Нагірно-Карабаська Республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Нагірно-Карабаська Республіка
Լեռնային Ղարաբաղի Հանրապետություն

Прапор Арцаху Герб Арцаху
Прапор Герб
Гімн: «Вільний і незалежний Арцах»
Розташування Арцаху
Столиця Степанакерт
Офіційні мови вірменська
Державний устрій Президентська республіка
Президент
Прем'єр-міністр
Спікер
Бако Саакян
Араїк Арутюнян
Ашот Гулян
Формування 1991 рік 
Площа
 - Загалом 11 500 км²
Населення
 - перепис 2011[1] р. 143 574
 - Густота 29/км²
ВВП (ПКС) 2010 р., оцінка
 - Повний 582[2] (Список країн за ВВП)
 - На душу населення ~ 4050 (Список країн за ВВП на душу населення)
Валюта Драм (AMD)
Часовий пояс  (UTC+4)
Домен інтернету .nkr.am
Телефонний код +374 47
+374 97 (для мобільного зв'язку)
Zvartnots img 6965.jpg

Історія Вірменії

Держави та утворення
Айраратське царствоВелика ВірменіяМала Вірменія
ЦопкМарзпанська ВірменіяВірменський емірат
Анійське царствоСюнікВаспураканТашир—Дзорагет
АрцахХаченКарсЦарство Варажнуні
КесунЕдесаМелітенаПірКілікія
Шах-АрменідиХамсАрранЧухур-СаадКарабах
Вірменська областьЕріванська губернія
Єлизаветпольська губерніяПерша Республіка
Вірменська РСРРеспубліка ВірменіяНКР
Війни та битви
Війни: ПарфіяТуреччинаГрузіяАзербайджанКарабах
Битви: ТигранакертАрташатРандеяАварайр
ВарнакертСеванМанцикертГарніБітліс
СардарапатАпаранКаракіліс
Релігії
ПоганствоМітраїзм
Вірменська апостольська церква
ПавлікианиТондракійціКатолицизм
Географія
Вірменія (ЗахіднаСхідна)
Вірменське нагір'яКілікія
Династії
ГайкідиЄрвандідиАрташесіди
АршакідиАрцрунідиБагратіди
РубенідиХетумідиЛузіньяни
Національно-визвольний рух
АрменаканГнчакДашнакцутюнФідаї
ЦегакронАСАЛАМіацум
Тематичні статті
ВірмениЕтногенезКультураМоваВірменське питання
ГеноцидВірменофобіяАмшенціДіаспора
СтолиціМатенадаранВірменознавствоШляхта
Хронологія
Розташування між Республікою Вірменія та Азербайджанською Республікою
Nagorno karabakh republic.png

Нагі́рно-Караба́ська Респу́бліка (вірм. Լեռնային Ղարաբաղի Հանրապետություն — Лернаїн Гарабагі Ганрапетуцюн), Респу́бліка Арца́х[3] (вірм. Հանրապետություն Արցախ — Ганрапетуцюн Арцах) — невизнана держава, проголошена 2 вересня 1991 року на спільній сесії Нагірно-Карабаської обласної та Шаумянівської районної Ради народних депутатів Азербайджанської РСР.

10 грудня 1991 р. проведений референдум про статус НКР, на якому 99,89% учасників висловилися за незалежність[4][5][6]. Референдум був бойкотований азербайджанською меншістю. 6 січня 1992 р. парламент НКР першого скликання — Верховна Рада НКР — прийняла Декларацію «Про державну незалежність Нагірно-Карабаської Республіки». Проголошенню незалежності передував майже чотирирічний вірмено-азербайджанський конфлікт, що призвів до численних жертв та біженців з обох сторін, викликаних застосуванням масового насильства і етнічних чисток.

Згідно з конституцією Азербайджанської Республіки, територія, в межах якої була проголошена НКР, є частиною Азербайджану. Територія, фактично контрольована НКР на цей час, лежить у південно-західній частині основної території Азербайджану та примикає до державних кордонів між Азербайджаном і Вірменією на заході й Азербайджаном та Іраном на півдні і до контрольованої Азербайджаном території на півночі і сході.

Під контролем Армії Оборони Нагірного Карабаху перебуває більша частина колишньої НКАО, а також, повністю або частково, сім прилеглих районів Азербайджану (включно територію між НКАО і Вірменією — «Лачинський коридор»).

Під контролем Національної армії Азербайджану знаходяться частини територій Мартакертського, Мартунинського та Шаумянівського районів НКР. Нагірно-Карабаська Республіка у свою чергу вважає ці території окупованими.

Етимологія[ред.ред. код]

Нагірно-Карабаську Республіку нерідко називають просто Нагірним Карабахом[7][8][9], хоча заявлена Республікою і фактично контрольована території географічно з Нагірним Карабахом збігаються частково.

Нагірний Карабах вірменською мовою називається Լեռնային Ղարաբաղ (Лернаїн Ґарабаґ), азербайджанською мовою Dağlıq Qarabağ або Yuxarı Qarabağ. Слово «Карабах» складено з тюркського «кара» — чорний і перського «баг» — сад. Для позначення території вірмени також часто використовують назву десятої провінції Великої Вірменії Арцах (вірм. Արցախ), яка охоплювала регіон в давнину. Назва Арцах в свою чергу походить від імені вірменського короля Арташеса I [10]. За іншою теорією назва походить від тюрксько-вірменського «Ктіш-Бахк», одного з царств Арцаху [11]. В урартських записах (7 — 9 ст. до н. е.) використовується назва Уртехіні. [12]

Термін «Нагірний Карабах» вживається вже в 1918 р. в записці тифліського карабаського земляцтва для позначення етнічно вірменської частини Карабаху, «спірною між двома республіками».[13] Поряд із терміном «Нагірний Карабах» вживався також описовий термін «нагірна частина Карабаху».

Історія[ред.ред. код]

Історія Нагірного Карабаху
Coat of arms of Nagorno-Karabakh.svg
Давня історія
Азоська печера
Велика Вірменія
(Арцах)
Кавказька Албанія
Середньовіччя
Хачен
Перська епоха
Мелікства Карабаху
Карабаське ханство
Російська епоха
Вірменія у складі Російської імперії
Єлизаветпольська губернія
Радянська епоха
Нагірно-Карабаська автономна область
Боротьба за незалежність
Карабаський конфлікт
Мінська група
Нагірно-Карабаська Республіка

Портал «Нагірний Карабах»

За часів Бронзової доби, регіон Нагірного Карабаху знаходився під сферою впливу Кура-аракської культури.

Античність[ред.ред. код]

В кінці 8 століття до н. е. область була включена до складу Урарту.[14] Її корінне населення, що складалося з корінного і кочового[15] вірменського[16] населення було приєднане до складу Вірменського Королівства в 4 столітті до н. е.[17] в епоху Єрвандидів, або в 2 столітті до н. е.[15] в епоху Арташесидів. В цей період регіон отримує назву історичного регіону Арцах.[18] Античне місто Тігранакерт було засноване у епоху Артаксидів.[19]

Монастир Амарас.

