Рафаель Санті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рафаель
Sanzio 00.jpg
Автопортрет
Народився 28 березня 1483(1483-03-28)
Італія Урбіно (область Марке)
Помер 6 квітня 1520(1520-04-06) (37 років)
Італія Рим
Національність італієць
Ім'я при народженні Рафаель Санті
Відомий художник
Нагороди

Орден Золотої шпори

Рафае́ль Са́нті (італ. Raffaello Santi, Raffaello Sanzio; * березень чи квітень 1483, Урбіно — † 6 квітня 1520, Рим) — італійський живописець, графік, скульптор і архітектор епохи Відродження. Втілив у своїх творах гуманістичні ідеали високого Відродження.

Життєпис і творчість[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Рафаель народився у містечку Урбіно в області Марке, що належав тоді герцогам Монтефельтро.

Був сином Джованні Санті — придворного художника урбінського герцога. До того ж батько займався поезією. Збережені картини батька мають невелику мистецьку вартість. Але перші навички син отримав у майстерні батька, що прищепив сину зацікавленість у мистецтві. Батько помер, коли сину виповнилося одинадцять років. Відтепер на виховання підлітка і зростання його майстерності матимуть вплив сторонні митці.

Мистецькі скарби в Урбіно[ред.ред. код]

Лучано да Лаурана. Замок герцогів Урбінських, внутрішній двір.

Невеличкий Урбіно завдяки зусиллям герцога — став відомим ренесансним центром. В місті залишився довершений майоліковий рельєф, який створив Лука делла Роббіа, що прикрасив одну з місцевих церков. В гостинному Урбіно роками перебував художник П'єро делла Франческа, що займався питаннями перспективи і використання її настанов в живопису. Хоча вплив художньої манери делла Франческа на Рафаеля був мінімальним. В Урбіно перебував високоосвічений Альберті Леон-Баттіста, найкращий серед теоретиків італійської архітектури 15 століття.

Новітні ідеї Альберті були використані надвірними архітекторами герцога при побудові резиденції володаря. Так палац, який створили в 1460-1470-ті рр. Лучано да Лаурана та Франческо ді Джорджо став серед перших світських споруд доби італійського Відродження в провінції. Гармонійні форми твору Лучано да Лаурана дорослий Рафаель згадуватиме, коли сам буде залучений до архітектурної практики в Римі.

В майстерні Перуджино[ред.ред. код]

Мадонна з немовлям (1498). Один із найперших творів майстра. Цю фреску Рафаель виконав у 15-річному віці

Дитиною вчився у місцевих майстрів Тімотео Віті та Еванджеліста да П'ядімелето. У 1500 році Рафаель перебрався до Перуджі, пішов вчитися до майстерні П'єтро Перуджино — головного митця умбрійської живописної школи. В майстерні П'єтро Перуджино молодий Рафаель працював чотири роки — до 1504-го. Вплив художньої манери Перуджино відчутний у ранніх творах Рафаеля.

Три ранні шедеври[ред.ред. код]

У 1504 році художник приїхав до Флоренції — центру тогочасного Відродження у мистецтві Італії. З містом пов'язана творчість Арнольфо ді Камбіо, Філліппо Брунеллескі, Мазаччо, Доменіко Гірляндайо, да Вінчі, Мікеланджело, та інших велетнів італійської культури.

До цього періоду належать три маленькі шедеври молодого художника:

  • «Мадонна Конестабіле»
  • «Сон лицаря» (Лицар на перетині шляхів)
  • «Заручини Діви Марії».

«Мадонна Конестабіле» — тондо, створене ще зовсім молодим і несміливим майстром. Картина виконана в техніці темпери і досить сильно нагадує образи, які десятками випускали з майстерні Перуджино. Рафаель — ще митець, котрий не претендує на щось величне і значуще, але вже помітні потяг до індивідуальних композицій, поетичного характеру персонажів, розміщених в простому, майже спрощеному природному середовищі.

Значно більші завдання поставив митець перед собою і успішно розв'язав в композиції «Сон лицаря» (Лицар на перетині шляхів). На дорозі, майже в пилюці спокійно і зручно розмістився молодий лицар-юнак. Він чи то заснув, чи то замріяв, і перед його внутрішнім зором предстали дві привабливі жіночі постаті — гарненька Насолода з квітами і серйозна Доброчинність з мечем і книгою. Юнак-лицар ще перебуває в скутому стані, але жереб вже кинутий. І йому обов'язково треба обрати життєвий шлях — або життя, витрачене на насолоди, або нелегкий шлях подолання перешкод, уславлених вчинків і праці, яку уособлюють меч і книга серйозної Доброчинністі.

