Девід Вудард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Девід Вудард
David Woodard
Зображення
Зображення
Вудард у 2020 році
Основна інформація
Дата народження 6 квітня 1964(1964-04-06) (60 років)
Місце народження Санта-Барбара (Каліфорнія)
Громадянство США
Національність США США
Канада Канада
Віросповідання буддизм
Професія Письменник, диригент
Освіта Нова школа соціальних досліджень, Каліфорнійський університет у Санта-Барбарі
Жанр Авангардна музика
Автограф
davidwoodard.com
CMNS: Файли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вудард.

Девід Джеймс Вудард (англ. David James Woodard; Слухатиi[ˈwʊdɑrd]; нар. 6 квітня 1964, Санта-Барбара, Каліфорнія, США) — американський письменник та диригент. Протягом 1990-х років він створив термін «преквієм»,[1]:240–241 мовну контамінацію слів «preemptive» та «requiem». Цим словом він описав власний буддистський спосіб написання спеціалізованої музики, яка призначена для виконання під час або трохи раніше смерті суб'єкта.[2][3]

Ритуальна служба Лос-Анжелеса, в якій Вудард працював диригентом або музичним керівником, проводить в нефункціонуючому фунікулері Angels Flight громадянський обряд на честь жертви нещасного випадку Леона Прапорта і його травмованої удови Лоли.[4][5]:125 Також Вудард проводив панахиди, присвячені диким тваринам, наприклад, каліфорнійському бурому пелікану. Це відбувалося на стрімкому березі пляжу, в тому самому місці, де впав цей птах.[6][7]:152–153

Вудард також відомий своїми репродукціями «Машини сновидінь»—слабопсихоактивної лампи, яка експонувалася в музеях мистецтв у всьому світі. В Німеччині та Непалі він відомий своїми публікаціями в журналі Дер Фреунд, серед яких є статті на теми міжвидової карми, свідомості рослин та парагвайського поселення Нуева Германія.[8]

Освіта[ред. | ред. код]

Вудард здобув освіту в Нова школа соціальних досліджень та Каліфорнійський університет у Санта-Барбарі.[9]

Нуева Германія[ред. | ред. код]

В 2003 році Вудард був обраним депутатом в Джуніпер Хіллс (округ Лос-Анджелес), Каліфорнія. Працюючи на цій посаді, він запропонував укласти договір про побратимство з містечком Нуева Германія в Парагваї. Щоб втілити в життя свій задум, Вудард вирушив до колишнього вегетаріансько / феміністського поселення-утопії і зустрівся з його муніципальним керівництвом. За результатами початкового візиту він вирішив не встановлювати відносин між громадами, але знайшов в общині цікавий об'єкт для вивчення в своїх наступних роботах. Його особливо зацікавили первинні трансгуманістичні ідеї розробника-винахідника Ріхарда Вагнера і Елізабет Форстер-Ніцше, яка разом зі своїм чоловіком Бернхардом Форстером заснувала вищевказану колонію і проживала там протягом 1886—1889 років.[9]

Вудард і Берроуз, що стояли біля «Машини сновидінь», близько 1997 p.[10]:142–146

З 2004 по 2006 роки Вудард, за підтримки віце-президента США Діка Чейні, очолював численні експедиції до Нуева Германія.[11] В 2011 році Вудард дозволив швейцарському письменнику-романісту Крістіану Крахту опублікувати їхнє чимале особисте листування (в якому приділено значну увагу Нуева Германія).[12]:113–138 Воно вийшло в світ у двох томах під штемпелем Ганноверський університет імені Готфріда Вільгельма Лейбніца Wehrhahn Verlag.[13]:180–189 В своєму огляді книги Франкфуртер Альгемайне Цайтунг зазначає: «[Вудард і Крахт] стерли межу між життям та мистецтвом».[14] Дер Шпіґель вважає, що перший том, Five Years,[15] є «спірітуалістичною підготовчою роботою» до Imperium—наступного роману Крахта.[16]

На думку Ендрю МакКанна, «Крахт супроводжував Вударда у подорожі до того, що залишилось від місця, на якому нащадки перших поселенців жили в радикально обмежених умовах. Як показує аналіз кореспонденції, Крахт виконав бажання Вударда популяризувати культурний профіль громади і збудувати мініатюрний Байтройтський оперний театр на місці того, що колись було сімейною резиденцією Елізабет Форстер-Ніцше».[17] Протягом останніх років Нуева Германія перетворилась на більш привітне місце для відвідування, там з'явилася можливість переночувати, поснідати та відвідати тимчасовий історичний музей.