У 387 р. н. е. Римська імперія та імперія Сасанідів підписали мирний договір, згідно з яким поділили Вірменію. У зв'язку з цим Арцах та Утік інтегруються у Кавказьку Албанію, підконтрольну Сасанідській імперії[20], хоча цілком можливо, що Арцах був приєднаний до Албанії після 451 р.[21] У той же час закінчується процес вірменізації, не вірмен вже не можна відрізнити від вірмен.[22] Паралельно в регіоні поширюється християнство під дією Вірменської апостольської церкви, зокрема Месроп Маштоц відкриває Амарас — першу вірменську школу.[23]

У 451 році, після Аварайрської битви, багато вірменських дворян віддалилися в гори і важкодоступні ліси, включаючи Арцах, який стає центром опору проти Персії.[24]

Середньовіччя[ред.ред. код]

Докладніше: Хачен та Карабах

З 7 по 9 століття Закавказзя знаходилося під домінуванням Халіфату. Принци Арцаху у 7 столітті знаходилися під впливом суверенного Сюніку.[25] На початку 9 століття два вірменські князі Сахл Смбатян та Єсаї абу Мусе повстали проти арабів та змогли створити два незалежних князівства — Хачен та Дізак. Два князівства стали царствами в кінці 10 століття.[26] Хачен потім розподіляється між чотирма синами Хасана I Великого, який помер в 1201 році, за його зречення у 1182.[27] Вірменія потрапила під Татаро-монгольську навалу і втратила свої землі, потім утворилася Кара-Коюнлу Джаханшаха після 1441[27], отримавши титул «меліка».[28]

Перська епоха[ред.ред. код]

Five principalities of karabakh.png

Мелікства були включені до Сефевідської Персії. Аббас I визнавав автономію регіону.[29] Після розпаду династії Сефівидів та військового втручання Османської імперії в Східному Закавказзі, мелікства після революції Давіда Бека на короткий строк отримали незалежність між 1722 та 1730 рр..[30]

Надір Шах підтвердив автономію регіону[31] у вигляді Карабаського ханства[32]. У 1747 році Панах Алі-хан Джаванширський, вождь туркменів в результаті заколоту вбиває Надір-шаха і шахом стає його племінник (син брата) Алікулі-хан, під ім'ям Аділь-шаха. Він відкинув іранський сюзеренітет в 1748 році[33]. Його син Ібрагім Халіл-хан припинив діяльність автономії останніх вірменських мелікств, які досі не визнавали його владу. Однак регіон був повернутий Іраном завдяки Ага Мохаммед хану[34].

Ханство було тимчасово окуповано росіянами під час російської експедиції до Персії в 1796[35], перед нападом на Іран[36].

Російська епоха[ред.ред. код]

Російська імперія приєднала область у 1805 році під час російсько-перської війни 1804 — 1813 рр.., приєднання підтверджується Ґюлістанським договором, підписаним 12 жовтня 1813 р.[37] А в 1868 році була включена до складу Єлизаветпольської губернії.[38]

Шуші після погрому вірменського населення.

Після Російської революції, Нагірний Карабах став предметом спору між Демократичною Республікою Вірменія та Азербайджанської Демократичною Республікою.[39] Проте британці, що контролювали регіон після Першої світової війни погодилися з призначенням азербайджанського губернатора. У 1919 р. мали місце погроми вірмен.[40] 22 серпня 1919 р., представники регіону приймають тимчасову владу Азербайджану, до остаточного врегулювання, — що ніколи не прийде — питання на Паризькій мирній конференції[41]. Як наслідок, у березні 1920 року вірменське населення Шуші було знищено, що викликало прибуття вірменської армії[42].

Радянська епоха[ред.ред. код]

Nagorno Karabakh03.png

Азербайджан був радянізований у квітні 1920 р.[43], вірменські війська повинні були вивести з регіону в травні[44]. Тоді більшовики прийшли до влади у Вірменії в листопаді 1920 року і створилу Вірменську Радянську Соціалістичну Республіку[45]. 4 липня 1921 р. у присутності Сталіна, Кавказьке бюро ЦК більшовицької партії, що раніше прийняло рішення на користь Вірменії, прийняло рішення про включення Нагірного Карабаху до Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки.[46] У той час, населення території на 94% складалося з вірменів.[47] У 1923 році створена автономна область Нагірного Карабаху, яка була розділена Лачинським коридором Азербайджану, ще населеним вірменами[46].

Протягом сімдесяти років ситуація була без подальших перетворень до 1988 року, скориставшись перебудовою, автономна область оголошує про свій вихід 20 лютого 1988 р.[48] За даними перепису населення 1989 року налічувалося 189 000 мешканців (41 000 азербайджанців і 145 500 вірмен)[49]. 15 червня 1988 р., Азербайджан заявляє, що з'єднує Нагірний Карабах в якості своєї території. В тому ж році піднімається хвиля насильства в Азербайджані та Вірменії. Кілька сотен вірмен загинуло у погромах, зокрема в Сумгаїті (1988 р.)[50] та в Баку (1990 р.).

Незалежність[ред.ред. код]

Географія[ред.ред. код]

Розташування та рельєф[ред.ред. код]

Сарсанське водосховище (Мартакертський район) — найбільше в республіці водосховище.

Нагірно-Карабаська Республіка розташована в південно-східній частині Малого Кавказу в східній частині Карабаського плато і в Аракській долині, що становить більшу частину Куро-Аракської низовини. Нагірно-Карабаська Республіка межує на заході з Республікою Вірменія, на півдні по річці Аракс з Ісламською Республікою Іран та на сході та півночі з Азербайджанською Республікою.

Завдяки нахилу майже всі річки Нагірно-Карабаської Республіки течуть з гір з заходу і південного заходу на схід і південний схід у Арцаську долину. Це швидкоплинні гірські річки протягом століть перетворили рельєф гірського краю в глибокі ущелини і мальовничі долини. З них значні, зокрема, долини річок Тартар, Хачен, Ішхан, Варанда, Каркар та Акарі. Гірський рельєф порізаний глибокими ущелинами і долинами швидкоплинних гірських річок, найбільша з них — долина річки Тартар, розташована в Мартакертському районі. Низинними є тільки східні частини Мартакертського і Мартунинського районів.

Середня висота над рівнем моря становить 1100 метрів.

З півночі на південь по всьому західному кордоні Нагорного Карабаху тягнеться Карабаський хребет, з якого беруть початок та тягнуться по території краю із заходу на схід кілька гілок хребта. По північній частині тягнеться Мравський хребет, де знаходяться найвищі гірські вершини — Гомшасар (3724 м) і Мрав (3343 м), які розташовані на північному заході Мартакертського району. У Карабаський хребет входять розташована в Аскеранському районі гірська вершина «Сорок дівчат», висота якої 2828 м, і вершини Великий Кірс (2725 м) і Дізапайт (2480 м). Великий Кірс розташований на стику Шушинського і Гадрутського районів, а Дізапайт — у Гадрутському районі.

Арцаське нагір'я подібно всьому Вірменському нагір'ю характеризується активною сейсмічністю. Велике місце займають виниклі в давнину вулканічні гірські породи: вапняк, інші осадові породи, пов'язані з юрського і крейдового періоду.

Клімат[ред.ред. код]

Один з державних символів НКР — орел.

Клімат Нагірно-Карабаської Республіки м'який і помірний, на значній території спостерігається сухий субтропічний клімат. Середньорічна температура повітря — 10,5 °С. Найжаркіші місяці — липень і серпень, коли середня температура становить 21,7 °С і 21,4 °С. Найтеплішими місцевостями на території Нагірно-Карабаської Республіки є низинні зони Мартунинського і Мартакертського районів.

У холодний період середня температура в січні-лютому коливається від −0,2 °С до −0,9 °С.

Тривалі холода і спека, як правило, не спостерігаються, найменша температура в низинній зоні опускається до −16 °С, у передгір'ї — до −19 °С, високогір'я — від −20 °С до −23 °С. Найвища температура в низинних і передгірських місцевостях доходить до +40 °С, середньогірських і гірських місцевостях — від +32 °С до +37 °С.

Флора та фауна[ред.ред. код]

Ящірка, що дряпається вгору у каньйоні річки Трту.

Рослинний світ різноманітний, росте близько 2 тисяч видів рослин, голі скелі зустрічаються лише у високогірних районах, гірські масиви покриті лісами, чагарниками і трав'яною рослинністю.

Фауна краю різноманітна.

Ссавці. У рівнинній зоні можна зустріти джейран, диких кіз і свиней. У лісах водяться різноманітні види ссавців: ведмідь бурий, вовк, кіт лісовий, рись, лисиця руда, заєць сірий, вивірка кавказька, кріт і свиня дика.

Птахи. З птахів поширені дикі гуси, качки, куріпки, сороки, ворони, горобці, голуби, шуліки, зозулі, горлиці, дятли, жайворонки, сови та інші.

У рівнинних частинах і кам'янистих передгірних поясах поширено безліч видів змій, черепах, їжаків. Різноманітні також види сарани, жуків і метеликів. У відносно великих річках водиться риба.

Корисні копалини[ред.ред. код]

У геолого-дослідницькому аспекті територія Нагірно-Карабаської Республіки вивчена відносно слабо.

Виявлено проявлення кам'яного вугілля, численних видів металів, особливо цинку, свинцю, міді, золота, сірчаного колчедану, заліза, мармуру і мармурізованого вапняку, граніту, базальту, туфу, а також сировини для виробництва цементу, графіту, літографського каменю, гіпсу, піску та глини.

