Ескадрені міноносці типу «Орідзонте»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ескадрені міноносці типу «Орідзонте»
італ. Classe Orizzonte
фр. Classe Horizon
Італійський ескадрений міноносець «Андреа Дорів»
Служба
Тип/клас Ескадрені міноносці / Фрегати
Держава прапора Італія Італія
Франція Франція
Належність ВМС Італії
ВМС Франції
Закладено 4
Спущено на воду 4
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 7 050 тонн (стандартна)
7 770 тонн (повна)
Довжина 152,9 м
Ширина 20,3 м
Осадка 7,5 м
Технічні дані
Рухова установка 2 × газові турбіни «General Electric LM2500»
2 × дизельні двигуни «SEMT Pielstick»
4 дизельні генератори «V1716T2ME»
Гвинти 2
Потужність 2 x 27 491 к.с. (газові турбіни)
2 x 5 793 к.с (дизельні двигуни)
Швидкість 29 вузлів
Дальність плавання 6 100 миль на швидкості 18 вузлів
Екіпаж 255
Озброєння
Артилерія 2 × 76-мм гармати OTO Melara (Франція)
3 × 76-мм гарматм OTO Melara (Італія)
Торпедно-мінне озброєння 2 торпедні апарати «Eurotorp B515/3»
Ракетне озброєння ПУ для ракет Aster 15/Aster 30
1 ПУ для ракет Exocet (Франція)
1 ПУ для ракет Otomat (Італія)
Зенітне озброєння ЗРК PAAMS
ПУ «Sylver» для 48 ракет «A-50»
Радіолокаційне озброєння РЛС EMPAR
Thales/Selex S1850M
Selex RASS
Selex SPN 753(V)4
Авіація 1 вертоліт AgustaWestland AW101 або NHIndustries NH90

Ескадрені міноносці типу «Орідзонте» італ. Classe Orizzonte, фр. Classe Horizon — серія фрегатів / ескадрених міноносців ВМС Італії та ВМС Франції початку 21 століття.

Історія створення[ред. | ред. код]

Після провалу програми з розробки єдиного фрегата для низки країн НАТО NFR-90 Італія, Франція та Велика Британія у 1992 році розпочали спільну розробку фрегата нового поління ( Common New Generation Frigate, CNGF). Але через розбіжності у поглядах на ТТХ корабля Велика Британія вийшла з консорціуму. У 1999 році Італія та Франція підписали угоду про продовження спільних робіт.

Планувалось побудувати 10 кораблів (6 протичовнової оборони і 4 ППО) з максимальним ступенем уніфікації систем озброєння. Але зрештою було побудовано 4 кораблі - 2 для ВМС Італії і 2 для ВМС Франції.

За своїми розмірами та ТТХ кораблі більше відповідають класу есмінців, а не фрегатів. Тому у складі ВМС Італії вони класифікуються як «есмінці» типу «Андреа Доріа» (італ. Classe Andrea Doria). У складі ВМС Франції вони класифікуються як «фрегати» (фр. Classe Horizon).

Загальна вартість будівництва 4 кораблів склала 2,8 млрд євро.[1].

Представники[ред. | ред. код]

Корабель Бортове позначення Виготовлювач Закладено Спущено У строю
ВМС Італії
«Андреа Доріа» D 553 «Fincantieri», Ла-Спеція 19 липня 2002 року 15 жовтня 2005 року 22 грудня 2007 року
«Кайо Дуіліо» D 554 «Fincantieri», Ла-Спеція 19 вересня 2003 року 23 жовтня 2007 року 3 квітня 2009 року
ВМС Франції
«Форбен» D 620 «DCN Lorient» 4 квітня 2002 року 10 березня 2005 року 10 грудня 2008 року
«Шевальє Поль» D 621 «DCN Lorient» 23 жовтня 2003 року 12 липня 2006 року 21 грудня 2009 року

Конструкція[ред. | ред. код]

Корпус[ред. | ред. код]

Корпус судна розроблений за технологією «стелс». Надводна частина оптимізована для зменшення рівня вторинного радіолокаційного поля. Зовнішні поверхні корпуса та надбудов вигтовляються з радіопоглингаючих матеріалів та покриттів. Комплекс заходів із змешумлення (малошумні гребні гвинти з підводом повітря до лопатей, подача повітря на корпус в районі машинного відділення, амортизація механізмів тощо) забезпечують низький рівень підводного шуму.

