Павло III
| Павло III (Paulus PP. III) |
|
|---|---|
 |
|
 |
|
| В миру: | Alessandro Farnese |
| Народився | 29 лютого 1468 Челле-Лігуре |
| Початок понтифікату | 13 жовтня 1534 |
| Інтронізація: | 1 листопада 1534 |
| Кінець понтифікату | 10 листопада 1549 |
| Попередник: | Климент VII |
| Наступник: | Юлій III
|
| Портали: Католицтво | |
Павло ІІІ (Алессандро Фарнезе), 220-ий папа римський, народився 29 лютого 1468 року в містечку Каніно, яке розташоване на відстані 106 км на північний схід від Риму. Помер 10 листопада 1549 року у Римі. Його понтифікат тривав з 13 жовтня 1534 р. по 10 листопада 1549 р.
Зміст |
Походження та Кар'єра [ред.]
Алессандро Фарнезе походить з аристократичного роду Фарнезе. Він мав двох братів та двох сестер. Одній з сестер — Юлії Фарнезе, яка мала стосунки з Олександром VI він завдячує своїй церковній кар'єрі. Отримує освіту в Римі та Флоренції.
В 25 років не маючи духовного сану отримав ряд єпархій.
Мав трьох дітей, визнаних Римською Курією законними[1]. За часів Інокентія VIII апостольський протонотар в Римі. У 1493 Олександр VI під впливом свого зв'язку з його сестрою призначив Алессандро Фарнезе кардиналдияконом та скарбничим римської церкви. У 1509 р. папа Юлій II призначає його єпископом Парми. В 45 років тобто у 1519 році, кардинал Фарнезе отримав сан священика та зайнявся політикою. При папі Клементі VII стає єпископом Остії.
Останній Папа Епохи Відродження [ред.]
Конклав, який вибрав його папою оцінив його дипломатичні здібності. Кардинали розраховували, що досвідчений в дипломатичних справах Фарнезе зможе вміло поладнати справи з Францією та Габсбургами. Початок його понтифікату не вказував на те, що він буде проводити реформи. Непотизм процвітав. Павло ІІІ призначив трьох своїх онуків кардиналами (двоє з них були неповнолітніми), а сину Пьєтро Луїджі довірив посаду хорунжого католицької церкви. У 1545 році з областей герцогства Мілан створив Герцогство Парма, що залишалося в руках сім'ї Фарнезе до 1731 р.
Павло ІІІ прикладав багато зусиль по відбудові Риму та заключенню мирних договорів з Францією.
Церковна політика та Тридентський собор [ред.]
Павло ІІІ намагався притримуватися політики нейтралітету, однак у 1537 р. уклав союз з Венецією проти турків. До цього альянсу приєдналися пізніше Карл V і Фердинанд Австрійський.
29 травня 1537 року вийшла булла Sublimus Dei в якій заборонялося поневолення та рабство людей.
27 вересня 1540 р. підтвердив у своїй буллі "Regimini militantis ecclesiae" статут Товариства Ісуса заснованого Ігнатієм Лойолою. 21 липня 1542 року заснував Верховну Священну Конгрегацію Римської і Вселенскої Інквізиції (Licet ab initio die Congregatio Romanae et universalis Inquisitionis), що проіснувала до 1908 року.
Павло ІІІ продовжив будівництво Собору Святого Петра і задіяв для цього Мікеланджело Буонарроті.
У 1548 р. відновив розпущену раніше за умов Барселонського миру Швейцарську гвардію.
У 1545 році відкрився Тридентський собор, який мав виробити відповідь на реформацію Мартіна Лютера. При певній напрузі у стосунках з німецьким королем Карлом V собор був перенесений у Болонью і діяв частково та з перервами.
Примітки [ред.]
- ↑ Roberto Zapperi: Die Vier Frauen des Papstes. Das Leben Pauls III. zwischen Legende und Zensur, C.H. Beck Verlag, München (1997) (нім.)
Див. також [ред.]
 |
Це незавершена стаття про Папу Римського. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
