Гнатенко Костянтин Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гнатенко Костянтин Володимирович
Народився 8 травня 1961(1961-05-08) (62 роки)
Браїлів, Жмеринський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність поет, публіцист, співак, композитор, шоумен
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d]
Мова творів українська, російська
Напрямок естетизм
Жанр поезія, публіцистика, пісня
Сайт: Facebook
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гнатенко.

Костянти́н Володи́мирович Гнате́нко (нар. 8 травня 1961(19610508)) — поет, публіцист, співак, композитор, шоумен, арт-продюсер.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 8 травня 1961 року у Браїлові. Його рідне містечко Браїлів відоме на літературній карті України із біографії Володимира Забаштанського, чия творчість для молодого поета віддавна є духовним і моральним взірцем. З дитинства писав поезію, друкувався у багатьох дитячих часописах.

Про цей період Гнатенко згадував з певним пієтетом: «Мабуть, ще у школі став проявлятися мій потяг до творчости: рано почав писати вірші. Друкувався в журналах „Зірка“, „Ранок“ та „Дніпро“. Хоч як лають радянські часи, але тоді було багато позитивного. Наприклад, літературні студії, якими керували справжні майстри слова. У них це була громадська робота, але вони робили її від щирого серця. Наразі такого немає… Зараз відбулася підміна цінностей. Молодь виховують на псевдокультурі»[1].

Закінчив Гайсинське медучилище, збирався стати медиком.

Але згодом поринув у культурно-мистецьке життя. Закінчив Вінницьке училище культури, де вже на той час, у 1980-х роках існувала так звана «династія гомосексуалів», про яку написала статтю журналістка Т. Васильева"[2]. Після закінчення театральної студії у 1983 році вступив до Київського державного університету ім. Т. Шевченка, філологічний факультет якого закінчив у 1988 р. Будучи студентом, вступив до ВЛКСМ. Як згадував Костя, його головним наставником був професор Олександр Іванович Білодід.

У 1983—1984 рр. вперше в центральних часописах було надруковано два вірші авторства Гнатенка: вірш «В автобусі» (журнал «Дніпро», 1983, № 5), та вірш «Мить перед поцілунком» (на шпальтах альманаху «Вітрила», К., 1984, № 5, с. 36). У 1986 р. Гнатенко виступив у ролі літературного критика, давши влучну характеристику своєму земляку Станіславу Чернілевському, поету та сценаристу: «У Станіслава Чернілевського є позиція. Він не замасковує вад людського характеру, але й не применшує те краще, що в нашому житті безсумнівно домінує…» (Журнал «Київ». 1986. № 7-12. Стор. 30).

У 1989 році стає членом Спілки молодих письменників Радянського Союзу, його було прийнято туди на останній, 9-ій, всесоюзній нараді молодих письменників СРСР у Москві (травень 1989 р.). Як писав з цього приводу поет Василь Герасимюк: «Ще не вийшла його перша поетична збірка, але він, як і Оксана Шалак,— з тих авторів кількох публікацій у республіканській періодиці, які на останній Всесоюзній нараді (нині вже й не скажеш, чи останній за часом, чи взагалі останній) молодих літераторів, були прийняті до Спілки»"[3].

У 1990 р. дебютував на шпальтах московського поетичного альманаху «Истоки» (1990, № 22, с. 37-38), в ньому вийшли вірші Гнатенка «Мой день», «Холодная осень», які переклав на російську мову поет Сергій Строкань.

У часописі «Дніпро» (1991 р., № 3, с. 146—147) опубліковано вірш «Ми всі крутого часу діти», згодом у часописі «Київ» (1991 р., № 12, с. 63—65) вийшов вірш «Перевтілення». Обидва твори мали великий громадсько-політичний резонанс.

У 1988—1989 рр. працював екскурсоводом у Державному музеї книги та друкарства, у 1989—1990 рр. — входив у правління Добровільного товариства любителів книги УРСР. З 1989 р. по 1992 р. працює консультантом-екскурсоводом, а також старшим науковим співробітником в Державному музеї ім. Т. Шевченка. У 1992—1995 рр. працював у театрі «КІН» під керівництвом В. Семенцова.

Як згадував Гнатенко: «Очень доволен и горжусь тем, что мне довелось поработать в музее Тараса Шевченко в Киеве. В этом музее я застал ещё настоящих шевченковедов, а не людей, которые попали туда по блату. Дружил с дочкой композитора-классика Михаила Вериковского: хотя она была гораздо старше меня, но у нас были замечательные отношения. У неё были просто энциклопедические знания, и я многому у неё научился. Работая в музее, я смог понять, каким был Тарас Шевченко. Потом был театр „КИН“, который находился на Оболони. Мы сделали в этом театре спектакли „Тарас Бульба“, „Птицы невидимого острова“ и много других. Но как-то он сам по себе распался — начались финансовые трудности и стали уходить ведущие актёры».[1].

Вже у 1992 р. Костя перейшов на дитячу лірику, надрукував чотири перших дитячих вірші у журналі «Однокласник» (1992. № 1): «Душа мудріша», «Дзвін», «Ностальгічний мотив» та «Чарлі».

Разом з Олесем Ульяненком та Олександром Яровим на початку 1990-х рр. входив у творчу асоціацію «500», що згодом саморозпустилася.

У 1994—1995 роках займався редагуванням книг для київської філії харківського видавництва «Фоліо». Як писав у спогадах поет Вишенський Станіслав Олександрович: «Вряди-годи приходив на гостину приятель Романа Корогодського колишній політв'язень психіатр Семен Глузман та упорядник так і не виданої антології „Київська школа поезії“ Кость Гнатенко, котрий теж приятелював з нашим фінансовим директором. До речі, саме Корогодський запропонував на упорядника антології Костянтина Гнатенка. А її редактором мав бути Юрко Ґудзь». (Вишенський С. Після пристрастей і страстей: автобіографічний нарис // Кур'єр Кривбасу. — 2012. — № 268/270. — С. 274—335).

