Левицький Борис Васильович

Бори́с Васи́льович Леви́цький (* 1915, Відень — † 5 жовтня 1984) — український журналіст, публіцист і політичний діяч.

Біографія

Борис Левицький народився 1915 року у Відні в сім'ї гімназійного професора Василя Левицького. Закінчив народну та середню школу в Бережанах.

У Львівському університеті вивчав філософію та педагогіку. Наприкінці 1930-х років проявив себе як студентський діяч націоналістичного напрямку.

Борис Левицький був тісно зв'язаний з лівим крилом націоналістичного руху, очолюваним Іваном Мітрінґою (1909 — 1943), у 1936—1939 роках у Львові редагував орган цього крила — газету «Нове село».

З початком німецько-польської війни у вересні 1939 року переїхав із дружиною до Кракова. 1940 року органи НКВС заарештували його батька та вивезли до Москви, де він наступного року помер.

Того ж 1940 року матір Бориса разом із хворим братом Мироном вивезли до Казахстану, де вони померли.

Під час Другої світової війни Борис Левицький став членом-засновником і членом ЦК Української народно-демократичної партії (1942—1945).

В еміграції Борич Левицький був членом-засновником Української революційно-демократичної партії і співредактором поступової газети «Вперед» (1949—1959) у Мюнхені. Він став референтом Німецької соціял-демократичної партії для справ СРСР (1952) і науковим співробітником «Forschungsdienst Osteuropa» у Дюссельдорфі. За допомогою останнього інституту йому вдалося розбудувати власне дослідче бюро з архівом про персоналії в Радянському Союзі (1973 року було близько 60 000 картоток) та про інституції (понад 10 000 картоток).

Від 1959 року Борис Левицький був науковим співробітником інституту Friedrich-Ebert-Stiftung і постійним співробітником журналу «Viertelsjahres Berichte», який видавав інститут. Він був членом Наукового товариства імені Шевченка, Deutsche Gesellschaft für Osteuropakunde в Штутгарті, Wirtschaftspolitische Gesellschaft von 1947 у Франкфурті над Майном та Gesellschaft für Auslandskunde. Викладав також в Українському вільному університеті.

Помер 5 жовтня 1984 року.

Праці

Статті Бориса Левицького на українські та радянські теми публікувалися в німецькомовній пресі (особливо фахові журнали «Osteuropa» і «Österreichische Osthefte») і в польському еміграційному журналі «Kultura».

Левицький був автором кількох десятків книжок, переважно німецькою і англійською мовами, у яких він представив українську і радянську проблематику ширшому колу читачів на Заході. Серед них:

• Vom roten Terror zur sozialistischen (1961);
• Die Sowjetukraine 1944—1963 (1964);
• Terror i rewolucja (1965);
• Polityka narodowosciova Z.S.S.R. (1966);
• Die Kommunistische Partei der Sowjetunion — Portrat eines Ordens (1967; японський переклад 1970);
• Die rote Inquisition (1967; французький переклад 1968, італійський — 1969);
• Die sowjetische Nationalitätenpolitik nach Stalins Tod (1970);
• The Uses of Terror: The Soviet Secret Service 1917—1970 (1971);
• Politische Opposition in der Sowjetunion 1960 bis 1972;
• Das Sowjetvolk - Nationalitätenpolitik als Instrument des (1983);
• Politics and Society in Soviet Ukraine 1953—1980 (1984).

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.. Словникова частина. — Т. 4. — С.1265.
• Борис Левицький. Біографія (1915—1984) // Діялог. — 1984. — Число 10. — С. 7—9.