Антоніо Вівальді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антоніо Лучіо Вівальді
Antonio Lucio Vivaldi
фотографія
Основна інформація
Повне ім'я Антоніо Лучіо Вівальді
Дата народження 4 березня 1678(1678-03-04)
Місце народження Венеція
Дата смерті 28 липня 1741(1741-07-28) (63 роки)
Місце смерті Відень
Роки активності (16781741)
Країна Італія Італія
Професія композитор, віолончеліст
Інструменти скрипка
Жанр класична музика

Анто́ніо Лучіо Віва́льді (* 4 березня 1678, Венеція — † 28 липня, 1741, Відень) — італійський композитор, скрипаль-віртуоз, священик, автор більш як сорока опер, кантат, ораторій, творець жанру сольного інструментального концерту.

Біографія[ред.ред. код]

Його батько, цирульник і сам талановитий скрипаль (дехто називав його віртуозом), допомагав йому спробувати музичну кар'єру і записав його до оркестру Капели Святого Марка, де він був поціновуваним віолончелістом.

У 1703 Вівальді став священником, скоро його прозвали Il Prete Rosso, «Червоним Священником», можливо через його руде волосся. Невдовзі, у 1704, він отримав дозвіл не брати участь у служінні Святої Меси через слабке здоров'я (очевидно він хворів на астму), і став вчителем скрипки у сирітському притулку для дівчат Pio Ospedale della Pietà у Венеції. Невдовзі після призначення сироти почали отримувати поціновування і повагу навіть за кордоном; Вівальді написав для них більшість своїх концертів, кантат і духовної музики. У 1705 видана перша збірка його робіт (raccolta), і потім багато інших. У сирітському домі він мав декілька різних обов'язків, з перервою лише для своїх частих подорожей, і у 1713 став відповідальним за музичну активність у закладі.

Не так відомо те, що більшість його репертуару була знову відкрита лише у першій половині 20-го століття у Туріні та Генуї, але опублікована у другій половині. Музика Вівальді інноваційна, ламає усталені звичайні схеми; він дав яскравість формальній та ритмічній структурі концерту, повторно шукаючи гармонійні контрасти, і винайшов інноваційні мелодії і теми. Більш того, Вівальді був здатний створити неакадемічну музику, особливо призначену для поціновування широкою аудиторією, а не лише інтелектуальною меншістю. Популярність скоро зробила його відомим також у країнах, таких як Франція, на той час дуже закритих у своїх національних традиціях.

Він вважається одним з композиторів, що почали розвивати музику бароко до стилю імпресіонізму. Вівальді також відзначають первісником романтичних музикантів. Концерти і арії Вівальді мали глибокий вплив на Йогана Себастіана Баха (що відгукнулось у його Страстях і кантатах). Бах переклав декілька концертів Вівальді для соло клавіатури, і декілька для оркестру, разом із відомими Concerto for Four Violins and Violoncello, Strings and Continuo (RV 580). Однак не всі музиканти показали такий ентузіазм: Ігор Стравінський провокативно казав, що Вівальді написав не сотні концертів, а один концерт, повторений сотні разів.

Особисте життя[ред.ред. код]

Незважаючи на священницький сан, вважається, що він мав багато любовних пригод, одну з яких зі співачкою Анною Жіро. Підозрювали, що він бере матеріал із старих венеціанських опер, лише трохи адаптуючи до голосу своєї коханки.

Вівальді в мистецтві[ред.ред. код]

Збереглося кілька творів мистецтва, на яких зображено Вівальді. Так, в 1723 і 1725 роках портрети композитора були написані французьким художником Франсуа Морелон де ля Каве, однак найвідоміший кольоровий портрет — це лише передбачуваний портрет Вівальді, так як підпису його прізвища на ньому немає, а припущення, що на ньому зображений великий композитор, зроблено лише через те, що портрет виявлений у Венеції і зображує скрипаля (а Вівальді був скрипалем-віртуозом). Зовнішня несхожість цього портрета з іншими і відсутність на ньому ініціалів композитора дають підстави сумніватися в тому, що кольоровий портрет дійсно зображує Вівальді. Одна з картин зберігається в Міжнародному музеї музики (Museo internazionale e biblioteca della musica) в Болоньї. У 1723 році італійським художником П'єр Леоне Гецці була намальована карикатура на композитора — «Рудий священик».

Творчість[ред.ред. код]

Антоніо Вівальді є автором 90 опер, у тому числі «Роланд Несамовитий» (Orlando furioso), «Нерон, що став Цезарем» (Nerone fatto Cesare, 1715, там же), «Коронація Дарія» (L'incoronazione di Dario, 1716, там же), «Обман, що тріумфує в любові» (L'inganno trionfante in amore, 1725, там же), «Фарначе» (1727, там же, пізніше також під назвою «Фарначе, правитель Понта»), «Кунегонда» (1727, там же), «Олімпіада» (1734, там же), «Гризельда» (1735, театр «Сан-Самуеле», Венеція), «Арістід» (1735, там же), «Оракул в Мессенії» (1738, театр «Сант-Анджело», Венеція), «Ферасп» (1739, там же); ораторії — «Мойсей, бог фараона» (Moyses Deus Pharaonis, 1714), «Тріумфуюча Юдифь» (Juditha Triumphans devicta Holo-fernis barbarie, 1716), «Поклоніння волхвів» (L'Adorazione delli tre Re Magi, 1722) та ін[1];