З середини 1990-х рр. постійно живе в у Києві, де завдяки спонсорам отримав квартиру за адресою: вул. Малишка, буд. 17.

Робота на телебаченні[ред. | ред. код]

У 1995 році починає кар'єру на телебаченні. До 1998 року веде ток-шоу «Бар „Чорний кіт“» (режисер Олександр Бар) на УТ-1, далі - на телеканалі «Інтер». Згодом короткий час вів нову телепрограму «Чорний кіт XXI століття», яку також закрили. Як розказував Костя, це сталось після того, як він у 1997 р. став виступати як співак та шоу-мен та зважився на камінґ-аут, й з того часу почалася його травля з боку деяких колег: «Критиковали почему-то не меня, как телеведущего, а мою сексуальную ориентацию». Також Гнатенко визнав: «Мене поперли за надмірну розкутість та саморекламу».

Щоправда, поетеса Чубач Ганна Танасівна наводить іншу причину усунення Гнатенка з телебачення: «12 квітня 1998 року в телепередачі „Бар Чорний Кіт“ К. Гнатенко та О. Бузина насміхались із творчості Т. Г. Шевченка». З цього приводу Чубач написала вірша «Кривди епохи», який починався словами: «В барі котячім ввечері вчора словом ганьбили Тараса виродки кволі» (Чубач Г. Дзвінка ріка. К., 2000. С. 32). Чубач тоді ж поскаржилася на Гнатенка директору телеканалу.

На завершення, у лютому 2000 р. Гнатенку вдалося випустити на каналі «ТЕТ» лише два випуски телепрограми «Бар „Чорний кіт“». На наступні програми не вистачило грошей, а спонсора знайти не вдалося. На цьому ток-шоу перестало існувати.

Як писав Іван Тюссо (письменник Іван Рябчій) на шпальтах газети «Бульвар Гордона»: рос. «До засветки на эстраде Костя был известен как стильный телеведущий, однако после обнародования правды о себе самом его быстро забыли. Образ „стильного чувачка“ Гнатенко не имел популярности, поэтому Косте пришлось срочно переквалифицироваться в ведущего и публициста (до сих пор его статьи можно почитать в журнале „Один из нас“)»[4].

У 1999 — 2000 роках працює над телепроєктом «Егоанатомія» на ТВ Табачук. У 2000—2001 роках разом з Артуром Кульповичем також був ведучим телепрограми «Балаганчик» на ТВ Табачук.

Нове амплуа Гнатенка телекритики сприйняли досить гостро. Ось що писала авторка газети «Сегодня» Даша Щаслива: "Була колись в українському телеефірі пристойна програма під назвою «Чорний кіт» (варіант № 1 — ще без блискіток, скафандрів і експертів), яку вів інтелігентний, начитаний хлопець Костя Гнатенко. Його начитаність і інтелігентність не те щоб кидалися в очі, бо ці якості завжди відрізнялися якоюсь непомітністю, але відкладалися в підсвідомості… Пройшли роки. У юнака порідшала зачіска, він станцював у кількох жіночих костюмах і боа пару танців у власному шоу, дав ряд зовсім нескандальных інтерв'ю щодо власної сексуальної орієнтації (говорити про власну орієнтацію або національність з придихом — все одно що хвалитися, що ти народився в четвер) і, нарешті, поблукавши по різних каналах, з'явився на ТБ-Табачук. Що стосується «Егоанатомії», то за жанровим забарвленням — це начебто той же «Чорний кіт» — довірлива, щира розмова на тему «особистість у контексті часу і заданих обставин». Тільки немає у сьогоднішніх розмов колишньої атмосфери щирості, інтересу до співрозмовника — є пересиченість, та особлива манірна стомленість, за фасадом якої живуть, як правило, смертельна нудьга і відсутність якого б то не було інтересу до подій. Але вищесказане — лише припущення, які ще потрібно довести, в той час, як щодо «Балаганчика» доводити нічого не треба…. У народі побутує хитра приказка: «Звідки що береться?». Згадуючи «Чорний кіт» столітньої давності, я з сумом думаю: «куди що дівається?».[5].

У 2000 — 2003 роках — ведучий передач «Пестунчик долі», «Моя зірка» (канал ТВ Табачук), «Друзі наші менші» на Київському телебаченні.

У лютому 2012 року на інтернет-сайті Say.TV презентовано авторський інтернет-проект Гнатенка Andybar-TV («Чорний кіт»), випуски якого онлайн разом з Гнатенком проводив Артур Кульпович.

24 березня 2012 року на Першому національному каналі відбулася прем'єра оновленого нічного ток-шоу «Нащадки» з ведучими Анастасією Рибчинською та Костею Гнатенком. Коментуючи шквал критики на це призначення, продюсер Першого каналу Ілля Ноябрьов заявив наступне: «Нет доказательства, что человек — нестандартной ориентации, и если мы начнем перебирать всех людей нестандартной ориентации на канале, в политике и так далее, то зря с вами потратим время, — прокоментував призначення Ноябрьов. — Гнатенко один из лучших украинских журналистов, прежде всего»[6].

Тим не менш, весною 2014 р. телепрограму «Нащадки» було закрито. 6 квітня 2014 р. вийшов в ефір останній випуск програми.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Активно проявляв себе, як співак, поет-пісняр та композитор. За словами Костянтина: «Перші пісні були написані для Віктора та Любові Анісімових, Ірини Грей, Інеси Братущик та Ореста Хоми. З появою на естраді Ірини Білик ми написали з нею кілька пісень. Писав для EL Кравчука. Згодом сам почав писати музику на свої вірші й співаки почали виконувати повністю мої авторські пісні (…) Всі артисти хотіли мати у своєму репертуарі пісні українською мовою. Тоді був високий градус підйому української пісні. Їй було місце і в радіоефірі, і на телебаченні. Була „Територія А“, куди не треба було нести гроші, а записати пісню, зробити кліп. Тоді нами рухала ідея. У ті часи всі вірили, що Україна вже відбулася, а виявилося, що зараз знову доводиться все вигризати». .[7]

Написав ряд ранніх пісень для Ірини Білик, також на початку дев'яностих короткий час видавав журнал «Батерфляй».