Відома велика кількість джерел мінеральної води.

Адміністративно-територіальний поділ[ред.ред. код]

Регіон Населення (2010)[53] Площа (км²)[53] Адміністративний центр
Степанакерт 52 900 25,65 Степанакерт
Аскеранський район 17 900 1196,27 Аскеран
Гадрутський район 12 800 1869,08 Гадрут
Кашатазький район 8000 3376,57 Бердзор
Мартакертський район 20 000 1795,07 Мартакерт
Мартунинський район 23 800 951,16 Мартуні
Шаумянівський район 2800 1837,53 Карвачар
Шушинський район 5400 381,33 Шуші
Республіка складається зі столиці та 7 районів: Аскеранського, Гадрутського, Кашатазького, Мартакертського, Мартунинського, Шаумянівського та Шушинського.


Степанакерт розташований у центрі Республіки. Місто має спеціальний статус, тому не входить до жодного району. Площа — 25,7 км². Населення міста становить 52 900 осіб, що більше третини усього населення НКР. Місто з півночі, сходу та півдня межує з Аскеранським районом, а з заходу з Шушинським районом.

Одна з головних вулиць в Аскерані.

Аскеранський район розташований на сході Нагірно-Карабаської Республіки. Районний центр — місто Аскеран. Площа — 1196,3 км². Населення району становить 17 900 осіб. У районі нараховується 42 общини. На півночі межує з Мартакертським районом, на північному заході межує з Кашатазьким районом, на заході межує з Шушинським районом та містом Степанакерт, на південному заході межує з Гадрутським районом, на півдні межує з Мартунинським районом та на сході межує з Азербайджаном.

Площа в Гадруті.

Гадрутський район розташований на півдні Нагірно-Карабаської Республіки. Районний центр — місто Гадрут. Площа — 1876,8 км². Населення району становить 12 800 осіб. У районі нараховується 30 общин. На півночному сході межує з Мартунинським районом, на півночі межує з Аскеранським та Шушинським районом, на заході з Кашатазьким районом, на півдні через прикордонну річку Аракс межує з Іраном, а на південному сході з Азербайджаном.

Вигляд на один зі спальних районів в Бердзорі.

Кашатазький район розташований на заході та південному заході Нагірно-Карабаської Республіки. Районний центр — місто Бердзор. Інші міста — Ковсакан та Міджнаван. Площа — 3376,6 км². За площею район є найбільшим. Населення району становить 8 000 осіб. У районі нараховується 53 общини. На південному сході межує з Гадрутським районом, на сході межує з Шушинським та Аскеранським районом, на північному сході з Мартакертським районом, на півночі з Шаумянівським районом, на північному заході з Вайоц-Дзором, на заході з Сюніком та на півдні через прикордонну річку Аракс проходить державний кордон з Іраном.

Алея Слави на честь визволителів Мартакерту.

Мартакертський район розташований на північному сході Нагірно-Карабаської Республіки. Районний центр — місто Мартакерт. Площа — 1795,1 км². Населення району становить 20 000 осіб. У районі нараховується 43 общини. На півдні межує з Аскеранським районом, на південному заході з Кашатазьким районом, з Шаумянівським районом межує на заході та на півночі (частина Шаумянівського району, з яким межує на півночі знаходиться під контролем Азербайджану) та на сході межує з Азербайджаном. Частина території району на сході знаходиться під контролем Національної армії Азербайджану.

Одна з основних вулиць в Мартуні.

Мартунинський район розташований на південному сході Нагірно-Карабаської Республіки. Районний центр — місто Мартуні. Площа — 951,1 км². Населення району становить 23 800 осіб. В районі найбільша щільність населення серед інших районів. У районі нараховується 36 общин. На півночі та північному заході межує з Аскеранським районом, на південному заході з Гадрутським районом, а на південному сході та сході з Азербайджаном. Частина території району на сході знаходиться під контролем Національної армії Азербайджану.

Центральна вулиця Карвачару.

Шаумянівський район розташований на півночі та північному заході Нагірно-Карабаської Республіки. Районний центр — місто Карвачар. Площа — 1829,8 км². Населення району становить 2 800 осіб. У районі найнижча щільність населення. У районі нараховується 52 общини. На сході з Мартакертським районом, на півдні межує з Кашатазьким районом, на південному заході з Вайоц-Дзором, на північному заході з Гегаркуніком, на півночі та північному сході з Азербайджаном. Третина території району на сході разом з колишнім райцентром, містом Шаумянівськ знаходиться під контролем Національної армії Азербайджану.

Шушинський район розташований у центрі Нагірно-Карабаської Республіки. Районний центр — місто Шуші. Площа — 381,3 км². За площею район є найменшим. Населення району становить 5 400 осіб. У районі нараховується 7 общин. На півдні межує з Гадрутським районом, на заході з Кашатазьким районом, на півночі та сході з Аскеранським районом, а на північному сході зі столицею — містом Степанакерт.

Населення[ред.ред. код]

Населення Нагірно-Карабаської АО у складі Азербайджанської РСР:

У 1995 (після азербайджано-карабаської війни 1991—1994) чисельність населення НКР становила 122 600 осіб, а за результатами перепису населення 2005 року — 137 737 осіб. У період після перепису, населення НКР збільшилося на 3 700 осіб.

На 1 січня 2010 52,5% становило міське населення, а 47,5% — сільське. Середнє зростання питомої ваги міського населення в останні 6 років склало 0,35%.

На початку 2010 чоловіки становили 48,1% населення НКР, жінки — 51,9%. Середній вік населення — 33,4 роки. За даними на початок року, 24,6% населення НКР становили громадяни у віці 0-15 років, 62,2% — працездатного віку, 13,2% — вище працездатного віку.

Динаміка чисельності населення Нагірно-Карабаської Республіки[54]:

Національний склад населення за переписом 2005 року[55]:

Влада[ред.ред. код]

Нагірно-Карабаська Республіка є президентською республікою.

Конституція[ред.ред. код]

Докладніше у статті Конституція Нагірно-Карабаської Республіки

Конституція Нагірно-Карабаської Республіки є основним законом держави і має найвищу юридичну силу. Конституція НКР складається з преамбули та 12 глав, які в свою чергу поділені на 142 статті. Конституція прийнята 10 грудня 2006 року на всенародному референдумі.[56]

Відповідно до Конституції, Нагірно-Карабаська Республіка — суверенна, демократична, правова, соціальна держава.

Державна влада здійснюється відповідно до Конституції і законів — на основі поділу та балансу законодавчої, виконавчої та судової влади.

Президент[ред.ред. код]

Докладніше у статті Президент Нагірно-Карабаської Республіки

Президентом НКР є Саакян Бако Саакович. Бако Саакян отримав 85,1% голосів під час президентських виборів, що проходили 19 липня 2007 р. Найближчим переслідувачем був Масіс Маїлян, який набрав 12,5% голосів виборців.

Президент Республіки є главою держави, стежить за дотриманням Конституції, забезпечує нормальне функціонування законодавчої, виконавчої та судової влади, є гарантом суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і безпеки Нагірно-Карабаської Республіки.

Президент Республіки обирається громадянами Нагірно-Карабаської Республіки шляхом загального рівного прямого таємного голосування за принципом один виборець — один голос (пропорційна виборча система) строком на п'ять років.

Парламент[ред.ред. код]

Докладніше у статті Національні Збори Нагірно-Карабаської Республіки

Парламентом НКР є Національні Збори.

Національні Збори є єдиним органом законодавчої влади в республіці. Парламент НКР складається з 33 народних депутатів, які обираються за змішаною виборчою системою. Парламент очолює Голова Національних Зборів, яким наразі є Ашот Гулян.

За результатами останніх парламентських виборів, що відбулися 23 травня 2010 р., у парламент пройшли три партії — «Вільна Батьківщина», «Демократична партія Арцаха» та АРФ «Дашнакцутюн». Четверте місце зайняла Комуністична партія Арцаха, яка вже вкотре не може пробитися до парламенту.

Уряд[ред.ред. код]

Докладніше у статті Уряд Нагірно-Карабаської Республіки

У Нагірно-Карабаській Республіці виконавчу владу здійснює Уряд. Прем'єр-міністра та Уряд призначає Президент, а затверджує Парламент. Прем'єр-міністром НКР є Араїк Арутюнян.

