Колоратура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Колоратура (італ. coloratura — прикраса) — сукупність орнаментальних прийомів у вокальній музиці, насамперед у класичній опері, особливо італійській та французькій опері періоду бароко (XVII-XVIII ст.), класицизму (друга половина XVIII століття) і раннього романтизму (перша половина XIX століття).

Найчастіше колоратура використовувалася в партіях для високих співацьких голосів, насамперед сопрано — спочатку у виконанні співаків-кастратів, а потім для високого, так званого колоратурного сопрано у виконанні жінок. Серед характерних зразків оперних партій з широким використанням колоратури — партії Цариці Ночі в «Чарівній флейті» Моцарта і Лючії в «Лючії ді Ламмермур» Доніцетті. Барвистими і надзвичайно складними колоратурами рясніють оперні арії епохи бароко (Гендель, Вівальді, Кальдара та ін.)

У XX столітті і до сьогодні, у зв'язку з виникненням і популяризацією автентичного виконання музики епохи бароко, до числа голосів, виконуючих колоратури, додався і контратенор, який в такому випадку виконує чоловічі сопранові партії.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Apel, Willi, ed. (1969). Harvard Dictionary of Music, second edition. Cambridge, Massachusetts: The Belknap Press of Harvard University Press. ISBN 978-0-674-37501-7.
  • Miller, Richard (2000). Training soprano voices. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-513018-8.
  • Randel, Don Michael, ed.; Apel, Willi, ed. (1986). New Harvard Dictionary of Music. Cambridge, Massachusetts: The Belknap Press of Harvard University Press. ISBN 978-0-674-61525-0.
  • Sadie, Stanley, ed. (1992). The New Grove Dictionary of Opera (4 volumes). London: Macmillan. ISBN 978-1-56159-228-9.
музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.