У 1995 р. за кошти спонсора Володимира Зварича виходить перший альбом Костянтина «Стильний чувачок», який приніс йому велику славу. У 1997 р. за участю композитора Геннадія Татарченка, режисера Бориса Озерова, балетмейстра Ірини Мазур та автора костюмів художника-дизайнера Володимира Фурика було створено авторську гомоеротичну шоу-програму Кості «Я не монстр», яку вперше було презентовано 28 листопада 1997 року у Львівському оперному театрі. Щоправда, це шоу гостро засудило греко-католицьке духовенство Львова: спрямовану проти Гнатенка статтю було опубліковано у львівській Архиєпархіальній газеті «Мета», 1997 р., № 22-23 (118—119). Автор допису Петро Гусак зазначав: «Про що ж йшлося, що то за тематика шоу з такою дивною назвою? Львівська радіотрансляція була трохи щедрішою на пояснення. Виявляється, це театралізоване дійство мало на меті популяризувати „розкріпачення душі“ та „любов мужчини до мужчини“, мистецьким шляхом переконати про „прийнятність“ і „рівноправність“ такої „любові“. Отже, називаючи речі своїми іменами: у львівській опері відбулося гомосексуальне шоу». Резюмуючи, Гусак заявляв про Гнатенка наступне: «Але коли він цим хизується, доказуючи, що „біле це чорне“, що гомосексуальність є таким же природним, як і гетеросексуальне кохання та намагається пропагувати його мистецьким шляхом, то тоді він монстр. Монстр моральний». .[8]

Також програму було презентовано у кількох нічних клубах (найгучнішою була презентація 15 лютого 1998 р. в клубі «Голівуд»), з нею через багато часу став працювати створений у 2010 р. гей-балет «Білі ночі». Щоправда, критики одразу ж звинуватили Костю в плагіаті творів та сценічних образів Бориса Моісеєва та Сергія Пенкина. Зокрема, композитор Андрій Баш писав про враження від виступу Гнатенка 24 листопада 1998 року в рамках фестивалю «Перлини Сезону-98»: «Неожиданно откровенным оказалось выступление известного поэта-песенника и телеведущего Кости Гнатенко. Видимо в его шоу „Я не монстр“ (я его не видел) такого рода номера являются органичными, но в сборных концертах оголенные ягодицы мужского балета в сочетании с однозначно трактуемыми движениями и жестами в первый момент, мягко говоря, шокируют. Но, в общем-то, публика воспринимала „на ура“. Ну и, если уж речь зашла о г-не Гнатенко, хочу отметить, что такого рода номера в исполнении Сергея Пенкина выглядят несоизмеримо лучше — хотя бы потому, что Пенкин умеет петь». .[9]

Також робився наголос на те, що Гнатенко не здобув музичний фах, як писав один музичний критик: «Дійшло вже до того, що „заспівали“ ведучі телепрограм (Костянтин Гнатенко), літератори (Юрій Рибчинський), науковці-викладачі (ректор Київського університету культури і мистецтва професор Михайло Поплавський)».

Але загалом музичні оглядачі схвально зустріли шоу «Я не монстр». Ось приклад відгуку з сайту ЛНМА: "Для того, щоб співати, потрібно мати не лише голос — повинна співати душа. І він співав. Не лише душею, а ще й тілом. Тілом у даному випадку був хлопчик Ростислав Брох, увесь одяг якого складався з ледь помітних трусиків. Він скочувався до ніг співака, звивався біля нього змією, тремтів в агонії під звуки лірично-еротичних мелодій. Далі з'являлись чорні тіла, що оточували співака протягом усієї, досить автобіографічної, пісні «Гріхи». Львівський балет "Життя « під керівництвом Ірини Мазур створював справжнє гріховне дійство, продемонструвавши, на відміну від головного героя, неабиякий професіоналізм». .[10]

Коментуючи власне гомоеротичне шоу «Я не монстр», Гнатенко заявив: «Мое шоу о любви. Да, я пою об однополой любви. Честней будет, если я спою: „Я зустріну хлопчика і віддам йому свою любов до дна“. Или „Ранок, не приходь, я лежу в твоїх обіймах, мій юний друже“. Не имеет значения, к какому объекту я обращаюсь, мужского рода или женского. Главное, я это делаю честно».[11]

Також у 1997 р. Костя Гнатенко здійснив свій камінґ-аут та публічно визнав себе гомосексуалом, прославившись, як перший «офіційний ґей» України — поет та співак (другим після нього на це зважилась лише одна знаменита людина — телеведучий Єрема Анатолій Васильович). У 1998 р. на одному з концертів представив свою подругу Олену, з якою збирався завести дитину. Як заявляв Костя журналісту газети «Московский Комсомолец» в Украине" А. Щекавицькому, це був свого роду альянс, ділова угода про народження дитини.[11] Але згодом цей союз розпався, тому що Гнатенко став представляти себе як «стопроцентного ґея». Щоправда, у 2008 р. Костя став заявляти про свою бісексуальність, зазначивши наступне: «Я состою не только из голубого цвета, я разный»[12].

З плином часу було створено другу шоу-програму його авторства «Солдат кохання», з якою виступав еротичний чоловічий балет. Нову кабаре-програму «Солдат кохання» Гнатенко показав у 1999 р. у Харкові та Донецьку.[13].

Автор слів та музики пісень для таких зірок, як Вєрка Сердючка, Ірина Білик, Геннадій Вітер, Наталя Могилевська, El Кравчук та інших.