До складу Уряду входять дванадцять міністерств:

  1. Міністерство Охорони здоров'я
  2. Міністерство Юстиції
  3. Міністерство Закордонних справ
  4. Міністерство Сільського господарства
  5. Міністерство Апарату Уряду
  6. Міністерство Освіти і Науки
  7. Міністерство Культури та у справах молоді
  8. Міністерство Оборони
  9. Міністерство Соціального забезпечення
  10. Міністерство Економічного розвитку
  11. Міністерство Містобудування
  12. Міністерство Фінансів

Виконавчу владу на місцях здійснюють місцеві державні адміністрації.

Судова влада[ред.ред. код]

Докладніше у статті Судова система Нагірно-Карабаської Республіки
Аскеранський районний суд. Один з судів першої інстанції загальної юрисдикції.

Судова влада Нагірно-Карабаської Республіки здійснюється судами, відповідно до Конституції та законів НКР.

Судову систему в НКР складають:

  • Верховний Суд;
  • Апеляційний Суд;
  • Суд першої інстанції загальної юрисдикції.

Конституція гарантує кожному право на судовий захист своїх прав та свобод. Кожен має право на публічний розгляд своєї справи в розумні строки незалежним та безпристрастним судом в умовах рівності, з дотриманням усіх вимог справедливості.

Прокуратура[ред.ред. код]

Докладніше у статті Прокуратура Нагірно-Карабаської Республіки

Генерального прокурора НКР призначають Національні Збори за поданням Президента. Заступників Генерального прокурора призначає та звільняє Президент за поданням Генерального прокурора.

Чинним Генеральним прокурором НКР є Аршавір Гарамян.

12 липня 2010 р. Генеральна прокуратура НКР стала членом Міжнародної асоціації прокурорів.[57][58]

Омбудсмен[ред.ред. код]

Докладніше у статті Захисник прав людини Нагірно-Карабаської Республіки

Омбудсмен здійснює захист порушених державними органами, органами місцевого самоврядування та посадовими особами прав і свобод людини і громадянина в Нагірно-Карабаській Республіці.

Офіс Омбудсмена НКР сформований 16 квітня 2008. Омбудсменом НКР обраний Юрій Айрапетян.

Офіс Захисника прав людини НКР 31 серпня 2009 р. отримав інституціональний статус Інституту європейського омбудсмена.[59]

Державні символи[ред.ред. код]

Державний прапор НКР затверджений законом від 26 січня 1993 «Про державний прапор НКР». Автором прапора є Лаврент Галаян. Державний прапор НКР являє собою прямокутне полотнище з трьох горизонтальних смуг: верхньої — червоного, середньої — синього і нижньої — помаранчевого кольору, ширина кожної з яких становить 20 сантиметрів. З двох країв правої сторони полотнища починається білий п'ятизубчатий ступінчастий килимовий узор, що з'єднується на одній третій частині прапора. Відношення ширини прапора до його довжини становить 1:2 (60х120 см).[60]

Державний герб НКР затверджений законом від 26 січня 1993 «Про державний герб НКР». Державний герб НКР являє собою зображення орла з розпростертими крилами, над яким розходяться промені сонця й поміщена корона династії Арташесидів. У центрі — зображення скульптури «Ми і наші гори» на тлі Державного прапора НКР і гори Кірс. Внизу, у кігтях орла — грона винограду, плоди шовковиці, колосся пшениці. У верхньому півколі зроблено напис вірменською «Нагірно-Карабаська Республіка — Арцах». На кольоровому зображенні державного гербу НКР орел коричневого кольору, з чорними смугами, голова — біла, кігті помаранчеві. Промені сонця і колосся пшениці — помаранчеві.[61]

Державний гімн є символом незалежної державності Нагірно-Карабаської Республіки. Державний гімн НКР ухвалено рішенням Верховної Ради республіки 17 листопада 1992. Автором слів «Гімн Арцаху» є Вардан Акопян, автором мелодії — Армен Насібян.[62]

Культура[ред.ред. код]

Релігія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Арцаська єпархія Вірменської апостольської церкви

Розповсюдження християнства у вірменському світі сходить до першого століття — періоду Апостольської проповіді. Першими проповідниками в Арцаху були одні з 72 учнів Ісуса Христа — Дадо і Єгіше, які, поширюючи світло християнства, пали мученицькою смертю.

Після прийняття у 301 християнства у Вірменії як державної релігії в Арцасі також були створені єпархії, що становили в духовному та адміністративному плані органічне ціле з вірменською церквою.

У період втрати Вірменією державності і виходячи з нових історичних реалій, вірменська церква приводила свою місію у відповідність до вимог часу, створюючи окремі католікосати. Одним з таких католікосатів був Агванський, який у духовному відношенні підкорявся Кафедральному Собору Св. Ечміадзіна. Місце розміщення католікосата неодноразово змінювалося, однак з 13 століття він остаточно влаштувався в Гандзасарському монастирі, у церкві Св. Ованеса Мкртіча (Іоанна Хрестителя), яка побудована на честь доставленої сюди голови Ованеса Мкртіча.

У 1805 Арцах перейшов від Персії до Росії. У 1815 російський уряд почав наступ на місцеве духівництво та знизив статус католікосата до статусу митрополитства.

У 1923 радянським режимом Арцах разом з двома іншими історичними областями Утіком і Ґандзаком був насильно включенений до складу новоствореного Азербайджану, який планомірно став витісняти вірмен з цих регіонів, закривати монастирі та церкви, піддавати висилкам та розстрілам тисячі християнських священнослужителів. До 1930 року тут не залишилося жодної діючої церкви і священика.

У 1988, з початком національно-визвольного руху в Арцасі, представилася можливість відновлення Арцаської єпархії. Першою відкрилася в 1989 р. церква Гандзасар. Нині в єпархії — 10 священиків, відреставровані та відкриті 17 церков, у тому числі побудована одна нова, йдуть роботи з відновлення та будівництва інших.

Духовним центром єпархії є Гандзасарський монастир, у якого багаті історичні традиції, а адміністративним центром і резиденцією глави єпархії — місто Шуші з Кафедральним Собором — церквою Аменапркіч (Казанчецоц) («Аменапркіч» в перекладі з вірменської — «Всеспаситель»).

В єпархії діють теологічний центр «Гандзасар», де опубліковано понад 50 цінних релігійно-теологічних книг, ведеться релігійна радіопередача «Гандзасар», функціонує центр християнського виховання та проповіді, який стежить за діяльністю недільних шкіл та проведенням занять з релігії в загальноосвітніх школах Арцаху.

Також діють Шушинська духовна семінарія, інформаційний центр, центр Християнської культури, дитячий християнський театр, церковна братія та інше.

З моменту відновлення Арцаської єпархії в 1989 р. і до цього дня її предводителем є архієпископ Паргев Мартіросян.[63]

Відповідно до Конституції НКР, дискримінація за ознаками релігії заборонена. Свобода вираження релігії і переконань може бути обмежена тільки законом на підставах, передбачених статтею 52 Конституції. Свобода діяльності релігійних організацій, що діють в установленому законом порядку, гарантується. Забороняється використання прав і свобод з метою розпалювання релігійної ненависті.[64]

Вбрання[ред.ред. код]

Вірменська сім'я з села Ванк у національному костюмі

Кухня[ред.ред. код]

Женгялов хац — це зелень в лаваші, яка є невід'ємним елементом карабаської кухні

Карабаська кухня, як і історія Карабаху, сягає своїм корінням в глибоку старовину.

Вона являє собою дивовижну комбінацію всіляких смаків і ароматів, притаманних лише атмосфері, насиченій сонцем, теплими серцями і усмішками карабахців. Основним секретом знаменитого карабахського довголіття є використання екологічно чистих продуктів разом з помірним вживанням унікальною тутової або кизилової горілки, яка містить велику кількість природних цілющих ефірних олій.

Женгялов хац (хлібний коржик з зеленню) — дуже поширений і вживається в їжу в Карабасі круглий рік та не зустрічається в кухні інших регіонів Вірменії взагалі. Женгялов хац — страва майже обрядова — основний сенс його приготування в тому, щоб зібрати родичів і зробити загальне дійство — об'єднатися ще раз, щоб поговорити про те, про се, обмінятися новинами і просто зігріти душу поруч з люблячими серцями.

