Гранін Данило Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гранін Данило Олександрович
Герман Данило Олександрович
Данило Гранін, 2012
Данило Гранін, 2012
При народженні: Герман Данило Олександрович
Псевдоніми, криптоніми: Даниил Гранин
Дата народження: 1 січня 1919(1919-01-01) (95 років)
Місце народження: СРСР, с. Волинь, Курська область
Громадянство: СРСР СРСРРосія Росія
Рід діяльності: письменник і громадський діяч
Роки активності: 1937 — досьогодні
Напрямок: соціалістичний реалізм, документальність

Данило Олександрович Гранін (Герман) (рос. Даниил Александрович Гранин, справжнє прізвище — Герман; * 1 січня 1919) — російський письменник, сценарист і громадський діяч. Лауреат Державної премії СРСР (1978). Герой Соціалістичної Праці (1989).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1 січня 1919 р. у с. Волинь Курської обл. Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (1940). Після закінчення навчання Гранін працював інженером конструкторського бюро Кировського заводу в Ленінграді.

У роки Великої Вітчизняної війни воював на Ленінградському і Прибалтійському фронтах, був піхотинцем, танкістом. Перемогу зустрів командиром роти важких танків в Східній Пруссії.

З 1945 року працював в Лененерго і науково-дослідному інституті.

Дебют в літературі[ред.ред. код]

Літературну діяльність почав в 1937 році оповіданнями «Повернення Рульяка» і «Батьківщина». На основі цих оповідань в 1951 році створена повість про героя Паризької Комуни Ярослава Домбровського «Генерал Комуни».

Данило Гранін — автор романів «Шукачі» (1954), «Після весілля» (1958), «Йду на грозу» (1962), Картина (1980), повістей «Перемога інженера Корсакова» (опублікована в 1949 році під назвою «Суперечка через океан»), «Власна думка» (1956), «Наш комбат», «Хтось винен» (1970), «Дощ в чужому місті» (1973), «Це дивацьке життя» (1974), «Ще помітний слід» (1984), есе «Страх» (1997) і інших.

Тяжіння до документальності виявилося в численних нарисово-щоденникових творах Граніна, зокрема в присвячених враженням від поїздок до Німеччини, Англії, Австралії, Японії, Франції і інших країн книгах. Серед цих творів: «Несподіваний ранок» (1962), «Примітки до путівника» (1967), «Сад каменів» (1972) і інші. У біографічних повістях теж простежувалися документальні елементи. Серед таких творів — оповідання про біолога Олександра Любищева («Це дивацьке життя», 1974), про фізика Ігоря Курчатове («Вибір мети», 1975), про генетика Миколу Тімофєєва-Ресовського («Зубр», 1987), про французького вченого Домініка Франсуа Араго («Повість про одного вченого і одного імператора», 1971), про долю одної з учасниць Великої Вітчизняної війни Клавдії Буримо («Клавдія Вілор», 1976) і інші.

Подією в суспільному житті країни стала поява головної документальної праці Граніна — «Блокадної книги» (1977–1981, спільно з Алесем Адамовичем), заснованої на справжніх свідоцтвах, письмових і усних, жителів обложеного Ленінграда.

В кінці 1980-х років Данило Гранін створив перше в країні Товариство милосердя і сприяв розвитку цього руху в країні.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Граніна неодноразово обирали членом правління Союзу письменників (СП) СРСР (1954–1991), правління СП РРФСР (1958–1991), секретарем правління СП РРФСР (з 1965 року), секретарем правління СП СРСР (1986–1991). У 1989 році Данило Гранін очолював Радянський ПЕН-Центр.

Член редколегій і редакційних рад цілої низки літературних журналів. Член правління фонду «Культурна ініціатива», член і з 1997 року голова секції літератури комісії з Державних премій при Президенті РФ.

Член Німецької академії мистецтв, почесний доктор Санкт-Петербурзького гуманітарного університету, почесний президент Фонду Меншикова.

Нагороди[ред.ред. код]

Герой Соціалістичної праці, кавалер двох орденів Леніна, орденів Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, двох орденів Вітчизняної війни II ступеня, ордени «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня. У 2000 році був нагороджений орденом Німеччини — Офіцерським рестом за заслуги 1-го класу. Цієї нагороди письменник удостоєний «за великі заслуги в справі примирення і взаєморозуміння між Німеччиною і Росією».

Лауреат премії Президента РФ в області літератури і мистецтва за 1998 рік. Лауреат премії журналу «Дружба народів» — за роман «Вечори з Петром Великим» (2000). Лауреат Державної премії РФ в області літератури і мистецтва за 2001 рік — за роман «Вечора з Петром Великим». У жовтні 2008 року Данило Гранін отримав в Санкт-Петербурзі міжнародну премію за розвиток і зміцнення гуманітарних зв'язків в країнах Балтійського регіону «Балтійська зірка». 30 грудня 2008 Президент Росії Дмитро Медведєв нагородив Данила Граніна вищою російською нагородою — орденом Святого Апостола Андрія Первозванного.

Вибрані твори[ред.ред. код]

  • «Батьківщина»
  • «Повернення Рульяка» (1937)
  • «Суперечка через океан» (первісна назва «Перемога інженера Корсакова» 1949, про переваги СРСР над США)
  • «Генерал Комуни» (1951, про героя Паризької Комуни Ярослава Домбровського)
  • «Шукачі» (1954)
  • «Власна думка» (1956)
  • «Після весілля» (1958)
  • «Йду на грозу» (1962)
  • «Несподіваний ранок» (1962)
  • «Примітки до путівника» (1967)
  • «Наш комбат»(1970)
  • «Прекрасна Ута»(1970, роздуми та автобіографічні нариси)
  • «Повість про одного ученого і одного імператора» (1971)
  • " Сад каменів " (1972)
  • «Дощ в чужому місті» (1973)
  • «Це дивацьке життя» (1974, розповідь про математика і біолога Любіщєва О. О.)
  • «Вибір мети», 1975
  • «Клавдія Вілор», 1976
  • «Блокадна книги» (1971–1981)
  • «Картина» (1980)
  • «Ще помітний слід» (1984)
  • «Зубр», (1987, розповідь про радянського науковця в фашиському Берліні)
  • «Наш дорогой Роман Авдеевич» (1990, сатира на комуністичного голову Ленінграда Григория Романова)
  • «Невідома особа» (1990)
  • «Втеча в Росію» (документальна розповідь про Джоела Бара та Альфреда Саранте)
  • «Страх» (1997)
  • «Вечора з Петром Великим» (2000, історичний роман — панегірик російському імператорові)
  • «Все було не зовсім так» (2010, роздуми над сторінками власної біографії, повоєнними роками і дивацькою сучасністю)

Фільмографія[ред.ред. код]

Автор сценаріїв стрічок:

За його однойменною повістю в Україні створено стрічку «Дощ у чужому місті» (1979, т/ф, 2 с, авт. сцен.).

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Сценаристи советского художественного кино. М., 1972. — С.100;
  • Кино: Знциклопедический словарь. М., 1987. — С.101;
  • Українська літературна енциклопедія. Т.1. К., 1988. — С.478;
  • Всемирньїй биографический знциклопедический словарь. М., 1998. — С.206.

Ресурси інтернету[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]