Куренівська трагедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Куренівська трагедія
Тип техногенна катастрофа
Причина прорив дамби
Місце Куренівка, Київ
Країна СРСР
Дата 13 березня 1961
Час 08:30
Загиблих офіційно 145
за неофіційними оцінками до 1500
Куренівська трагедія (Україна)
Куренівська трагедія

Куренівська трагедія — катастрофа, що сталася у Києві 13 березня 1961 року, коли потужний селевий потік з Бабиного Яру крізь прорвану дамбу затопив Куренівку і призвів до численних жертв.

Передумови трагедії[ред.ред. код]

1950 року виконком Київської міськради ухвалив рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів, розташованих поблизу. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою й у вигляді пульпи по трубах відводилися у відроги Бабиного Яру. Всього за 10 років у такий спосіб до відрогів Яру було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту, зокрема, до відрогу № 3, де пізніше сталася аварія, 3 млн 191 тис. м³. Загальна площа намиву склала близько одного квадратного кілометра. Шар намиву сягав 30 метрів.

Намив виконувався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем великого промислового та житлового району Києва — Куренівки — але замість бетонної дамби було споруджено земляну, яка не відповідала ані проекту, ані нормам безпеки. Пропускна спроможність протиповеневого стоку становила лише 0,5 м³ за секунду, що було недостатньо для виключення можливості аварії.

Намив здійснювався і взимку. Відповідно до технологічних умов, пульпа мала подаватися в Яр лише впродовж восьми годин на добу, щоб вода встигла вчасно потрапити до водозбірного колодязю, але насправді цегельні заводи працювали в три зміни, і при цьому колодязь чистили лише одного разу — 1959 року.

Катастрофа[ред.ред. код]

Ще 11-12 березня 1961 року через дамбу переливалися струмочки води, що ставали дедалі сильнішими, однак заходів для термінового зміцнення дамби чи евакуації людей з небезпечної зони вжито не було. О 9.20 13 березня дамбу прорвало, і маса рідкої пульпи ринула вниз. Початкова висота валу сягала 14 метрів, а швидкість — 5 метрів за секунду. О 9.30 пульпа дісталася Куренівки та залила площу близько 30 гектарів. В районі вулиці Фрунзе висота валу зменшилась вдвічі. Поступово розріджена пульпа ставала твердою, мов каміння. Вже в такому вигляді висота цієї маси місцями досягла трьох метрів.

Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Один із автобусів зіткнувся з вантажівкою і запалав. Пульпою було практично повністю знищено трамвайне депо ім. Красіна, кілька десятків його працівників загинули.

Куренівська катастрофа знищила 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків державного фонду, два гуртожитки.

Свідчення очевидців[ред.ред. код]

М.Н. Новгородська, вчителька [1]:

Я сіла в автобус, салон якого був так переповнений, що мене буквально припечатали до задніх дверей. Проїхавши трохи, автобус застряг навпроти стадіону «Спартак». Вода стала досягати вікон. Водії всіх машин, що застрягли, вибиралися з них і пливли на протилежну сторону до огорожі стадіону. В автобусі стояв страшний крик. Люди усвідомили, що поховані заживо. І раптом все потемніло. На нас йшов вал - суцільна піниста маса якогось сірого кольору. Вал був вище будинків і закривав собою небо. Чоловік, що стояв попереду мене, на мить ривком розсунув двері і ступив уперед. Я - слідом за ним. Потік збив мене з ніг, але дивом залишившись на поверхні і борсаючись, я дісталася до огорожі стадіону. Коли я піднялася на неї, пролунав вибух - автобус, з якого я кілька секунд назад вибралася, був охоплений полум'ям. Хтось вибив передні двері, але врятувалися тільки жінка і дві дівчинки. У них сильно обгоріло волосся. Решта пасажирів згоріли живцем.

Оригінальний текст (рос.)

