Цигани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Цигани
Загальна кількість За різними оцінками від 5 до 11 млн у світі[1][2], від 10 до 12 млн в Європі[3].
Найбільші розселення Іспанія Іспанія:

Румунія Румунія: Туреччина Туреччина: Франція Франція: Болгарія Болгарія: Угорщина Угорщина: Греція Греція: Росія Росія: Італія Італія: Сербія Сербія: Велика Британія Велика Британія: Словаччина Словаччина: Німеччина Німеччина: Республіка Македонія Македонія:

Закарпаття
Близькі етнічні групи Доми, боша, інші індоарійські народи
Мова Циганська мова, мова в залежності від місцевості
Релігія Християни
(православні, католики, протестанти),
мусульмани,
індуїсти[4]


Цигани — група народів індійського походження[5], що проживає у багатьох країнах світу — в Європі, Близькому та Середньому Сході, Північній Африці та в країнах обох Америк (переважно в Латинській).

Етнонім цигани походить від середньогрецького Atsigan, перші згадки датуються ХІІІ століттям, саме від цього кореня пішла ціла група схожих назв у слов'янських та німецькій мові.

Циганська мова належить до індійської групи індоєвропейських мов. Однак слід зазначити, що дуже значна частина циган, якщо не більшість, не говорять циганською, а послуговуються місцевими мовами або ж їх діалектами.

Історія[ред.ред. код]

Movimiento gitano.jpg
Eurogipsy.PNG

Історія поширення[ред.ред. код]

Час виходу з Індії різні дослідники називають періоди від 5-7 до 10-12 століть. Після виходу з Індії цигани спершу осіли в Західній Азії і жили переважно у східній частині Візантійської імперії та закавказьких провінціях Ірану. Про це свідчать лінгвістичні дані - в циганській мові є цілий пласт запозичень з перської, грецької та вірменської мов. І навпаки, відсутні запозичення з арабської, що беззаперечно спростовує колись популярну «єгипетську» теорію походження. У 13-18 століттях розселилися по Європі. З 16-17 століття з'являються в країнах Південної Америки. Після вимирання більшості індіанців від хвороб уряди Іспанії та Португалії використовували різні способи залюднення своїх величезних колоній в Америці — зокрема, й примусове переселення циган.[Джерело?]

У Європі появу циган вперше зафіксовано у хроніці угорського короля Андраша ІІ (1219). У Словаччині їхня поява відображена у хроніці Далиміла 1242 року. Але це були невеличкі групи циган. Масова їх поява у Чехії відома з 1399 року, коли з Австрії прибули сікапу černy. В Угорщині цигани масово з'явилися близько 1417 року, коли імператор Сигізмунд погодився видати їм охоронні грамоти. Вони прибули до Вестфалії, ганзейських міст, Швейцарії. 1419 року цигани перейшли кордони сучасної Франції, а у серпні 1427 року вперше з'явилися біля брам Парижа, який перебував тоді в руках англійців. Їхній табір у Шатель-Сен-Дені протягом трьох тижнів приваблював цілі юрби допитливих.

Перші згадки про циган у португальських джерелах належать до XVI ст. Майже тоді ж вони з'явилися в Шотландії та Англії. Можливо, там вони привертали менше уваги, ніж на своїх попередніх стоянках, бо на Британських островах споконвіку жили кочівники «тінкери», спосіб життя яких багато в чому нагадував циганський.

Нашестя керделарів[ред.ред. код]

Одним з найважливіших явищ циганської історії було розселення румунських циган «керделарів» (котлярів), зараз їх нащадки становлять приблизно половину всіх циган світу. З пізнього середньовіччя Румунія була чи не головною «циганською» країною світу і мала значне циганське населення. Всупереч міфологічним уявленням про «вільний» народ, цигани в Румунії перебували в рабстві, яке було оформлене навіть юридично. І хоч частина з них тікала (саме від таких утікачів походить найбільша українізована частина наших циган «серви», що отримали назву від лат. servus (раб)), але масова міграція румунських циган розпочалася лише після скасування рабства в 60-ті роки 19 століття. Цей процес розселення отримав назву «велике нашестя керделарів». Саме тоді вони розселилися як у країнах, де вже існували циганські меншини, так і в тих, де циган до тих часів не було чи майже не було.

Сучасність[ред.ред. код]

Прапор циган

8 квітня 1971 року в Лондоні відбувся установчий з'їзд Міжнародного союзу циган, в якому взяли участь представники 30 країн (відтоді 8 квітня відзначають як Міжнародний день ромів).

Національний прапор циган: верхня частина — синя (символізує небо), нижня — зелена (символізує траву), посередині — червоне колесо (символ вічної дороги).

Поширеність[ред.ред. код]

Кількість циган у світі припускають в межах 2-8 млн. Майже всі вони двомовні: знають свою мову і тієї країни, де оселилися.