Найвідомішими хітами авторства Гнатенка стали пісні з репертуару Ірини Білик «Я розкажу», «Що було», «Хай живе надія» (альбом «Я розкажу», 1994 р.), «Просто літо» (альбом «Так просто», 1996 р.), «Я буду», «Я не знаю» (альбом «Фарби», 1998 р.), дуету Інеси Братущик та Ореста Хоми «Замок кохання», дуету Анісімови Любов і Віктор «Буду тебе чекати», Іштвана «Сонечко», Наталки Самсонової «Таемна любов», Галліни «За дощами», Г. Вітера «Серце-серденько» та «Осень», Аліни Апрель «Спаси меня, любовь», Карлен «Коли зачиняться кав'ярні», El Кравчука «Навіщо холодіє кров», «Несміяна», «Солдат кохання», «Доля», «Де ти?» (у співавторстві з Олександром Злотником), та «Вогонь», шлягери А. Данилка «Поезд Киев-Одесса», «Ты ушел», Н. Могилевської «Наша Україна» та «Молода країна», шлягери білоруського гей-співака Ігоря Поланського «Лети» та «Любовь цвета неба», співачки Натаніка (Наталя Пугачова) «220 вольт», український переклад шлягеру російського гурту «Балаган Лимитед» під назвою «Що ти хочеш?» (з альбому цього гурту «Киев-Москва», 2005 р.).

У 2008 р.  вийшов другий, російськомовный альбом «Киев-Одесса (Львов транзит)», у 2009 р. — альбом «Я люблю тебе, ти знай». У 2000 р. було презентовано перший відеокліп на пісню «Стильний чувачок»[14]. А у 2009 р. — другий відеокліп на пісню «Я вже не той». Згодом було змонтовано ще один відеокліп на пісню «Я розкажу». Творчий злет у 2008—2009 рр. відбувся завдяки новому директору та партнеру Костянтина, рекламному продюсеру та власнику рекламного ТзОВ «Триплан-Україна» Сергію Івановичу Хомутову, 1968 р. н.

Активною була й літературна праця.

У 1995 р. відбувся вихід у світ збірки віршів «Видіння», яка була просякнута гомоеротичними сюжетами. У 1999 р. — у співпраці із львівською художницею Наталією Балух вийшла книга для дітей «Добра книжечка». У 2002 р. разом із ще однією львівською художницею, Вікторією Ковальчук, видали дитячу книжку «Весела книжечка». У 2010 р. з нею ж було видано книгу «Рожева мрія». До друку готова книга віршів «З небесами».

Як визнавав згодом Гнатенко: «Работа со стихами и прозой — это главное. Потому, когда работаю над стихами и песнями, то переживаю какое-то особенное состояние. Я начал писать прозу и стихи для детей — это моя давняя мечта. И эта работа имеет какую-то энергетическую силу, помогает, придаёт сил. Даже однажды помогла избавиться от очень серьезной болезни и остаться в живых… Жажда созидания победила: просто вытащила меня с того света. Может быть, в этом есть что-то мистическое».[1]

Продюсерська, сценічна діяльність[ред. | ред. код]

4 квітня 1998 року за участю Гнатенка відкрився перший в Києві та Україні постійно діючий ґей-клуб «Big Boy Club» (з 2002 р. — «Андрогін») по вул. Гарматній.

Також, 23 серпня 1998 року Костя та бізнесмен Олександр Фесенко в київському кінотеатрі «Київська Русь» відкрили другий у столиці ґей-клуб «Бомонд», який проіснував недовго (згодом — елітний клуб для змішаної публіки, ґей-френдлі під назвою «HEAVEN»). Також влітку 1998 року Гнатенко вперше був ведучим ґей-вечірки в клубі «Ніка».

4 вересня 1999 року разом з директором арт-агентства «Art-Zamana» Ігорем Бондаренком відкрив ґей-клуб «Клітка» на Печерську.

Крім того, у 1999 році за участю Гнатенка було засновано ґей-клуби «Бродяча собака» на Львівській площі, та «Совок» на Сінній площі.

У 2000—2002 рр. Гнатенко був артдиректором для гомосексуального арт-агентства «А-1» та арт-проекту «Disco Pride Party», якими керував ґей-активіст Володимир Зварич. У 1999—2002 рр. був одним з артдиректорів клубу «Клітка» на Печерську, генеральним директором якого був ґей-активіст Ігор Бондаренко, а виконавчим директором став продюсер Ігор Алмазов. Однак згодом шляхи Гнатенка та Бондаренка розійшлися, й у новий ґей-клуб «Кібер», який заснували у 2004 р. Ігор Кириленко та Ігор Бондаренко, Гнатенко влаштовуватися не став.

У 2005 р. за участю Костя було засновано клуб «Помада», артдиректором якого той став. Згодом, у 2010 р. було засновано новий клуб «Andybar». Як артдиректор цих двох закладів, Костя проводив співпрацю з іншими київськими нічними клубами подібного напрямку: «Президент», «Андрогін» (директор Олександр Кармазін) та «Тема-Клуб» (директор Олександр Толстов).

