955, № 4.
- Дитинство Ганса описане в книзі для дітей «Ірен Роздобудько про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур та Чарлі Чапліна» / Ірен Роздобудько. — Київ : Грані-Т, 2007. — 160 сторінок. — Серія: «Життя видатних дітей». ISBN 978-966-465-258-9
Посилання [ред.]
 |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Ганс Крістіан Андерсен |
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Hans Christian Andersen |