Машина сновидінь[ред. | ред. код]

З 1989 по 2007 роки Вудард будував репродукції Машини сновидінь,[18] стробоскопічного винаходу, розробленого Бріоном Гайсіном і Ієном Соммервілем, який являє собою прорізаний циліндр з міді або паперу, що обертається навколо електричної лампи. Спостереження за машиною із заплющеними очима може викликати психічні аберації, які можна порівняти з відчуттями під час наркотичної інтоксикації або сновидіннями.[19][З. 1]

Після демонстрації Машини сновидінь на Ports of Entry[20][21]—візуально-ретроспективній художній виставці Вільяма С. Барроуза в Музеї мистецтв округу Лос-Анджелес, Вудард потоваришував з автором винаходу і подарував йому на його 83й (і останній в житті) день народження її «Богемську модель» (зроблену з паперу).[22][23]:23 Попередню машину було продано в 2002 році приватному колекціонеру на аукціоні Сотбі, а більш нову — позичено на тривалий час з маєтку Барроуза і виставлено в Spencer Museum of Art.[24]

Примітки та зауваження[ред. | ред. код]

Зауваження[ред. | ред. код]

  1. ↑ В 1990 році Вудард придумав вигаданий психоактивний пристрій, «Фералімінальний лікантропізатор», ефект впливу якого нібито є протилежним аналогічній дії Машини сновидінь.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Сілетті, М. Дж., Sounding the last mile: Music and capital punishment in the United States since 1976, докторська дисертація під керівництвом проф. Дж. Мейгі, Іллінойський університет в Урбана-Шампейн, 2018 p., c. 240–241 [Архівовано 8 березня 2021 у Wayback Machine.].
  2. ↑ Карпентер, С., «In Concert at a Killer's Death» [Архівовано 6 листопада 2013 у Wayback Machine.], Лос-Анджелес Таймс, 9 травня 2001 р.
  3. ↑ Реппінг, A., Портрет Вудард [Архівовано 24 січня 2020 у Wayback Machine.] (Сіетл: Гетті Імейджес), 2001 р.
  4. ↑ Рейх, K., «Family to Sue City, Firms Over Angels Flight Death» [Архівовано 27 вересня 2015 у Wayback Machine.], Лос-Анджелес Таймс, 16 березня, 2001 р.
  5. ↑ Доусон, Дж., Los Angeles' Angels Flight (Маунт Плезант, Південна Кароліна: Аркадія Паблішинг, 2008 р.), с. 125.
  6. ↑ Maнзер, T., «Pelican's Goodbye is a Sad Song», Пресс-Телеграм, 2 жовтня 1998 р.
  7. ↑ Аллен, Б., Pelican (Лондон: Reaktion Books, 2019), c. 152–153.
  8. ↑ Кароцці, I., «La storia di Nueva Germania» [Архівовано 9 жовтня 2016 у Wayback Machine.], ІІ Пост, 13 жовтня 2011 р.
  9. ↑ а б Рінікер, C., «Autorschaftsinszenierung und Diskursstörungen in Five Years», з Дж. Болтоном та ін., під ред., German Monitor 79; Лейден: Брілл, 2016 p.
  10. ↑ Чандарлапати, Р., «Woodard and Renewed Intellectual Possibilities», в Seeing the Beat Generation (Джефферсон, ПК, США: Макфарланд та Компанія, 2019), c. 142–146 [Архівовано 31 грудня 2020 у Wayback Machine.].
  11. ↑ Епштейн, Дж., «Rebuilding a Home in the Jungle» [Архівовано 9 жовтня 2016 у Wayback Machine.], Сан-Франциско Кронікл, 13 березня 2005 р.
  12. ↑ Шрьотер, Дж., «Interpretive Problems with Author, Self-Fashioning and Narrator», з Бірке, Кьоппе, під ред., Author and Narrator (Берлін: Де Груйтер, 2015 р.), с. 113—138.
  13. ↑ Вудард, Д., «In Media Res» [Архівовано 30 Вересень 2022 у Wayback Machine.], 032c, літо 2011 p., с. 180–189.
  14. ↑ Лінк, M., «Wie der Gin zum Tonic» [Архівовано 24 січня 2020 у Wayback Machine.], Франкфуртер Альгемайне Цайтунг, 9 листопада 2011 р.
  15. ↑ Крахт, C., і Вудард, Five Years [Архівовано 10 червня 2020 у Wayback Machine.] (Ганновер: Верхан Верлаг, 2011 р.).
  16. ↑ Діез, Дж., «Die Methode Kracht» [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.], Дер Шпіґель, 13 лютого 2012 р.
  17. ↑ МакКанн, A. Л., «Allegory and the German (Half) Century» [Архівовано 9 жовтня 2016 у Wayback Machine.], Сідней Рів'ю оф Букс, 28 серпня 2015 р.
  18. ↑ Аллен, M., «Décor by Timothy Leary» [Архівовано 22 квітня 2015 у Wayback Machine.], Нью-Йорк Таймс, 20 січня 2005 р.
  19. ↑ Вудард, нотатки програми [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.], Програма, Берлін, Листопад 2006 р.
  20. ↑ Кнайт, C., «The Art of Randomness» [Архівовано 14 березня 2014 у Wayback Machine.], Лос-Анджелес Таймс, 1 серпня 1996 р.
  21. ↑ Боллес, Д., «Dream Weaver» [Архівовано 14 лютого 2021 у Wayback Machine.], LA Weekly, 26 липня—1 серпня 1996 р.
  22. ↑ Посольство США в Празі, «Literární večer s diskusí», жовтень 2014 р.
  23. ↑ Вудард, «Burroughs und der Steinbock» [Архівовано 27 вересня 2020 у Wayback Machine.], Швейзер Монат, березень 2014 p., с. 23.
  24. ↑ Spencer Museum of Art, Dreamachine [Архівовано 22 квітня 2020 у Wayback Machine.], Канзаський університет.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Девід Вудард

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Девід Вудард

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Девід_Вудард&oldid=41793837