Гойдельські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гойдельські мови
Ґельські мови
Поширені: Ірландія Ірландія
Шотландія Шотландія
Острів Мен Острів Мен
Класифікація: Індоєвропейські мови
 Кельтські мови
  Острівні кельтські мови
   Гойдельські мови
Групи:

Гойде́льські, ґойдельські або ґе́льські мо́ви (англ. Goidelic languages) — одна з двох підгруп кельтських мов, що збереглися дотепер, поряд з бритськими (осібно стоять зниклі континентальні кельтські мови, неоднорідні за своїм складом).

До гойдельської групи належать споріднені ірландська, шотландська ґельська й менська мови. Менська вимерла в XX столітті, але почасти була відновлена.

Згідно з так званою «острівною гіпотезою», гойдельські й бритські мови становлять мовний союз острівних кельтських мов, який протиставляється континентальним кельтським мовам.

Історія[ред. | ред. код]

Історично гойдельські мови являють собою діалектний континуум, що тягнеться від півдня Ірландії через острів Мен до півночі Шотландії.

Гойдельські мови спочатку були поширені на території Ірландії. Час появи гойдельських мов в Ірландії залишається предметом дискусій, однак воно значно передує появі на Британських островах бритів. Існує гіпотеза про наявність в гойдельських мовах догойдельского субстрату (слідів мови або мов докельтского населення Ірландії).

Між III і VI століттями н. е. групи ірландських кельтів, відомих римлянам як Scoti (гели) почали мігрувати з Ірландії на територію сучасної Шотландії, де у кінцевому підсумку асимілювали там місцевих піктів, які розмовляли, ймовірно, на бритських мовах.

Менська мова дуже близька до мови північного сходу Ірландії, а також до нині вимерлої кельтської мови Галловей (на південному заході Шотландії). У результаті вторгнень вікінгів, мова потрапила під сильний вплив давньоісландської мови.

Перші напис гойдельською мовою зроблені огам до IV століття н. е.

Давньоірландська мова представлена глосою у латинських релігійних манускриптах, що належать до періоду з VI по X століття н. е.

Середньоірландська мова, предок сучасних гойдельських мов, існував з X по XII століття н. е. На ній збереглася велика кількість літератури, включаючи ранні ірландські законодавчі тексти.

Новоірландська мова охоплює період з XIII по XVII століття н. е. Варіанти новоірландської мови використовувалися як літературна мова Ірландії до XVII століття, а у Шотландії — до XVIII століття.

Пізніші реформи орфографії привели до утворення стандартизованої діасистеми мов. Писемність Менська мова, заснована на англійській і валлійської, була введена в 1610 році єпископом валлійського походження Джоном Філліпсом.

Лінгвістична характеристика[ред. | ред. код]

Гойдельські мови належать до q-кельтських мов. Мови цієї гілки зберегли протокельтське * k w (яке пізніше втратило лабіалізацію і перейшло у [k]), на відміну від галльської та бритських мов, де * k w перейшло у [p] (p-кельтські мови). Винятком є кельтіберська, що не належить до гойдельських мов, яка також зберегла початкове протокельтське k w.

Пракельтська Галльська Валлійська Корнська Бретонська Гельська Шотландська гельська Менська Переклад
*kwennos pennos pen penn penn ceann ceann kione «голова»
*kwetwar- petuarios pedwar peswar pevar ceathair ceithir kiare «чотири»
*kwenkwe pinpetos pump pymp pemp cúig còig queig «п'ять»
*kweis pis pwy piw piv cé (older cia) cò/cia quoi «хто»

Іншим важливою відмінністю між гойдельською та бритською підгрупами мов є перехід носових звуків * an, am в довгу голосну é перед початковими вибуховими або фрикативними приголосними. Наприклад: давньоірландське éc «смерть», écath «рибальський гачок», dét «зуб», cét «сто» і валійське angau, angad, dant і cant.

В інших випадках:[що?]