У різні часи Костя був продюсером або артдиректором у таких артистів, як El Кравчук, Артур Кульпович, Наталя Пугачова, Леді Романовська, Ая (Настя Рибчинська), шоумен та діджей Євген Хортів (Dj Egoist), шоумен та діджей Влад Яма (DJ Set). Також Гнатенко займався продюсуванням таких травесті-артистів, як Фріда Бакс (Брох Ростислав Львович з м. Теплик, резидент клубу «Совок», з 2006 р. — клубу «Помада»), Діва Монро (киянин Олександр Федяєв, клуб «Клітка», 1998—1999 рр., клуб «Андрогін», тепер клуб «Арена»), Дана Національ (Богдан Корнієнко), Белла Огурцова (Мотрич Володимир Петрович з м. Черкаси, клуби «Клітка», «М-Клуб», «Андрогін», з 2006 р. — «Помада»), Андрелла (Андрій Корнієвський), Урсула (Артем Семенов), Айседора Вулкан (Бакликов Сергій Михайлович, киянин, у 2005—2007 рр. артдиректор клубу «Андрогін», згодом перейшов як арт-менеджер у «Помаду»), Жанна Симеїз (Юрій Чудовський), Норма Посполита (журналіст Тарлецький Едуард Зіновійович, до 2011 р. користувався псевдонімом Мадам Жу-Жу), Єва Желанная (дизайнер Сергій Мангасарян з с. Ковшаровка поблизу Харкова, клуб «Арена»), Артеміда Стар (Артем Романовський), Майдана Вогняна (Костянтин Харламов з Донецька), Аврора Заря (Артем Темпалов), Маліка (Антон Агафонов), Діна Лав (Дмитро Черников), Діта Каприз (Михайло Павлюк), Тьотя Шер (Микита Черняєв), Шанті (Юрій Коваленко), Селена (Олексій Громов), Марлен Шкандаль (Олександр Данілін з Харкова), Діва Кристал (Сергій Мельник з Харкова), Лола Феррарі (Олександр Демидов з м. Березань), Тьотя Ірен (Ігор Кириленко, артдиректор ґей-клубу «М-Клуб» та гей-клубу «Кібер»), Прісцілла Готьє (Вячеслав Величаєв), Роксі Карамель (Роман Шевченко, у 2000—2005 рр. — резидент гей-клубу «Совок», з 2005 р. — клубу «Андрогін»), Номі Мелоун або Номі Чечетов (Володимир Горецький, резидент клубу «Клітка», з 2003 р. — артдиректор клубу «Андрогін»), Гуппі Стар, Крістіна Гранд, Моніка Данс, Соня Мармеладова, Лара Кошерна, Маряша Персик, Дебора Найт, Ліза Кокс, Рафаелка Солодка, Габріела Версаль, Нана Річі. Щоправда, частина травесті-артистів згодом перейшла під опіку продюсерського агентства «Art-Zamana», яке з смертю його засновника та директора Ігоря Бондаренка у 2008 р. очолив продюсер Ігор Алмазов. Зокрема, від продюсерських послуг Гнатенка відмовився транссексуал-артист Діва Александрія (Олександр Абицький), який з 2005 р. проживав на теренах Закарпаття після повернення з Москви, та помер у 2006 р. при загадкових обставинах.

21 червня 2009 року за участю Гнатенка, як журі, у м. Одеса пройшов фінал конкурсу «Міс травесті-діва України 2009», переможцем якого став артист Марлен Шкандаль. Також альтернативний конкурс «Міс травесті України 2009» пройшов у клубі «Андрогін» (директор та продюсер конкурсу — Олександр Кармазін) 7 серпня 2009 року, переможцем став артист Лола Феррарі (Олександр Демидов з м. Березань). Новий конкурс травесті-артистів «Miss Diva» пройшов 17-18 травня 2013 року в клубі «Помада», ведучим та організатором виступив Костя Гнатенко; перемогли артисти «Маша Ханська» та «Помпея Мамайська».[15] Конкурс «Miss Diva», метою якого є підтримка і відкриття молодих українських артистів жанру травесті, з 2013 р. проводиться щороку в столичних гей-клубах. У 2014 р. його переможцем став продюсований Гнатенком артист Гризольда Шторм з Одеси, а у 2015 р. — столичний артист Діва Алекса.

У червні 2010 р. Гнатенко з його балетом «Білі ночі» став лауреатом конкурсу «Шукаю продюсера» як найкращий шоу-проект року з піснею «Я вже не той». На цьому ж конкурсі у 2011 р. було презентовано перший російськомовний хіт Гнатенка «Первая ночь без тебя», на який того ж року відзняли відеокліп. Щоправда, російськомовних пісень у нього було й раніше написано кілька: «Ты меня мучила», «Как я мог», «Давай начнём», «Кровь-любовь», але рейтинговою стала саме ця остання.

У 2011 р. випустив сингл «Lady Man» з резидентом клубу «Помада» травесті-артистом Айседорою Вулкан. Одну з пісень «Lady Man» виконав сам.

У 2012 р. травесті-артист Фріда Бакс на слова та музику Гнатенка видав альбом «Я не такая».

Як виконавчий директор та промоутер, Костя продюсував заснований в жовтні 2000 р. гомоеротичний шоу-балет «Guys from Heaven» («Хлопці з небес»), разом з яким вирушав на гастролі, неодноразово проводив спільні виступи на концертах у столичних гей-клубах. Гнатенко виступав одночасно як продюсер балету, ведучий його шоу-програм та арт-менеджер, а також як сценарист окремих шоу-проектів. Артдиректором та постановником балету став видатний хореограф Вадим Валерійович Прокопенко, який у 2011 р. призначений Головним балетмейстером Національної оперети України.

7 березня 2001 р. цей балет презентував стриптиз-шоу в клубі «Еврика», на той час до нього входило 9 артистів.[16]. За участю Гнатенка, як ведучого, балет з вересня 2001 р. давав шоу-програми в клубі «Бінго». У 2002 р. Гнатенко став сценаристом двох нових шоу-програм балету: «По следам Хеллоуина» та «Плохие парни из солнечного города», що було презентовано в клубі «Sun City». Балет Гнатенка у 2001—2003 рр. часто виступав у столичному ґей-френдлі клубі «Heaven» (директор — Анатолій Компаниченко).

Адміністратором та фінансовим директором ґей-балету став голова приватного івент-агентства «Art Consulting» Сергій Ларкін. Останній одночасно був артистом балету, його художнім керівником, більш відомим під артистичним іменем Ліон. Про його ґей-естетику та стосунки з ґей-спільнотою журналістка Ірина Єпифанова пише наступне: «Запитую в Ліона, чи не докучають хлопцям ґеї. А він, посміхаючись, пояснює, що „трохи не такі“ можуть прислати пляшку доброго шампанського або ж розсипатися дрібним бісером у компліментах. Та грубощів собі ніхто не дозволяє. До того ж Кость Гнатенко, ведучий усіх шоу-програм цього балету, у властивій йому іронічній манері завжди знаходить можливість делікатно згладити гострі кути. Навіть дарує на прощання недбалому залицяльникові календарик чи плакат із зображенням танцюристів»[17].