Карабах відомий і своїми чудовими винами, зробленими з винограду сортів Хіндогні і Мускат — червоні, білі, десертні та сухі. Також широко відомі ягідні вина — з ожини, граната, і т. д. Карабаська шовковична горілка міцністю 50-70 градусів незамінна на столі, особливо, коли в будинку з'являється гість.[65]

Державні свята[ред.ред. код]

Новий рік та Різдвяні свята — відзначаються з 31 грудня по 6 січня. 31 грудня — 2 січня (Новий рік), 3-5 січня (передріздвяні свята) і 6 січня (Різдво і Святе Богоявлення). Вірменська апостольська церква святкує Різдво 6 січня, в один день із Хрещенням Господнім. Всі ці дні є неробочими.


Свято Відзначення Статус
День поминання покійних 7 січня неробочий
День відродження Арцаху 20 лютого робочий
День рідної мови 21 лютого робочий
День захисника Вітчизни 23 лютого робочий
Міжнародний день жінок 8 березня неробочий
Свято материнства і краси 7 квітня неробочий
День пам'яті жертв Геноциду 24 квітня неробочий
Міжнародний день солідарності трудящих 1 травня неробочий
Свято Перемоги, День Армії Оборони Нагірно-Карабаської Республіки і звільнення Шуші 9 травня неробочий
День Першої Вірменської Республіки 28 травня неробочий
Міжнародний день захисту дітей 1 червня робочий
День пам'яті полеглих за Батьківщину і без вісті зниклих 29 червня робочий
День знань і освіти 1 вересня робочий
День Нагірно-Карабаської Республіки (День незалежності) 2 вересня неробочий
Свято перекладача Друга субота жовтня робочий
День пам'яті жертв землетрусу 7 грудня робочий
День референдуму про державну незалежність і День Конституції Нагірно-Карабаської Республіки 10 грудня неробочий

Туризм[ред.ред. код]

Докладніше у статті Туризм у Вірменії#Нагірно-Карабаська Республіка

Нагірно-Карабаська Республіка дуже славиться своїми туристичними об'єктами. Туристична галузь Республіки Вірменія та Нагірно-Карабаської Республіки є нерозривними, взаємопов'язаними та взаємодоповнюють один одного.

Релігійні пам'ятки[ред.ред. код]

Археологічні пам'ятки[ред.ред. код]

Розкопки нижньої частини Тігранакерту
Фортеця XVIII століття, що розташована поруч з стародавнім містом Тігранакерт, в якому зараз розташований музей

Стародавнє місто Тігранакерт, засноване в Арцасі вірменським царем Тіграном II Великим (95-55 рр. до н. е.), єдине з поселень, що носило його ім'я, місцезнаходження якого достовірно встановлено. Починаючи з 2005 р., тут проводяться дослідження Арцаською археологічною експедицією Інституту археології та етнографії НАН Республіки Вірменія. Керівником експедиційних робіт є завідувач кафедри культурології, доктор історичних наук Гамлет Петросян. В результаті розкопок знайдені: частина кріпосної стіни цитаделі міста, внутрискальний фундамент огорожі Зміцненного кварталу, несуща стіна однієї з терас того ж кварталу, частина базиліки Центрального кварталу. Розвідувальні розкопки проведені також на деяких ділянках Зміцненного та Центрального кварталів, в ранньохристиянському некрополі. Досліджені також культово-печерний комплекс, що знаходиться в околицях міста, внутрискальний канал, що проходить у його підніжжя, ранньосередньовічна фортеця, розташована на лівому березі річки Хаченагет. Розкопки свідчать, що Тігранакерт був багатоквартальним обширним білим містом, збудованим цільним плануванням, канонами та майстерністю елліністичного будівельного мистецтва. 30 травня 2010 р. у відреставрованій будівлі фортеці 18 ст. був відкритий музей, в якому зберігаються знайдені експонати. Музей оснащений сучасним усаткуванням і з часу свого відкриття став дуже популярним серед туристів.[66]

У Нагірному Карабасі збереглося дуже багато фортець. Найпривабливішими для туристів є Шушинська, Аскеранська фортеці через їх зручне розташувнання в містах. З відкриттям музею стала дуже популярною фортеця Тігранакерт, яка розташована біля розкопок однойменного стародавнього міста. Неподалік від Азоської печери, в сусідньому селі Тог Гадрутського району проводяться розкопки Княжого палацу мелікства Дізаку. Палац належить династії Єганів, які і наразі зараз проживають в ньому. Не менш популярними є також Андаберд та Качакахаберд, до них важце дістатися, але за своєю красою вони не поступаються попереднім фортецям. Ще треба відзначити славнозвісну Ґюлістанську фортецю, в якій було підписано мирну угоду між Російською імперією та Персією, яка розташована у Мравських горах, у хребта Аракелоц, але після війни по цьому водороздільному хребту проходить роздільна лінія між Армією Оборони Нагірно-Карабської Республіки та Національною армією Азербайджану. Село залишилося під контролем Азербайджану, з однієї сторни хребта, а фортеця під контролем НКР, з іншої сторони хребта. В будь-якому випадку через близькість до військових позицій в цю фортецю потрапити не можна.

Найвідомішою печерою в Нагірно-Карабаській Республіці є Азоська печера, що розташована у Гадрутському районі. Археологічні розкопки в печері проводить спільна делегація, що складається з представників НКР, Республіки Вірменія, Ірландії, Іспанії та Великої Британії. В республіці відомо 25 карстових печер та 4 печери вулканічного та іншого походження.

Найбільший річка НКР, Трту

У республіці зберіглося дуже багато старих кам'яних мостів як на основних річках, таких як Каркар та Трту, так і над невеликими річками. Мости були збудовані кілька століть назад і багато з них залишилися і сьогодні в задовільному стані, не зважаючи на війни та конфлікти. Але найвідомішими мостами є Худаферинські, які збудовані над найбільшою річкої країни, над прикордонною з Іраном річкою Аракс. Мости збудовані арабами для швидкого транспортування армії через річку на північ. Оскільки Худаферинські мости розташовані на прикордонній річці, доступ до прикордонної зони є обмеженим, але не забороненим для туристів. Питання відвідання Худаферинських мостів необхідно попередньо узгоджувати перед відвіданням.

Природні пам'ятки[ред.ред. код]

Найпопулярніші та найвідоміші термальні джерела НКР розташовані у Карвачарському районі, а саме Зуар, Такджур та Джермаджур. Воклюзні джерела Шах ахбюр та Аналі ахбюр розташовані у Аскеранському та Шушинському районах відповідно. Кярізи зустрічаються в Аскеранському, Гадрутському та Мартунинському районах.

Наймальовничішими водоспадами Арцаху є Пулур цов, Патаринський, Хравандський, Саргсашенський, Хаченський, Шршан, Очанцький, Кирмикер, Таський та Левський.

Найстарішим в НКР деревом, яке добре збереглося є 2000-літній платан, що знаходиться у селі Схторашен Мартунинського району. Інші старі платани розташовані в Гадруті, Банадзорі, Гергері, Фізулі, Казанчі та Каварті. Кам'яні дерева розташовані у Даграві, Красні, Мартакерті та Хнапаті. На території НКР є дві культові рощі: Кармір єхці (карагачівська) у Гадрутському районі та Оратаг у Мартакертському районі.

Економіка[ред.ред. код]

Економіка Нагірного Карабаху росте швидкими темпами. У 2005 році ВВП досяг $ 114 мільйонів, що вдвічі більше, ніж у 2001 році, реєструючи економічне зростання в 14% (в поточних цінах) в 2005 році.

Згідно з офіційними оцінками Нагірно-Карабаської статистичної служби, ВВП у поточних (ринкових) цінах збільшився на 116% у період між 2001 і 2007 роках. Індекс споживчих цін зріс лише на 34% за цей період, що означає реальне зростання близько 60% ВВП протягом шести років 2001—2007 рр. У 2007 році на сільське господарство припадало 16% ВВП, обробну промисловість 15%, будівництво 9%, а сектор послуг 57%. Частка сільського господарства у ВВП знизилася з 33% у 2002 році до 16% в 2007 році, а частка обробної промисловості та послуг, відповідно збільшалася.