Цигани в Україні[ред.ред. код]

Тарас Шевченко. Циганка-ворожка. 1841 рік
Докладніше: Цигани в Україні

Вперше в Україні з'явилися у 15-16 ст. — спочатку в Бесарабії та в Криму.

Перша письмова згадка про циган в Україні — 1501 рік (в охоронній грамоті, виданій великим литовським князем Олександром циганському ватажкові Василю).

Традиційними зайняттями циган були ремесла: ковальство, столярство, лоткарство, конярство і мандрівна торгівля; інші джерела їх заробітку — музика, співи і танці, також ворожіння.

За релігією цигани на Наддніпрянщині були православні, в Галичині й на Закарпатті — греко-католики.

За переписом 1926 р. в УСРР жило 13 000 циган (у тому ч. 2 500 у містах); у Криму їх було 1 300, на Північному Кавказі — 6 800. Усіх циган на українських етнічних землях (на 1926 р.) було бл. 20 000.

За переписом 1970 р. в УРСР жило 30 100 циган (1959 — 28 000).

Цигани у Вінниці

Розселені по всіх областях України, але найбільше їх на Закарпатті, у Криму і Південній Бессарабії. Майже половина їх живе по містах. Лише 40 % циган у містах вважають циганську мову рідною, у селах — 35 %; решта за рідну мову вважає українську, російську та румунську мови.

За радянських часів влада намагалася змусити всіх циган до осілого життя (постанова 1926 року і указ Президії Верховної Ради СССР 1956 р.).

Нині багато циган працює в сільському господарстві і промисловості, але й далі чимало їх тримається старих традицій.

Цигани вирізняються своєрідним одягом, мають багатий фольклор, зокрема, у ділянці народної поезії (особливо казки), музики, танцю.

Циганські мотиви мали вплив на музику й літературу, зокрема, в Україні є вони в творчості Степана Руданського, Михайла Старицького, Миколи Гоголя, Івана Франка та ін.

Цигани в ЄС[ред.ред. код]

Мірча Луческу

Левова частина циган в Євросоюзі опинилися там разом із його розширенням. Хвиля ж переселення циган з центральної і східної Європи в західному напрямку почалася з 2004 року та досягла свого апогею після приєднання Румунії до ЄС у 2007 році. Тамтешні цигани їдуть до Італії, яка є найближчою до Балкан країною зі старої європейської сім'ї. Восени 2007 року кількість таборів, що виросли довкола італійських міст досягла вже 340. Міністр внутрішніх справ Італії Джуліано Амато виступив у Сенаті з гострою промовою стосовно ситуації, що склалася:

« Це справжній біблійний вихід (exodus) циган із Румунії. Ситуація кризова і ми маємо діяти.  »

Італійські політики були одностайні в тому, що потрібно обмежити приплив циган, оскільки є побоювання виникнення етнічних конфліктів. Мийники автомобільного скла, що силоміць нав'язують свої послуги, жебраки та грабіжники сьогодні в Італії творять образ цього народу в ЄС.[6]

Впродовж 2005 до 2015 років у восьми країнах Центральної та Східної Європи триватиме проект Декада ромської інтеграції.

Кочівництво[ред.ред. код]

Всупереч уявленням, більшість циган не кочують. Дійсно, в циган є традиція кочівлі, а їхні традиційні ремесла - ковальство, лудження посуду, торгівля кіньми, ворожіння — сприяли переїздам із місця на місце в пошуках клієнтів. Однак, насправді завжди більшість циган живуть осіло, а кочівники становлять лише меншу частину. Часто значно меншу. Навіть у Румунії 18-19 століть, яка вважається еталоном циганського способу життя, кочувало дещо менше половини циган. Міф про кочових циган має два підґрунтя. По-перше, оскільки цигани становили й становлять лише невеличку частку населення, більшість людей ніколи не бачили циганських поселень, але майже всі бачили кочових циган. По-друге, дійсно є регіон, де цигани виключно кочували і де досі саме так живе більшість із них - це Західна й частково Центральна Європа. У часи пізнього Середньовіччя в Німеччині, Франції та Англії було прийнято закони, що забороняли циганам оселятися будь-де постійно та володіти нерухомістю, тож вести інший спосіб життя, окрім кочівлі, цигани просто не могли. Саме тому в західноєвропейській традиції цигани є виключно кочівниками.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Encyclopædia Britannica Online (англ.)
  2. Ethnologue: Languages of the World, Sixteenth edition. Dallas 2009. (англ.)
  3. EU demands action to tackle Roma poverty (англ.)
  4. Worldmark Encyclopedia of Culture & Daily Life. Vol. 4: Europe. Cleveland 1998. РР. 316, 318. (англ.)
  5. Генетики підтвердили індійське походження циган
  6. Цигани йдуть на Рим. Італії загрожує етнічний конфлікт із циганами. «ЕКСПРЕС» 7-7 жовтня 2007 року № 146 (3627) ст.5

Література[ред.ред. код]

Ресурси інтернету[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.