Автор понад 500-а концертів, в їх числі:

  • 44 концерти для струнного оркестру і бассо континуо;
  • 49 концерти гроссо;
  • 352 концертів для одного інструмента з супроводом струнного оркестру та/або бассо контінуо (253 для скрипки, 26 для віолончелі, 6 для віоли д'амур, 13 для поперечної, 3 для подовжньої флейт, 12 для гобоя, 38 для фагота, 1 для мандоліни);
  • 38 концертів для 2 інструментів з супроводом струнного оркестру та/або бассо контінуо (25 для скрипки, 2 для віолончелі, 3 для скрипки і віолончелі, 2 для валторн, 1 для мандолін);
  • 32 концерту для 3-х і більше інструментів з супроводом струнного оркестру та/або бассо контінуо.
  • Автор понад 100-а сонат для різних інструментів з супроводом бассо контінуо; світських кантат, серенад, симфоній, Stabat Mater та інших церковних творів.

Один з найвідоміших творів — перші 4 концерти з 8-го опусу, циклу з 12 скрипкових концертів — «Чотири пори року» — ранній зразок програмної симфонічної музики. Вівальді вніс істотний внесок у розвиток інструментування, він першим застосував гобої, валторни, фаготи та інші інструменти як самостійні, а не дублюючі.

Список творів[ред.ред. код]

Антоніо Вівальді є автором творів різних жанрів, найбільше — інструментальних концертів. Його творча спадщина включає:

  • 27 опер, зокрема
    • Роланд — уявний божевільний (Orlando fiato pozzo, 1714, театр «Сант-Анджело», Венеція),
    • Нерон, що став Цезарем (Nerone fatto Cesare, 1715, там само),
    • Коронація Дарія (L'incoronazione di Daria, 1716, там само),
    • Обман, що тріумфує в любові (L'inganno trionfante in amore, 1725, там само),
    • Фарначе (1727, там само, пізніше також за назвою Фарначе, правитель Понта),
    • Кунегонда (1727, там само),
    • Олімпіада (1734, там само),
    • Гризельда (1735, театр «Сан-Самуэле», Венеція),
    • Аристид (1735, там само),
    • Оракул у Мессенії (1738, театр «Сант-Анджело», Венеція),
    • Ферасп (1739, там само)
  • ораторії-
    • Мойсей, бог фараона (Moyses Deus Pharaonis, 1714),
    • Торжествуюча Юдиф (Juditha Triumphans devicta Holo-fernis barbarie, 1716),
    • Поклоніння волхвів (L'Adorazione delli tre Re Magi, 1722);
  • 56 світських кантат, у тому числі
    • 37 для голосу з бассо контінуо,
    • 14 кантат для голосу зі струнним оркестром
    • велика кантата Глоріа й Гіменей (1725);
  • серенади для 1-4 голосів-
    • у том числі Сена, що святкує (La Senna festeg-giante, 1729);
  • духовна музика (близько 55 творів) у тому числі Stabat Mater, мотети, псалми та інші;
  • інструментальні твори, зокрема 76 сонат (з бассо контінуо), зокрема:
    • 30 для скрипки,
    • 19 для 2 скрипок,
    • 10 для віолончелі,
    • 1 для скрипки і віолончелі,
    • 2 для лютні і скрипки,
    • 2 для гобоя;
  • та 465 концертів, в тому числі:
    • 49 concerti grossi,
    • 228 для скрипки, серед яких популярний цикл «Пори року»
    • 27 для віолончелі
    • 6 для віоли д'амур
    • 13 для поперечної і 3 для поздовжної флейти
    • 12 для гобоя
    • 38 для фагота
    • 1 для мандоліни
    • 25 для двох скрипок
    • 2 для двох віолончелей,
    • 3 для скрипки і віолончелі,
    • 2 для двох валторн,
    • 1 для двох мандолін,
    • 32 концерти для 3 і більше інструментів.

Мультимедіа[ред.ред. код]

Фрагменти з циклу «Пори року» в форматі Ogg vorbis

Джерела[ред.ред. код]

  • Барбье П. Венеция Вивальди: Музыка и праздники эпохи барокко = La Venise de Vivaldi: Musique et fêtes baroques. — СПб.: Издательство Ивана Лимбаха, 2009. — С. 280. — ISBN 978-5-89059-140-1
  • Вирджилио Боккарди. Вивальди. — Молодая гвардия, 2007. — С. 272. — ISBN 978-5-235-03014-5
  • Eleanor Selfridge-Field A new chronology of Venetian opera and related genres, 1660-1760. The calendar of Venetian opera. — Stanford University Press, 2007. — С. 778. — ISBN 978-0-80474-4379

Пам'ять[ред.ред. код]

Іменем Антоніо Вівальді названі:

  • кратер на планеті Меркурій.
  • італійський інститут в Сієні, (очолював Франческо Малипьеро).
  • астероїд 4330 Вівальді[2].

Цікаве[ред.ред. код]

Під час відспівування в церковному хорі співав девятирічний хлопчик Йозеф Гайдн.

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.music-dic.ru/html-music-enc/v/1652.html
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Посилання[ред.ред. код]


музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.