Більшість інвестицій йдуть в телекомунікації, видобуток золота, полірування алмазів, ювелірні вироби і сільське господарство. У Радянському Союзі Нагірний Карабах був найбільшим виробником винограду на душу населення.

Нагірний Карабах відомий своєю горілкою з шовковиці (вірменською «тути оґі»). На додачу, широко споживається як самогон, комерційно виробляються та експортуються під торговою маркою «Арцах» торговою компанією Арцах-Алко коньячним заводом у Аскеранському районі.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Основними галузями сільського господарства є зерноводство, виноградарство, плодівництво, овочівництво, картоплярство і тваринництво. Мартунинський район є лідером з виробництва зерна, овочів, фруктів, винограду та шовковиці. Кашатазький район є лідером з виробництва картоплі та баштанних.

Валовий обсяг сільськогосподарської продукції в Нагірно-Карабаській Республіці у 2010 році у фактичних цінах склав 32 млрд. 1 млн. драмів (близько $ 88 млн), зменшившись порівняно з минулим роком в порівнянних цінах на 11,3%, що головним чином пов'язане з падінням валового виробництва продукції рослинництва на 19,7%. Разом з тим на 3,7% збільшилися обсяги валового виробництва продукції тваринництва.

У 2010 році посів сільгоспкультур зроблений на 51,3 тис. га, в тому числі зернових (включаючи кукурудзу) і злаково-бобових культур — на 48,9 тис. га, картоплі — 965,6 га, овочів — 907,3 га, баштанних — 207 га, кормових — 179,9 га, технічних — 109 га. У порівнянні з попереднім роком площі посівів зменшилися на 6 538,7 га. Площі посівів зернових культур склали 75,2%. У 2010 році вироблено 59,1 тис. тонн зернових (включаючи кукурудзу) і злаково-бобових культур, 8,1 тис. тонн картоплі, 6,8 тис. тонн овочів, 3,5 тис. тонн баштанних культур, 7,3 тис. тонн винограду. У порівнянні з 2009 роком виробництво м'яса зменшилося на 0,6%, виробництво молока збільшилося на 2,9%, а виробництво яєць та вовни — відповідно на 16,2% і 13%.[67]


Станом на 2007 рік, посівні площі становили 50,5 тис. га, а поголів'я скота нараховувало 101,8 тис. голів.

Регіон Відсоток посівних площ республіки Відсоток поголів'я скота республіки
Аскеранський район 26,1% 17,8%
Гадрутський район 14,1% 9,9%
Кашатазький район 12,5% 18,7%
Мартакертський район 14,1% 21,7%
Мартунинський район 30,8% 18,6%
Шаумянівський район 0,4% 8,0%
Шушинський район 1,8% 1,9%
Степанакерт 0,2% 3,4%

Промисловість[ред.ред. код]

Вивіска на найбільшому промисловому підприємстві у республіці. Село Дрмбон, Мартакертський район.

До галузевої структури промисловості входять легка, харчова, машинобудівна, металообробна, виробництво будівельних матеріалів, деревообробна, видобуток та збагачення поліметалічних руд та різноробне виробництво. З хімічної сировини видобувається вапняк, травертин та сірчаний колчедан.

У 2007 р. було вироблено:

У промисловості працюють 5 095 осіб, з них 2 610 у обробній промисловості, 1 482 у сфері виробництва електроенергії, розподілу газу та води та 1 003 у гірничорудній промисловості. У структурі промислової продукції обробна промисловість займає 46,2%, виробництво електроенергії, розподіл газу та води — 34,9% та гірничорудна промисловість — 18,9%. У структурі обробної промисловості за видами продукції наступний розподіл: харчові продукти, включаючі напої — 55,9%; шкіра, шкіряні вироби та взуття — 10,1%; меблі та інші види продукції — 9,5%; обробка деревини, вироби з дерева — 7,1%; медичне устаткування, вимірювальні та оптичні пристрої, годинники — 5,0%; машини та устаткування (у тому числі електротехнічне) — 2,7%, видавництво та поліграфія — 2,0%; резинова та пластмасова продукція — 0,5%; устаткування для радіо, телебачення та зв'язку — 0,4%; інші види продукції — 6,8%. Недержавний сектор становить 80,2% промисловості.

Регіон Відсоток промислової продукції республіки
Аскеранський район 4,8%
Гадрутський район 0,6%
Кашатазький район 0,3%
Мартакертський район 46,7%
Мартунинський район 7,0%
Шушинський район 0,3%
Степанакерт 40,3%

Транспорт та зв'язок[ред.ред. код]

Авіасполучення[ред.ред. код]

Єдиним аеропортом в НКР є Степанакертський аеропорт, що розташований у с. Іванян, за 10 км на північний схід від Степанакерту, в Аскеранському районі. Раніше посадку тут могли виконувати лише малогабаритні літаки. Після реконструкції, яка має завершитись навесні 2011 р.[68], аеропорт не тільки збільшить свою пропускну спроможність, а й зуміє приймати широкофюзеляжні літаки, виконуючи регулярні пасажирські рейси. 9 травня 2011 аеропорт прийме своїх перших пасажирів [69]. Поки ж у розкладі столичного аеропорту — нерегулярні рейси вертольотів в Єреван, доступні лише іноземним туристам і відрядженим з миротворчих організацій[70]. Також аеропорт є місцем базування Військово-повітряних сил Армії Оборони Нагірного Карабаху.

Залізниця[ред.ред. код]

З початком Карабаського конфлікту залізничне сполучення було припинене. Залізнична система складається з двох нефункціонуючих ділянок:

У 2009 р. прийнято рішення про будівництво залізниці, що буде пов'язувати Степанакерт з залізницею Вірменія — Іран, що вже має розпочати будівництво. Але скептики вважають, що цей проект не буде реалізований, принаймні у найближчі роки через велику суму капіталовкладень.

За іншими даними (зокрема офіційний атлас НКР), нова залізниця буде проходити іншим шляхом — через Мартакертський та Шаумянівський район до існуючої вже ділянки у с. Сотк, що поблизу м. Варденіс у марзі Гегаркунік. Це пов'язано з тим, що на цій ділянці, у с. Дрмбон Мартакертського району розташований найбільший у республіці промисловий об'єкт.

Автотранспорт[ред.ред. код]

Будівля автовокзалу в Степанакерті.
Траса Єреван — Горіс — Степанакерт у Бердзорі.
Маршрутне таксі в Степанакерті.

У республіці є кілька доріг високої якості, до яких примикають інші дороги. Перш за все це траса Єреван — Горіс — Степанакерт, що є однією з найкращих на усьому Кавказі. Це головна міжнародна артерія республіки. Друга за значенням, але не менш важлива траса — це внутрішньореспубліканська траса «Північ—Південь», що поєднує північ та південь. Траса має важливе стратегічне значення. Є також інші важливі місцеві траси.

По території республіки налагоджений автобусний рух. За межі республіки ходять автобуси зі Степанакерту до Єревану, Ванадзору, Сісіану та Горісу, а також з Мартакерту, Ґетаван та Карвачару до Єревану. Нещодавно регулярне автобусне сполучення з'явилося і у важкодоступних населених пунктах. Зокрема, автобуси почали курсувати за такими маршрутами:

Відстань райцентрів до столиці автомобільними дорогами складає:

Світлофори працюють у чотирьох найбільших містах республіки — Степанакерті, Мартуні, Мартакерті та Шуші.

В Степанакерті діє до 10 маршрутів маршрутного таксі.

За офіційними даними, в НКР зареєстровано близько 18 тис. автотранспортних засобів.[71]

Зв'язок та інтернет[ред.ред. код]

Відділення Карабахтелекому в Бердзорі.

Монопольне становище на ринку зв'язку та частково інтернету має компанія «Карабах-Телеком». Компанія надає послуги зі стаціонарного та мобільного зв'язку, а також має інтернет-клуби в усіх райцентрах республіки, окрім Карвачару. Це робить компанію лідером у сфері зв'язку в НКР. Компанія надає роумінг більше ніж 140 компаніям.