1 грудня 2003 року балет «Guys from Heaven» презентував на сцені столичного театру оперети нову сольну програму авторства Прокопенка «Пластика вогню», згодом — спектакль «Дежавю», а у квітні 2010 р. презентував оновлену шоу-програму, перероблену у спектакль, також авторства Прокопенка «Пластика вогню». У 2004 р. продюсований Гнатенком балет здобув гран-прі італійського фестивалю «Music World».

Також у жовтні 2010 р. Гнатенко презентував свою спільну з новим гей-балетом «Білі ночі» (засновник та автор проекту Дмитро Палюх, хореограф Вадим Прокопенко) шоу-програму «Новые романтики», через місяць з цим же балетом — шоу-програму «Бар „Черный кот“ — возвращение в народ». У 2011 р. з цим же балетом презентував нову концертну шоу-програму «Ангели щастя». Як заявив Прокопенко: «Я не називаю те, що ми робимо, стриптизом, це щшвидше танець з елементами еротики».[18].

Також у 2011 р. Гнатенко дебютував, як модельєр одягу, було проведено показ його колекцій.

7 лютого 2014 р. у м. Київ відкрився новий ґей-клуб «Ліфт», в якому Гнатенко також став артдиректором[19]

Також у 2020 р. відкрито клуб «Версачі» у Києві.

Публіцистична та громадська діяльність[ред. | ред. код]

Починаючи з 1997 р., регулярно друкувався в журналі «Один з нас», плідно співпрацюючи з його першим головним редактором Леонідом Нефедовичем (у 1997—1998 рр., з 1998 р. — редактор журналу «Батерфляй»), а також з сучасним редактором, журналістом Станіславом Науменком.

Заявляв про важливість камінг-ауту, опираючись на власний досвід: «Я увлекся поэзией, ходил на поэтические студии, в частности в журнал „Дніпро“, ездил на семинары. Но чувствовал, будто что-то сдавливает меня, сдерживает музу, не позволяет самовыразиться. И в один прекрасный момент понял: дело в том, что я не честен, что должен признаться в своей сущности хотя бы на бумаге. Появились первые стихи об этом, потом в 1995 году вышла книжка „Видіння“, выдержанная в гомосексуальной эстетике. Затем — песенные тексты, жанр, более доступный и популярный. От многих композиторов получил категорический отказ. С вниманием отнесся только Геннадий Татарченко. Получились песни в стиле кабаре».[20].

Прославився, як блогер та колумніст (ведучий колонок в інтернет-виданнях). Зокрема, критикував гомофобне спрямування телебачення: «Нещодавно дуже тихо і скромно пройшов день пам'яті Лесі. І саме в цей день я почув по телевізору, як один поважний критик дуже непереконливо переконував тих, хто любить творчість великої поетеси, що вона не була лесбійкою. Це слово далося критикові надто важко. Здається, він аж спітнів від напруги, захищаючи поетесу від такої „страшної“ репутації. І це в наш час! Чому, навіщо, для чого? Питання для демократичного вільного світу більш ніж смішне, а у нас таки задумаєшся, особливо коли слово гомосексуал завжди знаходиш у „достойному“ переліку на кшталт: злодій, повія, вбивця, ґвалтівник, п'яниця тощо…»[21].

В окремих випадках виступав як майстер епатажу, схильний до гострих заяв та скандальних висловлювань. Наприклад, коментуючи прозу Оксани Забужко, Гнатенко заявив: «Хочеться зауважити шановній авторці, що вона так розуміється на гей-культурі, як дупка в м'ятних краплях» (К. Гнатенко. — Бульвар, 2000, No 33). Коментуючи Аллу Пугачову, Гнатенко висловився наступним чином: «У Аллы Пугачевой есть интересная песня: „О сколько их упало в эту бездну!“ Мне кажется это не метафора. Киркоров питается пугачевской лагуной, растет оттуда и благоухает ее запахами…» (Лузина Л. Как я была скандальной журналисткой: бульварные статьи, интервью, анекдоты о «звёздах». Харьков, 2004. С. 215).

7 жовтня 2005 р. в газеті «2000» заявив про лицемірство вітчизняного політикуму стосовно проблеми гомосексуальності, зазначивши наступне: «Я знаю, что в Верховной Раде очень много гомосексуалистов. Они пользуются услугами мальчиков. Но ни один из них никогда в жизни даже под пытками не признается в этом. Ибо сразу получит тавро „прокаженного“. Он потеряет бизнес, рухнет политическая карьера. В лучшем случае в Украине игнорируют гомосексуалистов».

Також Костя дав характеристику вічизняним геям серед знаменитостей: «Я знаю массу гомосексуалистов среди знаменитостей. Но ни один из них не заикался в обществе о сексуальных пристрастиях. Мало того, на людях, скажем, на приеме или презентации, они стараются не общаться со мной, и я не подхожу к ним, чтобы не бросить на них тень „порока“. Но я их не осуждаю (…) К тому же только один из состоятельных „голубых“ не боится мне помогать. Если вначале я рассчитывал только на поддержку представителей своей сексуальной ориентации, то потом зарекся. Напрасно они определили меня своим знаменем. Ибо представляют собой безликую, бесхребетную, пугливую массу».[22].

У 2005 р. Гнатенко виступив з епатажною заявою про «голубе лобі» в вітчизняній естраді, сказавши наступне: «Навіщо їм (продюсерам) тратити гроші на чиюсь творчість, коли вони їх тратять на молоденьких хлопчиків? Хоча вони постійно говорять, що треба щось робити. Але далі популізму не йде — це ж українські геї… Хоча всі творчі організації очолюють геї. Вони страшенно бояться, щоб, не дай Бог, їх не запідозрили. Бо в нашій країні позбудуться всіх регалій»[23].

У 2009 році дав інтерв'ю газеті «Високий замок», в якому висловився на цю тему ще більш відверто: «Ніхто не здогадується, що український шоу-бізнес на відсотків сімдесят складається із осіб нетрадиційної орієнтації. Але вони все гарно маскують і, бачачи, яке у нас жорстоке суспільство, ніколи не зізнаються, що у них коїться всередині. Часто ці люди заводять традиційні сім'ї, аби вберегтись від кривих поглядів. Вони живуть подвійним життям, але всі їх люблять і поважають» (Костя Гнатенко: «Сімдесят відсотків українського шоу-бізнесу— нетрадиційної орієнтації…»: [бесіда з композитором, журналістом / записала Інна Корчук] // Високий Замок. — 2009. — 14—15 листоп. — С. 7).

