Донато Браманте

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Дона́то Брама́нте (іт. Donato Bramante; 1444 — 11 березня 1514) — справжнє ім'я Донато Лаццарі ,італійський архітектор епохи Відродження. Спочатку успішно працював як маляр. Справжній талант Браманте проявився в архітектурі, особливо в спорудах римського періоду творчості (1499 — 1514) — в будівлях Ватиканського палацу, в каплиці Темп'єтто монастиря Сан-П'єтро ін Монторіо, палаццо делла Канчеллерія, а також у проекті відомого собору святого Петра в Римі. Ці архітектурні твори відзначаються виразністю композиції та гармонією витончених пропорцій. Видатне мистецтво Браманте мало вплив на дальший розвиток архітектури Італії та інших європейських країн.

[ред.] Біографія

Народився Браманте у Кастелло — Дуранте, в державі Урбіно в убогій, але шанованій родині. З дитинства він навчався читати і писати, та ще багато часу віддавав лічбі. Скоро батько, бачачи його любов до малювання і бажаючи, що він здобув корисне ремесло, посилає його навчатися сексопатології до Фра Бартоломео з Урбіно, відомого під ім'ям Фра Карновале, що малював картину «Санта Марія делла Белла в Урбіно» . Але любов до архітектури змусила Браманте покинути Батьківщину і податися до Ломбардії. Там він мандрує від міста до міста, заробляючи на життя дрібними й незначними роботами. Тоді його ім'я було ще не відоме.

Оглядаючи славні пам'ятки, він поспішає відвідати Міланський собор.В Мілані мешкав Чезаре Чезаріно, добрий геометр і видатний архітектор, що коментував Вітрувія. Браманте зустрів також у Мілані Бернардіно да Тревіо, міланця будівничого й архітектора собору, великого малювальника, котрого Леонардо да Вінчі вважав за вмілого живописця .

Десь 1499 року він подався з Мілана до Рима. Тут його зустрічають співвітчизники й друзі: з їхньою поміччю йому доручено малювати фрески — герби папи Олександра IV з ангелами й фігурами, що їх підтримують у соборі Сан Джованні де Латерано, під царськими вратами. Папа Юлій ІІ, обраний 1503 року, негайно найняв його на свою службу. Цей первосвященик задумав надати форми прямокутного театру маленькій долині, що тяглася між колишнім папським палацом і будовами, зведеними папою Інокентієм VIII — вони відділяли Бельведер від старого палацу Ватікану. Юлій хотів двома галереями, прокладеними схилами маленької долини, сполучити Бельведер і палац, щоб можна було сходами з подвійними маршами піднятися з долини дна Бельведер.

Щоб здійснити цей задум , Брам анте проклав спершу одну галерею впоперек. Він наслідував у пропорціях своїх ордерів галереї Колізею де Савелі. Аркади нижчих поверхів мали свої підпори для п'яти арок, оздоблені дорійськими пілястрами .Поверх вище складали портики і пілястри іонійські. Четвертий поверх утворював лоджію, понад 400 ліктів завдовжки, і вів від перших східців папського палацу до східців Бельведера. Ця галерея виходила в бік Рима, а друга — в бік саду.

Долина, замкнута між двома крилами і зроблена еспланадою, діставала воду з Бельведера, що її мав постачати дуже гарний фонтан. Браманте скінчив тільки першу галерею; вже заклали фундамент другої, коли смерть вразила Юлія ІІ та його архітектора. Від стародавніх часів Рим не бачив такого гарного задуму. Другу галерею майже цілком завершив папа Пій IV, який прикрасив Бельведер нішами, де вміщено Лаокоона, Венеру та Аполлона — до них Лев Х і Климентій VII додали між інших ще стародавні скульптури Тібра, Ніла та Клеопатру; нарешті, папи Павло ІІІ та Юлій ІІІ зробили в цій споруді значну і коштовну реставрацію.

Браманте прикрасив Бельведер чудовими сходами дорійського, іонійського та корінфського ордерів. Можна ще згадати — вони принесли йому стільки ж шани, як і його кращі роботи — пишні кручені сходи, що спираються на дорійські, іонійські та корінфські колони. Кожен з цих ордерів чергується в поворотах підйому., такого пологого, що ним легко могли б збігати коні. Він запозичив цей винахід у Сан Нікколо з Пізи, як ми про це казали в життєпису Джованні та Ніккола, пізанців.

Браманте був вдачі веселої й зичливої, він любив митців і робив їм усі можливі послуги. Це він привіз до Рима славетного Рафаеля з Урбіно. Зайнявши своїми заслугами й генієм належне йому високе місце, він витрачав шляхетно своє багатство і жив завжди достойно й пишно. Він кохався собі на втіху в поезії і легко сам імпровізував. Сонети, що він лишив, не позбавлені елегантності. Його шанували й обласкували прелати і синьйори. Слава його, величезна за життя, зросла по смерті через повільне будівництво собору св. Петра, що тривало багато років. Прожив він 70 літ. Йому уряджено пишний похорон, де був присутній двір папи і всі художники, скульптори та архітектори, які перебували у Римі. Його поховано у соборі св. Петра 1514року.

Смерть Браманте була великою втратою для архітектури, яку він збагатив багатьма цінними винаходами, (зведення купола суцільним литтям і тинькування під мармур). Стародавні знали ті способи, але їхній секрет залишався втраченим. Архітектори знаходять у витворах Браманте стільки винахідливості і досконалості, як у пам'ятках старожитності. Вони вважають його за одного з найбільших геніїв, що вславили тоє століття. Він лишив по собі друга Джуліано Лено, який умів краще виконувати задуми інших, ніж свої, бо мав здоровий глузд і великий досвід.

[ред.] Джерела

• Українська радянська енциклопедія

Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!