На 10 500 осіб збільшилася кількість абонентів стільникового зв'язку, склавши 51 557 чоловік. Загальний обсяг доходів у сфері послуг зв'язку в 2010 році у фактичних цінах склав 7,1 млрд. драмів (приблизно $ 19,4 млн), що в порівнянні з 2009 роком більше в порівнянних цінах на 12,3%.

Республіканський поштовий центр знаходиться у Степанакерті, а районні поштові центри — в усіх райцентрах, окрім Карвачару.

Супутникова станція та телевізійна студія розташовані в столиці. Телевізійні станції також розташовані у Аскерані, Гадруті, Мартакерті, Мартуні та Шуші.

Інтернет доступний з 1994 р. У 2010 році в Нагірному Карабасі на 50% збільшилася кількість користувачів інтернетом, досягши до кінця року 8 743 осіб.[72]

Пошта[ред.ред. код]

Відділення Арцахпошти в Бердзорі.

Послуги пошти у Нагірно-Карабаській Республіці надає закрите акціонерне товариство «Арцахпошта». «Арцахпошта» є національним оператором поштового зв'язку, 100% пакету акцій якого належить державі. Загалом у республіці діють приблизно 90 відділень пошти, а в компанії працює приблизно 250 співробітників.

Окрім надання послуг поштового зв'язку, у кожному відділені пошти можна розрахуватися за комунальні послуги, сплатити державне мито та інші платежі.[73]

Відповідно до угоди між «Арцахпоштою» та «Арменпоштою», покращена якість і оперативність поштових послуг. Якщо раніше «Арцахпошта» проводила обмін поштою раз на тиждень, то зараз це відбувається 5 разів на тиждень.[74]

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше у статті Освіта у Нагірно-Карабаській Республіці
Середня школа села Цар, Шаумянівський район.
Зовнішній вигляд класу в школі села Мєхмана Мартакертського району.

Освіта у Нагірно-Карабаській Республіці включає дошкільну, середню, середню спеціальну та вищу освіти і опікується Міністерством освіти та науки НКР.

У сфері дошкільної освіти до Арцаської війни в НКАО діяло близько 100 дитсадків. У 2010 р. функціонували 23 дитячих садка[75]. Дитсадки працюють майже з подвійним навантаженням — наприклад в одному з дитсадків Степанакерта замість передбачених 110 дітей навчається більш ніж 190. В сільській місцевості, зокрема в селах Хачен, Мачкалашен та Аракел ситуація зовсім інша. Дитсадки збудовані за усіма європейськими нормами, але через невелику кількість дітей можуть бути закриті.[76]

Загальноосвітні школи функціонують у всіх заселених населених пунктах республіки. Кількість загальноосвітніх шкіл у НКР становить 233 одиниці, з них 73% середні, 8% початкові та 19% дев'ятирічні.

Регіон Кількість шкіл
Степанакерт 12
Аскеранський район 38
Гадрутський район 30
Кашатазький район 50
Мартакертський район 40
Мартунинський район 40
Шаумянівський район 15
Шушинський район 8

1 вересня 2010 р. у перші класи шкіл Нагірного Карабаху пішли понад 2 тис. 200 учнів, що майже вдвічі більше від числа випускників шкіл республіки у попередньому навчальному році. У 2010—2011 р. навчальному році в Нагірному Карабасі діють 230 шкіл, в яких має навчатися близько 20 тисяч 500 дітей і викладати близько 5 тисяч вчителів.[77]

Середня спеціальна освіта представлена двома ремісничими училищами (в Степанакерті та Мартуні), чотирма коледжами в Степанакерті (сільськогосподарський, хореографічний, медичний та музичний), двома коледжами у Шуші та трьома гімназіями (філія Єреванської фізико-математичної школи ім. А. Шагіняна, Арцаського державного університету, Міністерства оборони НКР).

Вища освіта представлена п'ятьма вищими навчальними закладами (на 2009 р.), усі в столиці — Степанакерті, з них 2 державних та 3 недержавних. Це Арцаський державний університет, Степанакертська філія аграрного університету Вірменії, університет «Грігор Нарекаці», університет «Месроп Маштоц» та інститут прикладної творчості «Акоп Гюрджян».

Спорт[ред.ред. код]

Вхід до спортивного комплексу в Мартакерті

В Нагірно-Карабаській Республіці функціонують 10 дитячо-юнацьких спортивних шкіл та 10 федерацій: з шахів, настільного тенісу, футболу, спортивних ігр, дзюдо, карате, самбо, важкої атлетики, боксу та ушу.[78] Також у Нагірному Карабасі буде відроджуватися гандбол, який був досить популярним до війни.[79]

У 2004 році вперше організовано Відкритий чемпіонат НКР з футболу. З 2009 року розпочато щорічний Чемпіонат НКР з футболу. В чемпіонаті НКР з футболу 2010 р. взяли участь 9 команд:

У 2010 р. несподівано перемогу здобув ФК Джраберд з Мартакерту, тоді як лідер та найстаріший футбольний клуб Лернаїн Арцах зі Степанакерту, що був заснований у 1927 р. здобув другу сходинку.

26 листопада 2010 р. у Степанакерті відкрите перше футбольне поле з штучним покриттям. У 2011 р. розпочалося будівництво штучних футбольних полів у таких містах як Шуші, Мартуні та Гадрут.[80]

Військовий конфлікт[ред.ред. код]

Алея Шахідів в Баку.
Знищена азербайджанська військова техніка.
Танк Т-72 — перший танк, який увійшов у Шуші.
Докладніше у статті Карабаський конфлікт

Військовий конфлікт призвів до фактичної незалежності Нагірного Карабаху від Азербайджану.

На сьогоднішній день Азербайджан повністю, або частково не контролює територію колишнього НКАО та семи прилеглих до нього районів, а НКР частково, або повністю не контролює Мартакертський, Мартунинський та Шаумянівський райони.

В результаті конфлікту між вірменами і азербайджанцями понад 30 тисяч чоловік загинули і близько 1 млн населення в обох країнах вимушені покинути свої будинки за етнічною ознакою. З 12 травня 1994 року, після підписання в Бішкеку договору про перемир'я, бойові дії припинилися. З 1992 року переговори з мирного врегулювання ведуться в рамках Мінської групи ОБСЄ, співголовами якої є США, Росія і Франція.

Впродовж наступних років в регіоні зберігається статус-кво. Азербайджан намагається впливати на невизнану республіку економічними методами, Вірменія надає Нагірному Карабаху матеріальну допомогу, хоч і не визнає офіційно його незалежність. На кордоні періодично відбуваються збройні зіткнення, найсерйозніше з яких було відмічено в березні 2008 року, поблизу Мартакерту.

Московська декларація[ред.ред. код]

У листопаді 2007 року Співголовами були підготовлені пропозиції за базовими принципами врегулювання (так званий Мадридський документ) з тим, щоб забезпечити основу для продовження переговорів на вищому рівні після проведення в 2008 році в обох країнах президентських виборів (у Вірменії — в березні, в Азербайджані — 15 жовтня). На минулих виборах перемоги здобули Алієв в Азербайджані й Саргсян у Вірменії.

2 листопада 2008 року президенти Росії Дмитро Медведєв, Азербайджану Ільхам Алієв і Вірменії Серж Саргсян підписали декларацію про мирне врегулювання карабаського конфлікту. Підписана ними декларація має на увазі міжнародні гарантії врегулювання карабаського конфлікту, що юридично зобов'язують.