Активною була й громадсько-політична діяльність Костя Гнатенка. Про це він розповідав кореспонденту газети «Сегодня» наступне: «Я стоял на Майдане в „оранжевую революцию“, когда-то, когда еще работал в музее Шевченко, ходил и кричал „Україні волю!“ и „Україна — без кремльовських зірок“… Сейчас я понял, как я жестоко ошибся».[24]

Гнатенко підкреслив, що боровся перш за все за толерантну до сексуальних меншин державу, але так й не досягнув мети. Влітку 1997 року Гнатенко та Микола Янко утворили першу громадську організацію секс-меншин «Інтелект-клуб». На початку двотисячних рр. Гнатенко виступав за толерантне ставлення режиму Кучми та чиновників від культури до ґей-спільноти: «Ідеологічний відділ різних наших міністерств мене ненавидить усіма фібрами душі, але ж виконавці співають мої пісні… За що? Бо як це щирий українець і патріот може бути гомосексуалом? На жаль, культурою в нас керують люди, які за плечима мають партшколи, тож нема чого дивуватися. Та я ніколи б не подумав, що в моїй рідній країні будуть забороняти мене, Романа Віктюка, скасовувати концерти Мойсєєва».[23].

Говорячи на церковну тематику, Гнатенко заявив наступне: «С клиром у меня проблемы достаточно серьезные. Знаешь, когда показывают день рождения священнослужителя высокого ранга, который отмечается в дорогом кабаке, где поет Стас Михайлов, а „добрые люди“ дарят юбиляру „мерседес“ за сто тысяч, мне, как мирянину, становится как-то неуютно…»[25] Згодом висловився на цю тему ще більш відверто: «Церковь, дело рук человеческих….и этим все сказано!!!! Клир, вообще отдельная и к сожалению не всегда чистая и красивая история (…) Современная церковь(не мне давать советы конечно) если хочет выжить и влиять на души человека, сформированного, как личность в технократическую эпоху, должна быть более осторожна в своих суждениях, выводах, призывах и просто словах….. не забывать, что самый лучший урок собственный пример!!! На тему „Богоугодных“ примеров церкви, я толерантно промолчу!»[26]

У 2014 р. Костянтин Гнатенко активно підтримав Майдан, разом з резидентом столичного клубу «Помада» Едуардом Тарлецьким та резидентом одеського клубу «Тема» Олександром Данилиним був присутній на окремих його акціях. Говорячи про свою появу на Майдані, Гнатенко зазначив: «Коли був Майдан, я брав у ньому активну участь. І мені почали приходити смски з погрозами. Я ж думав, що про мене всі давно забули. Закінчилось все тим, що мене побили»[27].

На початку 2014 року засудив проведену на противагу Майдану кампанію сексуальних меншин (що мала місце 10-12 січня 2014 року): прес-конференцію ЛГБТ в УНІАН (за участю травесті-артиста Міли Ангела), та провокативну акцію окремих невизнаних самозваних ЛГБТ-активістів на Хрещатику, висловив осуд так званих «гей-тітушок», та виступив за заборону відвідин ними гей-клубів, заявивши наступне: «Ми одностайно прийняли таке рішення (про заборону) і культурно попросили провокаторів залишити наші клуби. Людей, що „попались“ на провокацію і все зрозуміли, просто застерегли від подібних акцій, зробили це прямісінько зі сцени! Провокатори, продажні псевдо-активісти повинні знати, що бути поруч з ними людям із гідністю, просто ОГИДНО!»[28]

Зокрема, з клубу «Помада» був вигнаний один з самозваних ЛГБТ-активістів, «ґей-тітушка» Юрій Григор'єв. Але через деякий час йому було дозволено знову бувати в ґей-клубах, з огляду на його каяття. Як розказував сам Григор'єв: «Незрозуміло тільки, чому інші учасники провокацій на Бесарабці залишилися в клубі. А мене одного виставили. Дуже довго не ходив в клуби. Десь до вересня місяця. Я знав, що мене не впустять. Я звернувся до Костянтина Гнатенка, вибачився і він сказав: „Так, добро“. Є поняття людського фактору, людського розуміння».[29]

18 травня 2015 року було презентовано програму камінг-аутів «Ґей-альянсом». Виступаючи на цьому заході, Костя Гнатенко зазначив: "Я виборов собі це право. Бути вільною людиною. Як це сталося? Я працював на телеканалі «Інтер» і виходив з програмою «Бар „Чорний кіт“. Це був здається 1993 рік і ситуація так склалася, що мені треба було або сказати хто я є, або піти з каналу. Не витримавши шушукання за спиною, я сказав комусь одному і воно пішло далі. Це не був подвиг і я не робив якогось зусилля над собою. Зараз я більш перестрашений, ніж у 1993 році. Тоді все було нормально, доки було нормальне керівництво каналу. А потім прийшли нові люди і мене „пішли“. Але тоді в 90-х роках я не боявся. Тоді всі гралися в демократію, все було в диковинку… Сьогодні страшніше. Суспільство радикалізується на полярно правих і полярно лівих… Я створив собі свій світ і живу в гармонії. Довкола мене ті люди, які мене сприймають. Тож мені не треба прикидатись. Здебільшого я зосереджений не на своїй орієнтації, а на творчості. Разом з тим, відкриватись людям зараз набагато складніше. Ми не знаємо жодного політика… Звичайно, ми їх знаємо, але вони живуть подвійним життям. Зрозуміло, що якщо якийсь політик або міністр відкриється, він одразу втратить свою посаду і потрапить на маргінес. От хто після мене чи Анатолія Яреми з публічних людей сказав про своє орієнтацію? Ніхто. Мені вже шостий десяток і я чекаю, хто ж буде наступний. А люди бояться, і я їх розумію. (…) Так склалося, що наше суспільство потребує авторитетів. От я чекаю, хто з лідерів про це почне говорити вголос. Чому б президенту, прем'єр-міністру чи міністру освіти у своїх виступах, перераховуючи різні групи населення, побіжно не згадати і про представників ЛГБТ-спільноти? Тільки так ми можемо рухатися до ліберальної спільноти».[27].