В невеличкій картині «Заручини Діви Марії» Рафаель розробив біблійний сюжет схожої композиційної побудови. Теж робить спробу побудувати групу свідків заручин симетричною і невимушеною(хоча не обтяжує себе портретністю персонажів), грає з перспективною побудовою вимостки напівпорожнього майдану, що веде погляд глядачів до центричного, фантазійної архітектури храму. Його спокійна і гармонійна побудова — ще один головний персонаж композиції.

Рафаель портретист[ред.ред. код]

Портрет Біндо Альтовіті, Вашингтон, Національна галерея.
Флорентійська пані з однорогом.

Серед перших портретних зображень художника — портрети Аджело та Маддалени Доні. Він подав подружжя на тлі далекого пейзажа. Позування було довгим, тому вимога довго сидіти без рухів відбилася відвертою нудьгою на обличчі Маддалени Доні. Молодий художник старанно відтворив каблучки на руках Анджело чи ювелірну прикрасу з великою перлиною на Маддалені, її коштовне вбрання червону сукню, сині рукава, прозору хустку на плечах. Але психологічний стан персонажів ще мало відтворений в портретах.

Рафаель намалював небагато суто станкових портретів. Значно більше їх лише на фресках у Ватикані. Здається, він брався за їх створення не дуже охоче, хоча їх добре оплачували. Майже всі вони поясні. Як правило, модель зручно розміщувалася в кріслі (Анджело Доні, дружина Доні — Маддалена, Донна Велата, кардинали, делла Ровере). Ранішніх портретів мало, серед них і його автопортрет років у 16-17. Рано позбавлений батьківської любові і опіки, Рафаель штучно уникав драматичних сцен, людських трагедій, невдоволення страшною дійсністю зламу 15-16 століть. Навіть про його ранішній автопортрет в Римі неможливо нічого розповісти (молодий і цнотливий), настільки все приховане. Але в цю бездоганність не віриш, бо вона маска.

Престижна праця у Ватикані і наближеність до папи римського обумовили і коло його замовників. Це вибагливі кардинали, римські аристократи, можновладці, дипломати. Як правило, це впливові особи з високою освітою чи люди, що вершать політику або дуже наближені до неї. Язик вони мали для того, щоби найкраще сховати свої наміри і дії. Все більш прихованим ставав і сам Рафаель. З часом зросли спостереження молодого художника і його майстерність портретиста. Поглиблюються його психологічні характеристики, які досягають вершин в Римі, в середовищі амбітних кардиналів, багатих ділків і банкірів, пихатих римських пап, суворих римських матрон.

Інколи сама модель давала підстави розкрити душу більше, на грані дозволеного. Так виник портрет Біндо Альтовіті (Вашингтон, США).Він син багатих батьків і сам банкір. Як ніхто, родина Альтовіті знає вагу золота і утаемничених знань, страшні таємниці римських вельможних родин, підкупи, їх розпусту, цинізм і показову шляхетність. Модно одягнений, з довгим волоссям молодик дивиться тривожно і допитливо. Навіть заможна родина і великі гроші не позбавили особу від тривог, невдоволення дійсністю, розчаруванням у багатому, але небезпечному оточенні Риму, де нікому не можна довіряти.

Біндо Альтовіті переживе смерть Рафаеля, ганебне Пограбування Риму (Sacco di Roma), народження маньєризму в Італії. З деякими майстрами маньєризму, які дожили до сивого волосся, банкір спілкуватиметься. В похилому віці він замовить бронзове погруддя самому Бенвенуто Челліні. З 20 століття воно теж зберігається в США (музей Гарднер, Бостон).

Мадонни пензля Рафаеля[ред.ред. код]

Докладніше: Мадонни Рафаеля

Твори Рафаеля зображають переважно Мадонн, яких художник малював поетично і водночас просто за своєю композицією. Ні до ні після Рафаеля жоден художник не спромігся створити стільки довершених і при цьому різноманітних картин із зображенням Мадонни з немовлям. Діва Марія на його картинах то зовсім юна і ніжна, то зображена у вигляді простої напрацьованої та стомленої селянки. Мадонна чи надійно тримає немовля Ісуса у руках чи бавиться з ним на тлі різноманітних пейзажів.

Рафаель і архітектура[ред.ред. код]

Збудоване крило Вілли Мадама з боку саду.
Вілла Мадама, декор склепіння лоджиї.
Докладніше: Вілла Мадама

Рафаель Санті недовго, але яскраво попрацював як архітектор. Низка його художніх творів має зображення архітектурних споруд, що свідчать як про інтерес до будівництва і вивчення спадку Стародавнього Риму, як і обізнаність з архітектурною практикою своїх уславлених сучасників, серед яких Донато Браманте, Джуліано да Сангалло тощо.