« Президенти поручилися сприяти оздоровленню ситуації на Південному Кавказі. Вони підтвердили важливість значення посередницьких зусиль ОБСЄ. Крім того, президенти підтвердили, що досягнення мирного врегулювання повинне супроводжуватися міжнародними гарантіями, що юридично зобов'язують.  »
« Домовилися продовжити роботу на вищому рівні за погодженням політичного врегулювання конфлікту і доручили головам МЗС активізувати кроки в переговорному процесі.  »

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Постійне представництво НКР у Вашингтоні (англ.)
Постійне представництво НКР у Парижі (фр.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Атлас Нагірно-Карабаської Республіки, 2009, Єреван (видавництво «Тігран Мец»), 96 с., ISBN 978-9941-0-336-2 (англ.), (вірм.), (рос.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. 143 574 жителів в Нагірному Карабасі станом на 1-е січня, замість 141 400 у минулому роціNouvelles d'Arménie (фр.)
  2. ВВП Нагірного Карабаху у 2010 році склав близько $582 млн
  3. Конституція на сайті МЗСЧастина 2 статті 1 Конституції НКР проголошує, що назви Нагірно-Карабаська Республіка та Республіка Арцах є тотожніми
  4. Життя між миром та війною: про що молиться Карабах Комсомольська правда в Україні
  5. Вірмено-азербайджанський конфлікт в Нагірному Карабасі. Довідка РИАНОВОСТИ
  6. Переговори щодо Нагірного Карабаху Актуальні коментарі
  7. Вибори у Нагірному Карабасі
  8. У невизнаній республіці Нагірний Карабах відбулися парламентські вибори
  9. ЄС не визнає вибори в Нагірному Карабасі
  10. David M. Lang, The Armenians: a People in Exile, Unwin, London, 1988 ISBN 0-0440-0289-9, с. x.
  11. [Robert H. Hewsen, Armenia: a Historical Atlas, University of Chicago Press, Chicago, 2001 ISBN 978-0-226-33228-4, с. 119—120.]
  12. PanArmenian Network. Artsakh: From Ancient Time to 1918. PanArmenian.net.
  13. "Під ім'ям Карабаху зазвичай розуміється майже вся північно-східна частина високого Вірменського плато (…) Хоча на схід від цього хребта тягнеться великий степ, що носить назву Карабаського, він являє собою абсолютно відокремлений в географічному та етнічному відносинах світ, чому і може бути легко виділений з Карабаху, спірного між двома республіками. Цей Нагірний Карабах в топографічному, орографічному і фізичних відносинах представляє одне нероздільне ціле з гірськими масивами Борчалінского повіту. // Записка о Карабахе, составленная Тифлисским земляческим союзом, от 10 июля 1918 г. ЦГИА Армении, ф. 200, оп. 1, д. 49, лл.6-9 об.//Нагорный Карабах в 1918—1923 гг. Сборник документов и материалов. Издательство АН Армении. Ереван, 1991, стр. 8
  14. Patrick Donabédian et Claude Mutafian (dir.), Les douze capitales d'Arménie, Somogy éditions d'art, Paris, 2010 ISBN 978-2-7572-0343-9, p. 273 et 278.
  15. а б Robert H. Hewsen, " Ethno-History and the Armenian Influence upon the Caucasian Albanians ", dans Thomas J. Samuelian, Classical Armenian Culture. Influences and Creativity, Scholars Pr, Chicago, 1982 ISBN 978-0-89130-565-1, p. 27-40.
  16. Gérard Dédéyan (dir.), Histoire du peuple arménien, Privat, Toulouse, 2007 ISBN 978-2-7089-6874-5, p. 115.
  17. Robert H. Hewsen, op. cit., p. 32-33.
  18. Gérard Dédéyan (dir.), op. cit., p. 43.
  19. Robert H. Hewsen, Armenia: A Historical Atlas (op. cit.), p. 73.
  20. Marie-Louise Chaumont. «Albania». Encyclopædia Iranica. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 16 juin 2010. .
  21. Gérard Dédéyan (dir.), op. cit., p. 178.
  22. Peter Rutland, " Democracy and Nationalism in Armenia ", dans Europe-Asia Studies, vol. 46, numéro 5 (1994), p. 841
  23. Frank Viviano, " The Rebirth of Armenia ", dans National Geographic, mars 2004.
  24. Yéghichê, Histoire de Vartan et de la guerre des Arméniens, chapitre VII [1]
  25. Gérard Dédéyan (dir.), op. cit., p. 221.
  26. Patrick Donabédian et Claude Mutafian (dir.), op. cit., p. 275 et 279.
  27. а б Gérard Dédéyan (dir.), op. cit., p. 415.
  28. Gérard Dédéyan (dir.), op. cit., p. 416.
  29. Gérard Dédéyan (dir.), op. cit., p. 417.
  30. Gérard Dédéyan (dir.), op. cit., p. 460.
  31. Richard G. Hovannisian (dir.), Armenian People from Ancient to Modern Times, vol. II : Foreign Dominion to Statehood: the Fifteenth Century to the Twentieth Century, Palgrave Macmillan, New York, 1997 (réimpr. 2004) ISBN 978-1-4039-6422-9, p. 89.
  32. Antoine Constant, L'Azerbaïdajan, Karthala, 2002, p. 157.
  33. Richard Tapper, Frontier nomads of Iran: A political and social history of the Shahsevan, Cambridge University Press, 1997 ISBN 0-521-58336-5, p. 114—115.
  34. Antoine Constant, op. cit., p. 170.
  35. Antoine Constant, op. cit., p. 172.
  36. Antoine Constant, op. cit., p. 174.
  37. Gérard Dédéyan (dir.), op. cit., p. 482
  38. Anahide Ter Minassian, 1918-1920 — La République d'Arménie, éditions Complexe, Bruxelles, 1989 (réimpr. 2006) ISBN 2-8048-0092-X, p. 130.
  39. Anahide Ter Minassian, op. cit., p. 133.
  40. Anahide Ter Minassian, op. cit., p. 135.
  41. Anahide Ter Minassian, op. cit., p. 137.
  42. Anahide Ter Minassian, op. cit., p. 202.
  43. Anahide Ter Minassian, op. cit., p. 199.
  44. Anahide Ter Minassian, op. cit., p. 203.
  45. Anahide Ter Minassian, op. cit., p. 226—229.
  46. а б Anahide Ter Minassian, op. cit., p. 261.
  47. Anahide Ter Minassian, op. cit., p. 260.
  48. Gérard Dédéyan (dir.), op. cit., p. 651.
  49. Gérard Dédéyan (dir.), op. cit., p. 666.
  50. Gérard Dédéyan (dir.), op. cit., p. 652.
  51. Угода про припинення вогню з 12 травня 1994 р.
  52. Конституція Нагірно-Карабаської Республіки
  53. а б «General Characteristics of the Nagorno-Karabakb Republic». The National Statistical Service of Nagorno-Karabakh Republic. Процитовано 1er juin 2010. .
  54. http://pop-stat.mashke.org/azerbaijan-division.htm
  55. http://pop-stat.mashke.org/nkr-ethnic2005.htm
  56. Official website of the President of Nagorno Karabakh Republic
  57. Генпрокурор Нагорного Карабаха стал членом Международной ассоциации прокуроров
  58. Генеральная прокуратура НКР стала членом Международной ассоциации прокуроров
  59. Центр "Стратегія" (СПБ): Омбудсмен НКР стал полноправным членом Института европейских омбудсменов
  60. Закон НКР «Про державний прапор НКР» від 26.01.1993
  61. Закон НКР «Про державний герб НКР» від 26.01.1993
  62. Закон НКР «Про державний гімн НКР» від 26.01.1993
  63. Розділ «Релігія» на офіційному сайті НКР
  64. Конституція НКР на офіційному сайті МЗС Витяги з ч. 2 ст. 21, ч. 2, 3 ст. 26 та ч. 2 ст. 55 Конституції Нагірно-Карабаської Республіки
  65. Офіційний туристичний портал Нагірно-Карабаської Республіки
  66. В Арцахе открыт музей Тигранакерта (фоторепортаж)
  67. Валовий обсяг сільськогосподарської продукції в НКР зменшився на 11,3% - ІА Регнум
  68. Степанакертський аеропорт буде зданий в експлуатацію навесні майбутнього року. AZG Daily. 2010-12-17
  69. 9 травня аеропорт столиці Нагірного Карабаху прийме перших пасажирів
  70. Д. В. Заяц Нагорно-Карабахская Республика
  71. Особенности арцахского авторынка
  72. У Нагірному Карабасі інтернетом користуються 8 743 чоловік, а стільниковим зв'язком — понад 51 500
  73. Офіційний сайт «Арцахпошти»
  74. Арцахпошта покращує послуги
  75. http://stepanakert.info/publ/pokazateli_obrazovanija_v_nkr/1-1-0-2
  76. Державні дитячі садочки Степанакерту діють майже з подвійним навантаженням
  77. У перші класи шкіл Нагірного Карабаху пішли понад 2200 учнів(рос.)
  78. Культурна та духовна спадщина
  79. В НКР будут возрождать гандбол
  80. Новые футбольные поля для развития футбола в Арцахе