Дримба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Jew's harp.jpg

Дри́мба — музичний щипковий інструмент. В Україні найчастіше використовується в гуцульському музичному побуті (горнбостель-Закс номер 112.221).

Конструкція і спосіб гри[ред.ред. код]

Дримба має вигляд підково- чи еліпсоподібної незамкненої на видовженому боці залізячки, яка подовжується двома лапками. До середини підківки приклепано тонку сталеву пластинку — міндик чи язичок. Язичок, проходячи поміж лапками і, поступово потоншуючись, дещо виходить за них та завершується загнутим кінчиком. Вкладаючи дримбу до рота, злегка притискають боковинки зубами, притримуючи за лапки, і б'ють по кінцю язичка пучкою пальця правої руки. Звук, видобутий при цьому, посилюється природним резонатором, за який править ротова порожнина, а від зміни рухом щік і язика об'єму цього резонатора змінюється висота і характер звуку. З огляду на роль ротової порожнини у формуванні звуку під час гри на дримбі та наявність язичка, дримбу після певних суперечок названо язичково-щипковим інструментом, що за принципом звуковидобування наближається до язичкових духових, хоча у власне духових інструментах язичок коливається під тиском струменя повітря, а в дримби — від удару пальця.

Дослідження музикознавців показали, що дримба може давати обсяг до двох октав.

З історії дримби[ред.ред. код]

Дримба — один з найпоширеніших на земній кулі та один з найдавніших музичних інструментів. Спочатку, в північних народів, дримби робили з тростинних, дерев'яних чи кістяних пластинок. На початку 19 століття дримба на Заході була дуже поширеним концертовим віртуозним інструментом. Існували цілі ансамблі дримбарів, що виконували великі музичні твори.

На думку музикознавців, занесли дримбу до українських Карпат ще в сиву давнину Білі хорвати[джерело не вказано 956 днів], адже сучасні серби й хорвати, що живуть на Балканському півострові, віддавна користуються таким самим інструментом зі схожою назвою — дромбуле. В Україні вона також відома як варган, варґан (від діалектного — варґі — уста, рот) або сдримба на Гуцульщині, орган — на Лемківщині, доромба — на Закарпатті.

В Україні виготовлення варганів було зосереджене в руках циган. У народній оповідці циган каже про себе: «Мені бити-кувати, варгани робити, на базарь носити». Степан Писаревський — український письменник початку 19 століття — у своїй п'єсі «Купала на Івана» в уста циган вкладає переклад із пушкінських «Цыган»:

Гой, цигани. Гой, цигани.
Дужче. Моторніше.
Забряжчімо у віргани —
Буде веселіше.
Де захватить нас зима —
Там нам господарство.
Хліба іноді нема —
Нам віргани панство.
(з праці Г.Хоткевича)

Деякі дослідники відзначають, що в народі не дуже добре ставились до цього інструменту, оскільки дримбою називали нечепурну жінку, навіть вуличницю.[1]

Pražský jarmark 365.jpg

Примітки[ред.ред. код]

  1. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — 706 с. — С. 200.

Література[ред.ред. код]

  • Хоткевич. Г. Музичні інструменти Українського народу. — Х. 1930.
  • Гуменюк. А. Українські народні музичні інструменти. — К. 1968.
  • Черкаський. Л. М. Українські народні музичні інструменти. — К. Техніка, 2003.
  • Журнал «Наука і суспільство», 12. 1985, стор. 40.

Джерела[ред.ред. код]