Я села в автобус, салон которого был так переполнен, что меня буквально припечатали к задней двери. Проехав немного, автобус застрял напротив стадиона «Спартак». Вода стала достигать окон машины. Шофёры всех застрявших машин выбирались из них и плыли на противоположную сторону к ограде стадиона. В автобусе стоял страшный крик. Люди осознали, что погребены заживо. И вдруг всё потемнело. На нас шёл вал — сплошная пенящаяся масса какого-то серого цвета. Вал был выше домов и закрывал собой небо. Стоявший впереди меня человек на мгновение рывком раздвинул двери и шагнул вперёд. Я — вслед за ним. Поток сбил меня с ног, но чудом оставшись на поверхности и барахтаясь, я добралась до ограды стадиона. Когда я взобралась на неё, раздался взрыв — автобус, из которого я несколько мгновений назад выбралась, был объят пламенем. Кто-то выбил переднюю дверь, но спаслись только женщина и две девочки. У них сильно обгорели волосы. Остальные пассажиры сгорели заживо.

Применшення масштабів катастрофи[ред.ред. код]

Влада довгий час приховувала і применшувала масштаби та наслідки аварії. Інформація про куренівські події піддавалася жорсткій цензурі, багатьох загиблих ховали на різних кладовищах у Києві та за його межами, вказуючи у документах та в написах на могилах різні дати та причини смерті. Частина тіл так і залишилася не знайденою у товщі затверділої пульпи. У повідомленні урядової комісії про розслідування причин аварії було вказано: «В районі аварії загинуло 145 чоловік». Зараз точну кількість жертв катастрофи встановити практично неможливо; за оцінками київського історика Олександра Анісімова, це приблизно 1,5 тис. чол.

У березні 2006 р., до 45-ї річниці катастрофи, у парку відпочинку, створеному на місці Бабиного Яру (біля зупинки громадського транспорту «Парк відпочинку»), було відкрито пам'ятник загиблим у вигляді двох кам'яних плит і дзвону між ними. Крім того, біля входу до колишнього трамвайного депо ім. Красіна (нині — Подільське депо) встановлено пам'ятник загиблим працівникам підприємства. У музеї депо є експозиція з фотографіями та іншими матеріалами про Куренівську катастрофу.

Заповнення яру після катастрофи[ред.ред. код]

Пам'ятник загиблим внаслідок Куренівської трагедії, відкритий у березні 2006 р.

Після катастрофи у відрогах Бабиного Яру ще залишалося понад три мільйони кубічних метрів пульпи. За наказом спеціальної комісії, вода, що зібралася у відрогах через трубовід, яким надходила до Бабиного Яру пульпа, вже у зворотному напрямку відкачувалась до кар'єрів цегельних заводів, а потім потрапляла до річки Сирець. В цей же час в Яру проектувалися та будувалися нові захисні споруди, зокрема, капітальна бетонна дамба. Частина пульпи, що вихлюпнулася на Куренівку, вже у затверділому стані поверталася самоскидами назад, використовувалася для засипки Яру. В цей же час було зроблено нову капітальну дамбу 172 метри завдовжки і 25 метрів заввишки, тобто таку, яку передбачав первісний проект початку 50-х років. На гребені дамби висадили молоді тополі. До аварії безпосередньо під старою дамбою був прокладений газопровід низького тиску, що становив додаткову загрозу. Згідно з новим проектом, газопровід було прокладено просто на поверхні ґрунту. Для відводу води проклали водогін, в якому використали труби діаметром 100 см. Новий водогін міг перекачувати щосекунди 11 кубічних метрів води, тобто забезпечував надійну експлуатацію відрогів навіть за умов великої повені та тотальних злив.

Згодом через заповнену частину яру було прокладено дорогу з Сирця на Куренівку (частина нинішньої вул. Олени Теліги), влаштовано парк.

пам'ятний знак

13 березня 2011 року виповнилось 50 років з дня Куреневської трагедії. На Лук'янівському цвинтарі на ділянці № 34 (перший ряд) в пам'ять про цю подію встановлено пам'ятний знак у вигляді надгробка з написом:

Вічна пам'ять
безвинно загиблим
під час Куренівської
трагедії 1961 року
Від працівників
електротранспорту м. Києва
13 березня 2011 року

Джерела[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]

Запікана куренівська трагедія // Український тиждень