Для підвищення захищеності корабель розділений на декілька протипожежних зон - «цитаделей».

Силова установка[ред. | ред. код]

Силова установка корабля - комбінована, типу «CODOG» (Combined Diesel or Gas ). Вона складається з двох газових турбін «General Electric LM2500» потужністю 27 491 к.с. кожна, та двох 12-циліндрових дизельних двигунів фірми SEMT Pielstick потужністю 5 793 к.с кожен.

Двигуни обертають два п'ятилопатеві гвинти. Максимальна швидкість 29 вузлів при роботі газових турбін і 18 вузлів при роботі дизелів. Автономність плавання: 7 000 миль на швидкості 18 вузлів і 3 500 миль на швидкості 24 вузли.

Озброєння[ред. | ред. код]

Озброєння італійських та французьких кораблів уніфіковане на 90%. Різниця є лише у типах використовуваних ракетних комплексів.

Кораблі озброєні 16-модульними системами вертикального пуску ракет «Sylver» A-50, оснащені ракетами ближнього радіуса дії «Aster-15» і ракетами середнього радіусу дії «Aster-30», загалом 48 ракет.

Протикорабельне озброєння складається з пускових установок фірми «MBDA», оснащених ракетами «OTOMAT» на італійських кораблях і ракетами «Exocet» на французьких.

Артилерійське озброєння складається з 76-мм гармат OTO Melara. На італійських кораблях встановлено 2 гармати в носовій частині і одна в кормовій. На французьких кораблях встановлено лише по 2 гармати, замість третьої встановлений ЗРК «SADRAL» для запуску ракет «Mistral». На італійських кораблях планується заміна 76-мм гармат на нові «76/62mm Super Rapido Multi Feeding Davide/Strales» із системою керування вогнем «DART»[2].

Озброєння для самозахисту складається з двох 25-мм гармат «Oerlikon KBA/KBB 25/80» на італійських кораблях та двох 20-мм гармат «20 mm Narwhal» на французьких.

Торпедне озброєння складається з двох 324-мм торпедних апаратів «Eurotorp B515/3» для запуску протичовнових торпед «MU90».

Радіоелектронне обладнання[ред. | ред. код]

Головна бойова інформаційна система розроблена фірмою «EUROSYSNAV».

ЗРК PAAMS керується багатофункціональною РЛС EMPAR[3], яка отримує цілевказування від оглядового 3D-радара S1850M для пошуку повітряних та надводних цілей далекого радіусу дії. Крім того, на кораблях встановлені радар пошуку надводних цілей «RASS (RAN30 X/I)», навігаційний радар « Selex SPN 753(V)», система пошуку інфрачервоного випромінювання «Sagem Vampir MB», дві системи цілевказання «MSTIS NA 25X (RTN-30X)», радар для забезпечення посадки вертольота на палубу корабля, система розпізнавання «Свій-чужий» «SIR-R/S», а також метеорологічно-океанографічна система.

Система радіоелектронної боротьби складається з пускових установок протиракетного комплексу «SCLAR» і протиторпедного комплексу «SLAT».

На кораблях встановлюється гідролокатор «UMS 4110 CL» фірми «Thales».

Також на кораблях встановлені цифрові системи зв'язку і система супутникового зв'язку «SATCOM».

Галерея[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Александров Ю. И, Апальков Ю. В. Боевые корабли мира на рубеже XX—XXI веков. Ч. II. Авианосцы, крейсера, эскадренные миноносцы. Т. II. Эскадренные миноносцы. СПб. Галея-Принт, 2004 ISBN 5-8172-0081-3 (рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Programma Orizzonte [Архівовано 23 листопада 2010 у Wayback Machine.] 13-11-2008
  2. Le prospettive di OTO Melara - Analisi Difesa. www.analisidifesa.it. Процитовано 28 luglio 2016.
  3. Слюсар, В.И. (2001). Цифровые антенные решётки: будущее радиолокации (PDF). Электроника: наука, технология, бизнес. – 2001. - № 3. с. C. 44. Архів оригіналу (PDF) за 1 листопада 2019. Процитовано 20 серпня 2020.