Значущим було втручання Рафаеля-архітектора в створення палаців для вельмож папського двору неподалік Ватикана. Поради і начерки Рафаеля були використані при побудові палацу Каффарелі — Відоні (початок будівництва — 1515 рік), палац лікаря папи римського Джакопо Антоніо да Брешиа (1515 рік), палац папського камергера Бранконіо дель Аквіла. Мало свідоцтв про участь Рафаеля-архітектора в проекті палацу Пандольфо Пандольфіні у Флоренції, але традиція пов'язує його з творчістю Рафаеля.

Встиг Рафаель побудувати і невеличку церкву Сант Еліджио дельї Орефічі в Римі. Вона центрична за композиціею і увінчана єдиною великою банею з ліхтариком.

Значним досягненням Рафаеля-архітектора стали проект та побудова вілли для Джуліо де Медичі (в подальшому отримала назву — Вілла Мадама). У 1518 році карлинал Джуліо де Медичі, двоюрідний брат тодішнього папи римського Лева 10-го, розпорядися побудувати заміську віллу. Замову отримав Рафаель Санті, відоміший як уславлений художник. Рафаель запроектував віллу на схилі пагорба Монте Маріо. Всі елементи комплексу були зорієнтовані на довгу центральну вісь, але мали невеликі відступи від строгої симетрії.

Грандіозний палац мав театр просто неба, бічні двори з регулярними садами і комплексом сходинок і терас, що спускались до річки Тібр. Три тераси за проектом мали різноманітне розпланування і фонтан на кожній з них для охолодження спекотного повітря Рима влітку. Всі тераси можна було добре оглянути з верхнього майданчика біля підмурків самого палацу. Роботи почали у 1518 році, а в 1520 помер Рафаель. Встигли побудувати одне крило П — подібної за планом вілли, де розпочались декорувальні роботи. До них залучили учнів Рафаеля і помічників з його римської майстерні — Джуліо Романо , Періно дель Вага та інших. Пізніше віллу залишили недобудованою і експлуатували лише вибудовану її частину.

Проект недобудованої вілли зберігся в копіях і в мемуарах, що породило низку реконструкцій проекту, створених різними архітекторами.

Недовгий час митець працював і над продовженням побудови собору Святого Петра в Римі по смерти Донато Браманте. Але роботи йшли повільно і через велику завантаженість замовами самого Рафаеля, і через малу зацікавленість в побудові грандіозної споруди папою римським Левом Х. Собор добудовуватимуть десятиліттями по смерти Рафаеля вже нові генерації італійських архітекторів від Мікеланджело Буонарроті до Джакомо делла Порта та Лоренцо Берніні.

Рафаель Санті в Ватикані[ред.ред. код]

У 1508 році Рафаель приймає запрошення свого земляка Донато Браманте та Папи Юлія II і приїжджає до Риму, щоб розписувати папський палац у Ватикані. В січні 1509 року ім'я Рафаеля вперше позначено в документах Ватикана.

У Ватикані маляр залишив по собі славетні «станци» («станца» — розмальована зала у палаці). У розписах цих кімнат Рафаель продемонстрував талант видатного майстра композиції. Він розмалював 4 зали: станца дель Інчендіо, за нею розташовані станца делла Сеньятура (перекладається як «Кімната підписів» — тут Папа підписував важливі папери), станца д'Еліодоро і станца Константіна.

Свою роботу художник розпочав з станци делла Сеньятура. Саме тут він помістив всесвітньовідомі фрески «Парнас», «Диспута» і «Афінська школа» (1508–1512). У них Рафаель показує блискуче вміння змальовувати античні теми, та показувати емоції та сутність кожного із зображених персонажів.

Наступна зала — станца д'Еліодоро (1512–1514). Її прикрашають 4 фрески: «Вигнання Еліодора», «Меса в Больсені», «Визволення апостола Павла з темниці» і «Зустріч Аттіли».

Станцу дель Інчендіо виконували переважно учні Рафаеля під його керівництвом (1514–1517). Майстер був зайнятий багатьма замовленнями: будівництвом палаццо Каффареллі-Відоні та вілли Джуліо Медічі, що стала відома під назвою вілли Мадама. У 1514 році, після смерті Браманте, Папа Лев X призначив Рафаеля головним архітектором будівництва собору св. Петра.

Також десь у період роботи над станцами Рафаель намалював славетну картину «Сікстинська мадонна». Вона довгий час перебувала у церкві Св. Сікста у П'яченці, де була вівтарним образом.