8 червня 2015 року Гнатенко в інтерв'ю газеті «Високий замок» вкотре заявив про потребу камінґ-ауту для багатьох прихованих ЛГБТ: «В українському шоу-бізнесі багато прихованих ґеїв… Це особиста позиція кожного: зізнаватися чи ні, це справа суто приватна та інтимна… Коли людина боїться зізнатися не самій собі, а суспільству, що вона не така, і попри свої переконання створює традиційну сім'ю, то псує життя не лише собі, а й людям, яких втягує у цю історію… Прикидатися і жити подвійним життям, брехати людям, виставляти себе не тим, ким ти є насправді, мені не здається правильним».

У 2015 р. Гнатенко звернувся до влади з проханням узаконити ґей-шлюби[30].

Також Гнатенко заявив про те, що у ВР близько 10 % депутатського складу належить до ґеїв[31].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в http://en.magistral-uz.com.ua/file/378.pdf/[недоступне посилання з липня 2019]
  2. ↑ http://www.33kanal.com/2008/08-27-14.php/[недоступне посилання з липня 2019]
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 22 червня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ То ли мальчики, а то ли виденья... www.bulvar.com.ua. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 6 жовтня 2020.
  5. ↑ РАЗВЕ, ПАРНИ, ЭТО В ВАШИХ СИЛАХ?. www.segodnya.ua (рос.). Процитовано 6 жовтня 2020.
  6. ↑ Кость Гнатенко учит молодежь жизни (фото). LB.ua. Архів оригіналу за 6 квітня 2012. Процитовано 6 жовтня 2020.
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 червня 2015. Процитовано 11 червня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ http://www.author.org.ua/2013/12/monstr.html/[недоступне посилання з липня 2019]
  9. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 березня 2005. Процитовано 27 липня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 червня 2015. Процитовано 4 червня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ а б http://www.oocities.org/westhollywood/2118/pre-18.html/[недоступне посилання з липня 2019]
  12. ↑ http://starlife.stb.ua/video/2008/6/3/5635/[недоступне посилання з травня 2019]
  13. ↑ Гнатенко Костянтин Володимирович | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 6 жовтня 2020.
  14. ↑ Стильний чувачок. YouTube. GnatKostya. 24 травня 2010. Архів оригіналу за 10 липня 2021. Процитовано 30 травня 2021.
  15. ↑ Ах какие женщины: как в Киеве выбирали лучшую травести-диву. kiev.vgorode.ua (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 6 жовтня 2020.
  16. ↑ At last, an all-male striptease that bares all - Mar. 15, 2001. KyivPost. 15 березня 2001. Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 6 жовтня 2020.
  17. ↑ Хрещатик - новини та життя української столиці. http://kreschatic.kiev.ua/ (uk-UA) . Архів оригіналу за 27 березня 2020. Процитовано 6 жовтня 2020.
  18. ↑ The Sex Issue - Aug. 01, 2003. KyivPost. 1 серпня 2003. Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 6 жовтня 2020.
  19. ↑ Сегодня гей-клуб. www.lgbt.org.ua (рос.). Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 6 жовтня 2020.
  20. ↑ С голубым огнем в груди. www.2000.ua (рос.). Архів оригіналу за 2 грудня 2016. Процитовано 6 жовтня 2020.
  21. ↑ http://on.gayua.com/45_gnatenko.html/[недоступне посилання з липня 2019]
  22. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 грудня 2016. Процитовано 2 серпня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  23. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 13 травня 2012. Процитовано 25 березня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  24. ↑ "ЕСЛИ БЫ НЕ ДРУЗЬЯ-БИЗНЕСМЕНЫ, Я БЫ ПРОСТО НЕ ВЫЖИЛ". www.segodnya.ua (рос.). Процитовано 6 жовтня 2020.
  25. ↑ Костя Гнатенко: «Геев не любят скрытые гомосексуалисты». LB.ua. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 6 жовтня 2020.
  26. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 10 липня 2015. Процитовано 3 червня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  27. ↑ а б Як живеться в Україні відкритим геям, бісексуалам і трансгендерам?. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 22 червня 2021. Процитовано 6 жовтня 2020.
  28. ↑ RegioNews - Останні новини України та світу. regionews.ua (рос.). Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 6 жовтня 2020.
  29. ↑ https://www.t-o.org.ua/ru/materials/show_2030/[недоступне посилання з липня 2019]
  30. ↑ Костя Гнатенко. Мрії "стильного чувачка"?. YouTube. Соціальна Країна. 25 листопада 2015. Процитовано 30 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  31. ↑ Костянтин Гнатенко - у Верховній Раді добрий відсоток геїв. YouTube. Телеканал 1+1. 27 листопада 2015. Процитовано 30 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Подолинний А. М. З-над Божої ріки: літературний біобібліографічний словник Вінниччини. Вінниця, 2001. Стор. 67-68 (Стаття «Гнатенко Костянтин Володимирович»).
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.
Ця стаття занадто довга та має бути скорочена для покращення читацького сприйняття. Будь ласка, зменште обсяг статті, розділивши її на декілька статей, прибравши надлишкову інформацію або додавши підзаголовки.
потребує більше посилань на інші статті, аби краще інтегруватися до енциклопедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань у наявному тексті.
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки.
Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Ця стаття містить перелік посилань, але походження окремих тверджень залишається незрозумілим через брак внутрішньотекстових джерел-виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, перетворивши джерела з переліку посилань на джерела-виноски у самому тексті статті. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гнатенко_Костянтин_Володимирович&oldid=41597927