Одною з останніх робіт художника став «Спас» («Преображення») — велика вівтарна композиція. Довгий час вважали, що майстер не встиг завершити картину і її дописав його учень Джуліо Романо. Проте у 1979 році гурт італійських вчених на чолі з Фабріціо Манчіні за допомогою великомасштабних детальних зйомок довела, що «Спас» був таки закінчений Рафаелем.

Фреска «Афінська школа»[ред.ред. код]

Raffael 058.jpg

Малюнки Рафаеля Санті[ред.ред. код]

Ранній автопортрет
Шкіц композиції «Преображення»

Психологи стверджують, що багато обдаровані особи (на відміну від посередніх) мають здатність надзвичайно концентруватись і вкрай повно використовувати відпущені їм роки життя. Це добре доводять життєписи поета Михайла Лермонтова (убитого в 28), математика і теоретика космічних польотів Кондратюка Юрія Васильовича(убитого в 44) чи життєпис самого Рафаеля, що помер в 37 з нез'ясованих обставин (Лихоманка ? Отруєння заздрізників ?)

Можливо, ніщо так добре не доводить працьовитість художника, здатність до самоосвіти і постійне прагнення до досконалості, як малюнки. По смерті Рафаеля залишилось доволі малюнків, як доби учнівства, так і повного розквіту його здібностей. Це і автопортрети, і анатомічні та мистецькі штудії, наполегливі пошуки композицій, окремих груп майбутніх картин чи фресок, фігури в ракурсі тощо. Лінії цих малюнків — навіть несміливих — досить легкі, досить точні, виразні, заокруглені. Кінчик пера стрімко рухався по поверхні паперу, залишаючи тонкі силуети фігур, вуаль штрихувань, обличчя персонажів в різному психологічному стані. Частина малюнків — перші шкіци, начерки, частина — доволі пророблені і майстерні композиції, здатні бути самостійними творами мистецтва (картон до «Афінської школи», Амброзіана, Мілан.)

Смерть[ред.ред. код]

Рафаель прожив коротке життя, але залишив величезну кількість шедеврів. Він помер 6 квітня 1520 року у Римі (несподівано захворів і кілька останніх тижнів життя промучився від гарячки) та похований у римському Пантеоні. Могилу Рафаеля прикрашає статуя мадонни, виготовлена із мармуру, яку виконав учень митця — скульптор Лоренцо Лоренцетто.

Епітафія на надгробку написана латиною. Її можна перекласти так: «Тут покоїться той Рафаель, при житті якого велика природа боялась залишитись переможеною, а після його смерті вона боялася вмерти»

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Сікстинська Мадонна (1515). Дрезденська картинна галерея. Дрезден

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література[ред.ред. код]

Рафаель. «Пророк Ісайя», фреска. Сант Агостіно, Рим.
  • Шапиро Ю. Г., Персианова О. М., Мытарева К. В., Аране Н. М. 50 кратких биографий мастеров западноевропейского искусства XIV–XIX веков. — Ленинград: Советский художник, 1968. — С. 36-42
  • Варшавський А. С. Долі шедеврів. — Київ: Веселка, 1988–206 с.
  • Рафаэль Санти. Альбом. Вступит. ст. А. Габричевского, М., 1956.
  • Pierluigi De Vecchi, Raffaello, Rizzoli, Milano 1975.

A. Pagnani, Storia di Sassoferrato, Fabriano 1975 Pierluigi De Vecchi, Raffaello: la pittura, Firenze 1981

  • J. Beck, Raffaello, Milano 1982
  • K. Oberhuber, Raffaello, Milano 1982
  • John Pope-Hennessy, Raffaello, Torino 1983
  • M. Tafuri, C. L. Frommel, S. Ray, Raffaello architetto, Milano 1984
  • A. Zuccari, Raffaello e le dimore del Rinascimento, Firenze 1986
  • N. Dacos Crifò, Le Logge di Raffaello, Roma 1986
  • V. Labella, Una stagione di giganti. Michelangelo, Leonardo, Raffaello, Cinisello Balsamo 1991
  • AA.VV., Raffaello, Milano 1994
  • W. Lotz, Architettura in Italia 1500–1600, a cura di D. Howard, Milano, Rizzoli 1995.
  • Pasquale Sabbatino, Raffaello Sanzio e Baldassare Castiglione, in La bellezza di Elena. L'imitazione nella letteratura e nelle arti figurative del Rinascimento, Firenze, Olschki, 1997, pp. 35–40, ISBN 88-222-4503-2
  • Pierluigi De Vecchi ed Elda Cerchiari, I tempi dell'arte, volume 2, Bompiani, Milano 1999. ISBN 88-451-7212-0
  • Bruno Santi, Raffaello, in I protagonisti dell'arte italiana, Scala Group, Firenze 2001. ISBN 88-8117-091-4

Посилання[ред.ред. код]